25 березня 2024 рокуСправа №160/1820/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/1820/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
19.01.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення № 046350014017 Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.01.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , без врахування рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 розділ 2 підрозділ 2а, період роботи з 01 липня 1999 року по 31 грудня 2023 року на посаді машиніста конвеєра з повним робочим днем на основному виробництві по збагачуванню вугілля та до страхового стажу періоди роботи відповідно до записів № 1-12 трудової книжки НОМЕР_1 від 03.06.1992р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до заяви від 03 січня 2024 року, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
В обґрунтування позову зазначено, що 03 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На момент звернення їй виповнилося 50 років. Рішенням № 046350014017 від 09.01.2024 року відмовлено у призначенні пенсії в зв'язку з не досягненням визначеного частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку 55 років та відсутністю необхідного пільгового стажу. Зазначає, що причиною не зарахування періоду роботи з 14.10.2011 року по 12.12.2023 року до пільгового стажу є відсутність в довідках № 130 та № 32 від 12.12.20023 року підписів головного бухгалтера та начальника відділу кадрів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 03.06.1992р., оскільки титульна сторінка не завірена печаткою роботодавця. Зазначає, що її трудова книжка містить усі необхідні записи, що підтверджують період виконуваної роботи, її характер та зайнятість за професіями, які віднесені до Списку № 2. В трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/1820/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Розглядати справу ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Заперечуючи проти позовних вимог, 15.02.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що 03.01.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 046350014017 від 09.01.2024 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Станом на 11.10.2017 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повних 44 років та не досягла пенсійного віку, встановленого абз. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (50 років). На час звернення за призначенням пенсії 03.01.2024 року, позивач досягла повних 50 рік та не досягла пенсійного віку, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (55 років). Відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) обрахованого по 31.12.2023, страховий стаж позивача становить 25 років 06 місяців 26 днів, пільговий стаж за Списком № 2 відсутній. З огляду на вищезазначене, відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” позивач набуде право на призначення пенсії на пільгових умова при досягненні 55 років та при наявності необхідного пільгового стажу. Зазначає, що при дослідженні трудової книжки позивача встановлено, що на титульному аркуші відсутня печатка підприємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Отже відсутні підстави для зарахування до страхового та пільгового стажу позивача періодів роботи на підставі записів вищезазначеної трудової книжки. Також згідно наведеного зразка (додаток №5) обов'язковими реквізитами довідки є дата її складання, номер реєстрації, посилання на ст. 50 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” про зловживання, підписи керівника, начальника відділу кадрів та головного бухгалтера. Оскільки довідки №32 та №130 від 12.12.2023 не містять підпису головного бухгалтера та начальника відділу кадрів (наявний підпис головного фахівця з обліку та звітності), відсутні законні підстави для зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів роботи на їх підставі.
Разом з відзивом відповідачем до суду було надано копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області в його електронний кабінет та отримано 25.01.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи. Однак, відповідач не скористався своїми правами та не подав до суду відзив на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.01.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви про призначення пенсії від 03.01.2024 року було надано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, довідку про зміну назви організації, довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників; документи, що підтверджують виконання роботи, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років; свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, трудову книжку.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області та прийнято рішення від 09.01.2024 року № 046350014017, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У рішенні зазначено, що вік заявниці 50 років, страховий стаж - 25 років 06 місяців 26 днів, пільговий стаж по списку №2 - відсутній. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 03.06.1992, оскільки трудова книжка не завірена печаткою першого роботодавця. За доданими документами до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.2013 по 12.12.2023 згідно довідки від 12.12.2023 №130 виданої ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та з 14.10.2011 по 31.12.2012 згідно довідки від 12.12.2023 №32, виданої ТОВ «ДТЕК Павлоградвугілля ЦЗФ», оскільки згідно п.20 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5), які повинні бути підписані керівником, головним бухгалтером, начальником відділу кадрів. Надані заявницею пільгові довідки не містять підписів головного бухгалтера та начальника відділу кадрів. За наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст.114 Закону № 1058 заявниці відсутнє, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та не досягненням пенсійного віку.
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.01.2024 року №046350014017 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ та частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, відомості про наявність у позивача стажу роботи за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в першу чергу, підтверджуються записами в трудовій книжці, і лише за відсутності таких записів - відповідними довідками з місця роботи.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , вбачається наступна інформація про працю позивача у спірний період:
- запис № 1 від 01.06.1992 року - прийнята до Павлоградського молочного комбінату мийницею тари, на підставі наказу № 34 від 1.6.92 року;
- запис №2 від 16.09.1992 року - звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП УРСР, на підставі наказу №61 від 29.09.1992 року;
- запис №3 від 17.05.1999 року - прийнята кухонною робочою до Павлоградського міжгосподарського санаторію «Сонячний», на підставі наказу №78 від 17.05.1999 року;
- запис №4 від 01.08.1999 року - переведена кухаром, на підставі наказу №121§18 від 2.08.99 року;
- запис №5 від 17.11.2000 року - звільнена згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням на підставі наказу №177 від 17.11.2000 року;
- запис №6 від 02.02.2001 року - прийнята до ТОВ «Епіктет» на посаду кухара, на підставі наказу №2-к від 02.02.01 року;
- запис №7 від 28.05.2001 року - звільнена згідно ст. 36 п. 1 за згодою сторін, на підставі наказу №11-к від 28.05.2001 року;
- запис №8 від 31.05.2001 року - прийнята на посаду кухара до Павлоградського міжгосподарського орто-педо-неврологічного санаторію «Сонячний», на підставі наказу №79 від 31.05.2001 року;
- запис №9 від 31.12.2003 року - ПМОН санаторій «Сонячний» реорганізовано в ТОВ «Санаторій «Сонячний», на підставі наказу №1 від 31.12.2003 року;
- запис №10 від 02.08.2011 року - звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу №54-к від 02.08.2011 року;
- запис №11 від 05.08.2011 року - прийнята учнем машиніста конвеєру до ТОВ ЦЗФ «Павлоградська», на підставі наказу №185-к від 05.08.2011 року;
- запис №12 від 14.10.2011 року - переведена машиністом конвеєру 2 розряду, на підставі наказу №838 від 14.10.2011 року;
- запис №13 від 31.12.2012 року - звільнена за переведенням до Філії "ЦЗФ Павлоградська" ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» п. 5 ст. 36 КЗпП України, на підставі наказу №448-к від 31.12.2012 року;
- запис №14 від 01.01.2013 року - прийнята машиністом конвеєру до ТОВ ЦЗФ «Павлоградська», на підставі розпорядження №1-к від 01.01.2013 року;
- запис №15 - підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 (розділ ІІ підрозділ 2а), затвердженим постановою КМУ від 16.01.2003 року №36, на підставі розпорядження №225 від 01.03.2010 року;
- запис №16 від 10.06.2016 року - Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» з 10.06.2016 року перейменоване на Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» протокол загальних зборів акціонерів ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» №1/2016 від 19 квітня 2016 року;
- запис №17 від 27.10.2016 року - переведена машиністом установок збагачення та брикетування, на підставі наказу №188к від 26.10.2016 року;
- запис №18 - на підставі розпорядження про атестацію робочих місць №207 від 27.02.2015 року підтверджено право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 (розділ ІІ підрозділ 2а) за спеціальністю машиніст установок збагачення та брикетування, затвердженим постановою КМУ від 16.01.2003 року №36, на підставі розпорядження №207 від 27.02.2015 року.
В даному випадку під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписами уповноважених осіб та скріплені печатками. При цьому, позивачу було відмовлено у зараховуванні до страхового стажу згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 03.06.1992, оскільки трудова книжка не завірена печаткою першого роботодавця.
Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідачів, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58, до трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
За вимогами пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його трудового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем 2 недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивачки до стажу роботи, що враховується у призначенні (перерахунку) пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач 2 не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Як було зазначено вище, відповідачем 2 в оскаржуваному рішенні від 09.01.2024 року № 046350014017 до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 03.06.1992, оскільки трудова книжка не завірена печаткою першого роботодавця, однак зазначено, що страховий стаж особи 25 років 06 місяців 26 днів.
При цьому, періоди з 17.05.1999 року по 17.11.2000 року (1 рік 6 місяців 1 день), з 02.02.2001 року по 28.05.2001 року (3 місяці 27 днів), з 31.05.2001 року по 31.12.2003 року (2 роки 7 місяців 1 день), з 01.01.2004 року по 06.09.2005 року (1 рік 7 місяців 11 днів), з 24.01.2006 року по 31.12.2006 року (11 місяців 7 днів), з 01.01.2007 року по 30.09.2008 року (1 рік 9 місяців), з 01.10.2008 року по 30.06.2010 року (1 рік 8 місяців 10 днів), з 05.08.2011 року по 31.12.2012 року (1 рік 5 місяців), з 01.01.2013 року по 31.12.2023 року (1 рік 6 місяців 1 день) були зараховані відповідачем 2 до страхового стажу, що підтверджується протоколом форми рс-право, наявним в матеріалах справи, та у сукупності становить 25 років 06 місяців 26 днів.
З протоколу форми рс-право вбачається, що позивачу не було враховано до страхового стажу період роботи з 01.06.1992 року по 16.09.1992 року та частково не було враховано періоди з 07.09.2005 року по 23.10.2005 року, з 01.07.2010 року по 02.08.2011 року, під час яких позивач не змінювала місце роботи та професію кухара.
В свою чергу, такі періоди підтверджуються записами трудової книжки позивача.
Отже, позовні вимоги позивача про зарахування до страхового стажу періодів роботи відповідно до записів № 1-12 трудової книжки НОМЕР_1 від 03.06.1992 року підлягають частковому задоволенні у частині періодів з 01.06.1992 року по 16.09.1992 року, з 07.09.2005 року по 23.10.2005 року, з 01.07.2010 року по 02.08.2011 року.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу по списку № 2 розділ 2 підрозділ 2а, період роботи з 01 липня 1999 року по 31 грудня 2023 року на посаді машиніста конвеєра з повним робочим днем на основному виробництві по збагачуванню вугілля, суд зазначає наступне.
В трудовій книжці серії НОМЕР_1 наявна інформація щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці та підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за списком №2, на підставі розпоряджень: №225 від 01.03.2010 року; №207 від 27.02.2015 року.
Відомості про пільговий стаж підтверджені довідками про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсі за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ТОВ «ДТЕК Павлоградська ЦЗФ» від 12.12.2023 року № 32 та довідкою Філії «ЦЗФ Павлоградська» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від 12.12.2023 року №130.
Так, відповідно довідки від 12.12.2023 року № 32 позивач працювала повний робочий день на основному виробництві по збагаченню вугілля в ТОВ «ЦЗФ Павлоградська» у період з 14.10.2011 по 31.12.2012 року за посадою машиніст конвеєра, що передбачено Списком № 2 розділу ІІ підрозділом 2а у відповідності до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ № 36 від 16.01.2003. Додаткові відомості: дана професія пройшла атестацію згідно наказу №225 від 01.03.2010 року.
Період з 14.10.2011 року по 31.12.2012 року за довідкою №32 від 12.12.2023 року становить 1 рік 2 місяці 18 днів.
Згідно довідки від 12.12.2023 року № 130 позивач працювала повний робочий день на основному виробництві по збагаченню вугілля в Філії «ЦЗФ Павлоградська» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у період з 01.01.2013 року по 02.08.2016 року за посадою машиніст конвеєра, що передбачено Списком № 2 розділу ІІ підрозділом 2а у відповідності до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ № 36 від 16.01.2003; у період з 03.08.2016 по 26.10.2016 року за посадою машиніст конвеєра, що передбачено Списком № 2 розділу ІІ у відповідності до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ № 461 від 24.06.2016; у період з 27.10.2016 по 08.12.2023 за посадою машиніст установок збагачення та брикетування, що передбачено Списком № 2 розділу ІІ у відповідності до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ № 461 від 24.06.2016. Додаткові відомості: дана професія пройшла атестацію згідно: наказ №207 від 27.02.2015 року, наказ №99 від 23.01.2019 року.
Період за довідкою №130 від 12.12.2023 року з 01.01.2013 року по 02.08.2016 року становить 3 роки 7 місяців 2 дні, з 03.08.2016 року по 26.10.2016 року становить 2 місяці 24 дні, з 27.10.2016 року по 08.12.2023 року становить 6 років 10 місяців 26 днів.
Отже, для призначення пенсії ОСОБА_1 надала трудову книжку, що містить записи про стаж її роботи за Списком №2, а також довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, які видані ТОВ «ДТЕК Павлоградська ЦЗФ» Філією «ЦЗФ Павлоградська» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
Як свідчать матеріали справи, відповідач не зараховує спірні періоди до пільгового стажу позивача за Списком №2, оскільки надані довідки не містять підписів головного бухгалтера та начальника відділу кадрів.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Крім того, як вже вказано вище, пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
Також, згідно із пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку № 637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Також, відповідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5) позивача за спірний період наявні відомості по спеціальному стажу за кодом підстави для обліку спецстажу ЗП3013Б1, що згідно Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, застосовується для застрахованих осіб, які є працівниками, безпосередньо зайнятими повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, період з 14.10.2011 року по 31.12.2012 року, в якому позивач працювала в ТОВ «ЦЗФ Павлоградська» та період з 01.01.2013 року по 31.12.2023 року, в якому позивач працювала Філії «ЦЗФ Павлоградська» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є документально підтвердженими та підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №2.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість підстав для неврахування відповідачем спірних періодів роботи позивача в ТОВ «ЦЗФ Павлоградська» та в Філії «ЦЗФ Павлоградська» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» до пільгового стажу за списком №2 при розгляді заяви про призначення їй пенсії на пільгових умовах за списком №2.
Щодо зарахування до пільгового стажу за списком №2 періоду роботи з 01.07.1999 року по 13.10.2011 року, суд зазначає наступне.
Трудова книжка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 містить записи №№3-10 про працю позивача в даний період, в якому позивач працювала кухонною робочою та кухарем у Павлоградському міжгосподарському санаторії «Сонячний», ТОВ «Епіктет», Павлоградському міжгосподарському орто-педо-неврологічному санаторії «Сонячний».
Жодного доказу належності даної професії до списку №2 надані позивачем документи не містять.
Період з 05.08.2011 року по 13.10.2011 року позивачем також не підтверджено належними доказами її зайнятість повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць.
Даний період не підтверджено також відомостями по спеціальному стажу, де наявна інформація про працю позивача за списком №2 лише з 14 дня десятого місяця 2011 року.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за списком №2 ОСОБА_1 період роботи з 14.10.2011 року по 31.12.2012 року в ТОВ «ЦЗФ Павлоградська» та період роботи з 01.01.2013 року по 31.12.2023 року в Філії «ЦЗФ Павлоградська» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
При цьому, судом встановлено, що підставою для відмови у призначенні пенсії стало також недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку -55 років, відповідно вимог пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, статтею 13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015 р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом б якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Крім того, пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено запровадження правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Вказана норма набула чинності з 01.04.2015 року.
При цьому з 01.01.2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно з абзацом 1 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII (до 11.10.2017 року ), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статею114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII у новій редакції також викладений пунктом 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.
Відтак, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом « б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за списком № 2 були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам .
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами б -г статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, з 23.01.2020 року чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Відносно обставин справи, що розглядається, та позивача означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом б статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, визначальним у даному випадку є з'ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII).
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом по зразковій справі №360/3611/20 в постанові від 21.04.2021 року.
Судом встановлено, що станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (03.01.2024 року), позивачу виповнилося 50 років.
У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.01.2024 року № 046350014017 про відмову у призначенні пенсії зазначено, що страховий стаж позивача становить 25 років 06 місяців 26 днів; пільговий стаж становить: за списком № 2 відсутній.
Підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 слугувала зокрема відсутність необхідного пенсійного віку 55 років, передбаченого п.п. 2, п. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, на переконання суду, при зверненні до пенсійного органу позивач мала достатній вік - 50 років (при необхідному 50), необхідний страховий стаж 25 років 6 місяців 26 днів (при необхідних 20 роках) та необхідних пільговий стаж за списком №2 -11 років 11 місяців 10 днів (при необхідних 10 роках) для призначення їй пенсії на пільгових умовах за списком № 2 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» враховуючи рішення Конституційного Суду України з даного питання, відповідно у пенсійного органу були відсутні підстави для відмови їй у призначенні пенсії.
При цьому, суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними. Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі Броньовський проти Польщі ( Broniowski v. Poland), заява № 31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - поза будь-яким розумним сумнівом, у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - баланс вірогідностей.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта приватної особи (тобто на користь позивача).
Зважаючи на те, що позивач на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досягла 50 років, що є достатнім віком для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), рішення прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.01.2024 року № 046350014017 про відмову в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за списком №2 є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, встановив наявність необхідного страхового та пільгового стажу за списком №2, належним та ефективним способом захисту (відновлення) порушеного права позивача буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу з 03.01.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням зарахованих до пільгового стажу періодів роботи.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується квитанцією від 16.01.2024 року.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 484,48 грн., оскільки саме цим суб'єктом владних повноважень було порушено права та інтереси позивача.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.01.2024 року № 046350014017 про відмову ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.06.1992 року по 16.09.1992 року, з 07.09.2005 року по 23.10.2005 року, з 01.07.2010 року по 02.08.2011 року
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу за списком №2 ОСОБА_1 періоди роботи з 14.10.2011 року по 31.12.2012 року та з 01.01.2013 року по 31.12.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 03.01.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням зарахованих до страхового та пільгового стажу періодів роботи.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська