Рішення від 14.03.2024 по справі 204/4708/17

Справа № 204/4708/17

Провадження № 2/204/4/24 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю представника позивача за первісним позовом

і представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1

за участю представника відповідача за

первісним позовом і представника

позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , про визнання спільною сумісною власністю і поділ майна і зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особистою приватною власністю,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивачка за первісним позовом звернулася до суду з позовною заявою (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), в якій просила визнати спільною сумісною власністю позивача та відповідача: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та розміщується на земельній ділянці площею 1000 кв.м., на якій розташовані А-3 - житловий будинок, житловою площею 175,1 кв.м., загальною площею 311,4 кв.м.; Ж - літня кухня; 3 - вольєр, К - гараж; Л - альтанка, І - III, 1 - 23 - споруди; земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, яка розташована по АДРЕСА_1 на території Красногвардійського району м. Дніпропетровська; автомобіль марки ACURA модель MDX, 2003 року випуску, об'єм двигуна 3474 см3; автомобіль марки MERCEDES-BENZ ML 320, 2009 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 ; меблі: стіл журнальний з деревини вартістю на час придбання 6000,00 грн. та комплект шкіряних м'яких меблів вартістю на час придбання 27000,00 грн.; кошти на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в ПАТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» станом на дату розірвання шлюбу - 12.05.2016 р. в сумі 156146,69 грн. Поділити спільну сумісну власність позивача та відповідача наступним чином: виділити у власність ОСОБА_3 1/2 в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, знаходиться в АДРЕСА_1 та розміщується на земельній ділянки площею 1000 кв.м., на якій розташовані А-3 - житловий будинок, житловою площею Г кв.м., загальною площею 311,4 кв.м.; Ж - літня кухня; 3 - вольєр, К - гараж; Л - альтанка І - III, 1 - 23 - споруди. Виділити у власність ОСОБА_3 в праві власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, яка розташована по АДРЕСА_1 на території Красногвардійського району м. Дніпропетровська. Відповідачеві виділити автомобіль марки ACURA модель MDX, 2003 випуску, об'єм двигуна 3474 см3. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартості автомобілю марки ACURA модель MDX, 2003 року випуску, об'єм двигуна см3, в сумі 144340,00 грн. Відповідачеві виділити автомобіль марки MERCEDES-BENZ ML 320, року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартості автомобілю марки MERCEDES-BENZ ML 320, 2009 року випуску, білого кольору номер кузова НОМЕР_3 в сумі 290445,00 грн. Відповідачеві виділити меблі: стіл журнальний з деревини вартістю на придбання 6000,00 грн. та комплект шкіряних м'яких меблів вартістю на час придбання 27000,00 грн., а разом - вартістю 33000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартості меблів в сумі 16500,00 грн. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 кількості коштів, що на час розірвання шлюбу, а саме - 12.05.2016 року знаходились на банківських рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_4 в ПАТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК». Вартість 1/2 коштів визначити з урахуванням встановленого індексу інфляції з дати розірвання шлюбу на час подання уточненої позовної заяви, а саме 156146,69 / 2 х 0,998 (06.16) х 0,999 (07.16) х 0,997 (08.16) (9.16) х 1,028 (10.16) х 1,018 (11.16) х 1,009 (12.16) х 1,137 (17) х 1,098 (18) х 1,04 1,05 (20) х 1,13 (01.21.) х 1,01 (02.21) = 129920,13 грн. В обґрунтування первісного позову вказано наступне. 17 липня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб. Від цього шлюбу народилися доньки: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 12 травня 2016 року рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі 200/19737/15-ц шлюб між позивачем та відповідачем розірваний. Однак між ними не вирішені майнові питання. З урахуванням рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 204/3949/17, за час шлюбу позивачем та відповідачем набуті: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, шо знаходиться у АДРЕСА_1 , та розміщується на земельній ділянці площею 1000 кв.м.; земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер: 1210100000:07:124:0001 яка розташована по АДРЕСА_1 ; автомобіль марки ACURA модель MDX, 2003 року випуску, об'єм двигуна, 3474 см3, зареєстрований, згідно даних МВС України. Після розірвання шлюбу відповідач залишив автомобіль у власному користуванні. Вартість автомобілю визначена позивачем на підставі середньої ринкової вартості транспортного засобу суб'єкта оціночної діяльності та становить 288679 грн. Автомобіль марки MERCEDES-BENZ ML 320, 2009 року випуску, білого кольору: номер кузова НОМЕР_1 , зареєстрований, згідно даних МВС України за відповідачем 21.01.2014 р. Після розірвання шлюбу відповідач залишив автомобіль у власному користуванні. Вартість автомобілю визначена позивачем на підставі відповіді на запит про середньо ринкову вартість транспортного засобу суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_8 та становить 580890 грн. Щодо меблів позивачка вказує, що не передбачала, не жадала розірвання шлюбу із відповідачем, не готувалася до поділу майна, вона може довести тільки придбання меблів - столу журнального з деревини вартістю на час придбання 6000,00 грн. комплекту шкіряних м'яких меблів вартістю на час придбання 27000,00 грн., а разом: вартість 33000,00 грн. Наразі меблі знаходяться в користуванні відповідача. Щодо коштів на банківських рахунках вказано наступне. Згідно відповідей, наданих на вимогу суду, на дату розірвання шлюбу на рахунках відповідача у банківських установах знаходились спільні кошти подружжя в розмірі: в ПАТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» 119344,89 грн., в ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» 36801,80 грн., всього 156146,69 грн. Вищезазначене майно придбано ними за сумісні кошти, оскільки під час шлюбу працювала позивачка на посаді старшого бухгалтера, отримувала стабільний прибуток від підприємницької діяльності з наданням стоматологічних послуг, копію довідки з місця роботи та роздруківку з ЄДР додано до позову.

Відповідачем за первісним позовом подано до суду зустрічну позовну заяву, відповідно до якої просить визнати право особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розміщується на земельній ділянці площею 1000 кв.м.,: загальна площа (кв.м.): 311.4, житлова площа (кв.м) 175.1, опис: А-З-житловий будинок, шл.блок, обкл. цеглою; Ж - літня кухня, цегла; 3 - вольєр, метал.; К - гараж, шл.блок; Л-альтанка, цеглою; І-ІІІ, 1-23 - споруди, в повному обсязі (одна ціла частина) за ОСОБА_4 . Визнати право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в повному обсязі (одна ціла частина) за ОСОБА_4 . В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказано наступне. Станом на початок 2010 року ОСОБА_4 вирішив купити житловий будинок. Для цього він звернувся до рієлторського агентства, яке в подальшому допомогло йому знайти та придбати будинок. Так, в лютому 2010 року ОСОБА_4 отримав інформацію про продаж домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та звернувся до продавців з пропозицією купити будинок та земельну ділянку. Продавці будинку - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 йому повідомили, що будинок ще не повністю дооформлений за ними документально, адже вони отримати спадщину і виникли певні правові питання щодо переоформлення та реєстрації домоволодіння з земельною ділянкою на них як власників. Однак, оскільки пропозиція з купівлі та оголошена ціна їх зацікавила, вони домовилися з ОСОБА_4 як покупцем про продаж йому будинку та земельної ділянки. Далі, в квітні 2010 року продавці будинку надали позивачеві за зустрічним позовом дозвіл для проведення ремонтних робіт в будинку, поки здійснюється оформлення документів. В квітні 2010 року ОСОБА_4 в якості підтвердження намірів сторін, запропонував продавцям сплатити частину вартості майна, з наданням йому можливості здійснити ремонтні роботи, на що продавці погодилися тоді ж в квітні 2010 року отримати від нього 600 000 грн. З квітня 2010 року, ОСОБА_4 приступив до проведення ремонтних робіт у будівлі по АДРЕСА_1 . В червні 2010 року, під час завершення оформлення документів продавцями, за згодою продавців сплатив їм решту вартості майна у розмірі 130 000 грн., повністю розрахувавшись за придбання будинку та земельної ділянки. Вказані обставини також були встановлені у ході розгляду справи № 204/3949/17. В ході розгляду справи № 204/3949/17 також було встановлено, що протягом 2009 років, ОСОБА_4 здійснював підприємницьку діяльність у якості ФОП, у зв'язку з чим, у нього була фінансова можливості для придбання нерухомого майна. Таким чином, преюдиційним є факт того, що ОСОБА_4 , придбав нерухоме майно за особисті кошти, які він отримав до укладення шлюбу, від здійснення підприємницької діяльності та розрахувався за нерухоме майно у квітні та в червні 2010 року, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_3 17.07.2010 року між Позивачем та гр. ОСОБА_12 було укладено шлюб. Вказаний шлюб було розірвано за рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016 року. 25 січня 2011 року було укладено договір купівлі-продажу. Згідно з п. 1 вказаного договору, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 продали, а ОСОБА_13 , ОСОБА_4 купили кожний по 1/2 (одній другій) частці в праві житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Відповідно до п.2 Договору, продаж житлового будинку з господарськими будівлями з спорудами здійснено за 678 533 грн. Далі, того ж дня було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Відповідно до п.2 Договору, продаж земельної ділянки здійснено за 51 993 грн. Право власності на вказаний будинок та земельну ділянку було оформлено по 1/2 частині, оскільки в той час вже був прийнятий Податковий кодекс України, який містив такий вид податку, як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Маючи побоювання, що ОСОБА_4 прийдеться сплачувати додаткові податки. У зв'язку з чим, було прийняте рішення вписати у договори купівлі-продажу ОСОБА_13 як покупця 1/2 частин. Хоча домовлявся про купівлю будинку виключно ОСОБА_4 , купував його на власні грошові кошти, які він отримав, займаючись підприємницькою діяльністю, та в подальшому на особисті грошові збереження здійснював ремонтні роботи у купленому домоволодінні. Так, за 2006 р. - обсяг виручки склав 34 170 грн., за 2007 р. - обсяг виручки склав 448 363 грн., за 2008 р. - обсяг виручки склав 458 748 грн., за 2009 р. - обсяг виручки склав 233 614 грн. Отже, дії щодо пошуку вказаного житлового приміщення, його огляду, укладання стосовно нього угод та реалізації їх умов, здійснював ОСОБА_4 , при цьому особисто оглядав домоволодіння і саме він проводив повний розрахунок за придбане житлове приміщення, натомість ОСОБА_4 участі в підборі будинку для купівлі та розрахунках за нього, не приймала. Тим більше, що у ОСОБА_3 не було таких коштів, які необхідні були для купівлі домоволодіння.

Представником відповідача за первісним позовом подано до суду відзив на позовну заяву (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02.04.2021 року), відповідно до якого вказано наступне. Спірні домоволодіння та земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_4 , у зв'язку з чим ОСОБА_4 подано зустрічний позов до ОСОБА_14 про визнання особистою приватною власністю. Станом на початок 2010 року ОСОБА_4 вирішив купити житловий будинок. Для цього він звернувся до рієлторського агентства, яке в подальшому допомогло йому знайти та придбати будинок. Так, в лютому 2010 року відповідач отримав інформацію про продаж домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та у березні 2010 року звернувся до продавців з пропозицією купити будинок та земельну ділянку. В квітні 2010 року ОСОБА_4 в якості підтвердження намірів сторін, запропоновано сплатити частину вартості майна, з наданням йому можливості здійснювати ремонтні роботи, на що продавці погодилися тоді ж в квітні 2010 року отримали від нього 600 000 грн. З квітня 2010 року, ОСОБА_4 , приступив до проведення ремонтних робіт у будинку АДРЕСА_1 . 25 січня 2011 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 та ОСОБА_4 та ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу. Відповідач з 23 жовтня 2006 року по 19 жовтня 2009 року займався підприємницькою діяльністю з посередництва в торгівлі товарами широкого вжитку, в основному комп'ютерним стикуванням. Для цього ОСОБА_4 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Так, за 2006 р. - обсяг виручки склав 34 170 грн., за 2007 р. - обсяг виручки склав 448 363 грн., за 2008 р. - обсяг виручки склав 458 748 грн., за 2009 р. - обсяг виручки склав 233 614 грн. У ОСОБА_3 не було таких коштів, які необхідні були для купівлі домоволодіння, разом тільки на купівлю будинку та земельної ділянки було витрачено суму у розмір 92 000 (дев'яносто дві тисячі) доларів США. На сьогоднішній день у вказаному будинку проживає ОСОБА_4 , його малолітні діти - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Зазначений позивачкою автомобіль марки ACURA модель MDX, 2003 року випуску, був зареєстрований за ОСОБА_4 14.10.2014 року, однак він ним фактично ніколи не володів та не користувався. 21.01.2014 року в період шлюбу було придбане автомобіль марки MERCEDES-BENZ ML 320 в інтересах сім'ї. Кошти на придбання даного автомобілю було отримано ОСОБА_4 за договором позики від 20.01.2014 року. Розмір отриманих у борг коштів за договором позики становив 39 000 доларів США, які він отримав у гривні в день підписання договору. Розмір отриманих ОСОБА_4 коштів у гривні становив 311 727 (триста лі тисяч сімсот двадцять сім гривень) гривень. Після придбання вказаного авто, відповідно до умов договору позики ОСОБА_6 та ОСОБА_4 якості забезпечення виконання зобов'язань за договором було укладено договір застави транспортного засобу від 21.01.2014 року. Так, автомобіль марки MERCEDES-BENZ ML 320 був предметом застави. ОСОБА_4 суму боргу мав повернути у строк до 21.01.2017 року. На сьогоднішній день у ОСОБА_4 існує заборгованість перед ОСОБА_6 за договором позики, який було укладено в період шлюбу з позивачкою, у розмірі 28 891 доларів США. Відповідач не має у своєму володінні та не користується меблями, на які посилається позивачка за первісним позовом. Щодо визнання спільною сумісною власністю коштів на рахунках у ПАТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та стягнення 1/2 кількості коштів, що на час розірвання шлюбу знаходилися на банківських рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_4 зазначено наступне. Надані докази не є достатніми та достовірними та не дають можливості встановити чи наявний залишок грошових коштів, відкритих на ім'я ОСОБА_4 , у вказаних банківських установах та його дійсний розмір. Таким чином, вимога є безпідставною та не підтвердженою достовірними та достатніми доказами.

Позивачкою за первісним позовом подано до суду заяву про застосування строку позовної давності, оскільки відповідачем за первісним позовом порушено строки звернення до суду із зустрічною позовної заявою.

Позивачкою за первісним позовом подано до суду відзив на зустрічний позов, відповідно до якого вказано, що у період з 17.07.2010 року по 12.05.2016 року все майно придбане сторонами є спільною сумісною власністю, оскільки придбані під час шлюбних відносин. Заяви ОСОБА_4 про те, що спірні домоволодіння та земельна ділянка придбані ним до укладення шлюбу із ОСОБА_3 , як і письмові докази Гаврилових та Ураєвої є брехнею. Не відповідають дійсності твердження ОСОБА_4 про те, що відповідач за зустрічним позовом до укладення шлюбу ніде не працювала, отже не мала доходу. Перед укладанням шлюбу, з 2009 року відповідач за зустрічним позовом працювала в ТОВ «Родос» на посаді бухгалтера та отримувала постійний дохід. З квітня 2011 року у зв'язку із народженням першої доньки перебувала у відпустці у зв'язку із пологами, з середині червня 2011 року знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення ним трирічного віку. У серпні 2013 року народилася друга донька, відповідачка здійснювала догляд вже за двома дітьми. Окрім піклування за дітьми відповідач виконувала хатні роботи у придбаному буднику, де проходили ремонтні роботи, вела домашнє господарство. В той час позивач за зустрічним позовом вкрай рідко бував дома, їздив у відрядження, заробляв гроші. Отже все піклування про дітей та будинок лягло на плечі відповідача. Відповідач всі свої сили та здоров'я вкладала у догляд за двома маленькими дітьми та будинком. Отже вона має право на рівну долю в спільно набутому майні, оскільки вона дбала про матеріальне забезпечення сім'ї, піклуючись про дітей та будинок, таким чином створюючи умови своєму чоловікові для можливості розвитку бізнесу. Спірний будинок вона «лишила не за своєю волею», була виставлена з будинку, позивач відібрав у неї ключи, довгий час не давав можливості побачити дітей. На разі вона позбавлена можливості навіщати доньок у спірному домоволодінні. З огляду на вищевикладене, враховуючи, що спірні домоволодіння та земельна ділянка є спільною сумісною власністю, оскільки придбані під час шлюбних відносин сторін, враховуючи відсутність підстав для відступу від принципу рівності часток при поділі спільно набутого майна, просить суд відмовити в задоволені зустрічного позову в повному обсязі.

Представником ОСОБА_4 до суду відповідь на відзив на зустрічний позов, відповідно до якого вказано наступне. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13.03.2020 року, яке набрало законної сили 18.08.2020 року по справі №204/3949/17. ОСОБА_3 брала участь у справі №204/3949/17 та у вказаному рішенні встановлено наступні факти без жодних протиріч, які не підлягають доказуванню. Протягом 2006-2009 років, ОСОБА_4 здійснював підприємницьку діяльність у ФОП, та мав фінансові можливості для придбання нерухомого майна. В квітні 2010 року ОСОБА_4 в якості підтвердження намірів сторін, запропонував продавцям сплатити частину вартості майна, з надання йому можливості здійснювати ремонтні роботи, на що продавці погодилися тоді ж, та квітні 2010 року отримали від нього 600 000 грн. З квітня 2010 року, ОСОБА_4 , приступив до проведення ремонтних робіт у будинку АДРЕСА_1 . В червні 2010 року, під час завершення оформлення документів продавцями, ОСОБА_4 , за згодою продавців сплатив їм решту вартості майна та повністю розрахувавшись за придбання будинку та земельної ділянки. Суди першої та апеляційної інстанції першої інстанції дійшов висновку про те, що подружжя ОСОБА_16 не мало фінансової можливості на купівлю домоволодіння та доходів, які б відповідали вартості майна. Крім того, у ОСОБА_3 не було коштів, зароблених до вступу у шлюб.

ОСОБА_3 подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої вказано наступне. Заяви ОСОБА_4 про те, що спірні домоволодіння та земельна ділянка придбані ним до укладення шлюбу із ОСОБА_3 , як і письмові докази ОСОБА_17 та Ураєвої є неправдивими. Не відповідають дійсності твердження ОСОБА_4 про те, що відповідач за зустрічним позовом до укладення шлюбу ніде не працювала, отже не мала доходу. Перед укладанням шлюбу, з 2009 року відповідач за зустрічним позовом працювала в ТОВ «Родос» на посаді бухгалтера та отримувала постійний дохід. З квітня 2011 року у зв'язку із народженням першої доньки перебувала у відпустці у зв'язку із пологами, з середині червня 2011 року знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення ним трирічного віку. У серпні 2013 року народилася друга донька, відповідачка здійснювала догляд вже за двома дітьми. Окрім піклування за дітьми відповідач виконувала хатні роботи у придбаному буднику, де проходили ремонтні роботи, вела домашнє господарство. В той час позивач за зустрічним позовом вкрай рідко бував дома, їздив у відрядження, заробляв гроші. Отже все піклування про дітей та будинок лягло на плечі відповідача. Відповідач всі свої сили та здоров'я вкладала у догляд за двома маленькими дітьми та будинком. Отже вона має право на рівну долю в спільно набутому майні, оскільки вона дбала про матеріальне забезпечення сім'ї, піклуючись про дітей та будинок, таким чином створюючи умови своєму чоловікові для можливості розвитку бізнесу. До речі, спірний будинок відповідач "лишила не за своєю волею, вона була виставлена з будинку, позивач відібрав у неї ключи, довгий час не давав можливості побачити дітей. На разі відповідач позбавлена можливості навіщати доньок у спірному домоволодінні. Щодо автомобіля ACURA MDX, 2003 р. випуску вказує наступне. 21.05.2018 року відповідач ОСОБА_4 , подає до суду відзив на позовну заяву, в якому стверджує, що автомобіль ACURA MDX, 2003 року випуску набуто ним від його друга ОСОБА_18 за договором дарування від 14.10.2014 року, а весною 2017 року за договором дарування відповідач повернув автомобіль своєму другові ОСОБА_18 . ОСОБА_4 , стверджував, що автомобіль ACURA MDX, 2003 р. випуску б особистою приватною власністю, оскільки був набутий за договором дарування. У відзиві від 02.07.2021 року ОСОБА_4 , вже стверджує, що друг ОСОБА_18 запропонував придбати автомобіль у нього, оскільки мав намір його продати. ОСОБА_19 офіційно переоформував автомобіль на ОСОБА_4 , під зобов'язання ОСОБА_20 сплатити за автомобіль обумовлену суму коштів. Оскільки Бочев так і не розрахувався із ОСОБА_19 автомобіль було знов продано ОСОБА_19 за ту саму суму коштів, що й придбано. Щодо автомобіля MERCEDES-BENZ ML 320 вказано наступне. Відповідач визнає, що зазначений автомобіль придбаний ним в інтересах сім'ї. Відповідач стверджує, що кошти на придбання зазначеного автомобіля в сумі 39 01 доларів США він позичив у рідної сестри ОСОБА_6 , в забезпечення зобов'язанню повернення суми позики передав придбаний автомобіль в заставу ОСОБА_6 . За автомобіль із рідною сестрою не розрахувався, має борг в розмірі 28 891,00 доларів США, натякає на те, що боргові зобов'язання є спільними із позивачем. Зазначене відповідачем позивач категорично заперечує. Відповідач придбав автомобіль за спільні кошти подружжя, ніколи не укладав із рідною сестрою договорів позики. Те, що відповідач показує невеликі доходи у 2014 році не свідчить про що він не отримував дохід, а тільки про те, що він його не декларував. Заява відповідача про невеликий дохід, достатній тільки для потреб родини протирічить його ж заявам про те, що весь ремонт, переобладнання будинку та придбання меблів здійснювалося ним за власний кошт. Окрім того, не маючи достатньо коштів в 2014 році, уклавши договір позики на придбання автомобіль MERCEDES-BENZ ML 320, відповідач у цьому ж розі придбаває автомобіль MERCEDES-BENZ SLK 230 та автомобіль ACURA MDX. Замість того, щоб повернути кошти сестрі, придбаває інші автомобілі. Щодо коштів на рахунку в ПАТ «ПУМБ» вказано наступне. Рішення суду про розірвання шлюбу оголошено за відсутності ОСОБА_3 , воно не було оскаржене апеляційним порядком, встановити конкретно дату вручення рішення суду ОСОБА_3 не можливо, оскільки воно не було вручене їй ані безпосередньо, ані надіслано поштою, то не можливо конкретно встановити дату закінчення строку на апеляційне оскарження, отже, встановити конкретну дату набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу. Найбільш визначена дата - дата ухвалення рішення, саме на неї орієнтувався суд, витребуючи інформацію у банка. Позивач вважає прийнятним орієнтуватися саме на цю дату.

Представником позивача за зустрічним позовом подано до суду заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого вказано наступне. ОСОБА_3 (попереднє прізвище ОСОБА_21 ) до вступу у шлюб придбала рухоме майно, зокрема, автомобіль марки Honda Civic, 2008 року випуску. Вартість автомобіля станом на 05.03.2009 року становила 161 498,00 грн. Отже, до вступу у шлюб ОСОБА_3 витрачала свої кошти на придбання, зокрема, рухомого майна. Відносно автомобіля марки ACCURA MDX, відповідач за первісним позовом зазначає, що автомобіль ніколи не був у фактичному користуванні чи то ОСОБА_4 , чи то ОСОБА_3 що позивачу за первісним позовом добре відомо. Відносно автомобіля марки MERCEDES-BENZ ML 320, вказує, що було звернуто стягнення на предмет застави, шляхом реєстрації за ОСОБА_6 права власності на автомобіль (предмет застави). Отже, до вступу у шлюб ОСОБА_3 витрачала свої кошти на придбання цінних речей, зокрема, рухомого майна та на момент укладення шлюбу з ОСОБА_4 збережень не мала. Також, відповідач вважає за необхідне залучити до матеріалів справи роздруківку з офіційного сайту «Судова влада» та рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.02.2013 року по справі № 0418/941/2012. Вказаний доказ підтверджує той факт, що батьками ОСОБА_3 кошти витрачалися на придбання батькам рухомого майна, а не на купівлю та облаштування спірних будинків та земельної ділянки для проживання подружжя ОСОБА_20 . Аналізуючи зміст даного рішення вбачається, що ОСОБА_3 28.08.21 року у шлюбі з ОСОБА_4 отримала кошти у сумі 316 000,00 грн від матері для придбання автомобіля автомобіль КІА модель SPORTAGE, тип легковий року випуску та його реєстрації за ОСОБА_5 . Проте ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на автомобіль та користувалася ним, всупереч домовленостям зі своєю матір'ю. Рішенням Кіровського районного суду від 12.02.2013 року визнано за ОСОБА_5 право власності на автомобіль КІА модель SPORTAGE, тип легковий універсал-В, 2011 року, який був предметом спору. Таким чином, батьки ОСОБА_3 задовольняли свої потреби у придбанні рухомого майна та збережень на придбання будинку та земельної ділянки, що є предметом спору у справі №204/4708/17 не мали, зважаючи на докази, які містяться в матеріалах справи. Жодних спростувань з боку ОСОБА_3 , крім висловів «брехня», щодо автомобіля ACCURA MDX та обставин його реєстрації, позивачем за первісним позовом не наведено. Особиста неприязнь позивача, його домисли, маніпулювання фактами та обставинами з метою введення суду в оману не мають братися судом до уваги та впливати на повний та всебічний розгляд справи. Твердження позивача за зустрічним позовом про те, що ОСОБА_4 у 2014 році отримував доходи, окрім заробітної плати не підтверджується жодним доказом, в той час як відповідач за первісним позовом надав до суду докази дійсного розміру його доходів. Жодних протиріч в твердженнях ОСОБА_4 , про обладнання будинку, ремонт в ньому та невеликий дохід немає. ОСОБА_4 , у відзиві та у всіх своїх поясненнях вказує, що дохід отриманий ним у вигляді заробітної плати витрачався на потреби сім'ї та побут. Облаштування житла, меблями, ремонт у будинку - це потреби сім'ї та забезпечення належного проживання. Що таке «непоказне утримання родини» Відповідачу незрозуміло. Звернення стягнення на предмет застави було вчинене, шляхом реєстрації за ОСОБА_6 (Позикодавець, Заставодержатель) права власності на автомобіль (предмет застави). Перед передачею права власності на автомобіль ОСОБА_6 в рахунок погашення заборгованості за договором позики, було здійснено діагностику технічної справності автомобіля з врахуванням технічних несправностей, експертами в Територіальному сервісному центрі, де відбувалася перереєстрація транспортного засобу було оцінено автомобіль в 120 000,00 грн., що були зараховані в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 , перед ОСОБА_6 . Про яке «підсунення», зі слів, позивача йде мова незрозуміло. Провадження у справі №204/4708/17 було зупинене з 2018 року по 2021 рік. Лише у 2021 році ОСОБА_4 , шляхом збільшення позовних вимог, заявила про компенсацію їй вартості автомобіля марки MERCEDES-BENZ ML 320. У зв'язку з цим ОСОБА_4 , надав докази, що даний автомобіль було придбано за позичені кошти. Так як він не мав фінансової можливості їх повернути, на автомобіль було звернене стягнення у спосіб передбачений договором застави. Щодо набрання рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016 року по справі 200/19737/15, яким розірвано шлюб, вказує, що набрало законної сили 24.05.2016 року, про що був зроблений відповідний напис на самому рішенні суду та скріплено печаткою суду. Відповідь банку ПАТ «ПУМБ» надано саме на дату ухвалення рішення, а не на момент розірванню шлюбу.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом і представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 підтримала подану первісну позовну заяву, та просила відмовити у зустрічному позові.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом і представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила відмовити у первісному позові та задовольнити вимоги зустрічного позову.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, з наступних підстав.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

17 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_22 укладено шлюб в Амур-Нижньодніпровському відділі цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис за №498 (том 1 а.с. 7).

У шлюбі у них народилися діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2016 року у цивільній справі №200/19737/15-ц шлюбні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зареєстрований 17 липня 2010 року, актовий запис 498 - розірвано (а.с. 10).

25 січня 2011 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 продали, а ОСОБА_13 , ОСОБА_4 купили кожний по частці в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , та розміщується на земельній ділянці площею 1000 кв.м. Продаж житлового будинку здійснено за 678533,00 грн. (том 1, а.с. 11).

Згідно до Звіту про оцінку майна, 2017 року, об'єкт оцінки: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що величина вартості, отриманої за результатами оцінки станом на 31 липня 2017 року складає 1 031 022,71 грн. (без урахуванням ПДВ) (а.с. 14).

25 січня 2011 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 продали, а ОСОБА_13 , ОСОБА_4 купили кожний по частці в праві власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:07:124:0001, яка розташована по АДРЕСА_1 , на території Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська. Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Продаж земельної ділянки здійснено за 51993,00 грн. (том 1 а.с. 15).

У зв'язку з чим, ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 від 30 липня 2012 року. Відповідно до списку співвласників земельної ділянки (додаток до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК №001573), вбачається, що співвласниками є ОСОБА_4 та ОСОБА_23 , частки у спільній власності у кожного (том 1, а.с. 18-19)

Позивачка за первісним позовом вказує, що під час шлюбу ними, у березні - квітні 2011 року, було сплачено грошові кошти за меблі у розмірі 6000,00 грн. (стіл журнальний натуральне дерево), 27000,00 грн. (комплект шкіряної м'якої меблі) (том 1, а.с. 116-119).

Відповідно до довідки ПАТ «Банк Восток» від 18.05.2019 року № вих. 05/1965-1 повідомлено, що на ім'я ОСОБА_4 не має рахунків у Банку, договори про зберігання цінностей не укладалися (том 1, а.с. 148).

Листом від 24.05.2018 року №330/51.4-б.б-01 ПАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» Бочев Іван Ілліч клієнтом банку у ПАТ «Кредитпромбанк» не значиться (том 1, а.с. 182).

Відповідно до довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 01.06.2018 року вбачається, що у ОСОБА_4 у банку був відкритий депозитивний рахунок, залишок заборгованості на 12.05.2016 року - 108,37 грн. На картках №4405885821171763 - 28993,43 грн., №4731217109570299 - 7700,00 грн. (том 1, а.с.237).

Відповідач за первісним позовом вказує, що у період з 2006 року по 2009 року займався підприємницькою діяльністю, що підтверджується звітами суб'єкта малого підприємства-фізичної особи - платника єдиного податку (том 1, а.с. 165-166). Загальний обсяг від виручки в цій період становить 1 174 895,00 грн.

Судовим експертом від 12 червня 2017 року надано відповідь №103/17А відповідно до якої вбачається, що середня по Україні ціна продажу вживаного автомобілю ACURA MDX, об'єм 3474 см.куб., 2003 року випуску становить 288679,04 грн. (том 1, а.с. 21-22).

Судовим експертом від 25 травня 2018 року надано відповідь №94/18А відповідно до якої вбачається, що середня по Україні ціна продажу вживаного автомобілю Mercedes-Benz ML 320, 2009 року випуску становить 580890,00 грн. (том 2, а.с. 75-76).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 травня 2019 року, яке зареєстровано в реєстрі за №1-314, вбачається, що на підставі заповіту, спадкоємцем майна ОСОБА_13 є його дружина ОСОБА_5 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а.с. 113).

Регіональний сервісний центр в Дніпропетровській області листом №31/4-1930 від 15.05.2018 року повідомив, що в період часу з 17.07.2010 року по 12.05.2016 року за громадянином ОСОБА_4 : 19 червня 2008 року було зареєстровано автомобіль марки «Honda Civic» з номерним знаком НОМЕР_4 , 2008 року випуску, чорного кольору, 27.12.2011 року транспортний засіб було знято з обліку для реалізації; 20 лютого 2013 року було зареєстровано автомобіль марки «ACURA MDX 3НГ» з номерним знаком НОМЕР_5 , 2008 року випуску; 26 березня 2010 року зареєстровано автомобіль «ACURA RDX», з номерним знаком НОМЕР_6 , 2007 випуску, 06.11.2015 року транспортний засіб було знято з обліку для реалізації; 21 червня 2012 року було зареєстровано мотоцикл марки «HONDA CBR 250RA» з номерним знаком НОМЕР_7 , 2012 року випуску, 15.04.2015 року транспортний засіб було перереєстровано на нового власника;; 21 січня 2014 року було зареєстровано автомобіль марки «Mercedes-Benz ML» 320, з номерним знаком НОМЕР_8 , 2009 року випуску, 27.06.2017 року транспортний засіб було перереєстровано на нового власника; 14 жовтня 2014 року було зареєстровано автомобіль марки «ACURA MDX», номерний знак НОМЕР_9 , 2003 року випуску, 31.05.2017 року транспортний засіб було перереєстровано на нового власника; 08 липня 2014 року було зареєстровано автомобіль марки «MERCEDES-BENZ SLK 230», з номерним знаком НОМЕР_10 , 17.12.2015 року транспортний засіб було перереєстровано на нового власника (том 3, а.с. 120).

20 січня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти, розмір позики становить 39000,00 доларів США, яку позичальник отримує в національній валюті по офіційному курсу долара США до гривні на день підписання цього договору та отримання суми позики, що становить 311 727,00 грн. Як вбачається на звороті договору ОСОБА_4 було здійснено рукописний припис, відповідно до якого вказано, що повернуто суму позики частково у розмірі 5500,00 доларів США. Суму у розмірі 4609,00 доларів США, у зв'язку з реєстрацією за ОСОБА_6 право власності на предмет застави в цій частині вважати повернутою ОСОБА_4 . Сума заборгованості за договором позики становить у розмірі 28 891,00 доларів США, що підлягає до сплати після реалізації предмета застави зобов'язується повернути (том 2, а.с. 216).

21 січня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір застави (транспортного засобу), за цим договором забезпечується виконання договору позики від 20.01.2014 року. Строк основного договору розпочинається з підписання основного договору і закінчується 21 січня 2017 року, а в частині повернення стягнення на предмет застави визначений сторонами у ст. 5 цього договору. Як вбачається на звороті договору ОСОБА_4 було здійснено рукописний припис, відповідно до якого вказано, що на предмет застави звернуто стягнення, шляхом реєстрації за заставодержателем ОСОБА_6 право власності на автомобіль Mercedes-Benz ML320 2009 року випуску. Ціна автомобіля за договором позики у розмірі 28 891,00 доларів США, що підлягає до сплати після реалізації предмета застави ОСОБА_4 зобов'язується повернути (том 2, а.с. 217).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2022 року по справі №201/6451/21, яке залишено в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості з договором позики від 20 січня 2014 року у розмірі 934968,47 грн., яка складається з суми заборгованості у розмірі 28891 доларів США, що по офеційному курсу НБУ на день звернення з позовом становить 784968,47 грн. та штрафу у розмірі 150 000,00 грн. та судові витрати у розмірі 9349,70 грн. (том 4, а.с. 35-41)

Відповідачем за первісним позовом, надано суду нотаріально засвідчені заяви ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , в яких зазначено, що до них у березні 2010 року звернувся ОСОБА_4 , який запропонував продати йому спірне домоволодіння та земельну ділянку на якій воно розташоване, проте продавці, які отримали майно у спадщину, перебували в стані оформлення документів на зазначене майно. Продавці досягли домовленості з ОСОБА_4 щодо продажу йому зазначеної нерухомості за 730 000 грн. після оформлення документів. В квітні 2010 року ОСОБА_4 в якості підтвердження намірів сторін, сплатив їм 600 000,00 грн., що були частиною обумовленої ціни продажу. Після цього ОСОБА_4 розпочав в будинку ремонтні роботи. В червні 2010 року, під час завершення оформлення документів продавцями на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . І не зважаючи на те, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку ще не були оформлені на них, спадкоємців, ОСОБА_4 сплатив ним ще 130 000,00 грн., тобто в червні 2010 року ОСОБА_4 повністю розрахувався з ними за придбання житлового будинку та земельну ділянку. Під час оформлення договорів купівлі-продажу майна між продавцями та ОСОБА_4 у нотаріуса продавці виявили, що покупцем виступає також невідомий їм раніше чоловік ОСОБА_13 , як він зазначив тестем. Вказали, що не відомо для чого ОСОБА_4 прохав спадкоємців укласти договори купівлі-продажу з ним та невідомим чоловіком як двома покупцями, хоча ОСОБА_13 ніколи не бачили, до будинку він ніколи не приїзжав, гроші не передавав. Оскільки продавці завчасно отримали всі грошові кошти до укладення угоди, вони не заперечували проти включення зазначеного громадянина до угоди, як співпокупця (т.2 а.с.152-154).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2022 року по справі №201/6451/21, яке залишено в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості за договором позики від 20 січня 2014 року у розмірі 934 968,47 грн., яка складається з суми заборгованості у розмірі 28 891 доларів США, що по офіційному курсу НБУ на день звернення з позовом становить 784 968,47 грн. та штрафу у розмірі 150 000,00 грн. (том 4, а.с. 42-44).

Договором про врегулювання правовідносин від 06.09.2023 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_18 , встановлено, що сторони підтвердили, що транспортний засіб марки ACURA MDX, 2003 року, бежевого кольору, номерний знак НОМЕР_9 , перебував та перебуває у фактичній власності ОСОБА_4 (том 4 а.с.45-46).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справа № 335/373/15-ц (провадження № 61-7863св19), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що: «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України)».

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 501/754/17 (провадження № 61-14717св19)).

У випадках поділу грошових сум (вкладів), внесених у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, при поділі таких коштів права банківських (фінансових) установ не зачіпаються. Ці вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім'я з подружжя вони внесені, відповідно до статті 61 СК України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2023 року у справі № 134/1975/20 (провадження № 61-9517ск22)).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21) зазначено, що «тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав (зокрема, права вимоги, яке виникло на підставі договору позики), за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Щодо позовних вимог за первісним позовом про поділ майна подружжя, а саме житлового будинку та земельної ділянки та позовних вимог за зустрічним позовом про визнання житлового будинку та земельної ділянки особистою приватної власності, суд вказує наступне.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналіз правових позицій сторін у справі свідчить, що між ними виник спір щодо нерухомого майна, набутого під час шлюбу. При цьому позивач за зустрічним позовом вважає, що житловий будинок та земельна ділянка є його особистою власністю, набутою за кошти, які належали йому особисто, а відповідачка за зустрічним позовом - спірний житловий будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана під час шлюбу.

Надавши належну оцінку поданим сторонами доказам щодо обставин набуття у власність ОСОБА_4 спірного житлового будинку та земельної ділянки та доказам отримання грошових коштів від підприємницької діяльності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане майно є його особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СК України.

Надаючи оцінку обставинам набуття ОСОБА_4 у власність житлового будинку та земельної ділянки суд встановив наступне.

Відповідно до постанови від 01 грудня 2021 року по справі № 204/3949/17 (провадження № 61-13878св20) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в частині вирішення зустрічного позову скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. У зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шульдіна Тетяна Василівна, про визнання правочинів частково недійсними (удаваними) та визнання права власності на майно, відмовлено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в частині вирішення первісного позову скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як вказує ОСОБА_4 ним було куплено житловий будинок та земельну ділянку за грошові кошти від його підприємницької діяльності, та які отримані до реєстрації шлюбу.

Так, згідно до звітів суб'єкта малого підприємства-фізичної особи платника єдиного податку ОСОБА_4 вбачається, що за четвертий квартал 2006 року обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за звітний квартал становить 34 170,00 грн., за четвертий квартал 2007 року обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за звітний квартал становить 448 363,00 грн., за четвертий квартал 2008 року обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за звітний квартал становить 458 748,00 грн., за другий квартал 2009 року обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за звітний квартал становить 233 614,00 грн. (том 1, а.с. 165-166). Загальний обсяг від виручки в цій період становить 1 174 895,00 грн.

Будь-яких доказів на спростування факту купівлі житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 за рахунок отриманих грошових коштів від підприємницької діяльності ОСОБА_3 не надала. ОСОБА_3 також не надано доказів, що вона приймали участь у купівлі спірного житлового будинку та земельної ділянки, в тому числі за отриманні нею грошові кошти, як до реєстрації шлюбу та під час шлюбу.

Відповідачем за первісним позовом надано до суду заяви ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які нотаріальні посвідчені. У вказаних заявах зазначено, що до них у березні 2010 року звернувся ОСОБА_4 , який запропонував продати йому спірне домоволодіння та земельну ділянку на якій воно розташоване, проте продавці, які отримали майно у спадщину, оформлювали документи на зазначене майно. Продавці досягли домовленості з ОСОБА_4 щодо продажу йому зазначеної нерухомості за 730 000 грн. після оформлення документів. В квітні 2010 року ОСОБА_4 в якості підтвердження намірів сторін, сплатив їм 600 000,00 грн., що були частиною обумовленої ціни продажу. Після цього ОСОБА_4 розпочав в будинку ремонтні роботи. В червні 2010 року, під час завершення оформлення документів продавцями на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . І не зважаючи на те, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку ще не були оформлені на них, спадкоємців, ОСОБА_4 сплатив ним ще 130 000,00 грн., тобто в червні 2010 року ОСОБА_4 повністю розрахувався з ними за придбання житлового будинку та земельну ділянку. Під час оформлення договорів купівлі-продажу майна між продавцями та ОСОБА_4 у нотаріуса продавці виявили, що покупцем виступає також невідомий їм раніше чоловік ОСОБА_13 , як він зазначив тестем. Вказали, що не відомо для чого ОСОБА_4 прохав спадкоємців укласти договори купівлі-продажу з ним та невідомим чоловіком як двома покупцями, хоча ОСОБА_13 ніколи не бачили, до будинку він ніколи не приїзжав, гроші не передавав. Оскільки продавці завчасно отримали всі грошові кошти до укладення угоди, вони не заперечували проти включення зазначеного громадянина до угоди, як співпокупця (т.2 а.с.152-154).

Надавши належну оцінку поданим сторонами доказам щодо обставин набуття у власність житлового будинку та земельної ділянки за кошти, отримані від підприємницької діяльності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане майно є особистою приватною власністю ОСОБА_4 відповідно до статті 57 СК України, тому підстави для задоволення первісного позову в частині, що стосується цього майна, відсутні.

Проте, ОСОБА_3 подано заяву про застосування строку позовної заяви, відповідно до якої вказує, що ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом 15 червня 2021 року, тобто після спливу трирічного строку із дня, коли дізнався про порушення свого уявного права (том 3, а.с. 22).

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне вказати наступне, до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини перша - друга статті 20 СК України).

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 СК України).

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19) зазначено: «до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15). Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України). Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними».

Встановивши, що спір між сторонами щодо поділу майна не виникав до подачі позову до суду (серпень 2017 року), суд дійшов висновку, що саме з моменту подачі позову слід відраховувати позовну давність з моменту звернення позивачки з даним позовом до суду за захистом порушеного права. Оскільки відповідач за первісним позовом звернувся із зазначеним зустрічним позовом у липні 2021 року, тобто з пропуском трьох річного строку

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Щодо позовної вимоги позивачки за первісним позовом щодо автомобіля марки ACURA, модель MDX, 2003 року випуску, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем за первісним позовом, що автомобіль ACURA, модель MDX, 2003 року випуску було придбано сторонами по справі під час шлюбу.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно з роз'ясненнями п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частини 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

При цьому, суд зауважує, що в даному випадку внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми не має місця, оскільки позивач за первісним позовом не просить присудити грошову компенсацію за автомобіль другому із подружжя - відповідачу за первісним позовом, та погоджується на грошову компенсацію вартості частки, замість визнання ідеальних часток за собою.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачу, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою (ВП Верховного Суду у справі № 209/3085/20 від 08.02.2022).

З урахуванням викладеного суд вважає, що оскільки позивачка за первісним позовом просить стягнути грошову компенсацію 1/2 вартості спірного автомобіля, зазначений автомобіль перебуває у користуванні відповідача за первісним позовом, поділ спірного автомобіля є неможливим, а визначення ідеальних часток в цьому майні не вирішить спору, а тому, відповідно, з відповідача за первісним позовом слід стягнути на користь позивачки за первісним позовом 1/2 частину вартості спірного автомобіля.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що саме з суми визначеної за висновком експерта повинна бути стягнута 1/2 частка вартості автомобіля у розмірі 144 340,00 грн.

Щодо позовної вимоги позивачки за первісним позовом щодо визнання спільною сумісною власністю транспортного засобу MERCEDES-BENZ ML 320, 2009 року випуску та стягнення його вартості, суд вказує наступне.

Верховний Суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 245/9244/17 (провадження 61-5729св22) дійшов висновків, що виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов'язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов'язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Виконання кредитних зобов'язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого з подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).

У постанові від 08 липня 2020 року в справі від № 465/275/16-ц (провадження 61-1125св19) Верховний Суд виходив з того, що частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір у інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають у обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 341/2539/13 (провадження № 61-5478св20) дійшов висновку, що сплата одним із подружжя частини коштів за кредитним договором, укладеним іншим з подружжя до шлюбу, не змінює правового режиму набутого за таким договором майна. Зобов'язання з повернення кредиту за таким договором виникає лише у того з подружжя, хто уклав такий договір. Сплата боргів одного з подружжя, що виникли до укладення шлюбу, за рахунок сімейного бюджету не може бути підставою для визнання права власності на майно, набуте до шлюбі, однак має враховуватися під час спору про поділ майна подружжя чи боргових зобов'язань. При цьому суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача половини коштів, сплачених у рахунок погашення кредиту в період спільного проживання сторін.

Як вбачається із відповіді Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області №31/4-1930 від 15.05.2018 року, 21 січня 2014 року було зареєстровано автомобіль марки «Mercedes-Benz ML» 320, з номерним знаком НОМЕР_8 , 2009 року випуску за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 засіб було перереєстровано на нового власника (том 3, а.с. 120).

У постанові від 08 липня 2020 року в справі № 465/275/16-ц (провадження 61-1125св19) Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, об'єктом права спільної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Судом встановлено, що подружжям отримано у позику кошти в загальному розмірі 39000,00 доларів США для придбання спільного майна.

Кредитні кошти є об'єктом спільної сумісної власності, тому борг з їх повернення є спільним боргом подружжя.

За період після розірвання шлюбу ОСОБА_4 сплатив за договором позики заборгованість: 16 грудня 2016 року - 2 000,00 доларів США, 4609,00 доларів США повернуті зв'язку реєстрацією права власності транспортного засобу за ОСОБА_6 . Визначено суму заборгованості, що підлягає сплаті 28 891,00 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2022 року по справі №201/6451/21, яке залишено в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості з договором позики від 20 січня 2014 року у розмірі 934968,47 грн., яка складається з суми заборгованості у розмірі 28891 доларів США, що по офіційному курсу НБУ на день звернення з позовом становить 784968,47 грн. та штрафу у розмірі 150 000,00 грн. та судові витрати у розмірі 9349,70 грн. (том 4, а.с. 35-41).

Судом встановлено, що на час розірвання шлюбу, транспортний засіб MERCEDES-BENZ ML 320, 2009 року випуску, був зареєстрований за відповідачем за первісним позовом, тобто на час розірвання шлюбу є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В той же час, у разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов'язання подружжям під час шлюбу, той з подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов'язання.

Судом встановлено, що кошти за укладеним під час шлюбу договором позики сторони витратили в інтересах сім'ї, а саме на придбання автомобілю Mercedes-Benz ML320 2009 року випуску, та взявши до уваги те, що заборгованість за договором позики під час перебування сторін у шлюбі погашалася частково у розмірі 3500,00 доларів США, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 половини суми коштів, сплачених останніми за договором позики під час шлюбу.

Таким чином, оскільки під час шлюбу сторонами сплачено в рахунок погашення позики - 3500,00 доларів США, то суд дійшов до висновку про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартість автомобілю марки MERCEDES-BENZ ML 320, 2009 року випуску, білого кольору номер кузова НОМЕР_3 , яку було сплачено в якості погашення заборгованості в сумі 1750,00 доларів США, що еквівалентно 67 865,00 грн. (курс долара станом на 14 березня 2024 року відповідно до даних Національного банку України - 38,5000).

Щодо позовних вимог позивачки за первісним позовом відносно компенсації вартості меблів, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідач за первісним позовом вказує, що у його володінні та користуванні не має меблів, на які посилається позивачка за первісним позовом.

Суд вказує, що позивачка за первісним позовом не довела суду наявності цього майна.

Тому, через ненадання доказів про вартість спільного майна подружжя, суд не може ні поділити це майно за запропонованим позивачкою за первісним позовом варіантом поділу, із стягненням на її користь грошової компенсації за майно, ні поділити це майно в натурі між сторонам.

До того ж позивачка за первісним позовом не просить їй виділити у власність будь-яке майно із наведеного вище. ОСОБА_3 просить визнати майно за ОСОБА_4 , а їй сплатити грошову компенсацію половини вартості майна.

Щодо грошових коштів на банківських рахунків відповідача за первісним позовом, які позивачка за первісним позовом просить стягнути, суд вказує наступне.

Згідно до довідки ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» №КНО-07.8.3/414 від 18.05.2018 року вбачається, що залишок грошових коштів на рахунку ОСОБА_4 банку станом на 12.05.2016 року, становив 119 344,89 грн., рахунок закритий (том 1, а.с. 150). 03 листопада 2015 року ОСОБА_4 приєднано до договору комплектування банківського обслуговування фізичних осіб, що підтверджується заявою-анкетою (том 1, а.с. 151).

Відповідно до довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 01.06.2018 року вбачається, що у ОСОБА_4 у банку був відкритий депозитний рахунок № НОМЕР_11 , який відкритий 02.04.2010 року, залишок станом на 12.05.2016 року - 108,37 грн. На картках № НОМЕР_12 (відкритий 16.03.2013 року) - 28993,43 грн., № НОМЕР_13 (відкритий 19.10.2015 року) - 7700,00 грн. (том 1, а.с.237).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Разом із цим, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Тому саме на відповідача покладається обов'язок спростувати презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, проте відповідач за первісним позовом не надав суду належних доказів та не довів, що грошові кошти, які наявні на рахунка в банківських установах є його особистою приватною власністю.

Таким чином, грошові кошти на рахунках в ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», ПАТ «ПУМБ» є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у зв'язку з чим, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню суми грошових коштів у загальному розмірі 78073,35 грн.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Крім того, в порядку ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача за первісним позовом на користь позивачки за первісним позовом слідує стягнути судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в сумі 5128,59 грн. (в порядку ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 206, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , про визнання спільною сумісною власністю і поділ майна - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : автомобіль марки ACURA модель MDX, 2003 року випуску, об'єм двигуна 3474 см3; автомобіль марки MERCEDES-BENZ ML 320, 2009 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 ; кошти на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_4 в ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», ПАТ «ПУМБ» в загальній сумі 156146,69 грн.

ОСОБА_4 виділити автомобіль марки ACURA модель MDX, 2003 року випуску, об'єм двигуна 3474 см3.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартість автомобіля марки ACURA модель MDX, 2003 року випуску, об'єм двигуна см3, в сумі 144340,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вартість автомобілю марки MERCEDES-BENZ ML 320, 2009 року випуску, білого кольору номер кузова НОМЕР_3 в сумі 290 445,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми грошових коштів на рахунках в ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», ПАТ «ПУМБ» у загальному розмірі 78073,35 грн.

В іншій частині позовних вимог за первісним позовом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5128,59 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особистою приватною власністю - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_14 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_15 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя В.В. Самсонова

Попередній документ

118005771

Наступний документ

118005773

Інформація про рішення:

№ рішення:	118005772
№ справи:	204/4708/17
Дата рішення:	14.03.2024
Дата публікації:	01.04.2024
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Чечелівський районний суд міста Дніпра
Категорія справи:	Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(02.04.2025)
Результат розгляду:	Приєднано до матеріалів справи
Дата надходження:	02.04.2025
Предмет позову:	ро визнання спільною сумісною власністю і поділ майна і зустрічним позовом про визнання особистою приватною власністю

Розклад засідань:

Минулі засідання (21)

19.11.2020 15:00	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
02.02.2021 09:30	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
08.04.2021 14:30	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
27.04.2021 11:30	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
31.05.2021 11:15	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
17.06.2021 08:30	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
14.07.2021 10:15	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
16.07.2021 10:00	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
22.07.2021 10:30	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
31.08.2021 16:15	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
01.10.2021 13:00	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
28.10.2021 10:15	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
04.12.2023 14:45	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
20.12.2023 15:00	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
26.01.2024 14:00	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
05.02.2024 16:00	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
26.02.2024 16:00	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
04.03.2024 16:15	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
13.03.2024 16:00	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
14.03.2024 08:55	Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська
26.06.2024 09:10	Дніпровський апеляційний суд