26 лютого 2024 рокуСправа №160/33050/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді: Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/33050/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ідентифікаційний код юридичної особи 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; ідентифікаційний код юридичної особи 20987385), про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
19.12.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ: 20987385) та скасувати рішення від 09.06.2023 №046850005597 щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 21910427) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсію за віком, з моменту звернення за призначенням пенсії, тобто з 04.06.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 01.06.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.06.2023 №046850005597 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю достатнього страхового стажу. Позивач з такою позицією пенсійного органу не погоджується, тому, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачам встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
18.01.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-2) надійшов відзив на позовну заяву (вх. №5527/24), в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що 01.06.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком в порядку Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та доданими документами. Відповідно до п. 4.2 Порядку №22-1 розгляд документів ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №046850005597 від 09.06.2023, яким позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком з огляду на недостатність страхового стажу позивача. Додатково повідомлено, що за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: період навчання з 01.09.1977 по 18.07.1978, згідно атестату № 6328, оскільки на другій сторінці відсутня печатка навчального закладу; період навчання з 01.10.1991 по 30.03.1992, оскільки відсутній підпис заступника директора; період роботи з 19.09.1983 по 19.03.1984, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, витиск якої нечитабельний; період роботи з 30.01.1992 по 31.12.1992, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою підприємства, що не відповідає підприємству, куди зараховано заявника на роботу; період роботи з 17.01.1993 по 03.05.2003, оскільки наявне необумовлене виправлення у даті наказу в записі про звільнення. З огляду на викладене, відповідач-2 вважає, що спірне рішення є законним та обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
25.01.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1) надійшов відзив на позовну заяву (вх. №3057/24), в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що ОСОБА_1 зверталася 01.06.2023 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, який уповноважений розглянути подану заяву ОСОБА_1 . Розглянувши заяву та додані до неї документи, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 09.06.2023 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №046850005597 у зв'язку з тим, що у позивача на дату звернення відсутній необхідний страховий стаж, передбачений статтею 26 Закону № 1058-ІV. До страхового стажу ОСОБА_1 не враховано наступні періоди: період навчання з 01.09.1977 по 18.07.1978, згідно атестату № 6328, оскільки на другій сторінці відсутня печатка навчального закладу; період навчання з 01.10.1991 по 30.03.1992, оскільки відсутній підпис заступника директора; період роботи з 19.09.1983 по 19.03.1984, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, витиск якої нечитабельний; період роботи з 30.01.1992 по 31.12.1992, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою підприємства, що не відповідає підприємству куди зараховано заявника на роботу; період роботи з 17.01.1993 по 03.05.2003, оскільки наявне необумовлене виправлення у даті наказу в записі про звільнення. Разом з тим, відповідач-1 наголошував на дискреційних повноваженнях Пенсійного фонду України в частині призначення пенсії. З огляду на викладене відповідач-1 просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 01.06.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказані заяву та документи ОСОБА_1 розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №046850005597 від 09.06.2023, зі змісту якого слідує наступне:
«Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 58 років 6 місяців.
Вік заявниці 63 роки.
Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.
Страховий стаж особи становить 13 років 2 місяці.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 01.09.1977 по 18.07.1978, згідно атестату №6328, оскільки на другій сторінці відсутня печатка навчального закладу;
- період навчання з 01.10.1991 по 30.03.1992, оскільки відсутній підпис заступника директора;
- період роботи з 19.09.1983 по 19.03.1984, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, витиск якої нечитабельний;
- період роботи з 30.01.1992 по 31.12.1992, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою підприємства, що не відповідає підприємству куди зараховано заявника на роботу;
- період роботи з 17.01.1993 по 03.05.2003, оскільки наявне необумовлене виправлення у даті наказу в записі про звільнення.
Не працює.
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - не має.».
Позивач не погоджується з такою позицією пенсійного органу, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №1058-IV з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється персоніфікований облік.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.
Згідно ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Зі змісту спірного рішення встановлено, що пенсійний вік позивача становить 63 роки, страховий стаж особи становить 13 років 2 місяці.
При цьому, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди:
- навчання з 01.09.1977 по 18.07.1978, згідно атестату №6328, оскільки на другій сторінці відсутня печатка навчального закладу;
- навчання з 01.10.1991 по 30.03.1992, оскільки відсутній підпис заступника директора;
- роботи з 19.09.1983 по 19.03.1984, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, витиск якої нечитабельний;
- роботи з 30.01.1992 по 31.12.1992, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою підприємства, що не відповідає підприємству куди зараховано заявника на роботу;
- роботи з 17.01.1993 по 03.05.2003, оскільки наявне необумовлене виправлення у даті наказу в записі про звільнення.
Частиною 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як зазначалося вище, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абз. 1 п. 1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Щодо спірних періодів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 26.07.1978 містяться наступні записи:
- з 01.09.1977 по 18.07.1978 - навчалась у МПТУ №15 м. Дніпропетровськ на підставі атестату №6328 (запис №1);
- 19.09.1983 - прийнята до Балівського комбінату хлібопродуктів на елеватор транспортувальником 2 розряду на підставі наказу №122 від 19.09.1983 (запис №3);
- 01.11.1983 - переведена стрільцем ВОХР на підставі наказу №137 від 27.10.1983 (запис №4);
- 19.03.1984 - звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР на підставі наказу №29к від 19.03.1984 (запис №5);
- 19.11.1990 - прийнята до Колгоспу «Перемога» робітником з охорони в овочівничу бригаду №3 згідно наказу №6 від 15.01.1991 (запис №12);
- 25.11.1991 - звільнена за закінченням сезону ст. 36 п. 2 КЗпП УРСР на підставі наказу №93 від 25.11.1991 (запис №13);
- 30.01.1992 - прийнята до Колгоспу «Перемога» робітником з охорони складу ядохімікатів в овочівничу бригаду №3 згідно наказу №10 від 04.02.1992 (запис №14);
- 31.12.1992 - звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України на підставі наказу №105 від 31.12.1992 (запис №15);
- 17.01.1993 - прийнята до КСГП «Перемога» робітником з охорони табору праці та відпочинку «Ровесник» на підставі наказу №3 від 17.01.1993 (запис №16);
- 07.11.1996 - переведена робітником з охорони Будинку Культури на підставі наказу №126 від 07.11.1996 (запис №17);
- 03.05.2003 - звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України на підставі наказу №98 від 18.05.2003 (запис №18).
У період внесення записів №№1-16 до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року №412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Пунктом 4.1 Інструкції №162 було передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічна норма міститься також в пункті 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, відповідно до якої усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно п. 2.12 Інструкції №162 посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені у трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У період внесення записів №№17-18 до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно п. 2.8 Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Крім того, в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірних періодів містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином суд зазначає, що при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області перевірки достовірності відомостей про позивача.
Відтак, суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи з 19.09.1983 по 19.03.1984, з 30.01.1992 по 31.12.1992, з 17.01.1993 по 03.05.2003.
Щодо незарахування до трудового стажу позивача періоди навчання з 01.09.1977 по 18.07.1978 та з 01.10.1991 по 30.03.1992 суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 26.07.1978 містяться наступні записи щодо спірних періодів:
- з 01.09.1977 по 18.07.1978 - навчалась у МПТУ №15 м. Дніпропетровськ на підставі атестату №6328 (запис №1);
- 30.01.1992 - прийнята до Колгоспу «Перемога» робітником з охорони складу ядохімікатів в овочівничу бригаду №3 згідно наказу №10 від 04.02.1992 (запис №14);
- 31.12.1992 - звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України на підставі наказу №105 від 31.12.1992 (запис №15).
Крім того, до матеріалів адміністративного позову позивачем додано копії диплома серії НОМЕР_3 від 01.04.1992 про те, що ОСОБА_1 01.10.1991 вступила до Петриківського СПТУ №79 і 30.03.1992 закінчила повний курс названого закладу середньої освіти.
Разом з тим, до матеріалів адміністративного позову позивачем додано копії атестату №6328 від 18.07.1978 про те, що ОСОБА_2 в 1977 році вступила до МПТУ-15 м. Дніпропетровська і в 1978 році закінчила повний курс технічного училища за професією машиніст електромостового крану.
Суд вважає за необхідне зазначити, що приписами п.109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого Радою Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590, передбачено, що крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: згідно з п. «з» - навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та з перекваліфікації.
Згідно п. 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідно до наведених приписів правових норм, періоди навчання позивача підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Суд відзначає, що у позовних вимогах позивач просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та скасувати рішення від 09.06.2023 №046850005597.
Однак, суд зауважує, що права позивача були порушенні саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, а не діями останнього, у зв'язку з чим, у задоволенні позовних вимог в частині визнання дій протиправними необхідно відмовити.
Таким чином, належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №046850005597 від 09.06.2023.
Суд наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на викладене вище, суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди навчання з 01.09.1977 по 18.07.1978, з 01.10.1991 по 30.03.1992 та періоди роботи з 19.09.1983 по 19.03.1984, з 30.01.1992 по 31.12.1992, з 17.01.1993 по 03.05.2003.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.06.2023 суд зазначає наступне.
Згідно положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає належним способом відновлення його порушеного права зобов'язання органу призначення пенсії (яким було прийнято протиправне рішення) - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням зарахованих періодів навчання та роботи до страхового стажу та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення адміністративного позову.
Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду понесені документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Отже, оскільки адміністративний позов задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у розмірі, пропорційному до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 536,80 грн.
Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ідентифікаційний код юридичної особи 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; ідентифікаційний код юридичної особи 20987385), про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №046850005597 від 09.06.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1977 по 18.07.1978 та з 01.10.1991 по 30.03.1992, та періоди роботи з 19.09.1983 по 19.03.1984, з 30.01.1992 по 31.12.1992, з 17.01.1993 по 03.05.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням зарахованих періодів навчання та роботи до страхового стажу та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; ідентифікаційний код юридичної особи 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зв сплати судового збору в розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 26.02.2024.
Суддя О.В. Царікова