Постанова від 29.03.2024 по справі 480/8083/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 р. Справа № 480/8083/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Діска, м. Суми, повний текст складено 11.10.23 по справі № 480/8083/23

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області , Державної судової адміністрації України

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області (далі по тексту - ТУ ДСА в Сумській області, перший відповідач), Державної судової адміністрації України (далі по тексту - ДСА України, другий відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо обмеження виплати суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, у період з 22.07.2020 по 28.08.2020;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області та Державну судову адміністрацію України провести перерахунок суддівської винагороди судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 за період з 22 липня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату у загальній сумі 39992,43 грн, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати у період з 01.01.2021 по дату ухвалення судового рішення у даній справі винагороди судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 та допомоги на оздоровлення (за 2021-2023 роки) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області та Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 :

- суму недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн.;

- суму недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн.;

- суму недоплаченої у період з 01.01.2023 по день ухвалення судового рішення у даній справі винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн, відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність дій першого відповідача щодо виплати ОСОБА_1 у період з 22.07.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди із обмеженням розміру 10 мінімальних заробітних плат на підставі Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі по тексту - Закон № 294-IX), оскільки розмір суддівської винагороди регулюється та може визначатися виключно Законом України “Про судоустрій та статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі по тексту - Закон № 1402-VIII), який у спірних правовідносинах є спеціальним, має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами та не передбачав такого обмеження.

З посиланням на спеціальне законодавство, яким встановлено обов'язок відповідача здійснювати нарахування щомісячної винагороди судді та допомоги на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 - 2270,00 грн., 01.01.2022 - 2481,00 грн., а з 01.01.2023 - 2684,00 грн., стверджувала про незаконність дій відповідача при здійсненні обрахунку таких виплат із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, який виплачувався починаючи з 01.01.2021 і по теперішній час, що призвело до порушення права ОСОБА_1 на належне матеріальне забезпечення.

З огляду на те, що у період дії карантину, вставленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину, та враховуючи дату закінчення дії карантину через COVID-19 (01.07.2023), вважала що позивачем не пропущено строк на звернення до суду з позовом.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 у справі № 480/8083/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо обмеження виплати ОСОБА_1 винагороди судді розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року у період з 22.07.2020 до 28.08.2020.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (вул. Перемоги, 4, м. Суми, Сумська область, 40002, код ЄДРПОУ 26270240) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) за період з 22.07.2020 по 27.08.2020 включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та здійснити її виплату у загальній сумі 39992,43 грн., з урахуванням обов'язкових платежів.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди судді та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (вул. Перемоги, б. 4, м. Суми, 40002, код ЄДРПОУ 26270240) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) суму недоплаченої у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Українських Перемог, 4, код 26270240) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) суму недоплаченої у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Українських Перемог, 4, код 26270240) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) суму недоплаченої у період з 01.01.2023 по 31.07.2023 винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.

У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Перший відповідач не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду 11 жовтня 2023 року у справі № 480/8083/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про законність та правомірність дій першого відповідача в частині застосування з 22.07.2020 та протягом оспорюваного періоду до загальної суми нарахованої суддівської винагороди позивача обмежень, передбачених Законом № 294-IX (з урахуванням змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі по тексту - Закон № 553-IX), оскільки частинами 1, 3 ст. 29 Закону № 294-IX (після внесення змін), встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Враховуючи те, що законодавцем безальтернативно встановлено вимогу щодо застосування до загальної суми суддівської винагороди обмеження, визначеного в ч. 1 ст. 29 Закону № 294-IX (після внесення змін Законом № 553-IX, який набрав законної сили 18.04.2020) шляхом її нарахування у квітні 2020 року та на період завершення місяця, в якому відміняється відповідний карантин, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, та з огляду на те, що під час здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди ДСА та її територіальні управління керуються Законом № 1402-VIII та у тому числі бюджетним законодавством, вважав законними та обґрунтованими застосування таких обмежень протягом спірного періоду. Наведене, на думку першого відповідача, підтверджує відповідність його дій законодавчим вимогам.

Зазначив, що листом від 31.08.2020 № 9рс-512/20 голова Ради Суддів України Моніч Б.С. доручив ТУ ДСА України з 28.08.2020 на виконання рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), яким визнано неконституційними положення Закону № 294-IX та № 553-IX (в частині спірних обмежень), здійснити нарахування суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону № 1402-VIII та перерахунок виплаченої за серпень 2020 року суддівської винагороди. ТУ ДСА в Сумській області, в свою чергу, було належним чином і в межах наданих законом повноважень здійснено заходи щодо виконання вказаного рішення та листа. При цьому, враховуючи, що спірні правовідносини виникли ще до ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України, з посиланням на конституційний принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, стверджував про необхідність застосування в даному випадку положень закону, які були чинними на момент їх виникнення, що узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.05.2019 у справі № 820/2640/17, від 18.07.2019 у справі № 816/105/18. Так, з огляду на те, що рішення Конституційного Суду України 28.08.2020 № 10-р/2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до його прийняття, на думку апелянта, з 22.07.2020 по 27.08.2020 в нього не було правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом № 553-IX, що, в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також просив врахувати рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008, в якому останній висновувався, що положення ч. 3 ст. 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями ч. 2 цієї статті, ст.46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні Законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну та видаткову частину бюджету, дотримувати рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов життя.

Додатково звернув увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом та неврахуванні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення таких обставин. З огляду на те, що у квітні 2020 року ДСА України повідомила ТУ та голів місцевих судів про встановлені законодавством обмеження суддівської винагороди, відтак, позивачу було відомо про фактичні нарахування по суддівській винагороді протягом всього часу (з липня 2020 року по серпень 2020 року), підтвердженням чого слугують щомісячні розрахунки виплат. Разом з цим, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом лише 31.07.2023, тобто з пропуском 3-місячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП.

Щодо позовної вимоги про незаконне застосування при розрахунку та виплаті суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн, наголосив на необхідності дослідити наявні в матеріалах справи кошториси на 2021-2023 роки, які свідчать про повне забезпечення річного фонду суддівської винагороди ТУ ДСА України в Сумській області з урахуванням ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, Закону України “Про державний бюджет України на 2023 рік”. Наполягаючи на здійсненні першим відповідачем всіх нарахувань та виплат лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, причиною можливої невиплати суддям суддівської винагороди вказав недостатність виділених коштів на такі потреби. При цьому, невиплата таких коштів, пов'язана безпосередньо із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів.

Враховуючи запровадження Законом № 1928-ІХ розрахункової величини для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, стверджував, що обрання відповідачем такої суми, було не самовільними діями ТУ ДСА, а прямою вказівкою закону.

Звернув увагу, що норма частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453 - VІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453 - VІ) є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для обрахування розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453 - VІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді, що узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17.

Переконував, що згідно з Законом № 1928-ІХ прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021-2023 років у розмірі 2102,00 грн, є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а відтак, підлягає виконанню. Наведене узгоджується із позицією викладеною у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2022 у справі № 120/2006/22-а та від 28.09.2022 у справі № 120/1998/22-а, у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022 у справі № 280/9563/21 та від 07.12.2022 у справі № 280/1233/22.

З огляду на вищенаведене, ТУ ДСА України в Сумській області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021- 2023 роки поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених Законом № 1928-1Х, та встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, а тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Позивач та другий відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" № 279/2020 від 17.07.2020 позивача призначено на посаду судді Зарічного районного суду м. Суми (а.с. 6-7).

Наказом Зарічного районного суду м. Суми від 22.07.2020 № 10/ос (а.с. 8) позивача зараховано до штату суддів Зарічного районного суду м. Суми з 22.07.2020.

Відповідно до довідки ТУ ДСА в Сумській області № 04-1914/23 від 31.07.2023 у період з 22.07.2020 по 27.08.2020 суддівська винагорода позивача була обмежена на 39992,43 грн (а.с. 10).

Згідно з довідкою ТУ ДСА в Сумській області № 04-1912/23 від 31.07.2023, суддівська винагорода позивача та допомога на оздоровлення у 2021 - 2023 роках нараховувались та виплачувались із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в сумі 2102 грн., як то передбачено статтями 7 Законів України “Про Державний бюджет на 2021 рік”, “Про Державний бюджет на 2022 рік” та “Про Державний бюджет на 2023 рік” (а.с. 9).

Як зазначає позивач, у спірні періоди вона отримувала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", у зв'язку з чим звернулась до суду з цією позовною заявою.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з огляду на те, що Закон № 294-IX не є Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII, виключно яким відповідно до ч.2 ст.130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, дійшов висновку про відсутність у першого відповідача правових підстав для застосування положень Закону № 294-IX при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553-IX, яким Закон № 294-IX доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача.

Врахувавши наявні в матеріалах справи докази нарахування та виплати суддівської винагороди позивача із застосуванням обмежень, визначених ст. 29 Закону № 294-IX у період з 22.07.2020 по 27.08.2020, суд першої інстанції зазначив про наявність в діях відповідача порушень вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

З приводу пропуску строку звернення позивача до суду першої інстанції, останній, врахувавши позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21, вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року. З огляду на те, що із позовною заявою позивач звернулась до суду 31.07.2023, про що свідчить інформація зі штампу суду на першій сторінці позовної заяви, позивачем строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання противним нарахування та виплату позивачу винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2021 - 2023 роки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, суд першої інстанції, вказав, що Законом № 1402-VIII закріплено обов'язок для визначення розміру суддівської винагороди брати до уваги лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, вважав неправильними дії відповідача щодо визначення розрахункової величини посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

З огляду на вказане, суд першої інстанції вважав, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), за спірний період є неправомірним. З урахуванням викладеного, дійшов висновку про протиправність обмеження виплати позивачу, починаючи з січня 2021 року по липень 2023 року, суддівської винагороди (шляхом обчислення її розміру, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2102 грн) здійсненого відповідачем.

Також судом враховано, що ТУ ДСА у Сумській області, хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, як такі, що порушують конституційні гарантії незалежності суддів. Оскільки ТУ ДСА в Сумській області, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021 рік для здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Сумської області визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у 2021-2023 році, однак, через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік цього не зробив, вважав обґрунтованими позовні вимоги в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій та зобов'язання ДСА України здійснити нарахування і виплату недоплаченої суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції вважав, що до повноважень ДСА України не належить вчинення таких дій.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суми винагороди по день ухвалення рішення суду, суд першої інстанції дійшов висновку про їх передчасність.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , суд вважав за необхідне визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.07.2023 (день звернення до суду), обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 грн та зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачці з 01.01.2021 по 31.07.2023 та допомоги на оздоровлення у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія виходить з такого.

Щодо посилань першого відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом, передбаченого ст. 233 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про зобов'язання виплатити грошове забезпечення у належному розмірі.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються. як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України(далі за текстом КЗпП України) (у редакції, що була чинна на день звернення позивача до суду з цим позовом), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з цим, відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

У подальшому, рядом постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом (31.07.2023, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції Сумського окружного адміністративного суду), враховуючи дію карантину, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право позивача на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з системного аналізу вказаних норм.

Перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей1,12 Закону України “Про оплату праці” №108/95-ВРКонституційний Суд України зазначив, що поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Також, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

Таким чином, під заробітною платою згідно з частиною другою статті 233 КЗпП слід розуміти всі виплати, які належать до виплати працівнику.

Формулювання позовних вимог іншим чином, ніж про стягнення заробітної плати, не спростовує наведеного висновку, оскільки норми статті 233 Кодексу законів про працю України, слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати, якою в нашому випадку є суддівська винагорода.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 29.11.2022 у справі № 200/4481/21, від 04.02.2022 у справі № 280/9017/20, від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.

З огляду на наведене, доводи першого відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України до спірних правовідносин в частині вимог щодо нарахування позивачу суддівської винагороди у зменшеному розмірі є помилковими.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що позивачем дотримано строк звернення до суду з даним позовом.

Щодо правомірності позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо обмеження виплати суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, у період з 22.07.2020 по 28.08.2020 та зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області та Державну судову адміністрацію України провести перерахунок суддівської винагороди судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 за період з 22 липня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату, у загальній сумі 227196,97 грн, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів, колегією суддів встановлено наступне.

Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону № 1402-VIII.

Відповідно до статті 130 Конституції України та частини 2 статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, 13.04.2020 року Верховною Радою України прийнято Закон № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"" (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Вищенаведене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Закон № 553-ІХ набрав чинності 18.04.2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 року № 68.

Відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.

Згідно зі статтею 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до ст. 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

11.03.2020 року Конституційним Судом України розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16.10.2019 року №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 року № 1798-VIIІ, у пункті 4.1 рішення за результатами розгляду якого Конституційний Суд України зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 18.06.2007 року № 4-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 19.11.2013 року № 10-рп/2013, від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, від 14.12.2018 року № 11-р/2018, від 18.02.2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: "Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин." (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 09.07.2007 року № 6-рп/2007); "Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України." (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 09.07.2007 року № 6-рп/2007); "Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин." (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 09.07.2007 року № 6-рп/2007); "Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони." (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22.05.2008 року № 10-рп/2008); "словосполучення "держава прагне", на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить про те, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами i навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалізації законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов'язань утверджується сутнiсть держави як соціальної i правової." (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27.11.2008 року № 26-рп/2008).

Отже, Закон України № 553-ІХ від 13.04.2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача.

При цьому, відповідач навіть після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів частини 2 статті 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить.

Норми права у наведених вище статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Слід зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що у свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Факт обмеження позивачу виплати суддівської винагороди у період з липня 2020 року по серпень 2020 року визнається сторонами по справі та підтверджується довідкою ТУ ДСА в Сумській області (а.с. 10) згідно з якою: у липні 2020 року розмір обмеження становив 7699,47 грн., у серпні 2020 року - 38421,93 грн., у вересні 2020 року відшкодовано частину утриманого доходу у розмірі 6128,97 грн. Тобто в період з липня 2020 року по серпень 2020 року загальна сума обмеження доходу становила 39992,43 грн (7699,47 грн + 38421,93 грн - 6128,97 грн).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частин 1-4 статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 151 Закону № 1402-VIII державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі по тексту - Положення № 141/0/15-19).

Статтею 154 Закону № 1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Крім того, відповідно до пункту 5 Положення № 141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА України в Сумській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах по даній справі державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у т.ч. щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.

Колегією суддів встановлено, що кошти для виплати суддівської винагороди у спірний період в Зарічному районному суді м. Суми виділялися ДСА України у повному обсязі у відповідності до вимог ст.135 Закону № 1402-VIII та були передбачені кошторисом, який міститься в матеріалах справи.

Крім того, змін до кошторису Зарічного районного суду м. Суми стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата", за яким, зокрема, здійснювалась виплата суддівської винагороди, ДСА України у 2020 році не вносились та бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік у Зарічному районному суді м. Суми за КЕКВ 2111 у передбаченій сумі відкриті у повному обсязі.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що в межах спірних правовідносин саме перший відповідач, уповноважений здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди позивача у належному розмірі, однак всупереч приписів ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII, за наявності достатніх бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у період з 22.07.2020 року по 27.08.2020 року, здійснював таке нарахування та виплату із застосуванням обмежень, визначених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності суддів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій ТУ ДСА в Сумській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 22 липня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Положеннями частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX (далі - Закон № 1082-IX) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 01 січня - 1921 гривня, з 01 липня - 2013 гривень, з 01 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня - 2395 гривень, з 01 липня - 2510 гривень, з 01 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 01 січня - 2270 гривень, з 01 липня - 2379 гривень, з 01 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 01 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 01 січня - 1769 гривень, з 01 липня - 1854 гривні, з 01 грудня - 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ ( далі - Закон № 1928-ІХ) передбачено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривень.

Положеннями статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ (далі - Закон № 2710-ІХ) встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 по 31.07.2023 була виплачена суддівська винагорода відповідно до приписів абзацу 5 статті 7 Законів № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ, а саме із застосуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Колегія суддів зазначає, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі по тексту - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено у новій редакції, текст якої зазначено вище. Так, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду, як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі по тексту - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Колегія суддів зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, абзацом 5 статті 7 Законів № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ було введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

Закони України № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (січень 2021 року - липень 2023 року), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, отже законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів акцентує увагу, що Закони України № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Так, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, неправильним є застосування при розрахунку посадового окладу судді іншої величини, відмінної від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Отже, незважаючи на прийняття у часі пізніше Законів України № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ, пріоритет у застосуванні при вирішенні спірних правовідносин мають положення спеціальної норми, зокрема, статті 135 Закону № 1402-VIII.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на 01 січня 2022 року (2481 грн), на 01 січня 2023 року 2684 (грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), у період з 01.01.2021 по 31.07.2023 на підставі абзацу 5 статті 7 Законів України № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ була неправомірною.

Беручи до уваги, що розмір суддівської винагороди, встановлений статтею 135 Закону №1402-VIII, не був виплачений позивачу, ОСОБА_1 має право на виплату недоотриманих коштів (заборгованість) за період з 01.01.2021 по 31.07.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Враховуючи, що розмір допомоги на оздоровлення залежить від розміру посадового окладу судді, який у даному випадку позивачу було невірно розраховано, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на виплату недоотриманої допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, при обрахуванні розміру якої слід застосовати положення Закону № 1402-VIII.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на необхідність застосування положень абз. 5 статті 7 Законів № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ, як чинних, не визнаних неконституційними норм, оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена вказаним законом. Відтак, в межах спірних правовідносин, норми Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік застосуванню не підлягають, незалежно від того, чи переглядалися такі Закони на предмет їх конституційності.

Відповідно до частин 1, 3 статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19 (далі по тексту - Положення № 141/0/15-19).

Відповідно до пункту 10 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі - Порядок № 228) головні розпорядники забезпечують організацію та координацію роботи відповідальних виконавців, розпорядників нижчого рівня із складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів на плановий бюджетний період та складання таких документів за бюджетними програмами, що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.

Головні розпорядники керуються відповідними методичними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання розпису відповідного бюджету, доводять відповідальним виконавцям, розпорядникам нижчого рівня вказівки щодо складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів, термінів їх подання і показники, які необхідні для визначення обсягів видатків бюджету та надання кредитів з бюджету (пункт 11 Порядку № 228).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 228 розпорядники під час складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів забезпечують дотримання принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, а також дотримання вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису, розподілу видатків бюджету та надання кредитів з бюджету відповідно до економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету, визначення показників надходжень бюджету в частині доходів, фінансування або повернення кредитів, додержання тарифних ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства.

Приписами абзаців 1 та 3 пункту 28 Порядку № 228 передбачено, що відповідальні виконавці подають головному розпоряднику зведені кошториси та зведені плани асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду та зведені плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, зведені плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведені помісячні плани використання бюджетних коштів за кожною бюджетною програмою, за виконання якої вони відповідають.

Відповідальні виконавці, розпорядники нижчого рівня складають кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів, засвідчують підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби і подають їх відповідальним виконавцям або головним розпорядникам для складання зведених кошторисів, зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету та зведених планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів.

Аналіз наведених норм Порядку № 228 дає підстави стверджувати, що повноваженнями щодо складання проекту кошторису наділені розпорядникам бюджетних коштів, які зобов'язані дотримуватись вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису.

За таких обставин, враховуючи положення частини 4 статті 148 Закону № 1402-VIII, саме ТУ ДСА в Сумській області уповноважено складати проект кошторису щодо фінансування місцевих судів, зокрема Зарічного районного суду м. Суми.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до Кошторису на 2021 рік ТУ ДСА в Сумській області (а.с.49) поточні видатки на суддівську винагороду складають - 100966900 грн.

Як вбачається зі змісту штатного розпису Зарічного районного суду м. Суми, затвердженого начальником ТУ ДСА у Сумській області на 2021 рік, з 01.01.2021 посадовий оклад судді складає 69366,00 грн (із врахуванням коефіцієнту 1,1), а без коефіцієнту - 63060,00 грн.

Відповідно до розрахунку річного фонду суддівської винагороди на 2021 рік (а.с. 52) суддівська винагорода ОСОБА_1 розрахована виходячи з розміру посадового окладу 63060,0 грн (2102 грн*30), тобто із застосуванням абзацу 5 частини 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, що за вищенаведеними висновками колегії суддів є протиправним. При цьому, всього річний фонд суддівської винагороди становить 15527440,40 грн.

Відповідно до кошторису на 2022 рік ТУ ДСА в Сумській області (а.с. 53-54) поточні видатки на суддівську винагороду складають - 114900000 грн.

Згідно із штатним розписом Зарічного районного суду м. Суми, затвердженого начальником ТУ ДСА в Сумській області на 2022 рік (а.с. 55-56), з 01.01.2022 посадовий оклад судді складає 69366,00 грн (із врахуванням коефіцієнту 1,1), а без коефіцієнту - 63060,00 грн.

Відповідно до розрахунку річного фонду суддівської винагороди на 2022 рік (а.с. 57) суддівська винагорода ОСОБА_1 розрахована виходячи з розміру посадового окладу 63060 грн (2102грн*30), тобто із протиправним застосуванням абзацу 5 частини 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”. При цьому, річний фонд суддівської винагороди становить 1321554,00 грн.

Відповідно до кошторису на 2023 рік ТУ ДСА в Сумській області (а.с. 58-59) поточні видатки на суддівську винагороду складають 108064200 грн.

Згідно із штатним розписом Зарічного районного суду м. Суми, затвердженого начальником ТУ ДСА в Сумській області на 2023 рік (а.с. 60-61), з 01.01.2023 посадовий оклад судді складає 69366,00 грн (разом з коефіцієнтом 1,1), а без такого - 63060 грн, тобто із протиправним застосуванням абзацу 5 частини 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”.

Таким чином, ТУ ДСА в Сумській області, будучи розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, склало та подало на затвердження до головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України Кошториси на 2021-2023 роки, які містили розрахунок суддівської винагороди, що не відповідає вимогам статті 135 Закону № 1402-VIII.

Колегія суддів зазначає, що ТУ ДСА в Сумській області зобов'язано було при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 по 31.07.2023 діяти відповідно до Закону № 1402-VIII та здійснювати її розрахунок, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 2021 рік в розмірі 2270,00 грн., на 2022 рік в розмірі 2481,00 грн., на 2023 рік в розмірі 2684,00 грн., а не 2102 грн, як це протиправно здійснено першим відповідачем, чим, відповідно, порушено права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

Відповідно до пункту 29 Порядку № 228 головні розпорядники під час розгляду отриманих кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів перевіряють: дотримання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на плановий бюджетний період; дотримання режиму економії, включення до кошторисів бюджетних асигнувань, зумовлених характером діяльності установи; дотримання доведених у лімітних довідках річних обсягів бюджетних асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням строків проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків бюджету та надання кредитів з бюджету протягом бюджетного періоду; підтвердження показників розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

З наведеного слідує, що ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, мало перевірити подані ТУ ДСА в Сумській області проекти кошторису на 2021-2023 роки на відповідність вимогам законодавства, зокрема і вимогам статті 135 Закону № 1402-VIII, однак другим відповідачем цього зроблено не було внаслідок помилкового застосування при розрахунку суддівської винагороди абзацу 5 частини 7 Законів України № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ.

Доводи першого відповідача про те, що він міг проводити нарахування і виплату лише із застосуванням абзацу 5 частини 7 Законів України № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ в межах виділених головним розпорядником коштів не спростовують обов'язку ТУ ДСА України в Сумській області діяти у спірних відносинах з дотриманням приписів статті 135 Закону № 1402-VIII.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021-2023-роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя. Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ТУ ДСА в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31.07.2023 року (день звернення до суду з позовом), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон № 1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

З огляду на викладене, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції стосовно протиправності дій ТУ ДСА в Сумській області щодо обмеження виплати ОСОБА_1 винагороди судді розміром що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року у період з 22.07.2020 до 28.08.2020 та нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, беручи до уваги, що виконання судового рішення є частиною процедури відновлення порушеного права особи в судовому порядку, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача та вважає за необхідне зобов'язати ТУ ДСА у Сумській області провести перерахунок суддівської винагороди позивача за період з 22.07.2020 по 27.08.2020 включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та здійснити її виплату у загальній сумі 39992,43 грн з урахуванням обов'язкових платежів та провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період 01.01.2021 - 31.12.2021, 01.01.2022 - 31.12.2022, 01.01.2023 - 31.07.2023, обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2270,00 грн", "2481,00 грн", "2684,00 грн" відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 по справі № 480/8083/23 в частині задоволених позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій

Попередній документ

118010662

Наступний документ

118010664

Інформація про рішення:

№ рішення:	118010663
№ справи:	480/8083/23
Дата рішення:	29.03.2024
Дата публікації:	01.04.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Другий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (13.11.2023)
Дата надходження:	13.11.2023
Предмет позову:	визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії