Житомирський апеляційний суд
Справа №295/14040/23 Головуючий у 1-й інст. Петровська М. В.
Категорія 101 Доповідач Талько О. Б.
19 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
за участю секретаря Антоневської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/14040/23 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 29 грудня 2023 року, постановлену під головуванням судді Петровської М.В.,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 .
Спадкодавець був зареєстрований та постійно проживав до дня смерті за даною адресою.
Заявниця вказує, що також зареєстрована у цьому житловому приміщенні, проте протягом тривалого періоду має інше постійне місце проживання й на час відкриття спадщини не проживала разом зі своїм батьком.
Зазначає, що, будучи спадкоємицею за законом першої черги, вона не претендує на спадкове майно, однак у встановлений законом строк не подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини, оскільки не була юридично обізнана про необхідність вчинення таких дій.
За життя її батько проживав однією сім'єю із ОСОБА_3 . Шлюб між ними не був зареєстрований, проте вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, утримували житло у належному стані, купували речі домашнього вжитку.
ОСОБА_1 також зазначає, що між нею та ОСОБА_3 відсутній спір щодо права на спадщину й вона не заперечує проти набуття останньою права власності на спадкове майно. Проте, та обставина, що вона на час відкриття спадщини була зареєстрована разом із спадкодавцем, перешкоджає ОСОБА_3 оформити право власності на майно, що увійшло до спадкової маси.
Отже, для реалізації ОСОБА_3 своїх прав вона змушена звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила встановити факт, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 вона постійно не проживала разом зі спадкодавцем.
Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 29 грудня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
В апеляційній скарзі заявниця, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Порушуючи дану норму, суд не роз'яснив їй, до якого суду вона повинна звернутися для встановлення вказаного юридичного факту.
Зауважує, що очевидною є та обставина, що, будучи спадкоємицею за законом першої черги після смерті свого батька, за наявності реєстрації за однією адресою разом зі спадкодавцем, вона вважається такою, що прийняла спадщину.
Стверджує, що не претендує на спадщину й бажає, щоб усе належне батькові майно успадкувала ОСОБА_3 . Жодних спорів між ними щодо цього майна не існує, відтак заяву слід розглядати за правилами окремого провадження.
Вважає хибним висновок суду про те, що реалізація ОСОБА_3 права на прийняття спадщини жодним чином не залежить від факту її проживання чи непроживання разом з батьком. Так, у разі наявності рішення суду про встановлення факту її непроживання разом зі спадкодавцем, ОСОБА_3 матиме можливість звернутися до нотаріуса із заявою про отримання спадщини. Вказане рішення надасть можливість нотаріусу пересвідчитися у тому, що спадкоємиця за законом першої черги не прийняла спадщину.
Заявниця також наголошує на тому, що оформлення спадщини на своє ім'я та подальше відчуження спадкового майна на користь ОСОБА_3 призведе до значних матеріальних витрат, відтак вважає, що за відсутності спору про право на спадщину та з урахуванням тієї обставини, що вона не проживала разом з батьком на час його смерті, необхідно в судовому порядку встановити цей юридичний факт.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Гарбузюк О.О., підтримав апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що реалізація ОСОБА_3 права на прийняття спадщини жодним чином не залежить від факту проживання чи непроживання заявниці разом зі спадкодавцем. Окрім того, суд звернув увагу, що вирішення питання щодо наявності у ОСОБА_3 права на прийняття спадщини належить до компетенції уповноваженого нотаріуса, а у разі неможливості такого вирішення, - в судовому порядку, з урахуванням інтересів потенційних спадкоємців ( в тому числі заявниці).
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що зміст поданої заяви не відповідає критеріям, передбаченим для встановлення факту, що має юридичне значення, що, у свою чергу, є підставою для застосування положень пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджуєтьсяз таким висновком, виходячи з наступного.
Так, за правилами пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з положеннями частини другої статті 315 ЦПК України судам підвідомчі справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; 2) встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; 3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Даний перелік не є вичерпним і в судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини першої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Встановлення фактів є особливою функцією суду, необхідною для підтвердження певної обставини як факту, про що просить заявник. Необхідність цього виникає у зв'язку із прогалиною в інформації або її відсутності, яка не дає змоги дійти остаточного висновку при вирішенні питання.
Звертаючись до суду з даною заявою, ОСОБА_1 просила встановити факт її непроживання разом зі спадкодавцем, зазначивши при цьому, що встановлення даного факту необхідне для підтвердження відсутності у неї права на спадкування після смерті батька.
Так, за правилами частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до підпункту 3.20 пункту 3 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкоємцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Отже, при вирішенні питання щодо прийняття спадщини у порядку статті 1268 ЦК України нотаріус насамперед з'ясовує реєстрацію місця проживання спадкоємця.
Як свідчать матеріали справи, заявниця зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем: АДРЕСА_2 . Однак, вона стверджує, що з травня 2017 року не проживає у цьому житловому приміщенні, оскільки разом зі своєю сім'єю обрала інше місце проживання. На підтвердження даної обставини нею подані відповідні докази.
В силу наданих повноважень нотаріус позбавлений можливості встановити той факт, що заявниця, будучи зареєстрованою за однією адресою разом зі спадкодавцем, на час відкриття спадщини не проживала постійно разом зі своїм батьком. Такий факт може бути встановлений в судовому порядку, після дослідження та оцінки доказів, наданих ОСОБА_1 на підтвердження вимог.
Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що за умови встановлення факту її непроживання разом зі спадкодавцем, тобто встановлення факту відсутності у неї права на спадщину, ОСОБА_3 , надавши відповідні докази, матиме можливість у позасудовий спосіб реалізувати свої спадкові права як спадкоємець наступної черги.
Та обставина, що ОСОБА_3 не позбавлена можливості звернутися до суду з метою реалізації своїх спадкових прав та ініціювати відповідний судовий процес, в межах якого й буде встановлений факт прийняття чи неприйняття ОСОБА_1 спадщини після смерті її батька, не свідчить про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі, адже за змістом статті 2 ЦПК України одним із завдань цивільного судочинства є ефективний захист прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.
Матеріали справи свідчать, що на даний час між заявницею та заінтересованою особою відсутній спір про право на спадщину. Доказів того, що після смерті ОСОБА_2 є інші спадкоємці, суду не надано.
Отже, з'ясувавши коло усіх спадкоємців після смерті ОСОБА_2 та переконавшись у відсутності спору про право на спадщину, суд має можливість розглянути вимоги ОСОБА_1 та в залежності від з'ясованих в судовому засіданні обставин ухвалити рішення про встановлення даного юридичного факту чи про відмову у задоволенні заяви.
Таким чином, ухвалу слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 29 грудня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: