26 березня 2024 р. Справа № 520/38196/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М.
за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Адвоката ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 (суддя Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/38196/23
за позовом Адвоката ОСОБА_1
до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури , Ради адвокатів України третя особа Вища школа адвокатури Національної асоціації України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 , як адвокат, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, третя особа: Вища школа адвокатури Національної асоціації України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 30.11.2023 № XI-003/2023, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців;
- зобов'язати Раду адвокатів України виключити з Єдиного реєстру адвокатів України відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокату ОСОБА_1 на підставі Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 30.11.2023 № XI-003/2023;
- стягнути з Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ідентифікаційний код юридичної особи: 26080214, місцезнаходження: вул. Борисоглібська, будинок 3, 5-поверх, м. Київ, 04070) на користь адвоката ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце перебування: АДРЕСА_1) моральну шкоду в розмірі 90000 (дев'яносто тисяч) грн 00 коп.
Позивачем разом із позовом було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ВКДКА, в якій останній просив суд:
- зупинити дію рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 30.11.2023 № XI-003/2023, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців, до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявником зазначено, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав адвоката та ознаки протиправності оскаржуваного рішення є очевидними, з огляду на що наявні підстави для забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем. Так, оскаржуване рішення призвело до порушення прав позивача, на здійснення незалежної професійної діяльності, права на працю, позбавить його клієнтів захисника, адвоката, оскільки унеможливлює участь адвоката у судових справах, а також призведе до дострокового розірвання з деякими клієнтами договорів про надання правничої допомоги, що в свою чергу зменшить можливість утримання дітей позивача. В той же час, оскаржуване у даній справі рішення негативно впливає на приватне життя позивача та завдало шкоди честі та гідності, а також моральної шкоди. Водночас, позивачем наголошено на очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у задоволенні заяви адвоката ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення ВКДКА порушив вимоги ст.1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності», не врахував вимог п.1 ч.1 ст.151 КАС України та дійшов помилкового висновку, що при позитивному вирішенні заяви про забезпечення позову фактично буде ухвалено рішення про розгляд справи по суті, що не відповідатиме меті застосування інституту забезпечення позову. Також вважає помилковими висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем належними доказами факту можливого ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав ОСОБА_1 у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Зазначає, що зупинення дії Рішення ВКДКА не призведе до уникнення позивачем дисциплінарної відповідальності, оскільки у разі відмови у задоволенні позовних вимог і скасування заходів забезпечення позову дія рішення від 30.11.2023 буде поновлена, оскільки в ньому не визначені конкретні календарні дати зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, а вказаний лише строк зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на «шість місяців». Відповідно, строк дії Рішення від 30.11.2023 може бути поновлений, і адвокат у повному обсязі понесе дисциплінарну відповідальність.
З посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №522/21977/21, від 26.09.2019 у справі №320/3497/19 скаржник зазначає, що він спеціалізується на наданні правничої допомоги переважно у кримінальних справах, здійснює захист підозрюваних/обвинувачених та представництво прав потерпілих у кримінальних провадженнях, відомості про яке внесено до ЄРДР за фактом вчинення, в основному, тяжких та особливо тяжких злочинів, а тому у разі відмови у зупиненні дії Рішення ВКДКА це значно зашкодить клієнтам позивача на своєчасну та якісну правничу допомогу.
Наголошує, що обраний заявником спосiб забезпечення адмiнiстративного позову відповiдає його предмету та, водночас, вжиття таких заходiв не зумовлює фактичного рiшення по cyтi спору, а спрямоване лише на збереження iснуючого становища до розгляду справи по суті позовних вимог.
Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких викладено свій погляд на обставини справи, зазначивши, що ухвала є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням вимог процесуального права, в зв'язку з цим просять суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач та його представники у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали доводи викладені в апеляції та просили її задовольнити.
Представники Ради адвокатів України, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем обґрунтованості підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та можливість істотного ускладнення виконання рішення суду або ефективного захисту чи поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №260/1499/18, від 17 червня 2020 року №380/930/20.
При цьому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Як свідчать матеріали справи, подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на необхідність зупинення дії оскаржуваного рішення ВКДКА, яким притягнуто адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього стягнення у вигляді зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців, з огляду на його протиправність та не дослідження всіх обставин під час його прийняття.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що обставини, зазначені у заяві про забезпечення позову мають перевірятись саме під час розгляду даної справи по суті, оскільки судом буде зупинено рішення відповідача від 30.11.2023 №ХI-003/2023, без розгляду самого спору.
Так, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед, тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 та від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.
Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій ст. 150 КАС України.
Крім того, позивачем не наведено конкретних обставин, які, на його переконання, могли б свідчити про неможливість поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, без вжиття судом заходів забезпечення позову.
На обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення, скаржник вказує на те, що у разі відмови у зупиненні дії рішення ВКДКА він безпідставно понесе відповідальність за відсутності факту правопорушення, чим будуть порушені його законне право на працю, на утримання дітей, право клієнтів на отримання правничої допомоги, які не зможуть бути відновлені судовим рішенням за результатами розгляду справи.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов'язки особи, тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката.
Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Забезпечення позову у визначений позивачем може призвести до продовження його діяльності як адвоката на противагу спірному рішенню відповідача, який є компетентним органом щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.08.2023 у справі №600/2304/22-а.
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 640/10883/22, сам собою факт прийняття суб'єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявника, та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивачки підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Стосовно доводів позивачки про те, що наявність факту застосування до неї дисциплінарного стягнення впливає на її ділову репутацію, то колегія суддів зауважує, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов'язки особи, тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката. Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аргумент, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання у право позивача на працю не приймається, оскільки вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненого дисциплінарного проступку, що не допустимо при вирішенні питання забезпечення позову.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури застосовано до заявника захід дисциплінарного впливу, який передбачений Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що зупинення дії Рішення ВКДКА не призведе до уникнення позивачем дисциплінарної відповідальності та у разі відмови у задоволенні позовних вимог строк дії оскаржуваного рішення може бути поновлений, оскільки Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не передбачена можливість переривання перебігу строку відбування адвокатом накладеного на нього дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю або поновлення перебігу такого строку після зупинення.
Таким чином, зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведені позивачем в обґрунтування апеляційної скарги висновки, що містяться у постановах Верховного Суду в цивільних справах, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у праві № 753/22860/17 та постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 522/21977/21 - не є релевантними у даних відносинах щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки стосуються інших, не подібних, відносин щодо поділу нерухомого майна, питань спадкування нерухомого майна за заповітом, де майбутні рішення судів підлягають виконанню.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправним і скасування рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Рішення суду за такими позовами не потребують виконання. Іх значення полягає у констатації факту правомірності/неправомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування.
З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову правомірним та обґрунтованим.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Адвокат ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 по справі № 520/38196/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко
Постанова складена в повному обсязі 29.03.24.