29 березня 2024 року Справа № 916/1970/23
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовною заявою акціонерного товариства “Українська залізниця”, код 40075815 (м. Київ, вул. Є. Гедройця, 5) в особі регіональної філії “Одеська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”, код 40081200 (м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19), пред'явленої до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний центр “Металург”, код 32654880 (Миколаївська область, Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, 64), про стягнення грошових коштів у розмірі 147121,47 грн.
Стислий виклад позиції позивача.
31.03.2016 року між позивачем та відповідачем був укладений договір №8310Т512 на виконання робіт, за яким позивач виконав у лютому, травні та червні 2022 року роботи, що підтверджено підписаними з обох сторін актами виконаних робіт. Відповідач у передбачений договором строк оплату робіт не здійснив. Позивач двічі звертався до відповідача із листами про необхідність оплатити виконані роботи. З огляду на те, що оплату відповідачем не здійснено позивач вирішив звернувся до суду із позовом за захистом свого права на отримання плати за виконану роботу.
Як на правову підставу позову позивач послався на ст. ст. 509, 525, 530, 612, 625, 629 ЦК.
Позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у загальній сумі 147121,47 грн., з якої: 116560,89 грн. - борг по оплаті робіт; 5828,05 грн. - пеня за неналежне виконання зобов'язання по оплаті; 3438,91 грн. - 3% річних; 21293,62 грн. - втрати від інфляції.
Стислий виклад позиції відповідача.
Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з оплати виконаних робіт у розмірі 116560,89 грн. відповідач визнав. З позовними вимогами про стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції відповідач не погодився. Свої заперечення відповідач аргументував тим, що у нього не було можливості виконати зобов'язання по оплаті робіт через форс-мажорні обставини (бойові дії, рішення, акти органів влади), які потягли призупинення господарської діяльності відповідача та втрату доходу, за рахунок якого було можливо оплатити роботи. У березні 2022 року відповідач письмово повідомив усіх своїх контрагентів, зокрема і позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання зобов'язань за договорами до завершення цих обставин.
Як на правову підставу заперечень відповідач послався на положення ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК, ч. 2 ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”.
Крім того, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення про стягнення плати за виконані роботи строком на шість місяців.
Процесуальні дії.
11.05.2023 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2023 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2023 року справу передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.
11.10.2023 року матеріали справи надійшли до Господарського суду Миколаївської області.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею в даній справі призначено суддю Алексєєва А.П.
16.10.2023 року ухвалою суду позов прийнято до провадження судді. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Як вбачається із змісту позовної заяви позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на наступні обставини.
1. 31.03.2016 року позивач та відповідач уклали договір на виконання робіт №8310Т512 (договір).
2. 18.04.2016 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду № 1 до договору.
3. 24.07.2019 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду № 9 до договору.
4. Позивачем у лютому, травні та червні 2022 року були виконані обумовлені договором роботи.
5. Позивач направив відповідачу рахунок на оплату виконаних робіт від 21.02.2022 року № 200/16/02 та акти виконаних робіт.
6. Акти виконаних робіт підписані позивачем і відповідачем.
7. Листом від 20.07.2022 року №ШЧ4/01-07/247 позивач звернувся до відповідача з вимогою оплатити роботи.
8. Листом від 22.12.2022 року №ШЧ4-07/429 відповідача повідомлено про наявну заборгованість і необхідність її погашення.
9. Станом на день звернення з позовною заявою до суду відповідачем не оплачені роботи в сумі 116560,89 грн.
На підтвердження викладених у позові обставин позивач приєднав до позову у копіях:
- договір №8310Т512 від 31.03.2016 року із додатками №№ 1, 2, 3;
- додаткову угоду № 1 від 18.04.2016 року до договору;
- додаткову угоду № 9 від 24.07.2019 року до договору;
- лист від 20.07.2022 року № ШЧ4-07/247;
- лист від 22.12.2022 року №ШЧ4-07/429;
- рахунок від 21.02.2022 року № 200/16/02;
- акт виконаних робіт № 200/16/02 за лютий 2022 року;
- рахунок від 01.06.2022 року № 200/16/05;
- акт виконаних робіт № 200/16/05 за травень 2022 року;
- рахунок від 24.06.2022 року № 200/16/06;
- акт виконаних робіт № 200/16/06 за червень 2022 року.
Відповідачем визнані обставини укладення договору №8310Т512 від 31.03.2016 року, складання та підписання актів приймання виконаних робіт за лютий, травень, червень 2022 року, а також факти виконання позивачем робіт на суму 116560,89 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції, відповідач послався на форс-мажорні обставини (бойові дії, акти органів державного управління), які унеможливили виконання зобов'язання по оплаті робіт, а саме:
1. Місцезнаходженням відповідача є промисловий майданчик ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”, який розташований по вул. Набережній, 64 у с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область.
2. Основним видом господарської діяльності відповідача є ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування промислового призначення на об'єктах ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”, а також закупівля необхідного обладнання та товарів для виконання робіт за основним договором підряду між відповідачем та ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”.
3. Через російську військову агресію територія промислового майданчика опинилася під обстрілами та зазнала значних ушкоджень.
4. Галицинівська сільська територіальна громада офіційно була включена до переліку територіальних громад, які розташовані у районах проведення воєнних дій і залишається у відповідному переліку територій на дату подання відзиву.
5. ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” з причини військової агресії не має можливості відвантажувати готову продукцію, в зв'язку із чим підприємство перебуває у стані зупиненого виробничого циклу.
6. Відповідач не мав можливості виконувати у повному обсязі свої зобов'язання за основним договором підряду із ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” по причині зупинення останнім виробничого циклу, а виконував лише ремонтні роботи обладнання відповідно до заявок для забезпечення усунення аварійних ситуацій.
7. На підставі постанови Національного банку України від 24.02.2022 року №18 банками було зупинено здійснення видаткових операцій за всіма рахунками відповідача.
8. Листом від 25.03.2022 року відповідач повідомив усіх своїх контрагентів про настання форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання зобов'язань відповідача та про припинення дії договорів до завершення зазначених обставин.
9. Торгово-промисловою палатою України було прийнято рішення про спрощення процедури засвідчення форс-мажорних обставин. На офіційному сайті палати було розміщено загальний інформаційний лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року про підтвердження наявності з 24.02.2022 року форс-мажорних обставин.
10. Внаслідок ведення активних бойових дій майно відповідача зазнало ушкоджень, територія, на якій відповідач здійснює діяльність, залишається не дослідженою піротехніками ДСНС, велика кількість працівників відповідача звільнилася.
11. Робітники підприємства, які не зайняті у виконанні робіт направлених на ліквідацію можливих негативних наслідків зупинки виробництва ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”, були переведені на простій, а згодом відповідачем було призупинено дію трудових договорів.
12. Відповідач після оголошення воєнного стану та зупинення діяльності ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” не може здійснювати свою господарську діяльність у повному обсязі та як наслідок отримувати дохід, який необхідний для розрахунку з позивачем.
13. Відповідач звертався до позивача у травні 2023 року з листом щодо узгодження відстрочення оплати за виконані роботи на 60 банківських днів після припинення дії обставин непереборної сили чи скасування воєнного стану.
14. Відповідач протягом всього періоду дії форс-мажорних обставин неодноразово звертався до банку та державних органів з проханням посприяти розблокуванню рахунків відповідача.
На підтвердження викладених обставин відповідач приєднав до позову у копіях:
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.04.2022 року;
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 11.08.2022 року;
- сумісний наказ підприємств «Про діяльність підприємства в умовах військового стану» від 23.03.2022 року;
- сумісний наказ підприємств «Про організацію робіт після зупинки виробничих процесів» від 31.03.2022 року;
- лист АТ «Райффайзен Банк» № 97-5-4/1541 від 17.10.2022 року;
- лист № СЦМ-01-01-160-22 від 25.03.2022 року;
- наказ № СЦМ-22-Н129/01 від 25.03.2022 року;
- наказ № СЦМ-22-Н173/01 від 16.07.2022 року;
- наказ № СМ-22- Н176/01 від 19.07.2022 року;
- лист № СЦМ-01-01-121-23 від 15.05.2023 року;
- лист № СЦМ-01-01-218-22 від 29.07.2022 року;
- лист № СЦМ-01-01-268-22 від 21.10.2022 року;
- лист АТ «Райффайзен Банк» № В6/19-2255 від 15.02.2023 року;
- виписка AT «Райффайзен Банк» по рахунку ТОВ «СЦ «Металург» станом на 29.05.2023 року;
- витяг про реєстрацію з Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №83810812 від 04.05.2023 року;
- рішення ВАКС від 16.02.2023 року по адміністративній справі № 991/265/23;
- ухвала апеляційної палати ВАКС від 13.03.2023 року по справі №991/265/23.
При оцінці доказів та встановленні обставин суд виходив з наступних положень ГПК.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).
Учасники справи, зокрема зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (1 та ч. 3 ст. 74 ГПК).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК).
У ст. 75 ГПК наведені підстави звільнення від доказування. До таких підстав, зокрема належать: визнання обставин учасниками справи; визнання судом обставин загальновідомими; встановлення обставин рішенням суду, що набрало законної сили, в господарській, цивільній або адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 ст. 73 ГПК).
Ці дані, встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК).
Відповідно до ст. 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд, дослідивши докази, надавши їм оцінку з огляду на вищевказані положення ГПК, встановив, що мали місце наступні обставини.
31.03.2016 року між позивачем (субпідрядник) та відповідачем (генпідрядник) укладений договір №8310Т512.
18.04.2016 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до договору №8310Т512 від 31.03.2016 року.
24.07.2019 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 9 до договору №8310Т512 від 31.03.2016 року.
Позивачем та відповідачем підписані та скріплені печатками акти виконаних робіт:
- за лютий 2022 року № 200/16/02 від 21.02.2022 року на загальну суму 45653,38 грн. разом з ПДВ;
- за травень 2022 року № 200/16/05 від 01.06.2022 року на загальну суму 35453,76 грн. разом з ПДВ;
- за червень 2022 року № 200/16/06 від 24.06.2022 року на загальну суму 35453,76 грн. разом з ПДВ.
Станом на дату пред'явлення позову позивачем виконані роботи на загальну суму 116560,89 грн., які відповідачем не оплачені.
Обставини укладення договору №8310Т512, підписання актів та виконання позивачем робіт на суму 116560,89 грн. відповідачем визнані, тому, з огляду на положення ст. 75 ГПК, доказуванню не підлягають.
Доказів направлення позивачем відповідачу рахунків на оплату № 200/16/02 від 21.02.2022 року, № 200/16/05 від 01.06.2022 року та № 200/16/06 від 24.06.2022 року поштою або вручення адресату на руки під розписку до позову не приєднано.
Також не приєднані до позову докази надсилання позивачем на адресу відповідача або вручення на руки під розписку листа №ШЧ4-07/247 від 20.07.2022 року та листа від 22.12.2022 року №ШЧ4-07/429 з приводу належного підтвердження впливу форс-мажорних обставин на виконання зобов'язань за договором та погашення боргу по оплаті робіт.
Отже, зазначені у позові обставини направлення рахунків і листів не підтверджені доказами і судом до уваги не приймаються.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/22 від 24.02.2022 року в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб. Указ затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", який набув чинності 24.02.2022 року. Надалі воєнний стан Указами Президента України неодноразово продовжувався.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 Галицинівська сільська рада Миколаївської області відносилася до території, на якій з 04.03.2022 року по 11.11.2022 рок велися активні бойові дії, а з 11.11.2022 року залишається територією можливих бойових дій (з урахуванням внесених до Переліку змін станом на 02.05.2023 року).
Згідно відповіді №235145 від 20.09.2023 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження відповідача є: 57286, Миколаївська область, Вітовський район, село Галицинове, вул. Набережна, 64.
Листом СЦМ-01-01-16-22 від 25.03.2022 року відповідач повідомив позивача, що через військову агресію Російської Федерації проти України та бойові дії на території Миколаївській області, що об'єктивно унеможливлює виконання договірних зобов'язань, відповідач призупиняє виконання договірних зобов'язань до завершення бойових дій
До свого листа відповідач додав лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року щодо засвідчення форс-мажорних обставин, а саме факту військової агресії Російської Федерації проти України.
Позивачем було отримано вказаного листа відповідача, що вбачається із змісту листа позивача №ШЧ4-07/247 від 20.07.2022 року, копію якого приєднано до позовної заяви.
Листом №97-5-4/1541 від 17.10.2022 року АТ "Райффайзен Банк" повідомило відповідача, що згідно до п. 15 постанови Національного банку України №18 від 24.02.2022 року "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" банки зобов'язані зупинити здійснення видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/республіки Білорусь, за винятком здійснення на території України дозволених операцій цією постановою №18. Згідно п. 15 постанови №18 АТ "Райффайзен Банк" зупинив здійснення видаткових операцій за рахунками відповідача.
Висновки суду щодо підстав задоволення позову або відмови у задоволенні позову.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується, відповідно до цього договору, на свій ризик та за завданням генпідрядника виконати роботи з технічного обслуговування радіостанції поїзного радіозв'язку 43 РТС А2-ЧМ, пристроїв сигналізації, централізації та блокування для стрілок ЕЦ №№ 22/66, 8 і переїзної сигналізації переїзду № 8 на станції Жовтнева (предмет договору).
Згідно п. 3.3 договору оплата здійснюється генпідрядником на підставі виставленого рахунку шляхом перерахування коштів протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт без зауважень за реквізитами субпідрядника.
Згідно п. 2.2.1 договору генпідрядник, тобто відповідач, зобов'язався своєчасно оплачувати виконані роботи на підставі актів виконаних робіт і виставлених рахунків.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що договір у будь-якому разі діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
Відповідно до п. 3.3 договору відповідач мав здійснити оплату робіт у наступні строки:
- з 22.02.2022 року по 28.02.2022 року - за актом від 21.02.2022 року (прострочення оплати з 01.03.2022 року);
- з 02.06.2022 року по 08.06.2022 року - за актом від 01.06.2022 року (прострочення оплати з 09.06.2022 року);
- з 27.06.2022 року по 01.07.2022 року - за актом від 24.06.2022 року (прострочення оплати з 04.07.2022 року).
Як встановлено судом виконані роботи відповідач не оплатив, що відповідачем не заперечується.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1. ст. 174 ГК господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.
Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору підряду врегульовані положеннями ст. 837 - 838 ЦК України (підряд).
Виконання цивільних і господарських зобов'язань, які виникли з договору, врегульовано відповідними положеннями ГК та ЦК про договір та зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 193 ГК суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 ст. 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У договорі (п. 5.1) сторони зазначили, що у разі виникнення обставин непереборної сили, що перешкоджають повному або частковому виконанню сторонами своїх зобов'язань за цим договором, а саме пожежі, стихійні лиха, військові дії, страйки або інші обставини, незалежні від волі сторін, сторони звільняються від відповідальності за затримку виконання свої зобов'язань. При цьому, термін виконання зобов'язань за договором відсувається відповідно до часу, протягом якого діяли такі обставини. Факт настання та тривалість обставин непереборної сили повинні бути підтверджені документами уповноважених органів.
Згідно положень ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Суд встановив, що на території Галицинівської сільської ради Миколаївської області, де зареєстроване місцезнаходження відповідача, з 04.03.2022 року по 11.11.2022 року мали місце активні бойові дії внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.
Суд також встановив, що відповідач листом СЦМ-01-01-16-22 від 25.03.2022 року повідомив позивача про неможливість виконання зобов'язань за укладеними договорами, в зв'язку із бойовими діями, які мають місце на території Миколаївської області з початком військової агресії Російської Федерації проти України.
З огляду на положення п. 5.1 договору відповідач мав довести, що військова агресія Російської Федерації проти України, оголошення воєнного стану, прийняття органами державного управління, у зв'язку з оголошенням воєнного стану рішень по обмеженню прав суб'єктів господарювання тощо перешкоджали повному або частковому виконанню зобов'язання по оплаті робіт на суму 116560,89 грн. у встановлений договором 5-денний термін (банківські дні) від дати підписання актів виконаних робіт.
Неможливість здійснити оплату виконаних робіт відповідач аргументував фактичним зупиненням господарської діяльності після початку військової агресії 24.02.2022 року та як наслідок відсутністю доходів. Також за ствердженням відповідача мало місце блокування банками видаткових операцій за банківськими рахунками відповідача.
Проте, наданими відповідачем доказами не підтверджується, що внаслідок військових дій, рішень державних органів влади відповідач був позбавлений фінансової та/або технічної можливості у період з 22.02.2022 року по 28.02.2022 року сплатити позивачу 45653,38 грн. на підставі акту від 21.02.2022 року, у період з 02.06.2022 року по 08.06.2022 року сплатити позивачу 35453,76 грн. на підставі акту від 01.06.2022 року, у період з 27.06.2022 року по 01.07.2022 року сплатити позивачу 35453,76 грн. на підставі акту від 24.06.2022 року.
Доказів припинення банками розрахункових операцій за банківськими рахунками відповідача у строки, коли мала бути здійснена оплата робіт, відповідачем не надано. Зокрема, не надано належних доказів коли саме АТ "Райффайзен Банк" припинив здійснення видаткових операцій за банківськими рахунками відповідача. Приєднаний до позову лист АТ "Райффайзен Банк" про зупинення операцій за рахунками відповідача датований 17.10.2022 року, тобто значно пізніше тих дат, коли відповідач мав здійснити оплату за виконані роботи.
Отже, відповідачем не доведено наданими доказами, що він у передбачений договором строк не мав об'єктивної можливості здійснити розрахунок за актом від 21.02.2022 року, за актом від 01.06.2022 року та за актом від 24.06.2022 року.
Таким чином, мало місце неналежне невиконання відповідачем передбаченого договором обов'язку по оплаті виконаних робіт (п. 2.2).
З огляду на положення ст. ст. 15, 16 ЦК, ст. 20 ГК право позивача на отримання плати за виконану роботу підлягає захисту шляхом примушення відповідача виконати обов'язок в натурі - оплатити роботи.
З вказаного слідує, що позовні вимоги про стягнення з відповідача плати за виконані роботи у сумі 116560,89 грн. є обґрунтованими, законними і такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 610 ЦК визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Як було зазначено вище відсутності провини відповідача у невиконанні зобов'язання з оплати робіт відповідачем не доведено.
Сторони у договорі погодили, що генпідрядник в разі несвоєчасної оплати робіт сплачує субпідряднику за кожен день прострочення пеню в розмірі 0,02% від загальної суми несвоєчасно проведених платежів, але не більше 5% заборгованої суми.
З розрахунку позивача, який міститься в позовній заяві, вбачається, що пеня була обрахована на підставі пункту 4.2 договору.
Згідно ч. 2 ст. 217 ГК у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно ч. 3 ст. 230 ГК штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Так, позивачем в зв'язку із порушенням зобов'язання по оплаті виконаної роботи заявлено вимогу про стягнення пені в розмірі 5828,05 грн.
При цьому умови, передбачені у п. 4.2 договору, неможливо визнати такими, що встановлюють інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Отже, в даному випадку нарахування штрафних санкцій належало здійснювати в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За розрахунками суду, що здійснений по кожному окремому акту в межах шестимісячного терміну, стягненню з відповідача підлягає пеня у загальній сумі 4248,94 грн.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що невиконане відповідачем зобов'язання по оплаті товару є грошовим зобов'язанням, то на вимогу позивача підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За розрахунками позивача сума нарахованих 3% річних становить 3438,91 грн.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних по кожному окремому зобов'язанню, судом встановлено, що розмір 3% річних становить 3435,15 грн.
Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 3435,15 грн.
Позивачем нараховані втрати від інфляції у розмірі 21293,62 грн.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних витрат по кожному окремому зобов'язанню, судом встановлено, що розмір інфляційних витрат становить 21569,33 грн.
З урахуванням принципу диспозитивності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат в межах заявленої позивачем суми в розмірі 21293,62 грн.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд керується положеннями ч. 5 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 237, 238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний центр “Металург”, код 32654880 (Миколаївська область, Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, 64) на користь акціонерного товариства “Українська залізниця”, код 40075815 (м. Київ, вул. Є. Гедройця, 5) в особі регіональної філії “Одеська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”, код 40081200 (м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19) грошові кошти у загальному розмірі 145538 (сто сорок п'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн. 60 коп., з якої: 116560 (сто шістнадцять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 89 коп. - заборгованість з оплати товару, 3435 (три тисячі чотириста тридцять п'ять) грн. 15 коп. - 3% річних; 21293 (двадцять одна тисяча двісті дев'яносто три) грн. 62 коп. - інфляційні витрати; 4248 (чотири тисячі двісті сорок вісім) грн. 94 коп. - пеня, а також судовий збір, який сплачений за подачу позовної заяви у сумі 2684,00 грн.
3. У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства “Українська залізниця”, код 40075815 (м. Київ, вул. Є. Гедройця, 5) в особі регіональної філії “Одеська залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”, код 40081200 (м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний центр “Металург”, код 32654880 (Миколаївська область, Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, 64) 3% річних у розмірі 3 (три) грн. 76 коп., а також пені у сумі 1579 (одна тисяча п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 11 коп. - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя А.П. Алексєєв