65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"11" березня 2024 р. м. Одеса Справа № 916/2042/23(916/4924/23)
Господарський суд Одеської області у складі судді Райчевої Світлани Іванівни,
при секретарі судового засідання Скогутовському І.П.
дослідивши матеріали справи,
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-РЕНТ" (65058, м. Одеса, Французький бульвар, буд. 85/5, кв. 237; код ЄДРПОУ - 43721676),
до відповідачів: 1). Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" (65045, м. Одеса, вул. Приображенська, буд. 27, приміщення 810, код ЄДРПОУ 32972140); 2). Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" (49034, м. Дніпро, вул. Любарського, буд. 143; код ЄДРПОУ 40012184),
про визнання договору №31/07-17 від 31.07.2017 р. недійсним та визнання відсутності прав на торгівельні марки,
За участі:
від Позивача: адвокат Сакала М.Я.
від Відповідача 1: арбітражна керуюча Колмикова Т.О.;
від Відповідача 2: адвокат Шмалько Ю.О.
Суть спору.
10.11.203р. до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх. ГСОО №5496/23 від 10.11.2023 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-РЕНТ" до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" про визнання договору №31/07-17 від 31.07.2017 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" недійсним та визнання відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" права на торгівельні марки.
Процесуальні дії Суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.11.2023 р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі №916/4924/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-РЕНТ" до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" про визнання договору №31/07-17 від 31.07.2017 р. недійсним та визнання відсутності прав на торгівельні марки. Справу вирішено розглядати в межах справи №916/2042/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" за правилами загального позовного провадження із присвоєнням справі №916/2042/23(916/4924/23). Підготовче провадження призначено на 11.12.2023р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 р. справу №916/2042/23(916/4924/23) призначено до розгляду у підготовчому засіданні суду на "20" грудня 2023 р. об 11:45 год. Явку учасників справи у судове засідання визнано обов'язковою.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.12.2023р. строк проведення підготовчого провадження у справі продовжено на 30 (тридцять) днів, а саме до "14" лютого 2024 р. Підготовче засідання у справі відкладено на "17" січня 2024 р.
17.01.2024 р. у судовому засіданні господарським судом постановлено ухвалу у протокольній формі про перерву у підготовчому засіданні до "31" січня 2024 р., про що зазначено у протоколі судового засідання. Вказане судове засідання не відбулось у зв'язку із оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряних тривог та перебуванням працівників суду та учасниками справ в укритті цивільного захисту адміністративної будівлі, що підтверджено довідкою керівника апарату суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.02.2024р. справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні справу №916/2042/23(916/4924/23) на "19" лютого 2024 р.
19.02.2024 р. у судовому засіданні господарським судом оглянуто оригінали Договорів про передачу прав власності на знаки для товарів і послуг, які охороняється свідоцтвом України, копії яких було додано Позивачем до позовної заяви та не встановлено їх ідентичності з копіями. У даному судовому засіданні було постановлено ухвалу у протокольній формі про перерву у підготовчому засіданні до "23" лютого 2024 р., про що зазначено у протоколі судового засідання.
23.02.2024р. у судовому засіданні господарським судом було залучено у якості доказів надані Позивачем копії Договорів про передачу прав власності на знаки для товарів і послуг, які охороняється свідоцтвом України, оригінали яких було оглянуто Судом у судовому засіданні 19.02.2024р., та виключено з кола доказів по справі копії договорів, які були додані до позовної заяви. У даному судовому засіданні Судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті у засіданні суду на "11" березня 2024 р., про що зазначено у протоколі судового засідання.
Розглянувши матеріали справи у судовому засіданні, заслухавши пояснення учасників справи суд встанови наступне.
Позиції сторін у справі.
Позивач просить Суд захисти його право володіння виключним майновими правами на торговельні марки: «ЦИТРУС дискаунт» за свідоцтвом України №81885 від 10.09.2007р. (заявка №m200601806 від 09.02.2006р.); «CITRUS discount» за свідоцтвом України №81886 від 10.09.2007р. (заявка №m200601808 від 09.02.2006р.); «ЦИТРУС» за свідоцтвом України №99614 від 25.11.2008р. (заявка №m200620346 від 22.12.2006р.); «CITRUS» за свідоцтвом України №99615 від 25.11.2008р. (заявка №m200620346 від 22.12.2006р.); «ЦИТРУС гаджети та аксесуари» за свідоцтвом України №171614 від 10.06.2013р. (заявка №m201207532 від 28.04.2012р.); «eton» за свідоцтвом України №177210 від 25.10.2013р. (заявка №m201111467 від 21.07.2011р.); «like.bike» за свідоцтвом України №216562 від 12.09.2016р. (заявка №m201602991 від 17.02.2016р.); «AIR MUSIC» за свідоцтвом України №217278 від 26.09.2016р. (заявка №m201607671 від 08.04.2016р.); «L.A.P.T.I.» за свідоцтвом України №218377 від 25.10.2016р. (заявка №m201604812 від 10.03.2016р.); «CITRUS» за свідоцтвом України №228492 від 26.06.2017р. (заявка №m201627870 від 13.12.2016р.). Порушення свого права Позивач вбачає в невизнанні Відповідачами свого права у зв'язку із вчиненням Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" дій щодо оспорювання права Позивача шляхом подання до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) заяви про публікацію в бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки відомостей про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки за свідоцтвами України №№81885; 81886; 99614; 99615; 171614; 177210; 216562; 217278; 218377; 228492, а також оскарження права Позивача в суді у справі 910/21870/21 на підставі договору №31/07-17 від 31.07.2017 р. Позивач вважає, що із зазначених у позові підстав вказаний договір був створений пізніше дати його підписання з метою перешкодити Позивачу в реєстрації факту передачі йому прав на торгівельні марки. Тому належним способом захисту свого права вважає визнання оспорюваного договору недійсним та визнання відсутнім у Відповідача 2 права на зазначені у договорі торгівельні марки.
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" арбітражна керуюча Колмикова Т.О. у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях під час розгляду справи зазначала, що з отриманих документів від керівника Банкрута та встановлених відомостей під час виконання повноважень ліквідатора у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ", ліквідатор підтверджує укладення Договорів між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Т-РЕНТ" про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності та проведення повного розрахунку між сторонами за вказаними Договорами.
Разом з тим, арбітражною керуючою Колмиковою Т.О. зазначено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" відсутній примірник Договору №31/07-17 від 31.07.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" не отримувало оплату від Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" за передачу виключних майнових прав на торговельні марки за даним договором.
Відповідач 1 повідомив суду, що станом на дату укладання та підписання договорів про передачу права власності на знак для товарів і послуг з Товариством з обмеженою відповідальністю "Т-РЕНТ" Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" не передавало у власність або будь-яке користування по ліцензії права на знаки повністю або частково. Договір №31/07-17 від 31.07.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки не існував та не укладався. Станом на дату подання відзиву усі спірні торговельні марки зареєстровані за Позивачем та на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" не перебувають. Відповідач 1 позовні вимоги визнає.
Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що не погоджується з позовними вимогами Позивача у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволені з огляду на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Також, Відповідач 2 зазначив, що посилання Позивача на матеріали кримінального провадження №42020101060000331 є недоречним, оскільки досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні ще триває.
Обставини справи встановлені Судом та застосоване законодавство.
Згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
При цьому, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також, визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Відповідна правова позиція сформована Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Т-РЕНТ" зазначає, що у його власності перебувають виключні майнові права на наступні торговельні марки: «ЦИТРУС дискаунт» за свідоцтвом України №81885 від 10.09.2007р. (заявка №m200601806 від 09.02.2006р.); «CITRUS discount» за свідоцтвом України №81886 від 10.09.2007р. (заявка №m200601808 від 09.02.2006р.); «ЦИТРУС гаджети та аксесуари» за свідоцтвом України №171614 від 10.06.2013р. (заявка №m201207532 від 28.04.2012р.); «L.A.P.T.I.» за свідоцтвом України №218377 від 25.10.2016р. (заявка №m201604812 від 10.03.2016р.); «ЦИТРУС» за свідоцтвом України №99614 від 25.11.2008р. (заявка №m200620346 від 22.12.2006р.); «CITRUS» за свідоцтвом України №99615 від 25.11.2008р. (заявка №m200620346 від 22.12.2006р.); «like.bike» за свідоцтвом України №216562 від 12.09.2016р. (заявка №m201602991 від 17.02.2016р.); «eton» за свідоцтвом України №177210 від 25.10.2013р. (заявка №m201111467 від 21.07.2011р.); «AIR MUSIC» за свідоцтвом України №217278 від 26.09.2016р. (заявка №m201607671 від 08.04.2016р.); «CITRUS» за свідоцтвом України №228492 від 26.06.2017р. (заявка №m201627870 від 13.12.2016р.).
Позивач зазначає, що у листопаді 2020р. Відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" в інтересах Відповідача 2 -Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" подало до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) заяву про публікацію в бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки відомостей про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки за свідоцтвами України №№81885; 81886; 99614; 99615; 171614; 177210; 216562; 217278; 218377; НОМЕР_1 від власника свідоцтв Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" до правонаступника Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" на підставі нотаріально засвідченої виписки з договору №31/07-17 від 31.03.2017р. Оскільки на той же час на розгляді УКРПАТЕНТу перебувала аналогічна заява Відповідача 1 в інтересах Позивача, однак подана за підписом іншого керівника, ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) повернув обидві заяви з документами як такі, що не відповідали вимогам Інструкції. Вказані перешкоди у реєстрації прав на торгівельні марки за Товариством з обмеженою відповідальністю "Т-РЕНТ", а саме вчинення дій, що свідчать про невизнання Відповідачами прав Позивача на підставі договору №31/07-17 від 31.03.2017р., на думку Позивача, порушує його право на володіння торговельними марками за свідоцтвами України №№81885; 81886; 99614; 99615; 171614; 177210; 216562; 217278; 218377; 228492.
Судом встановлено, що права на вказані торгівельні марки Позивач набув на підставі укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" (попереднім володільцем торговельних марок) наступних договорів: 1) договір від 08.12.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №81885; 2) договір від 08.12.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №81886; 3) договір від 08.12.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №171614; 4) договір від 18.09.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №218377; 5) договір від 24.07.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №99614; 6) договір від 27.07.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №99615; 7) договір від 24.07.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №216562; 8) договір від 24.07.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №177210; 9) договір від 24.07.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №217278; 10) договір від 24.07.2020р. про передачу права власності на знак для товарів і послуг, який охороняється за свідоцтвом №228492.
Відомості про передачу виключних майнових прав Позивачу на вищезазначені торгівельні марки внесені до Державного реєстру свідоцтв України на торгівельні марки, що підтверджується наданими Позивачем виписками з Реєстру.
Зазначені вище обставини не заперечуються сторонами по справі.
З позовної заяви та доданих до заяви документів вбачається, що Позивач оригіналу або належним чином засвідченої копії оспорюваного договору №31/07-17 від 31.03.2017р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна", не має. Додана до позовної заяви фотокопія документу, що у додатку до позову зазначена як «копія Договору №31/07-17 від 31.03.2017р. про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на торгівельні марки (знаки для товарів і послуг) (п.23)», не є ні оригіналом, ні належним чином засвідченою копією договору, що виключає можливість її дослідження судом як допустимого доказу у справі.
У відзиві на позовну заяву та у судових засідання під час підготовчого провадження по справі Відповідач 1 - Товариство обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ", заперечив факт існування оспорюваного договору, оскільки такий договір ліквідатору Відповідача не передавався колишнім керівником у процедурі банкрутства ТОВ, про що надано Суду акт приймання-передачі документів від 09.11.2023р. від Сівченко С.В. (директор) до ліквідатора банкрута.
З огляду на зазначене, Суд зобов'язав Відповідача 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" надати для огляду у судовому засіданні його примірник оригіналу оспорюваного договору.
29.01.2021р. до Суду надійшло клопотання/заява від Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" про неможливість надати оригінал договору з посиланням на лист, який Відповідач 2 надавав у іншій справі та доданий Позивачем до клопотання про витребування оригіналу оспоруваного договору у Відповідача 2. Суд приймає до уваги, що доданий Позивачем лист, на який посилається Відповідач 2, не є оригіналом або належним чином засвідченою копією документу, що виключає можливість її дослідження судом як допустимого доказу у справі.
Таким чином, належним чином засвідчена копія оспорюваного договору №31/07-17 від 31.03.2017р., як і оригінал договору, у матеріалах справи відсутній.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 1113 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про передання майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що є суб'єктом майнових прав на об'єкт права інтелектуальної власності) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Майнові права інтелектуальної власності, набуття яких відповідно до положень цього Кодексу чи іншого закону пов'язується із їх державною реєстрацією, переходять до набувача за договором про передання майнових прав інтелектуальної власності з моменту такої державної реєстрації.
Згідно ч.2 ст. 1114 Цивільного кодексу України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.
Частиною 3 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачено, що Набуття права на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.
Частиною 9 ст.16 вказаного Закону встановлено, що договір про передачу права власності на торговельну марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Відповідно до ч. 1-6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Позивач стверджує про укладення договору №31/07-17 від 31.03.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна", але разом з цим на підтвердження цього факту договір Суду не надає.
Відповідач 1 заперечує наявність даного договору, Відповідач 2 оригінал договору у даній справі, а також до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) та у справі у справі №910/21870/21, у якій обґрунтовував свої права на спірні торгівельні марки, не надавав, що вбачається з наданого Позивачем рішенні суду від 13.09.2022р. у вказаній справі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частини 1, 2 ст. 207 ЦК України).
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 статті 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
З наведеного вище вбачається, що Позивач не довів належними та допустимими доказами укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗТ-ІНВЕСТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна" договору №31/07-17 від 31.03.2017р. та реального виникнення між Відповідачами господарських правовідносин на підставі даного договору, що у свою чергу виключає вплив юридичних наслідків вказаних правовідносин на інших суб'єктів господарювання, у т.ч. Позивача.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Інші докази та пояснення судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
На підставі викладеного вище, враховуючи належні та допустимі докази, надані представниками сторін у підтвердження своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що Відповідачами не порушено право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Висновки Суду.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, суд вважає за належне відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на Позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 21 березня 2024 р.
Копію ухвали надіслати до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд": Товариству з обмеженою відповідальністю "Т-РЕНТ"; Товариству з обмеженою відповідальністю "Е-Тікетс Сервіс Україна"; ліквідатору ТОВ "ЗТ-ІНВЕСТ" арбітражній керуючій Колмиковій Тетяні Олександрівні.
Суддя С.І. Райчева