Справа № 691/517/23
Провадження № 2/691/47/24
21 березня 2024 року Городищенський районний суд Черкаської області
в складі :
судді Черненка В.О.
за участю секретаря судового засідання Шаповал Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Городище цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Мліївської сільської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та за зустрічною позовною заявою Мліївської сільської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Мліївської сільської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилалася на те, що її мати ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона та ОСОБА_2 є рідними доньками померлої. Після смерті матері відкрилась спадщина на житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,95 га на території Старосільської територіальної громади.
Право власності на житловий будинок підтверджується свідоцтвом про право приватної власності на житловий будинок виданим 25.08.1988 року виконавчим комітетом ради народних депутатів Городищенського райвиконкому на підставі рішення № 204 від 29.07.1988 року.
Право власності на земельну ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 15.07.2003 року, що виданий на підставі рішення Старосільської сільської ради від 23.04.2003 року № 5-10.
За життя її мати не залишила заповіту і після її смерті свідоцтва про право на спадщину не видавались.
Проте, до дня смерті матері вона проживала разом з нею, здійснювала догляд за нею та витрати, що були пов'язані з похованням взяла на себе та вважала себе такою, що прийняла спадщину.
Щоб оформити право власності на спадкове майно, 05.03.2021 року, вона звернулась до Городищенської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але у видачі такого свідоцтва їй було відмовлено.
Оглянувши подані нею документи, нотаріус встановила, що її місце реєстрації не відповідає місцю реєстрації померлої, хоча вони весь час мешкали за однією адресою, це і стало підставою для відмови у видачі правовстановлюючого документу. З заявою про прийняття спадщини в установлені 6 місяців вона не зверталась так як була не обізнана у такій необхідності.
З 1968 року, по день смерті матері, і в подальшому, вона та її чоловік ОСОБА_4 , спільні діти, постійно проживали по АДРЕСА_1 . В 1993 році отримали ділянку під будівництво будинку, проте воно так і є незавершеним. З цього часу вона і її чоловік змінили місце реєстрації.
Протягом часу спільного проживання з ОСОБА_3 вони вели з нею спільне господарство, були поєднані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, використовували спільні кошти для проживання, харчування, оплати комунальних платежів, лікування та вирішення всіх інших побутових питань.
Після смерті матері вона вступила у фактичне управління спадщиною. Нею були проведені ремонтні роботи в будинку, проведено до будинку водопостачання та водовідведення, замінені двері, проведено заміну паркану.
Вона добросовісно виконує обов'язки по утриманню майна, сплачує за надані комунальні послуги, зокрема електропостачання та газопостачання.
В 2012 році по факту крадіжки речей з будинку по АДРЕСА_1 , було засуджено двоє осіб у справі № 2302/1225/2012, де вона була визнана потерпілою, що також може слугувати підтвердженням того факту, що вона постійно проживає в даному будинку.
З 2021 року в даному будинку зареєстрований та також постійно проживає її син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 з родиною.
За її заявою в 2021 році земельній ділянці, яка входить у спадщину було присвоєно кадастровий номер 7120387000:02:001:1099, відомості про земельну ділянку були занесені до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка використовується нею особисто для вирощування зернової продукції тощо, щорічно обробляється та користування земельною ділянкою проводиться відповідно до встановленого цільового призначення. Ще в 2004 році межі земельної ділянки було винесено в натуру, виділено їм для використання.
Враховуючи те, що на час смерті матері вона фактично проживала разом з нею, здійснювала за нею догляд, разом вели спільне господарство, після смерті матері фактично вступила в управління спадщиною, чим здійснила дії, що свідчить про прийняття нею спадщини, тому змушена звернутись до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини для подальшого оформлення прав на спадкове майно в нотаріальному порядку. Та просила суд, встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 .
24.05.2023 року від відповідача за первісним позовом Мліївської сільської ради надійшов зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою.
Обґрунтовуючи свої вимоги, відповідач за первісним позовом посилався на те, що позови є взаємопов'язані, оскільки виникли стосовно спадкового майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Спільний розгляд первісного та зустрічного позовів сприятиме правильному вирішенню спору, оскільки задоволення вимог про визнання спадщини відумерлою після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та передачу спадкового майна у власність територіальної громади Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області виключатиме підстави задоволення первісного позову.
Крім того, у позивача ОСОБА_1 відсутні матеріально - правові підставі на задоволення первісного позову, оскільки її вимоги базуються на недопустимих та недостатніх доказах.
Згідно з п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5 (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем, копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.
Не заперечували, що ч. 3 ст.1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Проте необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем є доведеність факту їхнього спільного проживання, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків, а не просто перебували в родинних стосунках, як матір та дочка.
Позивач ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 зареєстровані та проживають по АДРЕСА_2 . Більше того її чоловік отримує пільги на комунальні послуги за вказаною адресою, як учасник війни в ОСОБА_6 , які розповсюджуються на членів його сім'ї, а саме на дружину. Із поданих письмових доказів, не вбачається, що стосунки позивача та спадкодавця ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини носили характер спільного проживання.
Акт депутата Мліївської сільської ради ОСОБА_7 , яка, в силу приписів ст. 49 ЗУ «Про місцеве самоврядування» не маючи відповідних повноважень, 23.03.2021 року склала та підписала вказаний документ, за яким нібито ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком, та синами на момент смерті ОСОБА_3 проживали без реєстрації у домоволодінні останньої по АДРЕСА_1 не відповідає чинному законодавству, оскільки в порушення «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5, складений не уповноваженою особою, а за назвою, формою та складом реквізитів не відповідає вимогам установленим для управлінських документів, які встановлюються національними стандартами, нормативно-правовими актами. Перелік класів управлінських документів визначається Державним класифікатором управлінської документації ДК 010-98, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 31.12.1998 року № 1024 (із змінами) (далі - ДКУД). Організаційно-розпорядчі документи оформляють на бланках. Розміщення реквізитів на бланку повинно відповідати ДСТУ 4163-2003. Зразки бланків затверджуються розпорядчим документом установи. Крім того, момент на який посилається депутат ОСОБА_7 у Акті періодом (строком) не обумовлений. Підписи осіб, у визначений спосіб не посвідчені. Більше того долучений акт є недостовірним, оскільки не відображає дійсні обставини.
За таких обставин даний Акт взагалі неможливо називати документом, а тим більше вважати, що він має юридичну силу та впливати на юридичні наслідки, а тому, відповідно до ст. 73 ЦПК України є недопустимим, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Щодо допиту свідків про яких заявив позивач, то Верховний Суд у постанові від 08.12.2021 року у справі № 531 /295/ 19 прийшов до висновку, що показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
В березні 2021 року ОСОБА_8 зверталася до посадових осіб виконавчого комітету за довідковою інформацією щодо останнього місця проживання її померлої матері ОСОБА_3 та їй була надана відповідна інформація, що до дня смерті ОСОБА_3 проживала у АДРЕСА_1 . Спадкоємців, малолітніх та неповнолітніх дітей зареєстрованих та разом проживаючих з померлою ОСОБА_3 на момент її смерті в господарстві не було. Таку довідкову інформацію ОСОБА_9 пред'явила в нотаріальну контору для відкриття спадкової справи після померлої ОСОБА_3 . Як вбачається із постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05.03.2021 року, підставою відмови вчинення нотаріальної дії нотаріусом є пропущення заявником встановленого шестимісячного строку для прийняття спадщини.
ОСОБА_1 , отримавши дану відмову нотаріуса, зверталася із заявою до Городищенського районного суду про встановлення факту її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті останньої. Рішенням Городищенського районного суду від 02.11.2021 року по цивільній справі № 691/716/21 за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Мліївської сільської ради про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заявлені вимоги задоволені. Постановою Черкаського апеляційного суду від 02.02.2022 року, рішення суду першої інстанції скасоване, а заява ОСОБА_1 - залишена без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об'єкті нерухомого майна па момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Особи, які мають право або зобов'язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою. мають право на одержання інформації з Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину. Заява про визнання спадщини відумерлою подасться після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за йото місцезнаходженням.
Відповідно до ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 338 ЦПК України, суд, встановивши, що спадкоємці заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . З моменту відкриття спадщини пройшло 23 роки. Потенційні спадкоємці не реалізували свого права у визначений законом строк, позову до суду про визначення додаткового строку на прийняття спадщини не подавали, навіть після вступу рішення суду апеляційної інстанції від 02.02.2022 року. ОСОБА_5 не являється потенційним спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 оскільки є її онуком, а онуки відповідно до спадкового законодавства, спадкують лише за правом представлення.
29.06.2022 року заступник керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах виконавчого комітету Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області звернувся в суд з заявою в порядку окремого провадження про визнання спадщини відумерлою. Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 30.12.2022 року заяву задоволено. Постановою Черкаського апеляційного суду від 12.04.2023 року, рішення суду першої інстанції скасовано з підстав того, що до заяви включено лише частину спадкового майна, а саме земельну ділянку, не залучено до участі у справі потенційних спадкоємців, що унеможливлює вирішення питання про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження, оскільки встановлено спір про право, що підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Посилаючись на наявність таких юридичних фактів, як факт смерті спадкодавця, наявність спадкового майна, не прийняття спадкоємцями спадщини протягом 23 років, відсутність позову до суду потенційних спадкоємців про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, керуючись ЗУ «Про місцеве самоврядування», ст.ст.193, 338 ЦПК України, ст. 1277 ЦК України, просили визнати спадщину, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 0.95 га. кадастровий № 7120387000:02:001:1099 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах с. Старосілля, Черкаського району,Черкаської області, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю II - ЧР № 020949 від 15.07.2003 року та на домоволодіння по АДРЕСА_1 - відумерлою та передати у власність територіальної громади Мліївської сільської ради Черкаського Черкаської області вказані земельну ділянку та домоволодіння.
В судовому засіданні, позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 та її представник підтримали свій позов посилаючись на підстави та обставини, наведені в поданому позові. З цих же підстав просили відмовити відповідачу Мліївській сільській раді у зустрічній позовній заяві.
Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічною позовною заявою Мліївської сільської ради просив відмовити в позові, а зустрічну позовну заяву підтримав повністю посилаючись на обґрунтування своєї позиції, наведені в поданій зустрічній позовній заяві.
Відповідач за первісним позовом та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 вимоги первісного позову визнала та просила його задоволити пояснивши, що її сестра - позивач ОСОБА_1 зі своєю сім'єю, на день смерті їх матері ОСОБА_3 - спадкодавця за позовом, проживали разом в домоволодінні по АДРЕСА_1 . Мати хворіла, сестра її доглядала, разом вони вели господарство і обробляли земельну ділянку та мали взаємні обов'язки, а в 1993 році сім'ї сестри виділили земельну ділянку по АДРЕСА_2 для будівництва власного будинку. Сестра з чоловіком вели будівництво свого будинку, проживали з м матір'ю, а після смерті останньої продовжили проживати в її будинку та обробляти земельну ділянку. В подальшому, в будинку спадкодавиці став проживати син позивача ОСОБА_5 зі своєю сім'єю в першому та наступному шлюбі. На даний час він, також, там проживає. Зазначила, що спірне майно нажите їх батьками, а тому має залишатися в сім'ї сестри - позивача за первісним позовом.
З цих же підстав, просила відмовити в зустрічній позовній заяві Мліївської сільської ради.
Суд, вислухавши позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 та її представника, представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічною позовною заявою Мліївської сільської ради, відповідача за первісним позовом та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , допитавши свідків, вивчивши письмові докази, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, вважає наступне.
Згідно ч.1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України (в редакції станом на день відкриття спадщини), спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України (в редакції станом на день відкриття спадщини), спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України (в редакції станом на день відкриття спадщини), для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст.1272 ЦК України (в редакції станом на день відкриття спадщини), якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Згідно ч.1 ст.1273 ЦК України (в редакції станом на день відкриття спадщини), спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Старосілля Городищенського (Черкаського) району померла мати позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Старосільської сільської ради Городищенського району Черкаської області 07.08.2006 року, копією свідоцтва про народження ОСОБА_9 серії НОМЕР_3 , виданого Старосільською сільською радою Городищенського району Черкаської області 30.06.1968 року, копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого Старосільською сільською радою Городищенського району Черкаської області 16.05.1987 року.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на її майно, зокрема: на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,95 га на території Старосільської територіальної громади.
Право власності на житловий будинок підтверджується копією свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок, виданого 25.08.1988 року виконавчим комітетом ради народних депутатів Городищенського райвиконкому на підставі рішення виконкому № 204 від 29.07.1988 року.
Право власності на земельну ділянку підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю серії II-ЧР №020949 від 15.07.2003 року, виданого Старосільською сільською радою на підставі рішення 5 сесії 24 скликання ради від 23.04.2003 року № 5-10.
За життя ОСОБА_3 заповіту не складала, а після її смерті свідоцтва про право на спадщину не видавались, що підтверджується відповідними інформаційними довідками зі Спадкового реєстру, долученими до справи.
Згідно первісної позовної заяви та пояснень, наданих в судовому засіданні, позивач та її представник стверджують, що до дня смерті матері ОСОБА_3 , позивач та її сім'я проживали разом з померлою, вели спільне господарство, обробляли земельну ділянку, мали відповідні права та обов'язки як члени сім'ї, а коли мати захворіла то позивач здійснювала догляд за нею та витрати, пов'язані з похованням взяла на себе та вважала себе такою, що прийняла спадщину, оскільки продовжувала проживати у будинку матері по АДРЕСА_1 та обробляти земельну ділянку, що належала її матері. Паралельно з цим, вони з чоловіком, з 1993 року вели будівництво власного будинку по АДРЕСА_2 де і було зареєстроване їх місце проживання.
Як зазначалося вище, відповідно до приписів ч.1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України (в редакції станом на день відкриття спадщини), спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 заяв про відмову від спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 не робила. В підтвердження вимог, в судовому засіданні, за клопотанням позивача було допитано ряд свідків, які підтвердили факт постійного проживання позивача із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю станом на день смерті останньої та певний час після смерті. Оскільки, в подальшому сімейні стосунки позивача зі своїм чоловіком не склаладалися, вона з дітьми тривалий час продовжувала проживати в спадковому будинку, а її чоловік пішов проживати в літню кухню недобудованого домоволодіння по АДРЕСА_2 .
Сторони по справі не заперечували, що в спадковому домоволодінні по АДРЕСА_1 , на час розгляду справи проживає син позивача ОСОБА_5 , якого, в 2021 році було зареєстровано за вказаною адресою.
Стороною первісного позивача, в судовому засіданні неодноразово зазначалося про те, що одною із причин неможливості проживання у домоволодінні по АДРЕСА_2 була та, що будинок був недобудований, не підключений до електропостачання та газопостачання. Вказане підтверджується не тільки поясненнями сторони первісного позивача, відповідача ОСОБА_2 та свідків, а і письмовими доказами, наданими представником сільської ради, зокрема довідкою Управління соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 08.10.2023 року №49/04-01/135, згідно якої чоловік первісного позивача ОСОБА_4 перебував на обліку за адресою АДРЕСА_2 з 02.07.2004 року як отримувач пільг на житлово-комунальні послуги за соціальним статусом «Учасник бойових дій», а в подальшому за соціальним статусом як «особа з інвалідністю внаслідок війни 3 групи» та при цьому, пільгою на газопостачання на плиту, газопостачання на опалення та електропостачання став користуватися лише 3 01.01.2010 року. Тобто, до зазначеного часу, домоволодіння по АДРЕСА_2 , не було обладнане газопостачанням та не підключене до електропостачання, що узгоджується з поясненнями сторони первісного позивача, відповідача ОСОБА_2 та свідків щодо непридатності вказаного домоволодіння для проживання та, в зв'язку з цим, проживання первісного позивача ОСОБА_1 в спадковому домоволодінні, як на час смерті спадкодавця ОСОБА_3 , так і тривалий час після її смерті.
Враховуючи наведене, суд вважає логічною та такою, що відповідає дійсності поведінку позивача, яка маючи двох неповнолітніх дітей обрала для проживання «обжитий», підключений до газопостачання та електропостачання спадковий будинок після матері. При цьому суд, також бере до уваги визнаний сторонами по справі факт про те, що хоча домоволодіння розташовані за різними адресами по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 , територіально вони знаходяться на невеликій відстані, що на думку суду також могло вплинути на рішення позивача проживати в спадковому будинку до завершення будівництва власного будинку та підведення до нього життєво необхідних комунікацій.
Вирішуючи спір, суд не бере до уваги та вважає його недопустимим доказом, акт складений 23.03.2021 року депутатом Мліївської сільської ради ОСОБА_7 щодо проживання однією сім'єю позивача з спадкодавцем на час смерті останньої, оскільки депутат не мала законних підстав та повноважень на складання такого акту. Крім того, згідно діючого законодавства до повноважень сільських рад не входять повноваження щодо встановлення фактів що мають юридичне значення.
Згідно довідки, №1087 від 23.05.2023 року, за підписом Мліївського сільського голови, долученої до зустрічної позовної заяви, щодо проживання ОСОБА_3 до дня своєї смерті одиноко, - вона видана згідно даних погосподарської книги Виконавчого комітету Мліївської сільської ради.
Надаючи оцінку даному доказу, суд, в даному разі, не вважає єдиним належним доказом проживання громадян за певною адресою погосподарський облік що ведеться сільськими радами згідно погосподарських книг шляхом подворового обходу домогосподарств два рази на рік з переписом всіх зареєстрованих і без реєстрації осіб, на що, в судовому засіданні, посилався представник сільської ради, оскільки при розгляді даного спору у суду виник сумнів щодо проведення такого обліку належним чином спочатку Старосільською, а пізніше Мліївською сільськими радами, виходячи з наступного. Так, будучи допитаним свідок ОСОБА_10 , окрім іншого пояснив, що працював у місцевому господарстві гідротехніком і за дорученням сільської ради «… ходив переписувати осіб, які живуть у будинку…». Виходячи з наведеного, суд приходить до переконання, що погосподарський облік вищевказаними сільськими радами вівся не уповноваженими працівниками органів місцевого самоврядування та не належним чином, а тому посилання сторони первісного позивача на те, що вона на день смерті матері та після її смерті проживала у спадковому будинку, даними цієї погосподарської книги спростовані бути не можуть.
Крім того, Мліївська сільська рада, яка в результаті добровільного об'єднання територіальних громад є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Старосільської сільської ради з листопада 2017 року, що є загальновідомим фактом, будучи заінтересованою особою та видаючи довідку лише за даними погосподарської книги, без звернення до Старосільського старостинського округу, що вбачається зі змісту наданої довідки, на думку суду, не володіла та і не могла володіти достовірною інформацією, хто, станом на серпень 2006 року, міг проживати та проживав фактично в домоволодінні померлої в с. Старосілля ОСОБА_3 .
Зазначені вище обставини також підтверджуються і поясненнями представника сільської ради в тій їх частині де представник зазначила, що сільська рада не володіє інформацією хто після смерті ОСОБА_9 користувався та користується на час вирішення справи спірною земельною ділянкою площею 0,95 га, хоча є загальновідомим факт для сільського населення, що мета повторного подворового обходу обійсть мешканців територіальної громади, що мав проводитися станом на 01 червня кожного року мав за головну мету облікування кількості та площі засіяних земельних ділянок зерновими культурами їх власниками, а тому, сільська рада за умови належного ведення по господарських книг вказаною інформацією мала б володіти в повній мірі.
В даному випадку, на переконання суду, первісним позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів що підтверджують факт їх спільного проживання зі спадкодавцем на день смерті останньої та, як наслідок - прийняття спадщини та належного в наступному користування спадковим майном, зокрема і земельною ділянкою, що також підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку згідно інформації якого відомості про дану земельну ділянку були внесені до Державного земельного кадастру та присвоєння їй кадастрового номера 7120387000:02:001:1099 відбулися в березні 2021 року за заявою позивача, тобто, вже після смерті спадкодавці.
Окрім зазначеного, на думку суду, факт прийняття спадщини, в тому числі домоволодіння померлої, також підтверджується подальшою поведінкою первісного позивача, яка полягала в добросовісному користуванні та утриманні цього майна, що підтверджено належними доказами, зокрема, квитанціями про сплату послуг за користування електричною енергією та газом.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач за первісним позовом повністю довела в судовому засіданні та підтвердила належними доказами те, що на час смерті матері вона фактично проживала разом з нею однією сім'єю, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, а після смерті матері фактично прийняла спадщину та тривалий час добросовісно користувалася спадковим майном, а тому її позов про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягає до повного задоволення.
Щодо зустрічної позовної заяви.
Відповідно до ч.1, 2, 3, 5 ст.1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до ст. 1283 цього Кодексу.
Суд, прийшовши до переконання про задоволення первісного позову про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, вважає, що зустрічна позовна заява про визнання спадщини відумерлою до задоволення не підлягає з наведених вище підстав.
Крім того, суд бере до уваги, що Мліївська сільська рада, звертаючись до суду з зустрічною позовною заявою про визнання спадщини відумерлою та її представник в судовому засіданні не навели причин, які перешкоджали сільській раді звернутись з цим позовом через рік після відкриття спадщини, що відповідало б приписам ч.2 ст.1277 ЦК України та інтересам громади, тобто, в 2007 році, а звернулись лише через, майже, 16 років після настання такого права та при цьому не надали жодного доказу, що з часу, в розумінні сільської ради, неприйняття спадщини потенційними спадкоємцями, сільська рада мала «правовий інтерес» щодо неї та вчинила всіх необхідних дій щодо її охорони, як того вимагає ч.5 ст.1277 та ст.1283 ЦК України.
Керуючись, ст.ст. 1268,1269, 1270, 1272, 1273, 1277, 1283 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 9, 10, 12,13, 17, 18, 76 - 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України,
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Мліївської сільської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, задоволити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічної позовної заяви Мліївської сільської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою, відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення виготовлено 29.03.2024 року.
Суддя В. О. Черненко