Справа № 644/10319/20 Номер провадження 22-ц/814/1404/24Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
26 березня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Буйновій О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова Максима Сергійовича на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2023 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Івакіна Тетяна Валентинівна про визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння,-
У грудні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ейбатов З.М. звернуся до суду із вказаним позовом в якому просив визнати, що частка померлого ОСОБА_4 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становить 1/2 частину; визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4 ; витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3/8 частин квартири АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Заповіту батько не залишив. Спадкоємцями за законом є ОСОБА_2 - дочка, ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_6 -мати спадкодавця.
Посилався на те, що померлому на праві спільної сумісної власності належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказана квартира була придбана під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 . Договір купівлі-продажу квартири було оформлено на ОСОБА_3 . Зазначена квартира належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
Зазначав, що померлий ОСОБА_4 за життя частку у вищевказаній квартирі не виділяв, але згідно вимог закону його частка у праві спільної власності на квартиру складає 1/2.
Вказував, що оскільки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відмовилися від прийняття спадщини після ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , тому успадкована нею частка у праві спільної власності на квартиру становить 3/8.
28.08.2018 року ОСОБА_3 подарувала спірну квартиру своїй доньці ОСОБА_7 . Після цього 22.01.2019 на підставі договору дарування право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 Вказував, що договір дарування, вчинений ОСОБА_3 та всі подальші правочини щодо незаконного відчуження квартири є недійсними.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька, ОСОБА_4 , право власності на 3/8 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 42,3 кв.м., житловою площею 29,20 кв.м.
Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3/8 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на належні ОСОБА_2 3/8 частини квартири у АДРЕСА_2 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
З рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 - адвокат Журавльов М.С. та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2023 року скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції в порушення ном процесуального права здійснив розгляд справи без належного повідомлення ОСОБА_1 , чим порушив її права на участь у справі, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - адвокат Ейбатов З.М. в якому останній спростовуючи доводи апеляційної скарги та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін. Окрім того подав заяву, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 15912,50 грн. за апеляційний розгляд справи.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи сторони та інші особи, які брали участь в розгляді справи, будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, зважаючи на відсутність доказів які б підтверджували наявність обставин, на підставі яких адвокат Журавльов М.С. прохав відкласти розгляд справи, враховуючи позицію позивача та інших учасників справи, визнала причини неявки останнього до суду неповажними та прийняла рішення про розгляд справи у його відсутність.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 07 лютого 2018 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (т. 1 а.с. 13). Також встановлено, що після його смерті відкрилася спадщина.
Спадкодавець заповіту не залишив, тому спадкування відбувається за законом.
Із матеріалів справи вбачається, що спадкоємцями ОСОБА_4 першої черги є:дочка ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 20 березня 1984 року Харківським міським палацом новонароджених (т. 1 а.с. 110);син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 18 березня 1986 року Харківським міським палацом новонароджених (т. 1 а.с. 111); мати ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 19 березня 1962 року Московським райвідділом ЗАГС м. Харкова (т.1 а.с.108);дружина ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії № НОМЕР_5 , виданим 28 жовтня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського районного управління юстиції м. Харкова (т. 1 а.с. 109).
Як вбачається з спадкової справи №131/2018, заведеної державним нотаріусом Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори 01 березня 2018 року до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , спадщину після ОСОБА_4 прийняли його дочка - ОСОБА_2 , звернувшись 01 березня 2018 року до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після батька, та дружина ОСОБА_3 , звернувшись 28 березня 2018 року до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після чоловіка (т. 1 а.с. 86, 87).
Інші спадкоємці за законом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 від спадщини відмовились на користь дочки спадкодавця ОСОБА_2 , що підтверджується заявами про відмову від спадщини (т. 1 а.с. 88, 89).
Районним судом встановлено, що із рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року у не скасованій частині та постанові Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №644/275/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності та про визнання права власності в порядку спадкування за законом вбачається, що квартира у АДРЕСА_2 була придбана 24.12.2015 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрована за ОСОБА_3 , про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із змісту договору купівлі-продажу вбачається, що під час придбання квартири було надано письмову нотаріальну згоду чоловіка ОСОБА_4 на її придбання, зміст ст.65 СК України нотаріусом було роз'яснено.
Відповідно до договору дарування від 08.08.2018 року ОСОБА_3 , безоплатно передала, ОСОБА_7 у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Із змісту договору вбачається, що ОСОБА_3 , довела до відома ОСОБА_7 , що дана квартира є її особистою приватною власністю, не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набувалась за особисті кошти, з 29.01.2018 року ОСОБА_7 є вдовою і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану квартиру (її частку), у тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України немає. Також, дарувальником зазначено, що договір не приховує інший правочин і відповідає дійснім намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року змінено рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року в частині визнання недійсним договору дарування від 28.08.2018 року. Визнано недійсним договір дарування 3/8 частин квартири у АДРЕСА_2 , що укладений 28.08.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., реєстровий номер 2252. При цьому апеляційним судом булов встановлено, що після смерті ОСОБА_4 частка спірної квартири увійшла у спадкову масу.
Задовольняючи частково позов, районний суд виходив з того, що ОСОБА_3 порушено право позивача як спадкоємця прав та обов'язків ОСОБА_4 здійснити право на спадкування 1/2 частки квартири та одержати свідоцтва на право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Враховуючи, що позивач в позасудовому порядку позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно після батька, районний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за нею права власності на спадкове майно 3/8 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання, що частка померлого ОСОБА_4 в праві спільної власності на спірну квартиру становить , районний суд вважав, що дана вимога не є належним способу захисту порушених прав позивача.
Задовольняючи вимогу про витребування 3/8 частини спірної квартири з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, районний суд виходив з того, що дана вимога відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Оскільки за відповідачем зареєстровано право власності на належне позивачу майно, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування державної реєстрації права власності на належні позивачу 3/8 частини квартири у АДРЕСА_2 , з метою захисту прав позивача на спірну частину квартири.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вцілому повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України). Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України).У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, яка в свою чергу, закріплює черговість спадкоємців за законом.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 ЦК України). Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. (ч. 1, 2 ст. 1269 ЦК України). Згідно положень ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року у не скасованій частині тау постанові Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №644/275/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності та про визнання права власності в порядку спадкування за законом встановлено, що квартира у АДРЕСА_2 була придбана 24.12.2015 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрована за ОСОБА_3 , про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та є спільним майном подружжя.
Відповідно до договору дарування від 08.08.2018 року ОСОБА_3 , безоплатно передала, ОСОБА_7 у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року змінено рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 березня 2020 року в частині визнання недійсним договору дарування від 28.08.2018 року. Визнано недійсним договір дарування 3/8 частин квартири у АДРЕСА_2 , що укладений 28.08.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., реєстровий номер 2252.
Визнаючи недійсним договір дарування 3/8 частин квартири у АДРЕСА_2 суд виходив з того, що ОСОБА_3 не будучи власником всієї квартири не мала права на свій розсуд розпоряджатися 1/2 частиною квартири, яка належала на праві спільної власності ОСОБА_4 , яка в свою чергу увійшла до маси спадового майна після померлого ОСОБА_4 .
Враховуючи, що після померлого ОСОБА_4 до спадкування закликались чотири спадкоємця, частка кожного з них у спадщині становила .
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відмовились від своїх часток спадщини на користь ОСОБА_2 , таким чином її частка у спадщині після батька становить .
Оскільки спадковим майном є 1/2 частина спірної квартири, тому позивач успадкувала після смерті батька 3/8 частини зазначеної квартири (1/2 х 3/4).
Враховуючи те, що постановою державного нотаріуса Сьомої Харківської державної нотаріальної контори від 15 грудня 2020 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/8 частки в праві спільної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька, ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 32, 189), районний суд дійшов вірного висновку про те, що в позасудовому порядку позивач позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно після батька, а тому наявні підстави для визнання за нею права власності на спадкове майно 3/8 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Окрім того районний суд дійшов вірного висновку про витребування 3/8 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 із незаконного володіння ОСОБА_1 , оскільки частка квартири була відчужена неправомірно відповідачем ОСОБА_3 , а тому наявні підстави на відновлення порушеного права позивача на спірну частину квартири.
Дана вимога відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації на квартиру з адресою: АДРЕСА_2 слід зазначити наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) вказала, що враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту.
Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Оскільки за відповідачем зареєстровано право власності на належне позивачу майно, суд з метою повного захисту права позивача дійшов вірного висновку щодо скасувати державну реєстрацію права власності на належні позивачу 3/8 частини квартири у АДРЕСА_2 .
Разом з тим районний суд правильно зазначив, що позивач не є власником всієї квартири, реєстрація права власності на решту 5/8 частин не порушує її право, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовнох вимоги про визнання, що частка померлого ОСОБА_4 в праві спільної власності на спірну квартиру становить слід зазначити наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19.
Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
Виходячи з викладеного, колегія погоджується з висновок районного суду про те, що вимога про встановлення належності спадкодавцю 1/2 частки спірної квартири у праві спільної сумісної власності не призводить до ефективного захисту порушеного права позивача та є неефективним способом захисту прав позивача.
Слід також зазначити, що відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).
З урахуванням зазначеного, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку належним способом захисту є зверення до суд із вимогою про визнання права власності в порядку спадкування.
Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
За вказаних обставин, районний суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про встановлення частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності на квартиру.
Таким чином колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача ОСОБА_1 не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси, або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Правила надання послуг поштового зв'язку, затвердженіпостановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
У пункті 99-1 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Працівником АТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено його підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 99-1 Правил, тому у суду першої інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час вирішення питання про повідомлення заявника про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції.
За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20.
Аналогічно статтею 272 ЦПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день поставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 4).
Із матеріалів справи вбачається, що згідно довідки АТ «Укрпошта» рекомендований лист з повідомленням про призначення судового засідання на 13:30 13.10.2023 року на ім'я ОСОБА_1 повернувся на адресу районного суду із відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою»( т.4 а.с.189-190).
Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, однак до суду не з'явилася.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.
Щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Так, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката у суді апеляційної інстанції
В подальшому н адресу апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу з ОСОБА_1 у розмірі 15912,50 грн.
Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що у заяві представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Ейбатов З.М. прохав стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 15912,50 грн, додавши до неї докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, у постанові Верховного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19 (провадження №К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'активного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з критерію реальності та співмірності вартості адвокатських послуг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн. понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова Максима Сергійовича - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов'язані з наданням правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 27 березня 2024 року.
Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _______________ С.А. Гальонкін _______________ О.Ю. Кузнєцова