Постанова від 26.03.2024 по справі 753/10838/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року місто Київ

Справа № 753/10838/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2279/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), Мазурик О. Ф., Немировської О. В.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року (ухвалене у складі Анохіна А. М. , повне судове рішення складено 23 жовтня 2023 року)

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договорами позики, мотивуючи свої вимоги тим, що між сторонами було укладено договори позики у формі розписок, відповідно до яких:

- 13.01.2017 позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 4000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 96657 грн. 05 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 13.07.2017;

- 10.03.2017 позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 2000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 48328 грн. 52 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 10.09.2017;

- 01.04.2017 позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 1000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 24164 грн. 26 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 01.10.2017;

- 12.05.2017 позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 1000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 24164 грн. 26 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 12.11.2017;

- 30.05.2017 позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 2000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 48328 грн. 52 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 30.10.2017.

Свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів за розписками відповідач не виконав, тому позивачка звернулася до суду з цим позовом та просила стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 257753 грн. 89 коп. та 3% річних в розмірі 16111 грн. 28 коп.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 задоволено у повному та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 241642 грн. 61 коп., 3 % річних у розмірі 16111 грн. 28 коп. та судовий збір у розмірі 2577 грн. 54 коп.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року скасовано та справу призначено до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 28 вересня 2021 року дану цивільну справу передано на розгляд до Подільського районного суду міста Києва за підсудністю.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 50 288,89 грн, 3 % річних у розмірі 11 354,61 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 12 грудня 2023 року, згідно поштової відмітки, направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року, а позовні вимоги задовольнити, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 257 753,89 грн та 3 % річних в сумі 16 111,28 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує наявністю між сторонами інших відносин фінансового характеру, на виконання яких відповідач перераховував кошти на картковий рахунок позивачки. Акцентує на тому, що позика від 13.01.2017 на суму 4000 доларів США була не першою, навіть сам відповідач у своїх поясненнях зазначав, що погасив заборгованість у період з жовтня 2016 року по жовтень 2017 року, тобто ще до того, як брав грошові кошти в борг. За таких обставин, на переконання позивачки, доводи відповідача підтверджують факт наявність інших, до 13.01.2017, боргових зобов'язань.

Зазначає, що доводи про здійснення платежів в період з 19.01.2017 по 10.09.2017 у погашення заборгованості за розписками не підтверджуються жодними доказами окрім слів самого відповідача, оскільки призначення платежу не вказувалося, а тому платежі могли бути здійсненні в оплату товарів чи послуг або в погашення попередніх боргових зобов'язань.

У апеляційній скарзі позивачка підтвердила, що зарахування перерахованих відповідачем коштів на її рахунок дійсно мало місце, проте грошові кошти відповідач переводив у погашення попередніх позик та за послуги з використання товарів, ноутбуків, мобільних телефонів, планшетів, безпровідних навушників. Сам відповідач жодного разу не повідомив позивачку про те, що перераховані кошти є погашенням саме за борговими розписками, які є предметом цього судового спору. Крім цього, відповідач не вимагав повернення йому боргових розписок, хоча погашаючи заборгованість за попередніми борговими зобов'язаннями відповідач завжди вимагав повернення йому боргових документів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20грудня2023 року витребувано матеріали цивільної справи № 753/10838/20.

Матеріали цивільної справи № 753/10838/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики надійшли на адресу Київського апеляційного суду 22 грудня 2023 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та надано відповідачу 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалу про відкриття апеляційного провадження разом із апеляційною скаргою відповідач ОСОБА_4 та його представник - адвокат Коломієць Т.О. отримали 01 січня 2024 року на електронну пошту, зазначену ними у заявах по суті справи, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а. с. 206, 207).

Відзив на апеляційну скаргу представником відповідача - адвокатом Коломієць Т.О. подано до Київського апеляційного суду лише 27 лютого 2023 року, тобто в порушення 5-денного строку з дати отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження, оскільки останнім днем було 08 січня 2024 року.Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на те, що ОСОБА_4 зі змістом апеляційної скарги ознайомився на своїй електронній пошті лише 19 лютого 2024 року апеляційний суд не приймає, оскільки примірник апеляційної скарги направлявся також і на електронну адресу представника ОСОБА_4 , проте будь-ким з них з 01 січня 2024 року по 27 лютого 2024 року (протягом майже 2 місяців) не було подано відзиву на апеляційну скаргу, а тому колегія суддів визнає неповажними причини пропуску строку для подання відзиву на апеляційну скаргу та не приймає відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_4 до уваги при перегляді рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке.

Судом першої інстанції було встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договори позики у формі розписок, відповідно до яких:

- 13.01.2017 позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 4000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 96657 грн. 05 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 13.07.2017;

- 10.03.2017 позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 2000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 48328 грн. 52 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 10.09.2017;

- 01.04.2017 позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 1000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 24164 грн. 26 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 01.10.2017;

- 12.05.2017 позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 1000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 24164 грн. 26 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 12.11.2017;

- 30.05.2017 позивачкапередалавідповідачу грошові кошти в сумі 2000 доларів США, що станом на 25.11.2019 за курсом НБУ складає 48328 грн. 52 коп., а відповідач зобов'язався повернути позивачці позику в строк до 30.10.2017.

В обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідачем зазначено про повне погашення боргу за розписками та надано відповідні докази, які судом були прийняті до уваги як належні та допустимі у розумінні ст. 77, 78 ЦПК України, зокрема:

-згідно платіжного доручення від 19 січня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 27 січня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4020 грн.;

-згідно платіжного доручення від 03 лютого 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 10 лютого 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 17 лютого 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 24 лютого 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 03 березня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 17 березня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 6000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 24 березня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 6000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 31 березня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 6000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 07 квітня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 3000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 07 квітня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 14 квітня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 7000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 21 квітня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 7000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 30 квітня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 7000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 05 травня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 7000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 30 травня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 8000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 19 травня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 8000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 02 червня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 8000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 19 січня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 10 червня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 8000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 11 серпня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 4900 грн.;

-згідно платіжного доручення від 11 серпня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 14500 грн.;

-згідно платіжного доручення від 11 серпня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 13000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 04 вересня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 8000 грн.;

-згідно платіжного доручення від 01 вересня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 12475 грн.;

-згідно платіжного доручення від 01 вересня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 12500 грн.;

-згідно платіжного доручення від 01 вересня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 50 грн.;

-згідно платіжного доручення від 10 вересня 2017 року відповідачем перераховано на рахунок позивачки грошові кошти в сумі 29020 грн., всього на загальну суму 207465 грн.

Оскільки факт отримання грошових коштів від відповідача на картковий рахунок позивачки стороною позивача не оспорювався, суд першої інстанції констатував, що відповідач договірні зобов'язання виконав частково, на загальну суму 207465 грн, а тому за вимогою позивачки суд вважав за необхідне стягнути на її користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договорами позики у розмірі 50288 грн89 коп. (257 753,89 грн - 207465 грн), а також 3 % річних за період виникнення боргу з 10 вересня 2017 року (останнього платежу, внесеного відповідачем на погашення боргу) по 03 липня 2020 року (день звернення позивачки до суду із даним позовом) у розмірі 11 354 грн 61 коп.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та відхиляє наведені доводи апеляційної скарги щодо неповноти судового розгляд та не встановлення усіх обставин справи з огляду на таке.

Відповідно частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вказані вимоги закону місцевим судом при ухваленні рішення були дотримані.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заперечуючи проти часткового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення грошових коштів за борговими розписками від 13.01.2017, 10.03.2017, 01.04.2017, 12.05.2017, 30.05.2017, позивачкапосилається на те, що кошти на її картковий рахунок зараховувалися на підставі інших відносин, що склалися між сторонами, а також, що мета погашення заборгованості саме за вказаними борговими розписками не вбачається із призначення здійснених відповідачем платежів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 483/1220/21 зазначено, що: «апеляційний суд належно не перевірив доводів ОСОБА_2 про те, що він повернув частину коштів ОСОБА_1, про що надав відповідні платіжні документи про сплату ним позивачу у березні 2020 року коштів загалом у сумі 151 395 грн, вказавши, що вони не містять реквізитів призначення платежів, що виключає можливість визначити на погашення якого боргу, чи за якою саме з розписок перераховувалися ці кошти. Проте, судом не було перевірено, чи існували між сторонами інші правовідносини, за якими такі кошти могли б бути переказані і з яких правових підстав позивач, який цього не заперечував, приймав ці кошти».

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

На підтвердження обставини існування між сторонами інших правовідносин, на виконання яких перераховувалися кошти, позивачка не надала жодного належного та допустимого доказу, як-то укладених правочинів щодо надання послуг чи купівлі-продажу товарів, інших боргових розписок тощо.

Водночас, посилаючись на відсутність у платіжних дорученнях, сформованих за період з 19 січня 2017 року до 10 вересня 2017 року, призначення платежу «погашення заборгованості за розписками від 13.01.2017, 10.03.2017, 01.04.2017, 12.05.2017, 30.05.2017», саме позивачка в силу розподілу тягаря доказування, мала довести наявність між сторонами інших відносин фінансового характеру, на виконання яких такі кошти могли б бути перераховані відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме з пояснень відповідача вбачається існування між сторонами інших фінансових відносин, колегія суддів відхиляє, оскільки за матеріалами справи надані відповідачем пояснення не свідчить про визнання ним обставини перерахування коштів на рахунки позивачки з інших матеріально-правових підстав, ніж боргові розписки, які є предметом дослідження у справі, а тому відсутні передбачені ч. 1 ст. 82 ЦПК України передумови для звільнення позивачки від доказування в цій справі.

Посилання в апеляційній скарзі на обов'язок суду самостійно встановити такі обставини є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам закону, зокрема приписам ч. 5 ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідачем не було частково виконано свій обов'язок із погашення заборгованості за борговими розписками від 13.01.2017, 10.03.2017, 01.04.2017, 12.05.2017, 30.05.2017 у розмірі 207 465 грн, оскільки доказів існування інших, ніж спірних правовідносин, між сторонами позивачкою не було надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційним судом не встановлено порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

З огляду на це, рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року залишається без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_2 залишається без задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 259, 263, 268, 374, 375, 381-384 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська