79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
26.03.2024 Справа № 914/3168/23
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон", с. Чопилки, Київська область
до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр", с. Крисовичі, Львівська область
про стягнення заборгованості у розмірі 614 627, 84 грн
Суддя Наталія Мороз
За участю секретаря с/з Соломії Дицької
Представники:
Від позивача: Боровик Б. М.
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" про стягнення заборгованості у розмірі 614 627, 84 грн.
Ухвалою суду від 30.10.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків.
Ухвалою від 06.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.12.2023.
Ухвалою суду від 28.11.2023 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" від 27.11.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
05.12.2023 підготовче засідання відкладено на 04.01.2024, про що сторін повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.
Ухвалою суду від 21.12.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 04.01.2024 суд вирішив продовжити підготовче провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 30.01.2024.
Ухвалою суду від 30.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05.03.2024.
Ухвалою суду від 30.01.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
05.03.2024 розгляд справи по суті відкладено на 04.01.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.
Ухвалою суду від 06.03.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
18.03.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано письмові пояснення.
В судове засідання 26.03.2024 представник позивача з'явився в режимі відеоконференції. Дав пояснення по суті спору, позов просить задоволити з врахуванням здійсненої відповідачем оплати.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Явка повноважних представників учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов'язковою.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про неналежне виконання відповідачем, як покупцем, умов договору поставки № 782/23/232 від 22.02.2023 в частині своєчасної та повної оплати позивачу, як постачальнику, вартості поставленого згідно договору товару.
З підстав наведеного, а також здійсненої відповідачем оплати суми основного боргу в розмірі 506 954,20 грн (після відкриття провадження у справі), позивач просить суд стягнути з відповідача 36,00 % річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 6.7 договору в розмірі 32 340,09 грн, проценти за користування товарним кредитом, відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, умов п.п. 4 та 5 додатків до договору в розмірі 36 239,23 грн, пеню за договором в розмірі 39 094,32 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 9 219,42 грн.
Також, згідно заяви про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, позивач очікує понести судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 50 000,00 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач участі у судових засіданнях особисто або уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Заявою від 28.01.2024 повідомив суд про повне погашення суми основного боргу, внаслідок чого просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу; відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 36 239,23 грн процентів річних за користування товарним кредитом та зменшити розмір пені на 80%.
Обставини справи.
22.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (позивач, за договором - постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Каменяр" (відповідач, за договором - покупець) укладено договір поставки № 782/23/232.
Згідно умов вказаного договору, постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - «Товар»), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого товару (п.1.1). Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід'ємною частиною (п.1.2). Ціна в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату виставлення постачальником «Рахунку на оплату» такого товару та може змінюватись у відповідності до умов п.3.2 договору, на дату фактичної оплати такого товару з врахуванням інших умов цього договору (п.2.3). Загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору) визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням п.3.2 договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна (п.2.4). Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п.3.1). Оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється покупцем на підстав «Рахунку на оплату», сформованого постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1 та 3.2 договору. Термін дії «Рахунку на оплату» складає 3 банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами. Оплата товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.5 цього договору (п.3.3). Здійснюючи оплату товару, покупець зобов'язаний зазначати у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем грошових зобов'язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд (п.3.7). За порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього договору (п.6.1). Крім відповідальності, встановленої п.6.1 цього договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення (п.6.2). В разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 36% (тридцять шість відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені) (п.6.7). Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2023, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.9.2).
08.06.2023 сторонами укладено додаток № 782/23/232/1-ЗЗР до договору поставки № 782/23/232 від 22.02.2023, яким погоджено поставку товарів (в тому числі асортимент та кількість товару, його ціну, період поставки та загальну вартість в дол. США із зазначенням гривневого еквіваленту. Вказаним додатком сторони також погодили, що оплата вартості товару, що вказана у п. 2 цього додатку, здійснюється покупцем, на підставі отриманих від постачальника «Рахунків на оплату», які формуються виходячи з курсу іноземних валют на дату формування таких рахунків, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.3 договору поставки в наступному порядку: 100,00% від загальної вартості товару покупець не пізніше 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання товару за видатковими накладними шляхом перерахування суми, належної до сплати на розрахунковий рахунок постачальника. Для проведення всіх оплат за товар за цим додатком покупець отримує у постачальника «Рахунок на оплату», термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення. У разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 5 (п'ять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.
22.06.2023 сторонами укладено додаток № 782/23/232/2-ЗЗР до договору поставки № 782/23/232 від 22.02.2023 яким погоджено поставку товарів (в тому числі асортимент та кількість товару, його ціну, період поставки та загальну вартість в дол. США із зазначенням гривневого еквіваленту, а також умови оплати - аналогічні як у додатку № 782/23/232/1-ЗЗР.
26.07.2023 сторонами укладено додаток № 782/23/232/3-ЗЗР до договору поставки № 782/23/232 від 22.02.2023, яким погоджено поставку товарів (в тому числі асортимент та кількість товару, його ціну, період поставки та загальну вартість в дол. США із зазначенням гривневого еквіваленту. Вказаним додатком сторони також погодили, що оплата вартості товару, що вказана у п. 2 цього додатку, здійснюється покупцем, на підставі отриманих від постачальника «Рахунків на оплату», які формуються виходячи з курсу іноземних валют на дату формування таких рахунків, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.3 договору поставки в наступному порядку: 100,00% від загальної вартості товару покупець не пізніше 28 (двадцять вісім) календарних днів з моменту отримання товару за видатковими накладними шляхом перерахування суми, належної до сплати на розрахунковий рахунок постачальника. Для проведення всіх оплат за товар за цим додатком покупець отримує у постачальника «Рахунок на оплату», термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення. У разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 5 (п'ять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 24% (двадцять чотири відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.
На виконання взятих на себе за договором зобов'язань, позивачем поставлено відповідачу товар:
- на суму 282 023,72 грн - на підставі додатку № 782/23/232/1-ЗЗР від 08.06.2023 за видатковою накладною № 54123 від 09.06.2023;
- на суму 23 268,60 грн - на підставі додатку № 782/23/232/2-ЗЗР від 22.06.2023 за видатковою накладною № 59546 від 22.06.2023;
- на суму 193 790,40 грн - на підставі додатку № 782/23/232/3-ЗЗР від 26.07.2023 за видатковою накладною № 68954 від 03.08.2023;
- на суму 96 895,20 грн - на підставі додатку № 782/23/232/3-ЗЗР від 26.07.2023 за видатковою накладною № 69102 від 03.08.2023.
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач лише частково оплатив отриманий товар в розмірі 89 023,72 грн, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість в сумі 506 954,20 грн, з яких: 193 000,00 грн - за додатком № 782/23/232/1-ЗЗР; 23 268,60 грн - за додатком № 782/23/232/2-ЗЗР та 290 685,60 грн - за додатком № 782/23/232/3-ЗЗР.
Внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 506 954,20 грн основного боргу, 36% річних від простроченої суми основної заборгованості в розмірі 32 340,09 грн, процентів за користування товарним кредитом в розмірі 36 239, 23 грн та 39 094,32 грн пені.
В процесі розгляду справи, відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 506 954,20 грн.
Оцінка суду.
Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В даному випадку, між сторонами виникло господарське зобов'язання на підставі договору поставки № 782/23/232 від 22.02.2023.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Суд зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 595 977,92 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаними та скріпленими печатками сторін, а також виставленими рахунками на оплату.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати часткова сплата боржником основного боргу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.
Разом з тим, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17.
Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем не подано.
Як передбачено ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду (постанова від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19), тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Аналізуючи твердження та подані позивачем на їх підтвердження докази, враховуючи відсутність заперечень відповідача, керуючись наведеним критерієм доказування, суд дійшов висновку, що зазначені вище докази в своїй сукупності відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо укладення між сторонами договору, на виконання умов якого позивачем поставлено та передано у власність відповідачу товар на загальну суму 595 977,92, а також часткової оплати відповідачем поставленого позивачем за договором товару на суму 89 023,72 грн до подачі позову до суду.
Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем своєчасно не виконано передбаченого договором та законом обов'язку щодо оплати за поставлений товар, чим було порушено право позивача на одержання коштів.
В процесі розгляду справи, відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 506 954,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями. Дана обставина сторонами не заперечується.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи викладене та наявні докази, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 506 954,20 грн.
Внаслідок неналежного виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу 36% річних від простроченої суми основної заборгованості в розмірі 32 340,09 грн, проценти за користування товарним кредитом в розмірі 36 239, 23 грн та пеню в розмірі 39 094,32 грн.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 6.7 договору поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 36%.
За змістом наведеної норми Закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 36% річних є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 36% річних у відповідності до чинного законодавства (у межах заявлених позивачем періодів) за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС: LIGA360 », суд встановив, що розмір річних складає 28 326,25 грн, а не 32 340,09 грн, як зазначено позивачем. Відтак, до стягнення з відповідача підлягає 36% річних в розмірі 28 326,25 грн.
Щодо стягнення 36 239,23 грн процентів за користування товарним кредитом, суд зазначає наступне.
У пункті 4 додатків № 782/23/232/1-ЗЗР та № 782/23/232/2-ЗЗР до договору поставки сторони погодили, що у разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк понад 5 (п'ять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48 % (сорок вісім відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.
У пункті 4 додатку № 782/23/232/3-ЗЗР плата за користування товарним кредитом визначена у розмірі 24% річних.
Згідно з ч.5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Правовий аналіз зазначеної вище норми свідчить про те, що вказані у ст. 536 ЦК України проценти є платою за користування чужими грошовими коштами. Підставами для застосування до правовідносин сторін приписів ст. 536 ЦК України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
У відповідності до правового висновку, викладеному в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Крім того, відповідно до п.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" проценти річних, про які йдеться у ч.2 ст.625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Положення ж ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, суд вважає безпідставним покликання відповідача на те, що плата за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України) має місце до закінчення строку, на який було надано грошові кошти, а після закінчення строку на відтермінування оплати до боржника повинна застосовуватись лише ст. 625 ЦК України.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, відтак позовні вимоги про стягнення 48% та 24% за користування товарним кредитом в розмірі 36 239,23 грн визнаються судом обґрунтованими і законними та підлягають до стягнення у повному обсязі.
Розглядаючи вимоги щодо стягнення пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч. 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 552 ЦК України, сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
За наведеними вище положеннями ГК України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Суд зазначає, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Так, сторони у п. 6.2 договору поставки погодили, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Відповідач, уклавши договір поставки № 782/23/232, погодився на викладені в ньому умови, в тому числі і умову про нарахування пені за порушення або неналежне виконання зобов'язань.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80%, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За приписами ч. 4 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судом в даній справі.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18).
При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Суд враховує, що відповідачем допущений незначний строк прострочення зобов'язання. Разом з тим наголошує на тому, що відповідачем не наведено жодного обґрунтування підстав для зменшення судом заявленої до стягнення суми пені.
З огляду на зазначені вище обставини, враховуючи, що відповідачем не обґрунтовано належним чином наявності підстав для зменшення судом заявленої до стягнення суми пені, враховуючи майновий стан та інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України та зменшення пені.
Враховуючи наведене, суд здійснивши перевірку нарахування пені зазначає, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення пені в розмірі 39 094,32 грн відповідає умовам укладеного договору є арифметично вірною, правомірною та обґрунтованою, відтак підлягає до стягнення з відповідача у повному обсязі.
З наведеного суд зазначає, що з аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Таким чином, станом на день прийняття рішення, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору та порушенням строків оплати за отриманий товар - підтверджена матеріалами справи та становить 28 326,25 грн - 36% річних, 36 239,23 грн - процентів за користування товарним кредитом та 39 094,32 грн пені. Доказів зворотнього суду не надано.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.
Судові витрати.
У відповідності до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести судові витрати у справі на оплату судового збору в розмірі 9 219,42 грн та на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 50 000,00 грн.
Суд зазначає, що станом на час завершення розгляду справи та виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення доказів в обґрунтування обставини понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги суду не подано. Вказане унеможливлює розподіл судом заявлених позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 50 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" (81360, Львівська обл, Яворівський р-н, с. Крисовичі, ідентифікаційний код 04950193) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (08467, Київська обл, Переяслав-Хмельницький р-н, с. Чопилки, вул. Богдана Хмельницького 35, ідентифікаційний код 43106699) - 28 326,25 грн 36% річних, 36 239,23 грн процентів за користування товарним кредитом, 39 094,32 грн пені та 9 159,49 грн судового збору.
3. В частині стягнення 506 954,20 грн основного боргу - провадження закрити.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення складено 29.03.2024
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.