08 грудня 2023 рокуСправа №160/25540/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу №160/25540/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
04.10.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить рішення оформлене листом Відділу контролю за правильністю призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.06.2023 р. № 25483-19362/П-01 /8-0400/23 «Про розгляд звернення», щодо відмови у зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 до спеціального стажу та відмови призначити грошову допомогу відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнати протиправним та скасувати; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачену за п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, а саме: з 01.08.1982 р. по 26.08.1987 р. на посаді викладача з класу фортепіано в Усольській музичній школі, з 01.09.1987 р. по 31.12.1987 р. на посаді бібліотекара та концертмейстера в Школі мистецтв № 1 м. Кривий Ріг, з 01.01.1988 р. по 31.08.1988 р. на посаді викладача музичної літератури та сольфеджіо в Школі мистецтв № 1 м. Кривий Ріг, з 01.09.1988 р. по 14.02.1989 р. на посаді завідуючої теоретичним відділом в Школі мистецтв № 1 м. Кривий Ріг, з 15.02.1989 по 31.08.1992 р. на посаді заступника директора по учбовій частині в Школі мистецтв № 1 м. Кривий Ріг, з 01.09.1992 р. по 12.04.2023 р. на посаді викладача теоретичного відділу в Комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, у зв'язку з тим, що вона має педагогічний стаж більш ніж 30 років та вийшла на пенсію за віком.
В обґрунтування позову зазначено, що з квітня 2023 року позивачу було призначено пенсію за віком. На момент призначення пенсії за віком педагогічний (спеціальний) стаж роботи позивача, що надавав право на пенсію згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» станом на день досягнення пенсійного віку 12.04.2023 року складав 40 років 8 місяців 9 днів. Після призначення пенсії за віком не була виплачена грошова допомога після виходу на пенсію за віком, згідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим 08.05.2023 року позивач звернулась із заявою до відповідача про виплату грошової допомоги. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.06.2023 р. № 25483-19362/П-01/8-0400/23 «Про розгляд звернення» було відмовлено позивачу у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій у зв'язку з не зарахуванням до спеціального стажу періодів її роботи у школі мистецтв. Відповідачем зазначено, що викладачі позашкільних навчальних закладів спеціалізованої мистецької освіти відсутні в Переліку Постанови Кабінету Міністрів України № 909 від 4 листопада 1993 року, у зв'язку з чим їй було відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги. Зазначає, що відповідач не зарахував до спеціального стажу понад 40 років педагогічної трудової діяльності позивача. Вважаючи, що порушено її право на пенсійне забезпечення, враховуючи наявність необхідних умов для призначення грошової допомоги, звернулась з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/25540/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Розглядати справу ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Заперечуючи проти позовних вимог, 23.11.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому воно просило у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком. 08.05.2023 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення грошової допомоги у розмірі її десяти місячних пенсій, відповідно до Закону №1058. Листом від 02.06.2023 року № 25483-9362/П-01/8-0400/23 позивачу відмовлено у призначенні такої допомоги. Відповідач зазначає, що Переліком №909 передбачені загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи. В зазначених закладах передбачена посада викладача. Переліком типів позашкільних навчальних закладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433, передбачено початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, мистецтв та інші), в яких викладачі не користуються правом на зарахування стажу за вислугу років. Відповідно до довідки від 13.04.2023 № 8 позивач з 01.01.1989 по 13.04.2023 (дата видачі довідки) працює у комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв № 1» Криворізької міської ради на посаді викладача музичної літератури і сольфеджіо. Враховуючи зазначене, для виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058, позивач не має законних підстав, оскільки на день досягнення пенсійного віку не працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Разом з відзивом відповідачем до суду було надано копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 08.05.2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
02.06.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом № 25483-19362/П-01/8-0400/23 повідомлено, що з 13.04.2023 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до довідки від 13.04.2023 №8 позивач працює викладачем у комунальному закладі спеціалізованої мистецької освіти “Школа мистецтв № 1” Криворізької міської ради. Переліком №909 передбачені загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи. В зазначених закладах передбачена посада викладача. Переліком типів позашкільних навчальних закладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 №433, передбачено початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, мистецтв та інші), в яких викладачі не користуються правом на зарахування стажу за вислугу років. Враховуючи зазначене для виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058 немає законних підстав, оскільки на день досягнення пенсійного віку позивач не працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е”-”ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Позивач вважає відмову у зарахуванні періодів роботи до спеціального стажу та відмову у призначенні грошової допомоги протиправними, у зв'язку з чим звернулась до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
За приписами статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку.
Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 року «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок-30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік №909).
Згідно з пунктом 4 Порядку №1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу ( 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах й 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Тобто, конструкція зазначеної норми права свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги виникає за умови неотримання такою особою будь-якого іншого виду пенсії до моменту виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.06.2021 року у справі №328/1620/17, умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV. Слід зазначити й про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Законом України «Про освіту» (далі - Закон № 1060-XII) та Законом України «Про позашкільну освіту» (далі - Закон № 1841-III) передбачено, що позашкільна освіта є структурною ланкою освіти та її підсистемою.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про освіту" невід'ємними складниками системи освіти є, зокрема, позашкільна освіта, спеціалізована освіта.
Метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації та/або професійної діяльності. Здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім'єю, громадськими об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами. Державні заклади позашкільної освіти утворюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти утворюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, іншими юридичними і фізичними особами, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників (частини 1, 3, 4 статті 14 ЗУ "Про освіту").
Відповідно до статті 5 Закону України "Про позашкільну освіту" структуру позашкільної освіти становлять: позашкільні навчальні заклади; інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний та позанавчальний час, до числа яких належать: загальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації; гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об'єднання на базі загальноосвітніх навчальних закладів, міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, професійно-технічних та вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації; клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші навчальні заклади, установи; фонди, асоціації, діяльність яких пов'язана із функціонуванням позашкільної освіти.
Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Частиною 2 статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» визначено, що перелік посад педагогічних працівників системи позашкільної освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту» і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні ст.4 Закону України «Про позашкільну освіту».
Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші), відносяться до позашкільних навчальних закладів (пункт 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №433 від 06.05.2001 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що в позашкільних навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідувачі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
При цьому, даною постановою посада викладача не була передбачена.
Втім, постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року №963 затверджено перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, до яких віднесено, зокрема, посади педагога, викладача.
Таким чином, оскільки позивач, як викладач позашкільного навчального закладу є педагогічним працівником, її право на пенсію за вислугу років передбачено Законом України «Про позашкільну освіту», який має вищу юридичну силу над постановами Кабінету Міністрів України.
При цьому, згідно з пунктом 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про позашкільну освіту» до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, якою є постанова Кабінету Міністрів України №909, у спірних правовідносинах застосуванню підлягає саме ст.21 Закону України «Про позашкільну освіту», яка регулює умови призначення пенсії за вислугу років педагогічним працівникам позашкільних навчальних закладів.
Кабінетом Міністрів України, на виконання вимог пункту 4 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про позашкільну освіту», не було внесено змін та доповнень до переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, що затверджений постановою №909 від 04.11.1993 року, з метою реалізації права педагогічних працівників позашкільних закладів на пенсію за вислугу років, у відповідності до вимог ст.21 цього Закону.
Разом з тим, дорученням Кабінету Міністрів України від 06.01.1996 року №397/21 за клопотанням Міністерства соціального захисту населення України від 01.02.1995 року №01-3/133-02-2 на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання поширено порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04 листопада 1993 року, без внесення змін до неї.
Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші), відносяться до позашкільних навчальних закладів (п.6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №433 від 06.05.2001 року).
Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, зокрема, в загально освітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної, навчально-виробничої частини або з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги, практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інші форми гурткової роботи.
Тобто в силу абзацу 1 Переліку Постанови №909 викладачі загальноосвітніх навчальних закладів, військових загальноосвітніх навчальних закладів, музичних і художніх шкіл мають право на пенсію за вислугу років.
В примітці 2 до Постанови №909 вказано, що робота в установах і на посадах, передбачених переліком посад в даній постанові, дає право на пенсію за вислугою років незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з розділом 1 Переліку №909 «Освіта», вказано найменування закладів і установ, серед яких є «бібліотеки» та вказані посади «завідуючі, бібліотекари».
При цьому, відповідно до пункту 2 приміток до Постанови КМУ №909 від 04.11.1993 року робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу», бібліотека це інформаційний, культурний, освітній заклад, що має упорядкований фонд документів і надає їх у тимчасове користування фізичним та юридичним особам.
Статтею 6 Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» визначено, що за призначенням бібліотеки поділяються на: публічні (загальнодоступні); спеціальні академій наук, науково-дослідних інститутів, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій); спеціалізовані (для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами). Публічні, спеціальні та спеціалізовані бібліотеки можуть об'єднуватися у централізовані бібліотечні системи.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу», бібліотеки створюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і виробничих потреб суспільства згідно з соціальними нормативами, встановленими відповідними органами державної влади. Бібліотеки можуть створюватися на основі усіх форм власності, передбачених законами України, засновниками бібліотек можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, самоврядні організації, фізичні та юридичні особи, у тому числі іноземні, в порядку, передбаченому законом. Бібліотека може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації.
Згідно з положеннями частини 1 статті 30 Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу», на працівників незалежно від форм власності та статусу бібліотеки поширюються гарантії, встановлені законодавством про працю, соціальне страхування, пенсійне забезпечення.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 26.08.1982 року вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:
запис №2 від 1.08.1982 року - прийнята викладачем з класу фортепіано в Усольській музичній школі навантаженням 1,5 ставки, на підставі наказу №17 від 26.08.82 року §1;
запис №3 від 26.08.1987 року - звільнена за ст. 31 КЗОТ УССР за власним бажанням, на підставі наказу №85 від 25.08.1987 року;
запис №4 від 01.09.1987 року - прийнята в Криворізьку школу мистецтв бібліотекаром 0,5 ставки та концертмейстером, на підставі наказу №480 від 27.08.887 року;
запис №5 від 01.01.1988 року - звільнена від обов'язків бібліотекара, на підставі наказу №18-к від 21.01.88 року;
запис №6 від 01.01.1988 року - переведена викладачем музичної літератури та сольфеджіо в Школі мистецтв № 1 м. Кривий Ріг, на підставі наказу №18-к від 21.01.88 року;
запис №7 від 01.09.1988 року - призначена завідуючою теоретичним відділом, на підставі наказу №105-к від 01.09.88 року;
запис №8 від 15.02.1989 року - переведена заступником директора по учбовій частині, на підставі наказу №36 від 20.02.86 року;
запис №9 від 01.09.1992 року - переведена викладачем теоретичного відділу, на підставі наказу №59 від 26.08.92 року;
Криворізьку міську школу мистецтв №1 з 11.03.2005 р. перейменовано на Комунальний позашкільний мистецький навчальний заклад «Криворізька міська школа мистецтв №1», на підставі наказу №116 ум від 11.03.2005 р. Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради;
запис №10 від 12.04.2007 року - підтверджено кваліфікаційну категорію «Спеціаліст 1 категорії», на підставі наказу №39 від 17.04.07 року;
запис №11 від 01.04.2012 року - підтверджено кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії», на підставі наказу №33 від 21.03.12 року;
запис №12 від 25.10.2016 року - Комунальний позашкільний мистецький навчальний заклад «Криворізька міська школа мистецтв №1» перейменовано на Комунальний позашкільний мистецький навчальний заклад «Криворізька міська школа мистецтв №1» Криворізької міської ради, на підставі наказу №167 ум від 25.10.2016 р. Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради;
запис №13 від 23.03.2017 року - підтверджено кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії», на підставі наказу №40 від 24.03.17 року;
запис №14 від 18.02.2020 року - Комунальний позашкільний мистецький навчальний заклад «Криворізька міська школа мистецтв №1» Криворізької міської ради перейменовано на Комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв №1» Криворізької міської ради, на підставі наказу №23 ум від 18.02.2020 р. Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради;
запис №15 від 28.10.2021 року - підтверджено кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії», на підставі наказу №87 від 28.10.21 року.
Вказані записи трудової книжки засвідчено відповідними печатками підприємства та підписами уповноважених осіб.
Крім того, відповідачем не спростовано того, що записи в трудовій книжці позивача можна визнати такими, які не відповідають дійсності чи зроблені з порушенням визначеної процедури.
Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з довідкою Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Школа мистецтв №1» Криворізької міської ради № 8 від 10.04.2023 року позивач працювала на посаді бібліотекара 0,5 ставки і концертмейстером, а після звільнення від обов'язків бібліотекара продовжує працювати викладачем музичної літератури і сольфеджіо. Зазначено, що педагогічний стаж станом на 01.04.2023 року складає 40 років 7 місяців.
Також, відповідно Відомостей по спеціальному стажу (за наявності даних за періоди з 2010 року включно) наявна інформація про спеціальний стаж позивача з другого місяця 2010 року по третій місяць 2023 року включно за кодом підстави для обліку спец стажу позивача ЗП3055Е1 Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, до якого належать працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Як зазначалося вище, згідно з абзацом 3 частини 4 статті 21 Закону України Про позашкільну освіту педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Відповідно до Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 року, зокрема, в загально освітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
З матеріалів справи слідує, що єдиною підставою відмови позивачеві у виплаті разової грошової допомоги, передбаченої Пунктом 7-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідачем зазначено про те, що посада викладача саме позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком №909.
Водночас, як зазначалося вище, відповідно до абзацу 3 розділу Посади педагогічних працівників Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000р. №963, викладачі всіх спеціальностей є педагогічними працівниками позашкільних навчальних закладів, тобто працівниками освіти.
Отже, особи, що працювали на педагогічних посадах, у позашкільних навчальних закладах, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років.
Враховуючи наведені положення Закону, приймаючи до уваги, що переліком Постанови Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 року передбачена посада бібліотекаря незалежно від форми власності, відомчої належності закладів і установ або статусу, суд зазначає, що період роботи позивача на посаді бібліотекара має зараховуватись до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, стаж роботи викладачем у закладах позашкільної освіти, до яких, зокрема, належать й початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші), має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту е статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина 3 статті 46 Основного Закону).
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відмовляючи у виплаті позивачеві разової допомоги, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України. Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення педагогічних працівників у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку, що педагогічні працівники, зокрема, викладачі всіх спеціальностей позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
Таким чином, викладачі всіх спеціальностей є педагогічними працівниками позашкільних навчальних закладів і мають право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин суд погоджується із доводами позивача про наявність у неї достатнього спеціального стажу для призначення спірної грошової допомоги, тоді як відповідач при розгляді питання призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача в частині соціального забезпечення, а тому суд доходить висновку про протиправність та необґрунтованість відмови, оформленої листом від 02.06.2023 р. № 25483-19362/П-01 /8-0400/23 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.02.2022р. №046450010111 та задоволення позовних вимог в цій частині.
Водночас, позовні вимоги ОСОБА_1 про зарахування до стажу періодів роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченої пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ підлягають частковому задоволенні у частині періодів з 01.09.1987 р. по 31.12.1987 р. та з 01.01.1992 року по 12.04.2023 року, оскільки періоди з 01.08.1982 року по 26.08.1987 року, з 01.01.1988 року по 01.09.1988 року, з 02.09.1988 року по 15.02.1989 року, з 16.02.1989 року по 31.12.1991 року відповідачем було зараховано до спеціального стажу, що підтверджується розрахунком стажу форми РС-право, наявним в матеріалах справи.
Щодо частини позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, у зв'язку з тим, що вона має педагогічний стаж більш ніж 30 років та вийшла на пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги лише через те, що посада викладача саме позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком №909, водночас, судом було встановлено, що у позивача наявний спеціальний педагогічний стаж, а її посада, яку вона обіймає до теперішнього часу відноситься до посад педагогічних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а сам позивач до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку інші пенсію, а тому вона має право на призначення грошової допомоги, передбаченої пункту 7-1 Розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191, таким чином, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення такої одноразової грошової допомоги позивачеві.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві разову грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі десяти її місячних пенсій.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією від 22.09.2023 року.
Отже, судовий збір у розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлену листом від 02.06.2023 року № 25483-19362/П-01 /8-0400/23, у призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачену пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи з 01.09.1987 року по 31.12.1987 року, з 01.01.1992 року по 12.04.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі десяти її місячних пенсій.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська