Справа № 607/11371/22Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.
Провадження № 22-ц/817/106/24 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
21 березня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючого - Храпак Н.М.
Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
за участі секретаря - Дідух М.Є.
та сторін: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача
ОСОБА_2 - адвоката Юзьвака І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/11371/22 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Юзьвака Ігоря Ярославовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року, ухваленого суддею Братасюком В.М., у цивільній справі за позовом Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення коштів,-
у серпні 2022 року позивач Відділ державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), найменування якого змінено на Відділ державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення коштів в розмірі 69 554,64 грн, з яких: 3 % річних в розмірі 14 722,29 грн та 54 832,35 грн інфляційні втрати за період з 29.08.2019 по 28.08.2022.
В обґрунтування вимог зазначає, що дані кошти нараховані як відповідальність за неналежне виконання зобов'язань щодо повернення безпідставно збережених коштів, та як рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2022 у справі 607/10971/21 ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) грошові кошти в розмірі 163 581,52 грн та судовий збір в розмірі 2 453,87 грн.
З моменту прийняття рішення, яке набрало законної сили 13.07.2022, після розгляду справи в апеляційній інстанції до теперішнього часу відповідач борг не погасив, а тому в силу вимог ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити 54 832,35 грн інфляційних втрат та 14 722,29 грн 3% річних від простроченої суми, однак в добровільному порядку відмовляється сплатити такі суми, що порушує права позивача.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 в користь Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції кошти в розмірі 69 554,64 грн, з яких 14 722,29 грн 3% річних та 54 832,35 грн інфляційні втрати, а також 2 481 грн судового збору, сплаченого при зверненні до суду.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_3 - адвокат Юзьвак І.Я. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права в частині стягнення з відповідача 14103,82 грн 3% річних та 51 875,29 грн інфляційних витрат.
Вказує, що позивач починає відлік боргового періоду нарахування коштів з 29.08.2019, з чим погодився й суд першої інстанції, що є неправильним, оскільки рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.02.2022 по справі № 607/10971/21, яким визначено суму повернення безпідставно набутих коштів, набрало законної сили 13.07.2022 після його перегляду Тернопільським апеляційним судом, відтак стягнення 3% річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних витрат потрібно починати з 14.07.2022, а не з 29.08.2019, як це вказано у позовній заяві та оскаржуваному рішенні. Отже, інфляційні втрати за період з 14.07.2022 по 28.08.2022 становитимуть 2 957,06 грн та 3% річних 618,47 грн.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року залишити без змін, посилаючись на те, що дане рішення є законним та обґрунтованим, мотиви викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та надуманими.
Керуючись п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» 31.12.2015 державним виконавцем винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень №44185608, №47940767, з примусового виконання виконавчого листа №607/4591/13-ц від 22.07.2014 Тернопільського міськрайонного суду та виконавчого листа від 10.06.2015 №607/1322/15-ц Тернопільського міськрайонного суду, оскільки борг, виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій на загальну суму 306 192,08 грн. сплачено в повному обсязі згідно платіжних доручень №678 від 15.04.2015, №1047 від 10.06.2015, №1537 від 27.08.15, №1536 від 27.08.15, №2202 від 05.11.2015, №2189 від 05.11.2015, №2515 від 09.12.2015.
Залишок коштів в сумі 163 581,52 грн., за заявою ОСОБА_3 щодо повернення грошових коштів в сумі 163 581,52 грн., що знаходилися на депозитному рахунку відділу ДВС після розподілу стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням №48552800 грошових сум, перераховано на рахунок ОСОБА_3 згідно платіжного доручення №1182 від 16.08.2016.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2022 у справі 607/10971/21 стягнуто з ОСОБА_3 на користь Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) грошові кошти в розмірі 163581,52 грн та судовий збір в розмірі 2453,87 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Для стягнення індексу інфляції та 3% річних застосовується загальна позовна давність в 3 роки (ст. 257 ЦК України). Отже із врахуванням того, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2022 у справі 607/10971/21, набрало законної сили 13.07.2022, позов подано 30.08.2022року, то з ОСОБА_3 підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних за період з 29.08.2019року по 28.08.2022року.
З урахуванням зазначеного позивачем проведено розрахунок суми інфляції, яка становить 54832,35грн. та 3% річних що складає 14722,29грн., з розрахунку наведеному у позові.
Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Юзьвак І.Я. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладеній в ній.
Представник Тернопільського відділу ДВС Західного МРУ МЮ в судовому засіданні апеляційну скаогу не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.
Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600091675398.
Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення № 0600091674391, яке повернулося в зв'язку з відсутністю адресата за вказаною нею адресою.
Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення № 0600091672496, яке повернулося в зв'язку з відсутністю адресата за вказаною нею адресою.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України cудова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. .
Відповідно до п.п 1, 2, 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи та день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу, які не з'явилися в судове засідання.
Заслухавши пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.01.2017 року у справі 607/18080/15-ц позовні вимоги ОСОБА_3 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, ОСОБА_4 , з участю третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання електронних торгів недійсними, скасування протоколу проведення електронних торгів, скасування акта про проведені електронні торги, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів - задоволено у повному обсязі, визнано електронні торги, проведені 31.08.2015 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України щодо реалізації реєстраційного номера лота 90440 - квартири АДРЕСА_1 - недійсними. Скасовано протокол проведення електронних торгів № 112704 від 31 серпня 2015 року. Скасовано Акт про проведені електронні торги від 10 листопада 2015 року щодо реалізації реєстраційного номера лота 90440 - квартири АДРЕСА_1 . Скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 70 від 27 січня 2016 року, видане приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. на ім'я ОСОБА_4 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 03.05.2017 у справі 607/18080/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 січня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №607/18080/15-ц рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року.
04.05.2020 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області отримано заяву про перегляд рішення №607/18080/15-ц у зв'язку з нововиявленими обставинами Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.08.2020 по справі №607/18080/15-ц у задоволенні заяви Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про перегляд за нововиявленими обставинами рішенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.01.2017 у цивільній справі - відмовлено та залишено в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільське області від 10.01.2017, яке ухвалене у цивільній справі №607/18080/15-ц за позовом ОСОБА_3 до Тернопільського міського відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Тернопільській області, ОСОБА_4 , за участю третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання електронних торгів недійсними, скасування протоколу проведення електронних торгів, скасування акта про проведені електронні торги, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 25.11.2020 апеляційну скаргу Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишено без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2020 року залишено без змін.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/5644/20 від 16.12.2020 позов задоволено частково. Стягнено з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 285 045,60 грн., переданих на виконання недійсного правочину. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнено з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в користь ОСОБА_4 2850,45 грн. сплаченого судового збору та 5700 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26.02.2021 апеляційну скаргу Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2020 року залишити без змін. Поновлено дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2020 року.
Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 17.03.2021 заяву представника ОСОБА_4 адвоката Вароди Павла Борисовича про ухвалення додаткового рішення задоволено. Доповнено резолютивну частину постанови Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року абзацом наступного змісту. Стягнути з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в користь ОСОБА_4 3000 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2022 у справі 607/10971/21 задоволено частково позов Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення коштів. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) грошові кошти в розмірі 163581,52 грн. та судовий збір в розмірі 2453,87 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Відмовлено у задоволенні позову Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) до ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення коштів.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13.07.2022 у справі №607/10971/21 апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2022 залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, сплатити позивачу інфляційні втрати та 3% річних, оскільки дані кошти нараховані як відповідальність за неналежне виконання зобов'язань щодо повернення безпідставно збережених коштів, та як рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2022 у справі 607/10971/21 ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) грошові кошти в розмірі 163 581,52 грн та судовий збір в розмірі 2 453,87 грн, а тому, суд стягнув з відповідача на користь позивача коштів в розмірі 69 554,64 грн, з яких 14 722,29 грн 3 % річних та 54 832,35 грн інфляційні втрати за період з 29.08.2019 по 28.08.2022.
Колегія суддів повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не може, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження” передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до частини першої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено обороноздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.
У постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2019 року в справі №910/13670/18 викладено висновок про те, що результатом визнання прилюдних торгів недійсними є те, що всі учасники правовідносин, які склалися в процесі здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження, мають бути повернуті у стан, який передував проведенню прилюдних торгів.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Стаття 216 ЦК України стосується правових наслідків недійсності правочину.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною третьої даної статті також передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15.
Отже, системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту першого частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17).
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
З огляду на наведене, грошове зобов'язання може виникнути між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).
Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.
У справі, що переглядається встановлено, що при реалізації квартири на електронних торгах Другий відділ ДВС Тернопільського міського управління юстиції виступав як продавець і отримав від реалізації квартири 285 045,60 грн, які були розподіленні на погашення боргу перед стягувачем ОСОБА_5 , виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, а також за заявою ОСОБА_3 повернуто після розподілу коштів, залишок коштів в сумі 163 581,52 грн, що знаходилися на депозитному рахунку відділу ДВС.
За рішенням Тернопільського міськрайонного суду вищевказані електронні торги були визнанні недійсними і стягнуто з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в користь ОСОБА_4 285 045,60 грн, переданих на виконання недійсного правочину, які були безспірно списанні 14 квітня 2021 року.
Отже, кошти від реалізації нерухомого майна, які були перераховані ОСОБА_5 , та повернуті ОСОБА_3 і в подальшому повернуті такі кошти в порядку застосування наслідків недійсності правочину, згідно з судовим рішенням були за рахунок ВДВС на користь ОСОБА_4 , суд вважав, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зберегли (майно) кошти за рахунок іншої особи - позивача, а тому зобов'язанні повернути позивачу кошти, що були перераховані позивачем на їх користь.
З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_3 зберіг майно (кошти) за рахунок іншої особи - позивача, без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2022 у справі 607/10971/21, стягнуто з ОСОБА_3 на користь Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) грошові кошти в розмірі 163581,52 грн. та судовий збір в розмірі 2453,87 грн.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13.07.2022 у справі №607/10971/21, дане рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2022 залишено без змін.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є повернення безпідставно набутого та збереженого майна, оскільки відпала підстава, на якій ОСОБА_3 набув грошові кошти, а тому у відповідача виник обов'язок повернути отримані кошти як безпідставно набуті.
Таким чином, установивши, що між відповідачем та позивачем існує невиконане грошове зобов'язання з повернення сплаченої суми коштів за результатами реалізації квартири на електронних торгах, які були визнані недійсними, колегія суддів приходить до висновку, що наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з частиною другою статті 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, зокрема саме з моменту виникнення боргу, встановленого рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.2022 у справі 607/10971/21, яке набрало законної сили 13.07.2022, оскільки в матеріалах справи відсутня будь-яка вимога позивача до відповідача про повернення безпідставно набутих коштів, лише рішення суду, яким задоволено позов.
Тому колегія суддів вважає, що слід інфляційні втрати та 3% річних стягнути з відповідача саме за період з 14.07.2022 по 28.08.2022, тобто з моменту набрання законної сили рішенням суду, яким визначено суму боргу до часу звернення з позовом у суд, що відповідно за вказаний період становитимуть 2 957,06 грн інфляційних втрат та 3% річних - 618,47 грн.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Юзьвака Ігоря Ярославовича слід задовольнити, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року - змінити, зменшивши стягнення інфляційних втрат і 3% річних з 69 554,64 грн до 3575,53 грн та судового збору за суд першої інстанції з 2481,00 грн до 172,52 грн.
Щодо судового збору, сплаченого у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до позовних вимог, ціна первісного позову у даній справі становила 69 534,64 грн. Позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 3575,53 грн. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 5,14%. За подання до суду апеляційної скарги представник відповідача сплатив 3721,50 грн судового збору, а її вимоги підлягають задоволенню на 5,14 %, тому відповідач має право на компенсацію сплаченого судового збору за суд апеляційної інстанції в сумі 3530,21 грн, виходячи з розрахунку: (3721,50 х 5,14%) - 191,29 = 3530,21.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат Юзьвак Ігор Ярославович - задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року - змінити, зменшивши стягнення інфляційних втрат та 3% річних з 69 554,64 грн до 3575, 53 грн та судового збору за суд першої інстанції з 2481,00 грн до 172,52 грн.
Стягнути з Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в користь ОСОБА_3 3530, 00 грн сплаченого судового збору за суд апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 28 березня 2024 року.
Головуючий Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
О.З. Костів