Справа № 464/1581/24
пр.№ 1-кп/464/303/24
01.04.2024 року м.Львів
Сихівський районний суд міста Львова
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження № 464/1581/24, внесене 03.01.24. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024142410000005, стосовно
ОСОБА_3 , 1980.07.15., уродженця с.Городище Жидачівського району Львівської області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, невійськовозобов'язаного, не одруженого, не працює, востаннє засудженого вироком Сихівського районного суду м.Львова від 14 березня 2023 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді арешту на строк один місяць, покарання відбуте, -
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.185, ч.2 ст.309 КК України,
де сторонами виступають з боку:
обвинувачення - прокурор ОСОБА_4 ;
захисту: обвинувачений ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_5 ,
учасником провадження - представник потерпілого ТзОВ ТВК «Львівхолод» ОСОБА_6
з участю його сторін, -
ОСОБА_3 19 грудня 2023 року о 15.40 год на АДРЕСА_2 у приміщенні магазину «Рукавичка», в умовах воєнного стану, введеного указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.22. та неодноразово продовженим, зокрема, указом Президента України «Про продовження стоку дії воєнного стану в Україні» № 734/2023 від 06.11.23. з 05.30 год 16 листопада 2023 року на строк 90 діб), маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів з метою власного протиправного збагачення, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх не спостерігає, шляхом вільного доступу, повторно таємно викрав зі стелажу майно ТзОВ ТВК «Львівхолод» - дві пачки кави меленої «Qualita Oro Lavazza» 250 г вартістю 189,84 грн за одиницю, а всього на загальну суму 379,68 грн., чим завдав потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму. Таким чином ОСОБА_3 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, в умовах воєнного стану, тобто злочин, передбачений ч.4 ст.185 КК України.
Крім того він же 02 січня 2024 року о 14.50 год на АДРЕСА_3 , маючи умисел на незаконне придбання психотропних речовин без мети збуту, придбав, привласнивши знайдене, з метою власного вживання один полімерний пакет із герметизуючою застібкою, в якому містилась порошкоподібна речовина світло-жовтого кольору - амфетамін, який відноситься до психотропних речовин, обіг яких обмежено. Вказану пакет обвинувачений помістив в коробку з-під сигарет та незаконно зберігав при собі без мети збуту. Того ж дня о 15 год ОСОБА_3 був зупинений працівниками поліції, які у подальшому виявили та вилучили у нього вказаний пакет з амфетаміном масою 0,9156 г, що відноситься до психотропних речовин, обіг яких обмежено.
Таким чином ОСОБА_3 вчинив незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, протягом року після засудження за статтею 309 КК України, тобто злочин, передбачений ч.2 ст.309 КК України.
За приписами ч.3 ст.349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених ч.3 ст.323 та ст.381 цього Кодексу.
У силу положень ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Із постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 521/844/21 випливає, що роз'яснення учасникам судового провадження підстав та наслідків його здійснення за ч.3 ст.349 КПК не повинно мати формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК, повинен роз'яснити суть цієї норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз'яснення є однакове, правильне і точне розуміння всіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз'яснення сприйнята правильно та переконатися в добровільності їх позицій.
Отже, визнання вини, незаперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому особа обвинувачується, правові наслідки розгляду на підставі ч.3 ст.349 КПК, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є передумовами можливості здійснення розгляду провадження в зазначеному порядку.
Під час судового розгляду обвинувачений у присутності захисника свою винуватість у інкримінованих йому злочинах, а саме: крадіжці, де шкода не відшкодована, та незаконному придбанні та зберіганні психотропних речовин без мети збуту, погодившись із кваліфікацією його діянь за ч.4 ст.185 КК України та ч.2 ст.309 КК України, визнав повністю, підтвердив викладені в обвинувальному акті фактичні обставини, просив суворо не карати та дав згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, заявивши, що розуміє зміст цих обставин. При цьому суд переконався у правильності розуміння обвинуваченим змісту обвинувачення, у добровільності його позиції і належно роз?яснив, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Після чіткого, детального та розгорнутого пояснення судом змісту норми ч.3 ст.349 КПК України обвинувачений ствердно заявили про бажання здійснення судового розгляду за вказаним порядком з правовими наслідками такого розгляду. Від інших учасників кримінального провадження заперечень з цього приводу не поступило й з урахуванням поданої представником потерпілого письмової заяви.
Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.185, ч.2 ст.309 КК України.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченого, суд виходить із встановлених положеннями ст.50 КК України його мети, за якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; та 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи із указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 127/10995/19, яку суд застосовує у відповідності до приписів ч.6 ст.368 КПК України.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд ураховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, що згідно зі ст.12 КК України, є нетяжким та тяжким умисними злочинами проти власності та у сфері обігу психотропних речовин, їх наслідки, зокрема, невідшкодування заподіяної матеріальної шкоди; дані про особу винного, який є особою середнього віку з чисельними незнятими та непогашеними судимостями, не працевлаштований та не має офіційного джерела доходу, неодружений, проживав за місцем реєстрації з матір'ю, 1958 р.н., яка, як ствердив, працює; відсутність будь-яких осіб на утриманні та міцних соціальних зв'язків, під наглядом в наркологічному чи психоневрологічному диспансерах не перебуває, згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 125 від 01.02.24. тяжким психічним розладом не страждав і не страждає, міг і може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не потребує застосування примусових заходів медичного характеру, проте виявляє психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності та стан вимушеного утримання; визнав свою винуватість, характеризується посередньо; обставин, які б обтяжували покарання, не здобуто, пом'якшували - активне сприяння досудовому розслідуванню, як зазначено в обвинувальному акті та стверджено прокурором у судовому засіданні. Зважаючи на особу винного та фактичні конкретні обставини у даному кримінальному провадженні у їх сукупності, без застосування ст.314-1 КПК України, яка є правом суду, а не обов'язком, указаний випадок не є винятковим, і указане питання перед судом учасниками судового провадження не порушувалося, відповідно до постанови Верховного Суду від 07.06.18. (справа № 534/2180/16-к), суд призначає покарання у межах санкції інкримінованих статей: за ч.4 ст.185 КК України - позбавлення волі на строк 5 років та за ч.2 ст.309 КК України - позбавлення волі на строк 1 рік; на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, - позбавлення волі на строк 5 років.
Саме такий вид та розмір покарання засновані на вимогах виваженості та справедливості, відповідають принципу індивідуалізації покарання та адекватності вчиненому. На переконання суду цей захід примусу сформує правослухняну поведінку обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови і позбавить можливості вчиняти нові кримінальні правопорушення. Підстави для призначення більш суворого чи більш м'якого покарання відсутні. Правових підстав для призначення обвинуваченому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст.69 КК України, суд не знаходить, так як усе вищеописане слугує підставою для призначення покарання у межах санкції статті у виді позбавлення волі у мінімальному його строку.
Застосування інституту умовного звільнення (ст.75 КК України) до призначеного обвинуваченому покарання, як на це покликається сторона захисту під час виступу у судових дебатах з підстав незастосування такого раніше та перебування на утриманні у ОСОБА_3 його матері, не сприятиме меті покарання та не буде достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, досягнення мети покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи закритого типу, неможливе без його реального відбування. Крім того засуджений за відсутності доходів, у зв'язку з чим, як ствердив і вчинив крадіжку, не може утримувати свою матір ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, як зазначив, ще працює.
Відомості, які б беззастережно спростовували даний висновок суду, відсутні, а позиція сторони обвинувачення повністю співпадає щодо виду покарання, його розміру і порядку його відбування.
Ухвалюючи вирок, суд відповідно до положень кримінального процесуального закону зобов'язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
У кримінальному провадженні відсутні цивільний позов та заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний, клопотань про застосування такого суду не надходило.
Питання речових доказів підлягає вирішенню відповідно до ст.100 КПК України.
З обвинуваченого в користь держави підлягають стягненню процесуальні витрати за проведення експертизи в розмірі 3029,12 грн.
Керуючись ст.ст.368-371, 373-374, 532 КПК України,
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні, передбаченому ч.4 ст.185, ч.2 ст.309 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч.4 ст.185 КК України - позбавлення волі на строк п'ять років;
- за ч.2 ст.309 КК України - позбавлення волі на строк один рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_3 визначити покарання - позбавлення волі на строк п'ять років.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з часу набрання вироком законної сили та фактичного звернення його до виконання.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 3029 грн 12 коп. процесуальних витрат.
Речові докази:
-залишити при кримінальному провадженні двд-диск із відеозаписом подій (постанова про визнання речових доказів від 04.01.24.);
-знищити сцецпакет з амфетаміном (постанова про визнання речових доказів від 25.01.24.), що зберігається в камері схову речових доказів ВП № 2 Львівського РУП № 2 ГУ ГП у Львівській області.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуючий суддя ОСОБА_8