26 березня 2024 року
м. Київ
справа № 759/12034/20
провадження № 51-3406км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12020100080001669 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Ізраїлю, уродженця м. Батумі, Грузія, який зареєстрований та проживає в
АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня
2021 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цим же вироком вирішено питання щодо стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 11 березня
2020 року приблизно о 14:20, керуючи технічно справним автомобілем
марки «Jaguar XJ8», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по крайній лівій смузі руху проїзної частини просп. Палладіна в м. Києві зі швидкістю приблизно
40-50 км/год, не вибрав безпечної швидкості та дистанції, проявив неуважність, відволікся і відповідно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, у зв'язку з чим порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, п. 2.3 пп. «б», пунктів 12.1, 13.1 Правил безпеки дорожнього руху (далі - ПДР) та скоїв зіткнення з автомобілем «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 , який рухався попереду. Унаслідок ДТП пасажиру вказаного автомобіля - ОСОБА_9 були заподіяні тілесні ушкодження, а саме закрита травма шиї: перелом тіла хребця 2 шийного хребця зліва (без зміщення уламків), що належать до тяжких тілесних ушкоджень.
Київський апеляційний суд ухвалою від 04 жовтня 2023 року вирок районного суду залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та призначити новий апеляційний розгляд.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на такі доводи щодо:
- постановлення ухвали суду апеляційної інстанції з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;
- призначення засудженому несправедливого покарання через м'якість.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення судового рішення, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосуванням ст. 75 КК України, і, як результат, призначенням засудженому покарання, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість. Вважає, що ухвала апеляційного суду належним чином не мотивована та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Учасники судового провадження заперечень на касаційну скаргу
прокурора не подавали.
У судовому засіданні прокурор виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а захисник заперечив проти її задоволення.
Релевантні джерела права й акти, що регламентують їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
У частині 2 ст. 438 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
За правилами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Крім цього, ст. 436 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як установлено ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Що стосується покарання та його мети, то відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 ст. 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки
і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше 10 років.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволенню
з огляду на таке.
Висновки суду про винуватість засудженого та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з'ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене в конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено,
з урахуванням усіх обставин, що повинні бути враховані під час призначення покарання.
Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то з них видно, що, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції перевірив доводи щодо м'якості покарання призначеного судом першої інстанції засудженому, у результаті звільнення від його відбування з випробуванням, перевірив і належним чином мотивував своє рішення про правильність застосування положень ст. 75 КК України.
При цьому суд слушно врахував вимоги чинного законодавства та обставини кримінального провадження.
Так, апеляційний суд погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про правильність звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням із призначенням іспитового строку, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, фактичні обставини кримінального провадження, дані про особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Також суд узяв до уваги конкретні обставини вчинення злочину, характер і спосіб вчиненого та наслідки скоєного. При цьому суд врахував відсутність як обставин, що пом'якшують покарання, так і обставин, які його обтяжують.
Беручи до уваги зазначене, суд дійшов правильного висновку про можливість звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а своє рішення належним чином мотивував.
З таким висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів.
Колегія суддів дійшла висновку, що призначене покарання із застосуванням
ст. 75 КК України не можна вважати явно несправедливим.
Таким чином, переконливих доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до м'якості призначеного засудженому покарання, з касаційної скарги прокурора не вбачається та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом апеляційної інстанції при розгляді цього провадження в частині призначення покарання норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65, 75 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу прокурора має бути залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3