29 березня 2024 року ЛуцькСправа № 140/856/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України вислугу років з 15 серпня 2016 року по 23 березня 2023 року у Державній кримінально-виконавчій службі України; зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України вислугу років з 15 серпня 2016 року по 23 березня 2023 року у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 27 березня 2023 року проходить службу в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України, при цьому до стажу служби в поліції йому не враховується попередня служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 15 серпня 2016 року по 23 березня 2023 року. Позивач звертався до відповідача щодо зарахування йому цього періоду служби до стажу служби в поліції. Проте відповідач відмовив у такому зарахуванні, мотивуючи тим, що частиною другою статті 78 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VІІІ “Про Національну поліцію” (далі - Закон №580-VІІІ) не передбачено зарахування періоду проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України до стажу служби в поліції.
Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки це порушує його право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки згідно зі статтею 78 Закону №580-VІІІ.
Вважає, що оскільки особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України проходять службу в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (тепер - поліції), тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності є тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань, то така служба (у Державній кримінально-виконавчій службі) за своєю суттю відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VІІІ є підставою для зарахування спірного періоду до стажу служби в поліції.
З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 29 січня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції відповідач зазначив, що частиною другою статті 78 Закону №580-VІІІ визначено вичерпний перелік видів служби та періодів роботи у відповідних органах, який зараховується поліцейським до стажу служби в поліції у цілях встановлення і виплати надбавки за роботу в органах поліції та під час розрахунку тривалості додаткової відпустки. До цього переліку не включено службу в Державній кримінально-виконавчій службі, тому відсутні правові підстави для зарахування позивачеві періоду служби з 15 серпня 2016 року по 23 березня 2023 року до стажу служби в поліції. Відповідач вважає, що до спірних правовідносин має бути застосовані висновки Верховного Суду у постановах від 19 листопада 2019 року у справі №520/903/19, від 31 березня 2020 року у справі №520/2067/19.
Відповідач зауважив, що порівняння позивачем служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та служби в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, виходячи лише з характеру окремих виконуваних обов'язків, є помилковим, адже суперечить статті 78 Закону №580-VІІІ, який є спеціальним нормативно-правовим актом та який діяв на час прийняття позивача на службу до органів Національної поліції України. При цьому делегування частиною четвертою статті 78 вказаного Закону Кабінету Міністрів України встановлення порядку обчислення вислуги років у поліції не дає останньому права визначати складові стажу служби в поліції, які не передбачені частиною другою Закону №580-VІІІ.
Також відповідач зазначив, що з 15.08.2016 по 20.06.2020 ОСОБА_1 навчався в Академії Державної пенітенціарної служби, а у вичерпному переліку видів служби, які зараховуються до стажу служби в поліції, передбаченому статтею 78 Закону № 580-VII, відсутній час навчання в будь-якому навчальному закладі.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що з 15.08.2016 по 20.06.2020 ОСОБА_1 навчався в Академії Державної пенітенціарної служби. Згідно з послужним списком 15.08.2016 наказом №126 ОСОБА_1 було присвоєно звання рядового внутрішньої служби, а після закінчення навчального закладу 19.06.2020 було присвоєне звання лейтенант внутрішньої служби, період навчання підлягає зарахуванню до стажу в поліції. Також просив стягнути понесенні судові витрати у сумі 7000 грн.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач просив в задоволенні позову відмовити підстав викладених у відзиві та зазначив що підготовка адвокатом типового позову не потребує значного часу та зусиль.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 15.08.2016 по 20.06.2020 навчався в Академії Державної пенітенціарної служби, а з 20.06.2020 по 23.03.2023 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 довідкою Державної установи “Маневицька виправна колонія (№42)” від 28 червня 2023 року №42/3035/5 (а.с.16).
Відповідно до витягу із наказу Державної установи “Маневицька виправна колонія (№42)” від 23 березня 2023 року №37/ОС-23 лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , оперуповноваженого (по боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів) оперативного відділу Державної установи “Маневицька виправна колонія (№42)”, звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” з 23 березня 2023 року. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 6 років 7 місяць 8 днів.
Згідно трудової книжки з 24.03.2023 прийнятий на службу в поліцію, з 27 березня 2023 року проходить службу в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України, при цьому до стажу служби в поліції йому не врахована попередня служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 15 серпня 2016 року по 23 березня 2023 року.
На звернення ОСОБА_1 із рапортом про зарахування йому періоду проходження служби в органах Кримінально-виконавчої служби України до вислуги років у поліції (для виплати відсоткової надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки), Департамент стратегічних розслідувань листом від 15.11.2023 повідомив, що відповідно до статті 78 Закону №580-VІІІ до стажу служби в поліції не зараховується вислуга років у Кримінально-виконавчій службі України (а.с.19).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині незарахування до стажу служби в поліції періоду проходження служби в органах пенітенціарної служби України (Державної кримінально-виконавчої служби), позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону №580-VІІІ (Закон набрав чинності 07 листопада 2015 року) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною першою статті 78 Закону №580-VІІІ стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР (частина друга статті 78 Закону №580-VІІІ).
Отже, до стажу служби в поліції зараховується, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Як визначено частиною третьою статті 78 Закону №580-VIII під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Спірні правовідносини між сторонами склались щодо незарахування стажу роботи в органах Державної кримінально-виконавчої служби України до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення позивачеві надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.
01 січня 2004 року набрав чинності Кримінально-виконавчий кодекс України, пунктом 5 “Прикінцеві положення” якого було установлено, що до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України “Про міліцію”, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
23 червня 2005 року прийнятий Закон України №2713-IV “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” (далі - Закон №2713-IV). Закон визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Як установлено частиною першою статті 14 Закону №2713-IV, до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
За приписами частини другої статті 14 названого Закону служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
За змістом частини четвертої статті 14 Закону №2713-IV громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу.
Також відповідно до частин шостої, сьомої статті 14 цього Закону особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі спеціальні звання: 1) рядовий склад: рядовий внутрішньої служби; 2) молодший начальницький склад: молодший сержант внутрішньої служби; сержант внутрішньої служби; старший сержант внутрішньої служби; старшина внутрішньої служби; прапорщик внутрішньої служби; старший прапорщик внутрішньої служби; 3) середній начальницький склад: молодший лейтенант внутрішньої служби; лейтенант внутрішньої служби; старший лейтенант внутрішньої служби; капітан внутрішньої служби; 4) старший начальницький склад: майор внутрішньої служби; підполковник внутрішньої служби; полковник внутрішньої служби; 5) вищий начальницький склад: генерал-майор внутрішньої служби; генерал-лейтенант внутрішньої служби; генерал-полковник внутрішньої служби. Присвоєння і позбавлення спеціальних звань, а також пониження і поновлення у спеціальному званні здійснюються в установленому порядку.
Частина п'ята статті 23 Закону №2713-IV передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію”, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У попередніх редакціях частини п'ятої статті 23 цього Закону (до змін від 10 листопада 2015 року та від 06 грудня 2016 року) було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України “Про міліцію”, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV. Згідно з преамбулою Статуту його дія поширюється і на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі №160/11127/20 (стосувався зарахування позивачу до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 13 травня 2010 року по 03 липня 2017 року у Державній кримінально-виконавчій службі) дійшов правового висновку, що на працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України “Про державну службу”), під час проходження ними служби в період, що досліджується (з 13 травня 2010 року по 03 липня 2017 року), розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України “Про міліцію” та відповідні норми Закону України “Про Національну поліцію”, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.
Верховний Суд у своїх висновках вказував, що з огляду на тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, підлягає зарахуванню стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Цей висновок підтриманий Верховним Судом у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №160/11127/20 та від 01 серпня 2023 року у справі №240/30024/21, який зазначив, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а тому має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII зараховуватися до стажу служби в поліції.
Як установлено судом, ОСОБА_1 з 20.06.2020 по 23.03.2023 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України; зі служби звільнений на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII (за власним бажанням) у званні “лейтенант внутрішньої служби”.
З огляду на наведене на позивача під час проходження служби в період з 20.06.2020 по 23.03.2023 в органах Державної кримінально-виконавчої служби України розповсюджувалася дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України (пізніше - поліції) та він мав такий же правовий статус, як особи начальницького і рядового складу в органах внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції.
Натомість до спірних правовідносин суд у цій справі відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує останні правові висновки Верховного Суду у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №160/11127/20 та від 01 серпня 2023 року у справі №240/30024/21.
Стаж служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, позивачу не зараховано. Відповідач не заперечує належність позивача у період проходження ним служби в Державній кримінально-виконавчій службі до числа осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, однак протиправно не зарахував йому до стажу служби в поліції службу у Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.06.2020 по 23.03.2023, що впливає на визначення надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки. У цілях встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки стаж служби зараховується календарно.
За встановлених обставин справи, аналізу норм чинного законодавства, визначених частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції календарного строку служби у Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.06.2020 по 23.03.2023 та зобов'язання Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України зарахувати позивачу до стажу служби в поліції службу у Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.06.2020 по 23.03.2023.
Суд погоджується з відповідачем, що у вичерпному переліку видів служби, які зараховуються до стажу служби в поліції, передбаченому статтею 78 Закону № 580-VII, відсутній час навчання в будь-якому навчальному закладі, а тому в зарахуванні до стажу служби в поліції періоду навчання ОСОБА_1 в Академії Державної пенітенціарної служби з 15.08.2016 по 20.06.2020 на визначення надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки відмовляє.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджуються квитанцією від 28.01.2024.
Отже, у зв'язку із частковим задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України судовий збір у сумі 484.48 грн.
Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 7000,00 грн., то суд приходить до таких висновків.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме: договору про надання правової допомоги від 16 січня 2024 року; додатку до договору від 16 січня 2024 року; розрахунку обсягу наданих правничих послуг від 15.02.2024; розрахункової квитанції від 16.01.2024, адвокатом було надано послуги ОСОБА_1 на суму 7000,00 грн.
З розрахунку обсягу наданих правничих послуг від 15 лютого2024 року слідує, що вартість послуг, наданих адвокатом Салівончику Є.О на суму 7000,00 грн. включають: вивчення документів ( 1 год.); надання консультації (1год.); складання позову (4год).
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Атрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
Крім того, як встановлено частинами другою, третьою статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, ціни позову та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема часткове задоволення позову та приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо їх стягнення на користь позивача, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, а також те, що послуги щодо вивчення матеріалів, надання консультацій охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 1500,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в загальній сумі 1984,44 грн., що складаються із суми судового збору та витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 262, 294 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (01106, місто Київ, вул. Академіка Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 43305056) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.06.2020 по 23.03.2023.
Зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.06.2020 по 23.03.2023.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України судові витрати у сумі 1984,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.Д. Ковальчук