Справа №709/495/24
29 березня 2024 року селище Чорнобай
Суддя Чорнобаївського районного суду Черкаської області Левченко В. В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,
ОСОБА_1 (далі - заявник) звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Зі змісту заяви вбачається, що заявник просить встановити факт належності їй трудової книжки НОМЕР_1 , яка була видана їй під час працевлаштування на роботу в Інститут радіофізики та електроніки. Надалі під час заповнення дубліката трудової книжки, в ній допущена помилка, що перешкоджає їй подати документи до пенсійного фонду з метою обрахування трудового стажу для оформлення пенсії за віком.
Розглянувши матеріали заяви, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження по справі з наступних підстав.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. (ч. 6 ст. 294 ЦПК України).
Аналогічна норма закріплена у ч. 4 ст. 315 ЦПК України, згідно з якою суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.
Визначаючи, чи пов'язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, Суд застосовує положення ст. 1 ЦК України. За змістом ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, здійснює владні управлінські функції та наділене повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації особами права на призначення пенсії і мають обов'язковий характер для інших суб'єктів владних повноважень.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від
05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20).
Спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Пенсійного фонду України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат є публічно-правовими. А тому їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підставою звернення позивача до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа є призначення Пенсійним фондом України пенсії за віком, тому відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), заявник має право на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Вимога заявника у цій справі пов'язана з доведенням наявності у неї підстав для призначення пенсії і не пов'язана з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, заявлена саме у зв'язку з відмовою Пенсійного фонду у призначенні пенсії.
Згідно з висновком Верховного Суду викладеному у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 214/1309/21 приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. За таких обставин спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), визначено порядок встановлення факту належності трудової книжки та внесення до неї змін.
Пунктом 2.13. Інструкції визначено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відтак законодавством передбачено встановлення факту належності особі трудової книжки, як основного документа, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, а не інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 290/412/17.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, законом чітко передбачено порядок заповнення трудової книжки, внесення до неї відповідних записів та змін, а саме всі необхідні дії щодо трудової книжки вчиняє роботодавець, тому лише у тому разі, коли роботодавець не виконав свого обов'язку щодо ведення трудової книжки працівника належним чином, або відмовив у зміні записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження, то у такому випадку у суду виникнуть підстави для захисту порушеного права в судовому порядку.
Такий висновок ґрунтується на тому принципі урядування, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов роботодавець зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє (або вчиняє їх неправомірно), це може стати предметом судової перевірки.
Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до п. 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок) у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.
Цим Порядком також визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого, надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з п. 2.28. розділу ІІ цього Порядку (п. 4.2. розділу ІV Порядку).
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати (п. 4.7. розділу ІV Порядку).
Заявником отримано відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та роз'яснено право оскаржити рішення до Пенсйного фонду України або у судовому порядку.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації і визначається законом.
За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Заінтересованою особою у цій справі заявник визначила Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області - суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, враховуючи викладені норми права, а також, що встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а саме трудової книжки зумовлено наміром заявниці реалізувати право на призначення пенсії за віком, суд дійшов висновку, що в даній справі вбачається спір про право, а тому вказана заява не може бути розглянута в порядку окремого провадження та вирішення заявлених вимог не належать до цивільної юрисдикції, а підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 186, 258-259, 293, 294, 353 ЦПК України, суд,
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження, разом із заявою та доданими до неї документами, надіслати особі, яка її подала.
Роз'яснити заявнику, що вона має право звернутися до суду із заявою в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Суддя В. В. Левченко