01.04.2024 Справа № 756/5735/13-ц
Справа № 756/5735/13-ц
Провадження №2-п/756/49/24
18 березня 2024 року Оболонський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Тихої О.О., за участю секретаря судового засідання Косянчук Н.І., заявника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2013 у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2013 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 06.06.1986 у Відділі реєстрації цивільного стану Подільського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис № 502.
05.03.2023 відповідач подала заяву про перегляд заочного рішення, в якій просила поновити пропущений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2013 у цивільній справі № 756/5735/13-ц, а також скасувати вказане рішення та призначити справу до розгляду в порядку загального спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вищевказане рішення вона не отримувала, а про його існування дізналась лише наприкінці лютого 2024 року від своїх родичів. При цьому, отримати копію вказаного рішення не уявляється можливим, оскільки при зверненні до суду заявника повідомили, що матеріали справи вже знищені у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Зазначила, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд цивільної справи № 756/5735/13-ц, а тому не мала можливості викласти свою позицію та заперечення з приводу заявлених до неї позивачем позовних вимог.
З урахуванням наведеного просить скасувати заочне рішення суду від 29.05.2013 та переглянути його.
Заявник у судовому засіданні підтримала заяву про перегляд заочного рішення, просила її задовольнити, з викладених у заяві підстав.
Суд, вислухавши заявника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2013 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 06.06.1986 у Відділі реєстрації цивільного стану Подільського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис № 502.
Відповідно до ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Згідно з ч. 1, 6, 8 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язав сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
У разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Поважними причинами можуть вважатися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень щодо поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У пункті 47 рішення у справі «Устименко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.
Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі № 755/5323/16-ц та у постанові від 16.12.2019 у справі № 286/1130/13-ц акцентував увагу на тому, що безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Встановлено, що заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва у даній справі ухвалено 29.05.2013 та набрало законної сили 09.06.2013.
Із заявою про перегляд заочного рішення відповідач звернулася 05.03.2024, тобто майже через 11 років.
При цьому, з довідки, наданої старшим секретарем Оболонського районного суду м. Києва Сидоренко І.Л. вбачається, що цивільна справа № 756/5735/13-ц (провадження № 2/756/2744/13) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу знищена відповідно до «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності, із зазначенням строків зберігання», затвердженого наказом Державної судової адміністрації України № 22 від 11.02.2010, за закінченням терміну зберігання, у зв'язку з чим, встановити точну дату отримання відповідачем заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2013 не уявляється можливим.
Разом з тим, до заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 долучено її заяву від 20.05.2013, з якої вбачається, що остання була обізнана про призначення судового засідання з розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до неї про розірвання шлюбу та відповідач просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Крім того, копія заочного рішення, долучена до матеріалів справи ОСОБА_1 , посвідчена 18.05.2022, що дає підстави вважати, що відповідачу було відомо про існування вказаного рішення та копію вказаного рішення остання отримала ще у 2022 році.
Аналізуючи зазначені вище обставини, суд приходить висновку, що заявником пропущено строк звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, передбачений чинним ЦПК України в редакції 2017 року, а також ЦПК України в редакції 2004 року, який був чинний на дату ухвалення рішення.
На переконання суду вищезазначене свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 знала про заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2013 у справі за позовом ОСОБА_2 до неї про розірвання шлюбу.
При цьому, заявником поважних причин, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин для подання заяви про перегляд заочного рішення не зазначено, доказів на підтвердження неможливості подачі заяви про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк не надано.
З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для поновлення відповідачу строку для звернення з вказаною заявою про перегляд заочного рішення.
Згідно зі ст.288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Використання законодавцем в конструкції даної статті сполучника "і" дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.
Таким чином, розглядаючи другу умову для скасування заочного рішення суд виходить з того, що відповідно до ст. 288 ЦПК України відповідач у своїй заяві про перегляд заочного судового рішення повинен зазначити такі обставини та такі докази на їх підтвердження, що якби вони були відомі суду при ухваленні заочного рішення, суд прийшов би до іншого висновку, ухвалив би принципово інше рішення.
Водночас, з'ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.
Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Звертаючись з вказаною заявою, ОСОБА_1 посилалась на те, що під час звернення з позовною заявою про розірвання шлюбу ОСОБА_2 дуже сильно хворів, а тому не міг у повній мірі усвідомлювати свої дії. При цьому, у судових засіданнях відповідач не приймала участі, а отже не мала можливості висловити свою позицію та подати заперечення у вказаній справі.
Разом з тим, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1452.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Здатність мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільно-процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ст.46 ЦПК України).
Відповідно до статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для правонаступника.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно ст. 1219 ЦПК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.
Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Однак правовідносини, з приводу яких виник спір у цій справі, не допускають правонаступництва, так як право на шлюб та обов'язки, що з нього випливають, є особистими немайновими правами /обов'язками відповідача.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що скасування заочного рішення після смерті сторони у спорі, де неможливе правонаступництво, без наміру відновлення сімейних відносин є неможливим унаслідок смерті одного з подружжя та не відповідатиме вимогам Конвенції щодо справедливого судового розгляду.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.02.2022 року у справі № 2-4744/11, а також постанові Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі № 295/434/22.
Крім того, у відповідність до ч. 4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, interalia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).
Виходячи з наведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки в позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.
Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
У відповідності до ч. 3 ст. 287 ЦПК України суд може своєю ухвалою за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про залишення заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2013 без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 284-288 ЦПК України, cуд
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.05.2013 у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу залишити без задоволення.
Роз'яснити заявнику, що відповідно до частини 4 статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до суду апеляційної інстанції, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Дата складення повного тексту ухвали - 01.04.2024.
Суддя О.О. Тиха