28 березня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/1430/23
Провадження № 33/4820/16/24
Суддя Хмельницького апеляційного суду Кулеша Л.М., з участю секретарів судового засідання Селезньової М.Д., Плюти В.С., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , захисника Підлісного О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м.Хмельницькому, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 березня 2023 року,-
Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , -
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 536 грн. 80 коп.
За постановою суду, 10 січня 2023 року, приблизно о 02 год. 17 хв. в м. Хмельницькому, по вул. Чорновола, 161/1, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault 19», державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку проводився у лікаря-нарколога за адресою: с. Скаржинці Хмельницької області, у КНП «ХОЗзНПД» ХОР, що підтверджується висновком лікаря №58 від 10.01.2023 року. Такими діями ОСОБА_1 порушив п.2.9 а ПДР України та вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову місцевого суду скасувати та прийняти нову, якою провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що після зупинки його працівниками поліції, останні, на місці зупинки, запропонували пройти огляд в медичному закладі на встановлення стану сп'яніння, однак процедура запропонованого огляду в лікарні не відповідала вимогам закону, оскільки при направленні його на медичне обстеження працівниками поліції не складено акту та не вказані ознаки, які б давали підстави для направлення на огляд. На думку апелянта, протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог ст. 256 КУпАП, тому він позбавлений доказової сили, а інших доказів його вини матеріали справи не містять. Переконаний, що суд першої інстанції не дав оцінки всім фактам, а обмежився лише переглядом відеозапису працівників поліції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його захисника Підлісного О.В., на підтримку поданої апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, уважаю, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень п.2.9.а Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП є керування транспортним засобом у стані сп'яніння, тобто докази мають бути спрямованими саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом і перебування у стані сп'яніння (наркотичного чи алкогольного), або відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного сп'яніння.
Положеннями п. 2, 3, розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 07.11.2015 року № 1452/735 передбачено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
За змістом статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вбачається з матеріалів справи, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за наведених у постанові суду обставин, є обґрунтованим, вмотивованим та відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, яким суд дав вірну оцінку.
Такий висновок ґрунтується на даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 356447 від 10.01.2023 року, з якого слідує, що 10 січня 2023 року о 02 год. 17 хв. в м. Хмельницькому, по вул. Чорновола, 161/1, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «Renault 19», державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння, у встановленому законом порядку, проводився у лікаря-нарколога за адресою: с. Скаржинці Хмельницької області, у КНП «ХОЗзНПД» ХОР, що підтверджується висновком лікаря №58 від 10.01.2023 року. Такими діями ОСОБА_1 порушив п.2.9 а ПДР України та вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За даними акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, такий огляд ОСОБА_1 проведено у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. Результат огляду на стан алкогольного сп'яніння позитивний - 1,69 % проміле.
Що спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність акту огляду та зазначення ознак алкогольного сп'яніння.
Із дослідженого місцевим та апеляційним судом результату тесту приладу Drager «Alcotest 7510» № 369 від 10.01.2023 року слідує, що у ОСОБА_1 виявлено 1,69 % проміле алкоголю.
У відповідності до даних висновку лікаря-нарколога КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради Л.Липовецької щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 10.01.2023 року № 58, ОСОБА_1 перебуває у стані сп'яніння.
В процесі апеляційного розгляду було досліджено запис з нагрудної камери відеоспостереження, з якого вбачається, що у вказаний у протоколі день та час працівники поліції зупинили автомобіль Renault, під керуванням ОСОБА_1 . Поліцейські запитують чи він вживав спиртні напої, оскільки у нього проглядаються ознаки алкогольного сп'яніння, пропонують пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння, він погоджується, проходить такий на місці зупинки результат тесту - 1,69 % проміле, а також в медичній установі з результатом - 1,43 % проміле.
Ці обставини адміністративної справи давали суду підстави дійти висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об'єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, апелянтом та його захисником не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду, а тому законні підстави для їх відхилення у суду відсутні.
Апеляційний суд уважає безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з приводу того, що огляд на стан алкогольного сп'яніння було проведено з істотним порушенням вимог ст.266 КУпАП, оскільки під час перевірки вищевказаних доводів апеляційної скарги не було виявлено порушень встановленого законом порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яку затверджено наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 та вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735.
Твердження апелянта про допущенні порушення судом, під час розгляду справи, є безпідставними і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення.
Доводи ОСОБА_1 та захисника Підлісного О.В., в судовому засіданні апеляційної інстанції, про те, що адміністративне правопорушення було вчинене в стані крайньої необхідності, що за ст.17 КУпАП є обставиною, яка виключає адміністративну відповідальність, на думку апеляційного суду, не є слушними, оскільки апеляційний суд не розцінює керування транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння, як крайню необхідність, при обставинах зазначених стороною захисту.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 не заперечував факту вживання спиртних напоїв, у день складання протоколу, пояснив, що він є військовослужбовцем, йому дали звільнення на дві доби, після тривалого відрядження. У цей день, до нього зателефонував командир та сказав терміново привести документи на автомобіль, який закріплений за ним, тому він терміново їхав із дому, с.Нове Село Ярмолинецького району до м. Хмельницького, для того, щоб відвести до військової частини документи на транспортний засіб, який мав їхати у відрядження по командному виїзду.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно з приписами ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека, за даних обставин, не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Так, в постанові від 21 грудня 2018 року, в справі № 686/5225/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте, визначальним має бути об'єктивний критерій.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Враховуючи вищевикладене, коли ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, він тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Суд критично відноситься до пояснень ОСОБА_1 про те, що він діяв в стані крайньої необхідності, так як повинен був виконати наказ командира, відвести документи на транспортний засіб, оскільки небезпека, про яку зазначає апелянт, за даних обставин, могла бути усунута іншим способом - шляхом скористання відповідною допомогою сусідів, друзів, знайомих, тощо.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи - у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Всі інші доводи, наведені в апеляційній скарзі та пояснення в судовому засіданні, були предметом ретельного дослідження та змістовного аналізу судом першої інстанції, цілком спростовані висновками, наведеними судом у постанові, інших відомостей, які б могли вплинути на постановлення іншого рішення матеріали справи не містять.
Аналогічні посилання в апеляційній скарзі носять загальний характер та є суб'єктивними, у зв'язку з чим апеляційний суд приходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі.
При цьому апеляційний суд керується висновком ЄСПЛ, зроблений ним у справі «Серекін та інші проти України» від 10.02.2010 року, де в п. 51 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Істотних порушень вимог закону, які б ставили під сумнів висновки судді першої інстанції та були безумовною підставою для скасування судового рішення не встановлено.
Місцевим судом були встановлені дійсні обставини справи, дана належна оцінка особі ОСОБА_1 правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права та зроблено обґрунтований висновок про доведеність його вини у порушенні вимог п. 2.9а ПДР України та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Накладене на ОСОБА_1 стягнення відповідає вимогам ст. 33 КУпАП, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення особи притягнутої до адміністративної відповідальності та запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень.
З урахуванням наведеного, підстав для скасування постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.294 КУпАП, суддя,
Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 березня 2023 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Хмельницького
апеляційного суду Л.М.Кулеша