Справа № 761/9301/21
Провадження № 2/761/573/2024
18 січня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Дем'янчук С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором, -
У березні 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10 вересня 2016 року ОСОБА_1 та фізична особа - підприємець, ОСОБА_2 уклали договір про надання послуг № 923. Метою та предметом Договору відповідно до п.1.1. а) є отримання позивачем у власність земельної ділянки шляхом реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. На виконання умов п.4.1 Договору позивачем було сплачено відповідачу 13750.00 грн.
Відповідно до п.2.2. з) Договору відповідач зобов'язаний виконати п.1.1. а) (отримання позивачем у власність земельної ділянки) у строк не більш ніж 18 місяців з моменту набуття чинності цим Договором, тобто у строк з 10.09.2016 до 10.03.2018. Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі порушення відповідачем строків, зазначених у п.2.2. з) відповідач зобов'язується повернути позивачу суму, зазначену в п.4.1 цього Договору, а саме -13750.00 грн. Підтвердженням факту наданих послуг має бути наявність підписаних позивачем і відповідачем актів виконаних робіт.
Позивач вказує, що в порушення умов п.2.2. з) договору відповідач не виконав у визначений строк (18 місяців) свої зобов'язання. Враховуючи викладене, вважає, що ОСОБА_2 повинен повернути суму в розмірі 13750,00 гривень, про що зазначено в п.7.3 Договору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2021 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.
Відповідно до вимог ч.6 ст. 187 ЦПК України судом направлений запит щодо відомостей про місце реєстрації відповідача.
Згідно відповіді на запит суду від 29.04.2021, відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.12.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В подальшому, в судове засідання, призначене на 18.01.2024 сторони по справі не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій, просив розгляди справу без його участі.
Відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Відзив до суду не надав.
16.01.2024 до суду засобами поштового зв'язку надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 08.01.2024, оскільки у зв'язку з військовою агресією російської федерації проживає у місті Рівному та не може прибути в судове засідання, проте бажає брати участь у розгляді справи.
Суд критично оцінює доводи відповідача про неможливість прибуття в судове засідання, оскільки проживання у іншому місті, в даному випадку, не є поважними причинами для відкладення розгляду справи, зважаючи на своєчасність повідомлення про час та місце розгляду справи. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для відкладення розгляду справи.
Верховний Суд у спраі № 361/8331/18 виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є обов'язковою підставою для відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, на підставі наявних в справі доказів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10 вересня 2016 року ОСОБА_1 та Фізична особа - підприємець, ОСОБА_2 уклали договір про надання послуг № 923.
Згідно п.п. а) п. 1.1. даного Договору метою та предметом договору є отримання позивачем у власність земельної ділянки шляхом реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.
Відповідно до п.1.2 Договору відповідач зобов'язується за завданням замовника (позивача) надавати інформаційно-консультаційні послуги та необхідну допомогу в отриманні земельної ділянки у власність.
Пунктом 2.1.6 Договору передбачено, що замовник (позивач) зобов'язаний оплачувати надані відповідачем послуги відповідно до умов цього Договору.
Як встановлено п.4.1. Договору вартість послуг складає загальну суму 13750.00 (тринадцять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень.
На виконання умов п.4.1 Договору ОСОБА_1 було сплачено ФОП ОСОБА_2 13750,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 4 від 14.09.2016.
Згідно п.8.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання та одночасною сплатою повного платежу, визначеному в п.4.1 цього Договору, і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. А відтак, Договір набирав чинності з 10.09.2016.
Початок надання відповідачем послуг за Договором відповідно до абзацу 2 п.4.2 визначається дата внесення повного платежу, тобто 14.09.2016.
Відповідно до п.п. з) п.2.2. п.2 Договору відповідач зобов'язаний виконати п. 1.1.а) у строк не більш ніж 18 місяців з моменту набуття чинності цим Договором, тобто до 10.03.2018.
Підтвердженням факту наданих послуг має бути наявність підписаних сторонами актів виконаних робіт, які відповідно до п.3.5 Договору, готуються у два етапи:
-після отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
-після оформлення права власності на земельну ділянку.
Матеріали справи не містять відомостей про виконання відповідачем умов п.п. з) п.2.2. Договору.
Пункток 7.3 Договору передбачено, що у разі порушення виконавцем строків, зазначених у п.2.2. з) виконавець (відповідач) зобов'язується повернути замовнику (позивачу) суму, зазначену в п.4.1 цього Договору, а саме - 13750,00 грн.
Судом встановлено, що на момент укладення Договору відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , але 24.02.2017 припинив діяльність як ФОП.
У постанові Верховного Суду України від 13.02.2019 р. у справі № 910/8729/18 зроблено правовий висновок, що за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічно у п.70 постанови ВСУ від 05.06.2018 у справі №338/180/17 зроблено висновок, що в разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.08.2017 у справі № 915/1056/16.
Таким чином, зобов'язання відповідача ОСОБА_2 за укладеним Договором № 923 продовжують існувати, оскільки він, як фізична особа відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю.
Згідно з ч. 2 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За вимог ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, в п.7.3 Договору встановлено обов'язок відповідача у разі порушення строків виконання зобов'язання повернув сплачені позивачем кошти.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст. ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, оскільки відповідач не надав належних доказів виконання своїх договірних зобов'язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення, шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 грошових кошти в сумі 13750,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1 статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп. за подання позову до суду.
Керуючись ст. ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) грошові кошти в сумі 13750 (тринадцять тисяч п'ятдесят) грн 00 коп., судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп., а всього 14658 (чотирнадцять тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.В. Сіромашенко