22 грудня 2023 рокуСправа №160/27005/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/27005/23 за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
17.10.2023 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 01.05.2023 №000075/04-36-09-03/2926815158 у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу на суму 16800 (шістнадцять тисяч вісімсот) гривень 00коп.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що на підставі акту про результати фактичної перевірки від 20.03.2023 №1116/04-36-09-03/2956815158 з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, нафтопродуктами, паливом моторним альтернативним, скрапленим газом відповідачем відносно позивача прийняте рішення про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 16800 грн. Зазначає, що в наказі про проведення фактичної перевірки відповідач посилається на підпункти 80.2.2., 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, однак відповідачем в даному наказі не зазначена підстава проведення такої перевірки та не зазначений період діяльності, який буде перевірятися та мета проведення фактичної перевірки. Також згідно направлення на перевірку у посадової особи, яка здійснює перевірку посвідчення видане 04.04.2023 року, а саме після проведення самої перевірки, а тому службова особа не мала права приступати до перевірки та підписувати відповідні документи, що свідчіть про незаконне застосування штрафних санкцій. Вказує, що продаж позивачем алкогольних напоїв для їх споживання на місці матеріалами перевірки не доведений, а викладені в акті перевірки висновки податкового органу є надуманими, необґрунтованими та безпідставними. Також позивач зазначає, що при складанні акту перевірки в приміщенні податкового органу не був присутній, для ознайомлення за результатам перевірки до відповідача не викликався, а зі змістом акту був ознайомлений після отримання результатів перевірки по пошті за місцем мешкання, а складений, за участю двох представників податкового органу, акт відмови від підписання та отримання акту перевірки ставить під сумнів останніх неупередженість, оскільки вони є зацікавленими особами. Також в оскаржуваному рішенні не зазначений перелік і зміст порушень, вчинених позивачем, що не відповідає формі встановленій Порядком застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а тому рішення про застосування фінансових санкцій є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/27005/23 за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення. Розглядати справу ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
07.11.2023 року до суду Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було подано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначає, що працівниками ГУ ДПС у Дніпропетровській області на підставі пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.2 пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, наказом №1300-п від 16.03.2023 призначено з 16.03.2023 фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 за адресою місця провадження господарською діяльності (кафе): АДРЕСА_1 ж з питань дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів. Зазначає, що після ознайомлення із наказом від 16.03.2023 №1300-п та направленнями на перевірку № 1648 від 16.03.2023, № 1649 від 16.03.2023, позивач відмовився від підпису у направленнях на перевірку та отриманні копії наказу, про що складено акт відмови від підпису у направленнях на перевірку від 16.03.2023 №648/04-36-0-03/2926815158. За результатами фактичної перевірки встановлена реалізація алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці суб'єктом господарювання, що не має статусу суб'єкта господарювання громадського харчування, чим порушено вимоги статті ст. 15-3 Закону №481/95-ВР. Посадовими особами контролюючого органу проведено розрахункову операцію, з продажу товару горілки «Grееn Dау» на розлив ємкістю 0,1 л, без отримання на той час статусу підприємства громадського харчування, про що перевіряючими зроблено висновок про порушення ФОП ОСОБА_1 ст. 15-3 Закону №481/95-ВР, а саме: продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці без дозволу щодо статусу суб'єктів господарювання громадського харчування. Відповідачем було складено акт від 20.03.2023 №1116/04-36-09-03/ НОМЕР_1 про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним. Від підписання та отримання акту позивач відмовився, про що складено акт від 20.03.2023 №672/04-36-09-03/2926815158. Акт фактичної перевірки від 20.03.2023 №1116/04-36-09-03/2926815158 направлено суб'єкту господарювання поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Таким чином, за порушення вимог статті 15-3, 18 Закону №481/95-ВР, постанови Кабінету Міністрів України №957 від 30.10.2008 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв», на підставі абз. 14, 18 ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР, винесено рішення від 01.05.2023 №000075/04-36-09-03/2926815158 про застосування штрафних фінансових санкцій до ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 16800 грн.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив та зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 29.02.2016 року є фізичною особою - підприємцем та перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області.
Відповідно додатку до ліцензії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, з 17.05.2022 року до 17.05.2023 року за суб'єктом господарювання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 зазначена адреса місця торгівлі: АДРЕСА_1 .
16.03.2023 року Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, керуючись ст. 19№, ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1, ст. 75, на підставі пп. 80.2.2, пп.80.2.5, п. 80.2 ст. 80, пп. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, прийнято наказ від № 1300-П «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )», яким вирішено провести фактичну перевірку за адресою: АДРЕСА_1 ж кафе з питань дотримання законодавства, у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів. Період діяльності, який буде перевірятись: згідно ст. 102 Податкового кодексу України. Перевірку розпочато з 16.03.2023, тривалість не більше 10 діб.
Для перевірки були оформлені направлення на перевірку №1648 та №1649 від 16.03.2023 року, в яких вказана мета перевірки: дотримання норм законодавства у сфері обігу підакцизних товарів.
16.03.2023 року 13 год. 50 хв. розпочато фактичну перевірку кафе, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ).
За результатами фактичної перевірки 20.03.2023 року перевіряючими складено акт №1116/04-36-09-03/ НОМЕР_1 , яким встановлено продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці суб'єктом господарювання, що не мають статусу суб'єктів господарювання громадського харчування, суб'єктів з універсальним асортиментом товарів, а саме було реалізовано на розлив 0,1 горілки «Grееn Dау». Реалізація алкогольних за цінами нижчими від мінімально-роздрібних цін на алкогольні напої, а саме: було реалізовано горілку «Grееn Dау» (0,1л х 14,00 грн.), ціна на пляшці складає 75,00 грн.
За висновками перевірки встановлено порушення: 15і, 15 Закону України від 19.12.1995 р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із змінами та доповненнями), Постанова КМУ від 30.10.20008 №957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напої» (зі змінами та доповненнями).
Відповідно акту №672/04-36-09-01/2926815158 від 20.03.2023 року відмови від підписання та отримання акта перевірки, зазначено, що після ознайомлення з актом перевірки від 20.03.2023 року №1116/04-36-09-03/ НОМЕР_1 керівник підприємства або особа, що заміщає його, кафе за адресою: АДРЕСА_1 , в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) відмовився від підписання акта перевірки та отримання його другого екземпляру.
На підставі акту перевірки було прийнято рішення про застосування фінансових санкцій №000075/04-36-09-03/ НОМЕР_1 від 01.05.2023 року у вигляді штрафу в розмірі: 6 800,00 грн. реалізація алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці суб'єктом господарювання, що не має статусу суб'єкта господарювання громадського харчування; 10000,00 грн за реалізацію алкогольних напоїв за цінами нижчими від мінімально-роздрібних цін на алкогольні напої.
Не погодившись з прийнятим рішенням про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Так, правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України та Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та встановлює Податковий кодекс України.
Відповідно до підпункту 19-1.1.16 пункту 19-1 статті 19 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції: здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.
Підпунктом 19-1.1.17 пункту 19-1 статті 19 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.
Згідно із підпунктами 20.1.4, 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно з підпунктами 20.1.10, 20.1.46 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів; під час проведення перевірки та розгляду результатів перевірки отримувати письмові пояснення від посадових (службових) осіб з питань, що стосуються предмета перевірки, та їх документальне підтвердження, у тому числі щодо здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації.
Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків.
Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема (1) у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, (2) а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
У постановах від 25 січня 2019 року (справа №812/1112/16), від 07 листопада 2019 року (справа №140/391/19), від 10 квітня 2020 року (справа №815/1978/18), від 12 серпня 2021 року (справа №140/14625/20) тощо Верховний Суд вказував, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:
- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;
- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У даному випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).
Суд вказує, що у постанові від 11 червня 2019 року у справі №1440/2045/18, Верховний Суд зауважив, що для зазначення підстави для проведення перевірки недостатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України, особливо, якщо вказаний підпункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.
Також, у постанові від 19 листопада 2020 року у справі №160/7971/19, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій не з'ясували, яке саме порушення допустив позивач, яке могло бути підставою для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, та не встановили, чи наявні у спірному наказі посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють.
Отже, Верховним Судом уточнено і розширено підхід щодо застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, як підстави для призначення фактичної перевірки. При здійсненні такого призначення контролюючий орган повинен зазначити одну із підстав, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, й у разі, якщо такою підставою є наявність та/або отримання інформації про порушення платником податків вимог законодавства, конкретизувати останню.
Також, Верховний Суд у постанові від 17.03.2023 року у справі №160/15432/21, посилаючись на висновки Верховного Суду (зокрема, але не виключно, викладені у постановах від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 грудня 2022 року у справі №500/1331/21) зазначив про те, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.
Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом і в постанові від 05 липня 2023 року у справі №460/2663/22.
Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме спочатку провести податкову перевірку.
Суд зазначає, що для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись зазначеною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.
Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).
При цьому, суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки, про що також неодноразово висловився Верховний Суд у своїх постановах від 19.11.2019 у справі № 160/8859/18, від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17.
Таким чином, порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Водночас у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
З аналізу наведених норм права слідує, що податкове законодавство надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення фактичної перевірки за наявності відповідних на те підстав (у спірному випадку на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України), та за умови прийняття відповідного наказу із зазначенням у ньому таких підстав на її проведення.
Як вбачається зі змісту наказу № 1300-П від 16.03.2023 року фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , призначено на підставі статті 19№, статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1, статті 75, підпункту 80.2.2, підпункту 80.2.5, пункту 80.2 ст. 80, підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Проаналізувавши зміст наказу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.03.2023 № 1300-п, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ не містить посилань на конкретну інформацію:
від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Тобто, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків.
Отже, формулювання підстав перевірки в наказі не дає цілковитого розуміння, що підставою для проведення перевірки є саме здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. У спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють (юридичні підстави). Не зазначено в наказі й того, що перевірка здійснюється з метою реалізації функції здійснення контролю у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, якою наділений контролюючий орган відповідно до приписів податкового законодавства.
Так, із матеріалів справи вбачається, що листом Виконавчого комітету Криворізької міської ради управління розвитку підприємництва від 13.03.2023 року №10/22-01-10/163 було повідомлено ГУ ДПС у Дніпропетровській області, що на вул. Івана Авраменка біля буд. 21 в кафе «Арабела» ФОП ОСОБА_1 здійснюється продаж алкогольних напоїв.
В листі зазначено, що в отриманій ліцензії на право торгівлі алкогольними напоями зазначено розмір площі кафе 110,2 кв.м. Фактично тимчасова споруда за функціональним призначенням не має статусу закладу громадського харчування «кафе», а складається з 3 об'єднаних кіосків. Крім того, споруда розміщена самовільно, земельна ділянка використовується без оформлення правоустановчих документів, а з листопада 2021 року виконкомами Криворізької міської ради і Саксаганської районної у місті ради здійснюються заходи примусового демонтажу означеної споруди.
Отже, питання порушені листом Виконавчого комітету Криворізької міської ради управління розвитку підприємництва від 13.03.2023 року №10/22-01-10/163 повною мірою не входять до компетенції відповідача.
В свою чергу, за змістом вказаного наказу фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 , призначена за адресою: АДРЕСА_1 ж кафе з питань дотримання законодавства, у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів.
Передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених підпунктами 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.06.2021 року у справі №580/2615/21.
За сталою та послідовною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 грудня 2022 року у справі №500/1331/21) формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.
Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 26.07.2023 року у справі № 280/4696/22.
Отже, посилання в наказі на одразу два підпункти 80.2.2., 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, без зазначення мети такої перевірки, не видається можливим ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення перевірки, що свідчить про його протиправність.
Враховуючи встановлені обставини справи, а також те, що контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі при прийнятті наказів та проведення фактичної перевірки, зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ПК України, та не допускати згідно зі статтею 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, суд дійшов висновку, що призначення згідно спірного наказу фактичної перевірки контролюючим органом здійснено з порушенням вимог статей 80, 81 ПК України.
Суд також звертає увагу, що згідно змісту пункту 81.1. статті 81 Податкового кодексу України наказ про призначення фактичної перевірки має містити період діяльності, який буде перевірятися. В наказі відповідача від 16.03.2023 року у відповідній частині зазначено: «згідно ст. 102 Податкового кодексу України».
Аналізуючи положення статей 75, 80 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що змістом (особливістю) фактичної перевірки є перевірка дотримання суб'єктом господарювання вимог закону саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), це корелюється із правом податкового органу прийти на перевірку без попередження у будь-яку годину доби, згідно робочого графіка суб'єкта господарювання.
Однак, перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для складання акту перевірки та можливого застосування на його підставі штрафних санкцій.
На переконання суду період перевірки діяльності платника податків під час прийняття рішення владним суб'єктом про призначення фактичної перевірки має розпочинатися, та у рішенні (наказі) такий період має визначатися, не раніше дати, з котрої контролюючий орган має обґрунтовані факти, відомості та документи про невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, якими встановлено або котрі свідчать про факти сумнівності тих чи інших операцій платника податків,- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, або не раніше дати прийняття рішення про проведення такої перевірки керівником у разі її призначення з підстави здійснення функцій.
У іншому випадку не виключено зловживань стосовно безпідставної перевірки періоду, котрий визначається владним суб'єктом на власний розсуд під час призначення саме фактичної перевірки, що свідчить про підміну одного виду перевірки іншим, а саме - фактичної на документальну перевірку платника податків, підстави та порядок призначення якої є іншими та передбачені й врегульовані приписами статті 78 Податкового кодексу України, що також протирічить правовій природі інституту фактичної перевірки.
Суд зазначає, що такий виклад періоду «згідно ст. 102 Податкового кодексу України» проведення перевірки не відповідає вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а обраний відповідачем спосіб правозастосування позбавляє особу правової визначеності та є необґрунтованим, при цьому відповідачем не обґрунтовано також неможливості належним чином викласти період проведення перевірки.
Отже, суд вважає, що зазначення в спірному наказі перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки, підстави, порядок призначення та проведення якої врегульовані іншими нормами Податкового кодексу України, а саме статтями 77-79 означеного Кодексу.
Враховуючи встановлені обставини справи, а також те, що контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі при прийнятті наказів та проведення фактичної перевірки, зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, та не допускати згідно зі статтею 21 Податкового кодексу України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, суд дійшов висновку, що призначення згідно спірного наказу фактичної перевірки контролюючим органом здійснено з порушенням вимог статей 80, 81 Податкового кодексу України.
Окрім цього, зміст правозастосування Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.07.2023 року у справі №460/2663/22 вказує на те, що протиправність наказу про призначення перевірки є підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень навіть без визнання протиправним та скасування самого наказу про призначення перевірки.
Судом відхиляється відповідна судова практика, наведена відповідачем, оскільки найбільш актуальною та релевантною є судова практика, вказана в цьому рішенні.
Отже, суд визнає обґрунтованими доводи позивача щодо неналежного викладу правових підстав для призначення перевірки в наказі відповідача від 16.03.2023 року, в зв'язку з чим рішення, яке є безпосереднім наслідком проведеної на підставі вказаного наказу перевірки, підлягає скасуванню.
Так, порушенням контролюючого органу вимог законодавства щодо проведення перевірки як підставам позову суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Вказаний правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 року по справі №826/17123/18, постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22.09.2022 року по справі 826/17123/18.
Оскільки суд прийшов до висновку про протиправність рішення відповідача, що є предметом оскарження, з підстав порушення ним вимог законодавства щодо проведення перевірки, то це є достатньою підставою для задоволення позовних вимог.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 01.03.2022 року по справі №640/22563/19.
Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Отже, з урахуванням того, що при оскарженні податкового повідомлення-рішення платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення, і при цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, суд вважає, що встановлені обставини щодо протиправності процедури призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято податкове повідомлення - рішення, що є предметом оскарження, є достатніми для висновку про протиправність такого податкового повідомлення-рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем вимог законодавства.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 року по справі №520/8836/18. Також вказаний правовий висновок змістовно використано у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.12.2022 року по справі №804/7551/15.
Зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.05.2022 року по справі №1.380.2019.002258.
У будь - якому випадку, першочерговим критерієм, за яким оцінюються акти контролюючого органу, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав. Тобто, обставини щодо дотримання контролюючим органом процедури призначення та проведення перевірки підлягають першочерговому дослідженню та встановленню.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 13.04.2023 року по справі №540/3549/20.
Аналогічна правова позиція була викладена і в постанові Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 160/20112/21.
Отже, оскільки перевірка призначена з порушенням процедури, що судом визнано, висновки такої перевірки дослідженню не підлягають, а ухвалене Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області за результатами такої перевірки рішення від 01.05.2023 №000075/04-36-09-03/2926815158 підлягає скасуванню.
Подібні правові висновки містяться і в постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 23.10.2023 року у справі №160/4991/23, від 14.09.2023 року у справі №160/669/23, від 16.08.2023 року у справі №280/847/22, від 02.08.2023 року у справі №160/651/23, від 12.01.2023 року у справі №160/9989/22, від 22.11.2022 року у справі №160/7891/22.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.
За змістом частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, судовий збір у розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача.
Керуючись статтями 243, 245-247, 250, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.05.2023 №000075/04-36-09-03/2926815158.
Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська