28 березня 2024 рокуСправа №160/19958/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
Обставини справи: через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки).
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/19958/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Позовна заява не відповідала вимогам, установленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому ухвалою суду від 14.08.2023 була залишена без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали суду від 14.08.2023 від представника позивача до суду 24.08.2023 надійшла заява про усунення недоліків, з якої убачається, що недоліки позовної заяви виправлені.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою суду від 29.08.2023 задовольнив клопотання представника позивача ОСОБА_2 про поновлення строку звернення до суду; поновив ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки); прийняв до розгляду позовну заяву і відкрив провадження в адміністративній справі №160/19958/23; постановив здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Кучугурною Н.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 30.10.2023 залишено без руху позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви, в якій уточнити дату і номер оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) та надати до суду (для суду та відповідно до кількості учасників справи) належної якості та належним чином завірені копії оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), які складено Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
06.11.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Карнаух І.О. надійшов до суду уточнений адміністративний позов, в якому він просить суд:
визнати незаконними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4341-56/82У від 10.05.2019, №Ф-4341-56/482У від 13.02.2020 та №Ф-4341-56/482У від 09.02.2021.
Ухвалою суду від 13.11.2023 продовжено розгляд адміністративної справи №160/19958/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в періоди, за якими були нараховані суми ЄСВ та винесені оскаржувані вимоги, позивач була найманим працівником і ЄСВ за неї сплачували її роботодавці. Позивач указує, що норми чинного законодавства не дозволяють контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску без складення відповідного акту. До того ж, вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач не отримувала. З огляду на викладені обставини, позивач уважає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними і такими, що підлягають скасуванню, тому і звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою від 29.08.2023 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
14.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позивач перебувала на податковому обліку в Криворізькій південній ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 02.11.2004 по 31.01.2023 як фізична особа-підприємець і відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 була платником єдиного внеску, перебувала на загальній системі оподаткування. За даними інформаційної системи податкового органу: стан платника податків припинено, але не знято з обліку. Також за даними інформаційної системи податкового органу за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, тому 10 травня 2019 року відповідачем була винесена вимога №Ф-4341-56/82У про сплату позивачем боргу (недоїмки) на суму 21030,90 грн; 13 лютого 2020 року винесена вимога №Ф-4341-56/482У про сплату позивачем боргу (недоїмки) на суму 8262,54 грн; 09 лютого 2021 року винесена вимога №Ф-4341-56-482У про сплату позивачем боргу (недоїмки) на суму 8495,30 грн. З огляду на викладене, відповідач уважає позовні вимоги необгрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
02.10.2023 через систему «Електронний суд» представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд: забезпечити позов шляхом зупинення стягнень в рамках відкритих виконавчих проваджень №69756026, №71250725, №71250536 до вирішення справи в суді. Ця заява була повернута без розгляду ухвалою суду від 03.10.2023.
19.10.2023 через систему «Електронний суд» представник позивача подав заяву про забезпечення позову. Ухвалою суду від 20.10.2023 заява була повернута без розгляду.
23.10.2023 через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій представник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнень за виконавчими провадженнями №69756026, №71250725, №71250536 до ухвалення рішення по справі. 30.10.2023 судом постановлена ухвала, якою відмовлено представнику позивача - адвокату Карнауху Івану Олеговичу в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (позивач) перебувала на податковому обліку в Криворізькій південній ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 02.11.2004 по 31.01.2023 як фізична особа-підприємець. За даними інформаційної системи податкового органу: стан платника податків припинено, але не знято з обліку. Про наведене вказується у відзиві відповідача на позовну заяву.
10 травня 2019 року відповідачем була винесена вимога №Ф-4341-56/82У про сплату позивачем боргу (недоїмки) на суму 21030,90 грн; 13 лютого 2020 року винесена вимога №Ф-4341-56/482У про сплату позивачем боргу (недоїмки) на суму 8262,54 грн; 09 лютого 2021 року винесена вимога №Ф-4341-56-482У про сплату позивачем боргу (недоїмки) на суму 8495,30 грн.
У відзиві відповідач указує, що:
вимога від №Ф-4341-56/82У про сплату позивачем боргу (недоїмки) на суму 21030,90 грн складається з таких нарахувань - 8448, 00 грн за 2017 рік; за 2018 рік: І квартал - 2457,18 грн; ІІ квартал - 2457,18 грн; ІІІ квартал - 2457,18 грн; ІV квартал - 2457,18 грн; за 2019 рік: І квартал - 2754,18 грн;
вимога від 13.02.2020 №Ф-4341-56/482У про сплату позивачем боргу (недоїмки) на суму 8262,54 грн складається з таких нарахувань - 2019 рік: ІІ квартал - 2754,18 грн; ІІІ квартал - 2754,18 грн; ІV квартал - 2754,18 грн;
вимога від 09.02.2021 №Ф-4341-56-482У про сплату позивачем боргу (недоїмки) на суму 8495,30 грн складається з таких нарахувань - за 2020 рік: І квартал - 2078,12 грн; ІІ квартал - 1039,06 грн; ІІІ квартал - 3178,12 грн; ІV квартал - 2200,00 грн.
Позивач уважає зазначені вимоги протиправними, тому й звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення терміну «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 свідчить про те, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується, вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
Так, згідно з реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), за 2017 рік, січень-грудень 2018 року, січень-грудень 2019 року, січень-грудень 2020 року страхові внески за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачували страхувальники Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Філія «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Таким чином, позивач у період 2017-2020 роки була найманим працівником, отримувала заробітну плату, з якої відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем вказаних сум єдиного внеску, відрахованих позивачем, як найманим працівником фактично призвело до невірного розрахунку сум, виставлених оскаржуваними у цій справі вимогами.
Отже, враховуючи, що у 2017-2020 роках позивач був найманим робітником, за якого єдиний внесок сплачували роботодавці, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними і скасування оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки).
Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо визначення недоїмки за єдиним внеском виключно на підставі акта перевірки суд звертає увагу, що положеннями законодавства не передбачено обов'язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Пунктом 3 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, передбачено 10-денний строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акта перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску.
Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року (справа №826/11623/16), від 10 грудня 2019 року (справа №826/25425/15), від 10 грудня 2021 року (справа № 640/7479/20).
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи позовної заяви про те, що норми чинного законодавства не дозволяють контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки та складення відповідного акту.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду щодо визнання протиправними і скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) не спростовують.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що позовні вимоги у цій справі є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У цій справі позивачем за подачу позову сплачено судовий збір у розмірі 858,88 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, а також те, що позовні вимоги у цій справі були задоволені, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 858,88 грн.
Водночас, не підлягають розподілу судові витрати, які сплачені позивачем під час звернення із заявою про забезпечення позову, оскільки суд відмовив у її задоволенні.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання незаконними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4341-56/82У від 10.05.2019, №Ф-4341-56/482У від 13.02.2020 та №Ф-4341-56/482У від 09.02.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) грн 88 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005 код ЄДРПОУ ВП 44118658).
Суддя Н.В. Кучугурна