Справа № 304/1064/23 Провадження № 1-кп/304/34/2024
29 березня 2024 року м. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілого - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальні провадження №12023071130000101 від 07 квітня 2023 року, № 12024078130000010 від 13 січня 2024 року та № 12024078130000017 від 06 лютого 2024 року по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород Закарпатської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , з базовою загальною середньою освітою, військовослужбовця, одруженого (має на утриманні чотирьох малолітніх дітей), громадянина України, у силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 126-1 КК України,
двадцять дев'ятого вересня 2022 року близько 21.00 год ОСОБА_5 , знаходячись у АДРЕСА_3 , а також 06 листопада 2022 року близько 18.00 год та 06 квітня 2023 року близько 19.00 год, знаходячись за місцем свого проживання у АДРЕСА_2 , систематично умисно вчиняв відносно дружини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , психологічне насильство, ображаючи її нецензурними словами та погрожуючи фізичною розправою, що призводило до психологічних страждань потерпілої, чим вчинив домашнє насильство, за що кримінальна відповідальність передбачена ст. 126-1 КК України.
Крім цього 12 січня 2024 року обвинувачений ОСОБА_5 близько 10.40 год, знаходячись на кухні будинку АДРЕСА_1 , діючи на ґрунті особистих неприязних відносин, що раптово виникли до брата ОСОБА_4 схопив його за шию, стиснувши пальці, після чого наніс удар дерев'яною палицею по чолі справа, чим вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане з домашнім насильством та спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді садна на лобі справа та трьох саден на шиї справа, які згідно з висновком експерта № 31 від 25 січня 2024 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 125 КК України.
Також 05 лютого 2024 року близько 19.30 год обвинувачений ОСОБА_5 , знаходячись на перехресті вулиць Центральна - Українська у селі Дубриничі Ужгородського району Закарпатської області, на ґрунті неприязних відносин в ході словесного конфлікту з братом ОСОБА_4 , умисно наніс останньому два удари долонею по обличчю, а саме по лівій щоці та правому вухові, не спричинивши потерпілому тілесних ушкоджень, однак завдав фізичного болю та вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане з домашнім насильством, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 126 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю, щиро розкаявся та показав, що кримінальні правопорушення були вчинені ним під впливом алкоголю. Так, у першому випадку відносно дружини допустив домашнє насильство під час сварки, коли прийшов додому з роботи у стані алкогольного сп'яніння. З братом так само посварилися під час вживання алкоголю, під час чого він наніс йому тілесні ушкодження, а другого разу - вони посварилися ні з чого і він його вдарив. Дуже жалкує про такі свої вчинки, просить вибачення і перед дружиною і перед братом, наразі є військовослужбовцем і хоче жити у мирі та порозумінні, просить суворо його не карати.
Потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні показав, що претензій до брата не має, оскільки примирився з ним.
Прокурор у судовому засіданні вказав на обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та вважав достатнім призначити обвинуваченому остаточне покарання у виді позбавлення волі з подальшим його звільненням від відбування покарання з випробовуванням.
Кримінальне провадження розглядається у відсутності потерпілої ОСОБА_7 , неявка якої з урахуванням положень ст. 325 КПК України не перешкоджає розгляду. При прийнятті рішення про розгляд справи за відсутності потерпілої враховується те, що судом їй своєчасно надіслано повідомлення, в якому вказується про дату, час та місце розгляду справи.
Враховуючи, що такі фактичні обставини справи ніким не оспорюються, а обвинувачений правильно зрозумів зміст цих обставин і сумнівів у добровільності та істинності його позиції немає, роз'яснивши йому, що він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд при вирішенні питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України обмежується визнавальними показами обвинуваченого, а дослідження решти доказів вважає недоцільним.
Відтак з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів в їх сукупності, суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_5 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях і кваліфікує його дії за ст. 126-1 КК України як домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо подружжя, що призводить до психологічних страждань потерпілої; за ч. 1 ст. 125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, та за ч. 1 ст. 126 КК України як умисне завдання побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно із ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_5 вчинив проступки (ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК) та нетяжкий злочин (ст. 126-1 КК).
Як особа ОСОБА_5 за місцем проживання та реєстрації характеризується посередньо, разом з дружиною виховує трьох спільних дітей та доньку дружини; на диспансерному обліку у лікарів нарколога і психіатра КНП «Перечинська лікарня» Перечинської міської ради не перебуває.
Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченому, суд визнає вчинення кримінальних правопорушень щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
При ухваленні вироку в частині обвинувачення ОСОБА_5 за ст. 126-1 КК суд враховує позицію Верховного Суду, викладену ним у постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 583/3295/19, в якій Суд зокрема зазначив, що статтею 126-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Об'єктивну сторону зазначеного кримінального правопорушення складають діяння, що виражаються в систематичному насильстві у формах фізичного, психологічного та економічного насильства. Сексуальне насильство виходить за межі цих форм і за наявності підстав кваліфікується за відповідними статтями КК України.
Словосполучення «систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків. При цьому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази.
Призначаючи покарання суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень з урахуванням її особи, ступеня тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. За змістом зазначеного закону покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Як роз'яснено у п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2015 року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
У справі № 205/7091/16-к від 17 жовтня 2019 року Верховний Суд розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту.
Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З урахуванням зазначених обставин, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, спосіб їх вчинення, мету та мотиви вчинених ОСОБА_5 діянь, особу винного, який свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, примирився з потерпілим ОСОБА_4 , який не має до нього претензій, беручи до уваги позицію сторони обвинувачення, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції приходить до висновку про можливість призначення ОСОБА_5 за вчинення кримінальних проступків покарання у виді штрафу, та за вчинення нетяжкого злочину - у виді позбавлення волі у межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії.
При призначенні ОСОБА_5 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень згідно з ч. 1 ст. 70 КК України, суд вважає за доцільне застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На підставі наведеного, а також враховуючи характеризуючі дані особи винного, який повністю визнав свою вину, а, отже, готовий нести кримінальну відповідальність, з урахуванням пом'якшуючих обставин у вигляді щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, а також позиції потерпілого, який не заперечив щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд вважає можливим виправлення ОСОБА_5 без реального відбування покарання, зі звільненням від основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75, 76 КК України.
При цьому враховуючи те, що ОСОБА_5 , як було встановлено у судовому засіданні, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, а відтак застосувати відносно нього передбачені ст. 91-1 КК України обмежувальні заходи є недоцільним.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_5 під час досудового розслідування та судового розгляду даних кримінальних проваджень не обирався, клопотання про його обрання суду не подано, отже питання щодо такого судом не розглядається.
Речових доказів та процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні немає.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Керуючись ст. 368, ч. 2 ст. 373, ст. 374 КПК України, с у д
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 126-1 КК України і призначити:
- за ч. 1 ст. 125 КК України - покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн;
- за ч. 1 ст. 126 КК України - покарання у виді штрафу в розмірі 40 (сорока) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 (шістсот вісімдесят) грн;
- за ст. 126-1 КК України - покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_5 призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
На підставі статей 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок суду може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку суду учасники кримінального провадження можуть отримати в Перечинському районному суді Закарпатської області в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 376 КПК України. Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуючий: ОСОБА_1