Головуючий суддя у першій інстанції: Каленюк Ж.В.
29 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/34139/23 пров. № А/857/4286/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року у справі № 140/34139/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
20.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України в якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова №889), за весь час затримки виплати;
-зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, за весь час затримки їх виплати - з січня 2016 року по день фактичної виплати (20 жовтня 2023 року).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.02.2024р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.02.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 02.12.2019р. №688 старшину ОСОБА_1 інспектора прикордонної служби, 3 категорії, водія відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 1 звільнено з військової служби у запас за п.п. «а» ( у зв'язку із закінченням стоку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
28.12.2019р. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №757-ос старшину ОСОБА_1 інспектора прикордонної служби, 3 категорії, водія відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 1 категорії виключено із списків особового складу і всіх видів забезпечення.
03.03.2023р. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/8107/22, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року, суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2017 роках, підйомної допомоги, виплаченої у 2015 році, та передбаченої Постановою №889 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 року - лютий 2018 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
29.09.2023р. представник позивача - адвокат Каверін С.М. у запиті до Військової частини НОМЕР_1 просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, нарахованої та виплаченої на виконання рішення суду у справі №140/8107/22 за період з січня 2016 року по день фактичної виплати.
05.10.2023р. відповідач листом №11/888-23-Вих-138 повідомив, що нарахування виплат, які визначено судом (справа №140/8107/22), буде проведено у разі надходження до Військової частини НОМЕР_1 бюджетних асигнувань.
20.10.2023р. на виконання рішення суду у справі №140/8107/22 Військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 кошти у сумі 76295,35 грн, що підтверджується випискою Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк”, листом від 01 листопада 2023 року. Однак, відповідач не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої 20 жовтня 2023 року, та вважає, що у нього відсутній такий обов'язок.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 (далі Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок - № 159).
В ст.1 - ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Із змісту п.1-п.4 Порядку №159 видно, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень ст. 1-3 вказаного Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у Постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, оскільки вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не виконання рішення суду. Вказані кошти нараховані в результаті перерахунку та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
В п.2 Порядку № 159 видно, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021р. у справі № 465/322/17.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Щодо доводів апелянта про порушення позивачем строків звернення до суду з цим позовом такі на думку колегії суддів є необґрунтованими, адже ч.1 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого згаданим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 згаданої статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи згаданим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення згаданим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 згаданого Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, ч.2 цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.4 ст.3 КАС України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
З огляду на вказане, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що 29.09.2023р. позивач через уповноваженого представника звернувся відповідача із запитом щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення нараховано та виплаченого на виконання судового рішення по день фактичної виплати із наданням відповідних розрахунків нарахувань та утримань.
Відповідач 20.10.2023р. повідомив про відсутність правових підстав для проведення нарахування та відповідної виплати компенсації, а з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 17.11.2023р, тобто в межах строку визначеного ст. 122КАС України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року у справі № 140/34139/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 29.03.2024р.