Головуючий суддя у першій інстанції: Дору Ю.Ю.
29 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/10092/23 пров. № А/857/3343/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі № 260/10092/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
20.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №4823/кп від 31.10.2023 року "про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців 2 гірсько-штурмового батальйону" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності молодшого лейтенанта ОСОБА_1 та накладення дисциплінарного стягнення - догана;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №4820/кп від 31.10.2023р. "про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців 2 гірсько-штурмового батальйону" в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності молодшого лейтенанта ОСОБА_1 та накладення дисциплінарного стягнення - доган
- скасувати оскаржувані накази в частині грошового стягнення та зобов'язати нарахувати недоотриману заробітну плату;
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.01.2024р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.01.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задововльнити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
19.10.2023р. на адресу командира 2 гірсько-штурмового батальйону подано рапорт командира 5 гірсько-штурмової роти ОСОБА_2 про те, що 19.10.2023р. молодший лейтенант ОСОБА_1 залишив місце дислокації підрозділу, а саме населений пункт Веселянка Запорізької області, на власному автомобілі з молодшим сержантом ОСОБА_3 , не доповівши командиру, та поїхали до міста Запоріжжя по особистих справах.
27.10.2023р. на адресу командира 2 гірсько-штурмового батальйону подано рапорт командира 5 гірсько-штурмової роти ОСОБА_2 про те, що 27.10.2023р. молодший лейтенант ОСОБА_1 залишив місце дислокації підрозділу, а саме населений пункт Веселянка Запорізької області, на власному автомобілі з молодшим сержантом ОСОБА_3 , не доповівши командиру, та поїхали до міста Запоріжжя по особистих справах.
За наслідками розгляду вищевказаних рапортів командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №4823/кп від 31.10.2023р. та № 4820 від 31.10.2023р. із змісту яких видно, що до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Зокрема, за порушення вимог ст.ст. 6,11,16,119,241 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Тотожне положення міститься і в п.1. ч.1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Правовою основою зазначеного обов'язку є Конституція України, Закони України “Про військовий обов'язок і військову службу”, “Про оборону України”, “Про збройні сили України”, “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію”, інші закони України, а також інші закони України, а також прийняті відповідно до них Укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України.
У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України відповідно до п.21 ч.1. ст.106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” згідно Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 в Україні введено воєнний стан. Даний Указ затверджено Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”.
Колегія суддів зазначає, що на адресу командира 2 гірсько-штурмового батальйону надійшов рапорт командира 5 гірсько-штурмової роти від 19.10.2023р. згідно якого вказано про самовільне залишення місця дислокації підрозділу ОСОБА_1 та виїзд до міста Запоріжжя на власному автомобілі по особистих справах. Також, згідно рапорту від 27.10.2023р. така ж ситуація мала місце 27.10.2023р.
За наслідками розгляду вказаних рапортів командиром військової частини НОМЕР_1 видано оскаржувані накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а саме наказ №4823/кп від 31.10.2023р. та наказ №4820/кп від 31.10.2023р.
Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” № 551- XIV від 24.03.1999р. затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог ст.1, ст.2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
ст.4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно ст.7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
В ст.45 Дисциплінарного статуту, видно, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Із змісту ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України видно, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
З огляду на викладені норми Дисциплінарного статуту, підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарного стягнення є невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. При цьому, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок є дискреційними повноважень суб'єкта його накладення. Крім того, положення наведеного законодавства, не містять жодних застережень щодо необхідності дотримання послідовності при застосуванні до осіб дисциплінарних стягнень, а передбачають необхідність застосування до особи, якою вчинено дисциплінарний проступок, дисциплінарного стягнення, співрозмірного з вчиненим нею проступком та з урахуванням обставин його скоєння.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2019р. у справі № 816/70/16.
Стосовно доводів апелянта про скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни №4823/кп від 31.10.2023 р. та №4820/кп від 31.10.2023 р. з огляду на непроведення службового розслідування, колегія суддів зазначає таке.
ст.5 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України”.
В ст.84, ст.87 Дисциплінарного статуту ЗСУ видно, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що провадження службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку не є обов'язковим. Службове розслідування проводиться лише з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Тобто, призначення службового розслідування є правом командира, а не його обов'язком.
У даному випадку, самовільне залишення місця дислокації ОСОБА_1 підтверджується рапортами від 19.10.2023 р. та від 27.10.2023 р., що не спростував апелянт.
Отже, підставою для прийняття командиром військової частини оскаржених наказів про накладення дисциплінарних стягнень за порушення військової дисципліни є факти самовільного залишення місця дислокації підрозділу позивачем.
Доводи апелянта про те, що на даний час між позивачем та командиром роти існують неприязні відносини, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю, вказані твердження носять лише суб'єктивний характер та грутуються на припущеннях апелянта, а отже не можуть бути підставою для скасування рішення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв у спосіб визначений законами та Конституцією України, доказів протилежного апелянтом не надано.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі № 260/10092/23- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 29.03.2024р.