26 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/5162/23 пров. № А/857/25741/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Цепко І.С.;
від відповідача - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2023р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення сум податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (суддя суду І інстанції: ОСОБА_3 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10 год. 36 хв. 14.11.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 24.11.2023р.),-
14.03.2023р. (згідно із відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (особі адвоката Цепко І.С.) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління /ГУ/ ДПС у Львівській обл. № 2202576-2411-1305 від 06.09.2021р., № 2202573-2411-1305 від 06.09.2021р., № 2202574-2411-1305 від 06.09.2021р., № 2202575-2411-1305 від 06.09.2021р., стягнути з відповідача понесені судові витрати по справі (Т.1. а.с.1-11, 141-143).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження із повідомленням (викликом) учасників справи (Т.1, а.с.146 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2023р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській обл. № 2202576-2411-1305 від 06.09.2021р., № 2202573-2411-1305 від 06.09.2021р., № 2202574-2411-1305 від 06.09.2021р., № 2202575-2411-1305 від 06.09.2021р.; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 1073 грн. 60 коп. сплаченого судового збору та 3000 грн. витрат на правову допомогу (Т.2, а.с.144-153).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ДПС у Львівській обл., який у поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (Т.2, а.с.177-182).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що надання податкових пільг згідно підпункту «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу /ПК/ України є можливим в разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто, для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Таким чином, за умови, що об'єкт нерухомості, який належить, зокрема, фізичній особі, використовується у господарській діяльності такої особи (з урахуванням виду діяльності, які класифікується у секціях В - F КВЕД ДК 009:2010), за функціональним призначенням щодо промислового виробництва та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, є підставою для застосування вимог підпункту «є» пп.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України.
Водночас, апелянт звертає увагу на Порядок обліку платників податків, затв. наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011р.
Згідно з п.8.4 розд. VIII цього Порядку повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (форма 20-ОПП), подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
Як свідчать обставини справи, позивач зареєстрований як ФОП із визначенням видів діяльності за КВЕД: основний - 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; 31.09 Виробництво інших меблів, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Крім того, згідно поданої до контролюючого органу декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2021 рік ФОП ОСОБА_2 , задекларовано суму отриманого доходу від здійснення підприємницької діяльності за кодом згідно КВЕД: 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, який не класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010 (натомість, класифікується у секції G - оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів).
Документів, які свідчать про належність будівлі, в якій знаходяться нежитлові приміщення позивача, за функціональним призначенням до будівель промислового призначення згідно з Класифікатором, позивачем не представлено.
Також, згідно даних ІКС «Податковий блок» зазначені нежитлові приміщення не визначені ФОП ОСОБА_2 як об'єкт, шо використовується у господарській діяльності, шляхом подання форми 20-ОПП «Відомості про об'єкти оподаткування».
Таким чином, підстави для застосування вимог підпункту «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України стосовно нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є відсутніми.
Представник позивача - адвокат Цепко І.С. скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми діючого законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.2, а.с.230-233).
Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Із змісту заявленого позову слідує, що спірним питанням в межах цієї справи є правомірність визначення позивачу ФОП ОСОБА_2 податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2021 року, оскільки об'єкт оподаткування, що належить до будівель промислових та складів, використовуються в господарській діяльності суб'єкта господарювання.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ФОП ОСОБА_2 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності якого за КВЕД є: 31.09 виробництво інших меблів; 47.59 роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (Т.1, а.с.12-15).
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №№ 325580734 та 325581280, від 10.03.2023р. ФОП ОСОБА_2 є власником таких нежитлових будівель:
складського приміщення площею 173,6 кв.м, будівлі Б-4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу № 1148 від 26.02.2014р.;
приміщення площею 289,8 кв.м, будівля заводоуправління частин будівлі Б-4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу № 1331 від 02.07.2004р.;
приміщення площею 755,3 кв.м, « 123-157» 27/100 частин будівлі Б-4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу № 3344 від 30.12.2004р. та актом приймання-передачі від 05.03.2005р.;
приміщення площею 164,9 кв.м, головного корпусу будівлі Б-4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу № 3352 від 30.12.2004р. та актом приймання-передачі від 05.03.2005р. (Т.1, а.с.132-137).
Відповідач ГУ ДПС у Львівській обл. провів обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2021 рік та 06.09.2022р. виніс чотири податкових повідомлення-рішення:
№ 2202576-2411-1305 на суму 12367 грн. 50 коп. щодо приміщення площею 164,9 кв.м;
№ 2202573-2411-1305 на суму 13020 грн. щодо приміщення площею 173,60 кв.м;
№ 2202574-2411-1305 на суму 56647 грн. 50 коп. щодо приміщення площею 755,3 кв.м;
№ 2202575-2411-1305 на суму 2216 грн. 97 коп. щодо приміщення площею 289,8 кв.м (Т.1, а.с.31,32, 119-122, розрахунок зобов'язань - Т.1, а.с.155-156).
22.11.2022р. позивач скерував до ДПС України скаргу на прийняті ГУ ДПС у Львівській обл. податкові повідомлення-рішення (Т.1, а.с.125-127), однак рішенням ДПС України № 3540/6/99-00-06-01-04-06 від 13.02.2023р. позивачу відмовлено в задоволенні скарги, а спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін (Т.1, а.с.128-131).
Окрім цього, під час визначення податкових зобов'язань податковий орган керувався ухвалою Львівської міської ради № 64 від 24.07.2020р. про продовження на 2021 рік дії ухвал міської ради щодо встановлення ставок деяких місцевих податків і зборів.
Згідно з зазначеною ухвалою будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості оподатковуються за ставкою 1,25 % розміру мінімальної заробітної плати для фізичних осіб (Т.1, а.с.181-185, зворот а.с.180).
Вирішуючи розглядуваний спір та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачена преференція, яка полягає у виключенні з об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, таких об'єктів, як будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, якщо вони беруть участь у господарській діяльності власника об'єктів нерухомості як виробничі одиниці.
Належні позивачу приміщення використовуються в господарській діяльності з виготовлення промислової продукції (меблів), для чого використовує найманих працівників, сплачує рахунки за електроенергію, здійснює розрахунки за реалізовану продукцію.
Також суд врахував, що контролюючим органом в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях не зазначено, до якого саме типу будівель та споруд відноситься нерухоме майно, щодо якого нараховані податкові зобов'язання, та яка ставка податку повинна застосовуватися до такого нерухомого майна.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому підлягають скасуванню.
Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються ПК України № 2755-VI 02.12.2010р. (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ст.10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком.
Сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (п.12.3 ст.12 ПК України).
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.1, 12.3.2, 12.3.3 п.12.2 ст.12 ПК України).
Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
В розумінні норм п.265.1 ст.265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовою частиною податку на майно.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст.266 ПК України.
Зокрема, нормою ст.266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з пп.266.1.1, 266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За приписами пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно норми ст.30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до підпункту «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції, яка діяла після 23.05.2020р.) не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Умовою звільнення таких об'єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Також слід зазначити, що встановлена підпунктом «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується діяльності промислових товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Аналізуючи наведені приписи норми підпункту «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про те, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є промисловим товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у промисловій діяльності.
Залежно від періоду (до і після 23.05.2020р.) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Стосовно цільового призначення належних позивачу приміщень колегія суддів враховує, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом № 507 від 17.08.2000р. затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
До будівель промислових та складів відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі Промислові» та включає в себе підкласи, зокрема, 1251.7 будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі Промислові», який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад фабрики майстерні, бойні, пивоварні, заводи, складальні підприємства та інше за їх функціональним призначенням.
Судом зроблено висновок про те, що належні позивачу будівлі відносяться до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади, які призначені для промислового виробництва», тобто для виготовлення промислової продукції будь-якого виду, при цьому останні не здаються позивачем в оренду, лізинг чи позичку.
Між тим, суд першої інстанції не вказав на підставі яких документів або інших доказів ним сформовано такий висновок.
Разом з тим, аналіз наявних у справі реєстраційних документів свідчить про те, що належні позивачу приміщення кваліфіковані як нежитлові та складські; будь-яких інших доказів належності спірних приміщень до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади, які призначені для промислового виробництва» позивачем (його представником) не представлено.
В частині висновків суду про здійснення ФОП ОСОБА_2 господарської діяльності з виготовлення промислової продукції, а саме з виробництва меблів у спірних приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем долучено до матеріалів справи копії платіжних доручень про сплату послуг з постачання електроенергії, виписка по банківському рахунку та оборотно-сальдові відомості за 2021 рік, що підтверджують оплату покупцями готової продукції, а також копії видаткових накладних, документи про наявність трудових відносин.
На підставі цих документів суд зробив висновок про використання спірних будівель для виготовлення промислової продукції.
Водночас, вказані документи не можна безпосередніми доказами використання спірних будівель в промисловому виробництві, оскільки такі можуть стосуватися будь-якої господарської діяльності (зокрема, торгівельної, складської тощо).
Поряд з цим, будь-яких доказів наявності технологічного циклу виробництва меблів, придбання продукції (сировини) і виготовлення з неї готових товарів, наявності своєї торгової марки тощо позивачем (його представником) не представлено.
Наявність працевлаштованих вісьмох осіб (за посадами затяжчик (затягувальник взуття), столяр, менеджер з продажу (Т.1, а.с.16-26, 89-118) також не свідчить про наявність виробничого процесу.
Підтвердження такого висновку апеляційного суду є дані податкового обліку, що наведені відповідачем під час розгляду справи.
Зокрема, відповідно до облікових даних ІКС «Податковий блок» ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа - підприємець, із визначенням видів діяльності за КВЕД: основний - 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, 31.09 Виробництво інших меблів, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Крім того, згідно поданої до контролюючого органу декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2021 рік ФОП ОСОБА_2 задекларовано суму отриманого доходу від здійснення підприємницької діяльності за кодом згідно КВЕД: 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, який не класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.
Також згідно даних ІКС «Податковий блок» зазначені нежитлові приміщення не визначені ФОП ОСОБА_2 як об'єкт, що використовується у господарській діяльності, шляхом подання форми 20-ОПП «Відомості про об'єкти оподаткування».
Наведені обставини не спростовані позивачем (його представником), хоча про такі йому було відомо ще із змісту рішення ДПС України № 3540/6/99-00-06-01-04-06 від 13.02.2023р.
З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судом обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не підпадає під преференції, що визначені п.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Згідно правил пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо:
об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
права на користування пільгою із сплати податку;
розміру ставки податку;
нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). (пп.266.7.3 п.266.7 ст.266 ПК України).
Оскільки позивач не звертався до податкового органу для проведення звірки даних щодо об'єктів нежитлової нерухомості, тому відповідачем правильно визначено класифікацію належних позивачу споруд/будівель, а також проведено обчислення податкових зобов'язань.
Будь-яких інших підстав відсутності обов'язку ФОП ОСОБА_2 сплачувати податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік за спірними об'єктами нерухомості під час судового розгляду в межах заявленого позову не встановлено.
Щодо недоліків спірних податкових повідомлень-рішень, на яких наголошує позивач, колегія суддів враховує те, що під час розгляду справи відповідач надав розрахунок податкових зобов'язань, в якому наведені ставки та розміри нарахованих податків, відповідні площі та об'єкти оподаткування. Також податковий орган вказав на рішення органу місцевого самоврядування, яким визначено ставку податку.
За усталеною судовою практикою окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, визначення податкових зобов'язань, розмір та платника останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення.
В силу приписів ст.139 КАС України належить змінити розподіл судових витрат, при цьому понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, витрати на правову допомогу в суді першої інстанції не підлягають відшкодуванню ФОП ОСОБА_2 , а суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ДПС у Львівській обл.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення спору, через що рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову, з вищевикладених мотивів.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2023р. в адміністративній справі № 380/5162/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Львівській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення сум податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - відмовити.
Змінити розподіл судових витрат, при цьому:
понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та витрати на правову допомогу в суді першої інстанції не підлягають відшкодуванню Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 ;
суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління ДПС у Львівській обл., утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 29.03.2024р.