28 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2660/22 пров. № А/857/17341/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Кузан Р.І.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
22 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку з ним при звільненні та не нарахування та не виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01 червня 2017 року по 22 грудня 2021 року при проведенні розрахунку; зобов'язати нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01 червня 2017 року до дня фактичного розрахунку 22 грудня 2021 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31 травня 2017 року № 123-ос його виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечення з 31 травня 2017 року. Вказує, що станом на день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунку при звільненні у повному обсязі. Зауважує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) виконав рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 380/2853/21, виплативши йому 23 грудня 2021 року грошове забезпечення у розмірі 47078,03 грн, що підтверджується копією виписки з АТКБ «ПРИВАТБАНК». Вважає, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, тому наявні підстави для стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 01 червня 2017 року по 22 грудня 2021 року
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 46972 грн 20 коп., за період з 31.05.2017 по 23.12.2021 включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції прийшов до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 380/2853/21 встановлено, що відповідач не нарахував та не виплатив позивачу станом на момент виключення із списків особового складу грошове забезпечення, повний розрахунок з позивачем проведено 23 грудня 2021 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним. З врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 46972,20 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що виплати від 23 грудня 2021 року виплачені на виконання рішення суду у справі № 380/2853/21, а спір щодо них виник лише у лютому 2021 року. Вказує, що на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 спору між позивачем та військовою частиною щодо зазначених в позові вимог не було, а спір щодо нарахування належних сум виник із значним проміжком часу. Зауважує, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржене, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25 травня 2017 року № 119-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас на підставі п. «г» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини), та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31 травня 2017 року № 123-ос виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення з 31 травня 2017 року (а.с.10).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 380/2853/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати ОСОБА_1 надбавки за кваліфікацію за період 2008 - 2017 рр. в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за кваліфікацію з грудня 2008 року по лютий 2011 року включно та з липня 2011 року по жовтень 2012 року включно у розмірі, визначеному у додатку №25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» 2-й клас - 5 відсотків посадового окладу, з листопада 2012 року по травень 2017 року у розмірі, визначеному у додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» 1-й клас - 8 відсотків посадового окладу, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині невиплати ОСОБА_1 з часу набуття - 14.09.2010 права на виплату винагороди за тривалість безперервної 15-ти річної календарної військової служби у розмірі 1 посадового окладу та окладу за військовим званням. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної 15-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 14.09.2010 у розмірі 1 посадового окладу та окладу за військовим званням. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати ОСОБА_1 із часу набуття - 14.09.2015 права на виплату винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 14.09.2015 у розмірі 1, 5 посадових окладів та окладів за військовим званням, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 23 календарних роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», виплату здійснити з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у квітні 2016 року та червні 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у квітні 2016 року та червні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», виплату здійснити з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», виплату здійснити з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2017 роки. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2017 роки.
На виконання вказаного рішення відповідач 23 грудня 2021 року виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 47078,03 грн, що підтверджується копією виписки з АТКБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.47).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 46972 грн 20 коп., за період з 31 травня 2017 року по 23 грудня 2021 року включно.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Схожі за змістом норми передбачені у п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, відповідно до якого військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення з урахуванням індексації, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Стосовно доводів скаржника про відсутність підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 грудня 2019 року по справі № 825/742/16, від 28 листопада 2022 року по справі № 380/693/20, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті відрізняється від того, який застосований у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №825/742/16, від 28 листопада 2022 року по справі №380/693/20.
Водночас суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати викладені пізніше правові позиції Верховного Суду у постановах від 02 лютого 2023 року по справі № 460/10582/21, від 28 червня 2023 року по справі № 560/11489/22 та в аспекті правового застосування щодо аналогічних спірних правовідносин, де Верховний Суд зазначив, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі подібних правовідносин не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, що добре видно на прикладі цієї справи. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Верховний Суд зауважив на обов'язку дотриманні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17. На такому також наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими підстави звернення із цим позовом, а саме пов'язані із не проведенням відповідачем усіх належних позивачу виплат на момент звільнення з військової служби.
У справі, яка розглядається, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати суми грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому в цьому випадку є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Із матеріалів справи слідує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 380/2853/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, встановлено, що відповідач не нарахував та не виплатив позивачу станом на момент виключення із списків особового складу грошове забезпечення.
Відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Повний розрахунок з позивачем проведено 23 грудня 2021 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.
Відповідно до особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становило 17550,25 грн (8808,60 грн у березні 2017 року та 8741,65 грн у квітні 2017 року) (а.с.18).
Кількість календарних днів в березні-квітні 2017 року складає 61.
Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 287,70 грн в день (17550,25 грн/61 календарні дні).
Період за час затримки по день фактичного розрахунку з 01 червня 2017 року (наступний день з дня виключення позивача зі списків військової частини) по 23 грудня 2021 року (день фактичного розрахунку) становить 1666 календарних дні.
Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 479308,20 грн (287,70 грн * 1666 календарних днів).
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.
Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов'язку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Оскільки сума виплаченої з затримкою індексації грошового забезпечення (47078,03 грн) є значно меншою від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (479308,20 грн), суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
Істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 47078,03 грн (виплачене грошового забезпечення на виконання судового рішення)/ 479308,20 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,098.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить: 287,70 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням) х 0,098* 1666 (кількість днів затримки) = 46972,20 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 46972,20 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №6-39цс11.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 805/1008/16-а.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Колегія суддів враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 46972,20 грн, за період з 31 травня 2017 року по 23 грудня 2021 року включно.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 380/2660/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 28 березня 2024 року.