Справа № 599/322/24
н.п.2/599/135/2024
/ЗАОЧНЕ/
28 березня 2024 року Зборівський районний суд Тернопільської області в складі:
судді Снігурського В. В.,
при секретарі Куриляк О. Г.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у місті Зборові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Служба у справах дітей Зборівської міської ради,
позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 з вимогами про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та в обґрунтування вказаних вимог пояснив, що з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Зборівського районного суду від 15 листопада 2023 року. У шлюбі у них народився син: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Син ОСОБА_4 проживає разом з ним за адресою: с.Погрібці Тернопільського району Тернопільської області і він сам виховує та утримує сина. Відповідачка проживає окремо від них, не зустрічається з дитиною, не бере участі у його вихованні, не цікавиться життям дитини. Стверджує, що відповідачка виїхала за кордон і в телефонній розмові заявила, що діти їй не потрібні і він повинен займатися дітьми сам.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, відзиву не надала.
Представник третьої особи - Служби в справах дітей Зборівської міської ради надала суду інформацію по суті справи, вважає, що відсутні законні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Суд, враховуючи згоду позивача, вважає за можливе провести заочний розгляд справи, без участі відповідача та постановити заочне рішення.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою ОСОБА_2 , який розірвано згідно рішення Зборівського районного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 599/2202/23.
У шлюбі в сторін народилося троє дітей: ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Зборівського районного суду від 15 листопада 2023 року у справі №599/2202/23 вирішено визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .
Згідно інформації Служби у справах дітей Зборівської міської ради від 26 лютого 2024 року №49, відповідачка не з'явилася на засідання комісії Служби у справах дітей, таким чином бесіди з матір'ю не проведено, не з'ясовано її ставлення до неповнолітнього сина.
Однак, відповідно до наданих Службі у справах дітей документів, відповідачка жодного разу не притягувалась до адміністративної відповідальності, сім'я не потрапляла в поле зору соціальних служб та не перебувала на обліку Служби у справах дітей, як така, що опинилась в складних життєвих обставинах. ОСОБА_2 не притягувалась до відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо виховання неповнолітнього ОСОБА_3 , до Служби у справах дітей Зборівської міської ради не поступало жодного подання з органів поліції щодо виявлення фактів невиконання, встановлених законом, батьківських обов'язків ОСОБА_2 та обставин, які б характеризували її особливості, як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її життю та психічному розвитку, у зв'язку з чим Служба у справах дітей не вбачає підстав для позбавлення матері батьківських прав.
У зв'язку із відсутністю відповідачки на засіданні комісії не вияснено її поведінку, її взаємовідносини з дитиною та ставлення її до своїх батьківських обов'язків. Відповідно, і не можливо надати чіткого висновку про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . На засіданні комісії батько дитини ОСОБА_1 не обґрунтував, в чому саме полягає злісне небажання матері виконувати обов'язки по вихованню дитини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав:
згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч.4 ст.155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Вказані правові висновки викладені в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 462/4705/19.
Отже, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
У справі відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Як уже було зазначено, умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні по справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).
Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки щодо сина є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками та не доведено наявності в її діях вини, не надано достатніх доказів, щодо наявності інших обставин, передбачених ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, а саме, що відповідачка жорстоко поводиться з дитиною, є хронічним алкоголіком, вдається до експлуатації дитини, засуджена за вчинення умисного злочину щодо дитини, свідомо нехтує батьківськими обов'язками.
У судовому засіданні заслухано думку неповнолітніх дітей сторін - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які стверджували, що протягом останніх років мати не займалася їх вихованням, ігнорувала їх прохання та потреби, зловживала алкогольними напоями, їх виховував лише батько, мати залишила сім'ю та виїхала за кордон.
Однак, суд приходить до висновку, що пояснення неповнолітніх дітей не можуть слугувати достатніми доказами невиконання відповідачкою батьківських обов'язків, оскільки не підтверджуються та спростовуються інформацією Служби у справах дітей.
Не можуть вважатися належними та допустимим доказами письмові пояснення жителів села Погрібці, характеристика старости Погрібецького старостинського округу на відповідачку та довідка з місця навчання неповнолітнього ОСОБА_3 , згідно яких мати не бере участі у вихованні дитини виходячи з наступного:
перебування відповідачки за кордоном в жодному випадку не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав;
суд повторно наголошує, що ст.41 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
В даній справі вбачається, що діти виховувалися в повноцінній сім'ї, де діти належно виховані обома батьками.
Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та вищезазначені вимоги закону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов'язки, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина не відповідає меті такого заходу - захисту якнайкращих інтересів дитини.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263, 265, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 141, 155, 164 - 166 Сімейного кодексу України, суд,
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга може бути подана позивачем до Тернопільського апеляційного суду на протязі 30 днів з Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга може бути подана позивачем до Тернопільського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Повний текст рішення виготовлено 01 квітня 2024 року.
Суддя Зборівського
районного суду В. В. Снігурський