Головуючий суддя у першій інстанції: Лозовський О.А.
29 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/31517/23 пров. № А/857/2555/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі № 140/31517/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
06.10.2023р. позивач, Головне управління ДПС у Волинській області звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( далі - ФОП ОСОБА_1 ) , в якому просив суд:
- стягнути до бюджету податковий борг в розмірі - 121350,55 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.12.2023р. позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням, апелянт ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.12.2023р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 наявний податковий борг, в розмірі - 121350,55 грн., який виник на підставі самостійно поданих податкових декларацій платника єдиного податку третьої групи на період дії воєнного, надзвичайного стану в Україні за період травень 2022 року - липень 2023 року (а.с.6-20).
У зв'язку з несплатою грошових зобов'язань у добровільному порядку, податковий орган, керуючись ст.59 ПК України сформував та надіслав ФОП ОСОБА_1 податкову вимогу від 31.07.2023р. №0001891-1303-0320. Оскільки відповідач у встановлений законодавством строк не сплатив узгоджені грошові зобов'язання у добровільному порядку, податковий орган звернувся до суду із даним позовом.
ст.67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Із змісту ст.15, ст.16 ПК України видно, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 цього Кодексу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
В пп. 41.1, 41.2 ст. 41 ПК України видно, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.
Із змісту пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, пп. 16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України, видно, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим же Кодексом та законами з питань митної справи.
п.54.1 ст.54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
В пп.57.1 ст.57 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган у відповідності до вимог п. 59.1 ст. 59 ПК України надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
п.87.11 ст.87 ПК України передбачено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Колегія суддів зазначає, що із матеріалів справи видно, що за ФО ОСОБА_1 станом на 19.09.2023р. рахується податковий борг в загальній сумі 121350,55 грн. за платежем “єдиний податок з фізичних осіб”, заперечень щодо наявності якого останній не подав.
Наявність податкового боргу підтверджується також розрахунком сум податкового боргу (а.с.3), довідкою про наявність боргу (а.с.3) та зворотнім боком облікової картки платника податків (а.с.23-26).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податковий борг у загальній сумі 121350,33 грн., який заявлений до стягнення у цій справі, виник у зв'язку із несплатою грошових зобов'язань, самостійно визначених на підставі податкових декларацій платника єдиного податку третьої групи на період дії воєнного, надзвичайного стану в Україні за період травень 2022 року - липень 2023 року, які не скасовані в адміністративному чи у судовому порядку, а тому, в розумінні п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, визначені у вказаних податкових деклараціях податкові зобов'язання є узгодженими та, у зв'язку з їх несплатою, вважаються податковим боргом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС у Волинській області діяв у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
В п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, видно, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі № 140/31517/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 29.03.2024р.