Справа № 462/863/23 Головуючий у 1 інстанції: Боровкова Д.О.
Провадження № 22-ц/811/2412/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
11 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року,-
в лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лучко Ірина Ярославівна, про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її та відповідача мати, ОСОБА_4 , після смерті якої позивачка, як спадкоємець першої черги за законом, звернулась до приватного нотаріуса ЛМНО Юріяка М.І. з заявою про прийняття спадщини, а саме, на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Після відкриття спадкової справи нотаріус повідомив її про те, що в спадковому реєстрі наявний заповіт від 24.06.2009 року, складений її матір'ю, ОСОБА_4 , згідно якого спадкоємцем належного їй майна є інша особа, а саме, донька спадкодавця, ОСОБА_3 . Зазначає, що з тексту оскаржуваного заповіту вбачається, що заповіт записаний нотаріусом зі слів заповідача ОСОБА_4 та складено в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та прочитано ними вголос. Крім того, на звороті заповіту є примітка нотаріуса про те, що заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 , і що у зв'язку з тим, що заповідач має слабкий зір, на її особисте прохання та в її присутності текст заповіту підписано ОСОБА_7 . На її думку слабкий зір заповідача не є тією фізичною вадою, яка б давала право іншій особі підписати заповіт замість її матері, яка протягом життя могла самостійно пересуватися, читати, писати, підписувати документи. Крім цього, заповіт не відповідав внутрішній воли заповідача, її мати склала оскаржуваний заповіт під впливом обману з боку відповідача, оскільки матір протягом всього свого життя мала чіткий намір розпорядитись належним їй майном саме на користь позивачки. Вважає, що при складанні заповіту було порушено вимоги ч. 4 ст. 207 ЦК України, оскільки саме на нотаріуса покладено обов'язок чітко вказувати причини, з яких текст правочину не був підписаний тією особою, яка вчиняє цей правочин. З наведених підстав просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений 24 червня 2009 року та посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Лучко Іриною Ярославівною, який зареєстрований в реєстрі за № 1365 та зареєстровано спадковому реєстрі за №47256221.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним, ухваленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що померла ОСОБА_4 могла самостійно підписати заповіт, проте замість неї його підписала ОСОБА_7 , яка є близьким родичем померлої, а відтак не мала права підписувати заповіт в силу вимог статті 1253 ЦК України, як і ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою померлої не могла бути свідком при посвідченні оспорюваного заповіту. Звертає увагу на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не були присутні при зчитуванні в голос нотаріусом заповіту, тобто ніхто не пересвідчився в тому, чи була вільна згода померлої та чи вони розуміли, що підписують. Вважає, що нотаріусом порушено вимоги ч. 4 ст. 207 ЦК України, згідно з якою якщо фізична особа у зв?язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Стверджує, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що ОСОБА_4 могла самостійно підписати заповіт, оскільки жодних фізичних вад чи хворіб не мала. На думку апелянта відсутність особистого підпису ОСОБА_4 в оспорюваному заповіті вказує на те, що волевиявлення на складання заповіту у неї не було. Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених законом підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки позивачкою, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами, відсутність у заповідача волевиявлення на складання заповіту на користь доньки, ОСОБА_3 , а також не доведено порушень чинного законодавства при посвідченні оспорюваного заповіту, врахував принцип свободи заповіту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 є доньками ОСОБА_4 .
24 червня 2009 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Лучко І.Я., зареєстрований в реєстрі за № 1365, за яким все належне їй майно заповіла доньці, ОСОБА_3 .
На звороті заповіту зазначено, що заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 , а також, що у зв'язку з тим, що остання має слабкий зір, на її особисте прохання та в її присутності текст заповіту підписано ОСОБА_7 . Заповіт до його підписання уголос прочитаний запрошеними заповідачем свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які особисто розписалися про це у заповіті. Особи заповідача, ОСОБА_7 та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Львівського нотаріального округу Юріяк М.І. у встановлений законом строк звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Свідоцтва про право на спадщину не видавалися, постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріусом не виносилися.
Обгрунтовуючи позовні вимоги про визнання оспорюваного заповіту недійсним, позивачка покликається на відсутність волевиявлення заповідача на складання заповіту на користь ОСОБА_3 , оскільки заповідач оспорюваний заповіт особисто не підписувала, такий було підписано та посвідчено при свідках, які є близькими родичами заповідача та ОСОБА_3 ; заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки він підписаний іншою особою ОСОБА_7 , а не заповідачем, хоча зір останньої дозволяв їй прочитати та підписати оскаржуваний заповіт; свідкам, які були присутні при посвідчені заповіту, був невідомий його зміст.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Заповіт є одностороннім правочином, а тому повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину строною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлено у статті 1247 ЦК України.
Згідно зі ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Запрвіт має бути особисто підписаний заповідечм. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеним и у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
Частина 3 статті 1253 ЦК України передбачає, що свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.
Згідно з частиною 4 статті 1253 ЦК України свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У тексті зповіту заносяться відомості про особу свідків. (частини 5 та 6 статті 1253 ЦК України).
Частина 1 ст. 1257 ЦК України передбачає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтнесовнаої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину, як заповіт, здійснюється нотаріусом; право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту, кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю; тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20.
У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20) вказано, що «згідно з частиною другою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».
Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини 4 статті 207 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19) зазначено, що «аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов'язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину».
У статті 1253 ЦК України передбачено можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
Відповідно до пункту 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (чинної на момент посвідчення оспорюваного заповіту) заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними в пункті 16 цієї Інструкції. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.
У пункті 158 вказаної Інструкції зазначалося, що на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус ; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт . Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 302/857/19 (провадження № 61-1866св21) зазначено, що «статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. […] Відмовляючи в задоволенні позову, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, встановили, що 03 серпня 2009 року на прохання ОСОБА_3 складено заповіт з її слів приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк І. В. за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У зв'язку з неграмотністю ОСОБА_3 на її прохання в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_6 текст заповіту до його підписання зачитаний уголос приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк І. В. та підписаний ОСОБА_4, що у сукупності свідчить про дотримання приписів статей 1247, 1253 ЦК України».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції взяв до уваги письмові пояснення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. про те, що текст оспорюваного заповіту було виготовлено нею за допомогою загальноприйнятих технічних засобів після проведеної бесіди зі заповідачем ОСОБА_4 та встановлення її волевиявлення, а у зв'язку із фізичною вадою - слабким зором, заповідач не могла прочитати текст заповіту самостійно, тому на прохання заповідача заповіт був прочитаний вголос свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , та на прохання заповідача заповіт в присутності заповідача, нотаріуса та свідків підписала ОСОБА_7 ,
Суд також взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які ствердили, що були присутні про посвідченні заповіту на особисте прохання заповідача ОСОБА_4 , яка пояснила їм, що має бажання скласти заповіт, яким заповісти належну їй частину квартри АДРЕСА_2 доньці, ОСОБА_3 , та просила їх бути присутніми при складанні вказаного заповіту.
Колегія суддів погоджується з критичною оцінкою пояснень свідків про те, що вони не пам'ятають всіх обставин щодо посвідчення оспорюваного заповіту, оскільки з того часу минуло більше дванадцяти років, а свідки на цей час є особами похилого віку, і крім того те, що заповіт не було причитано вголос, не є істотною умовою для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки не свідчить про відсутність волевиявлення заповідача на складння заповіту.
Давши оцінку оспорюваному заповіту, обставинам, за яких заповіт був посвідчений, встановивши відсутність порушень при складанні та посвідченні заповіту, а також ту обставину, що заповіт відповідав волі заповідача ОСОБА_4 , що, на думку суду першої інстанції, підтверджується вищевказаними поясненнями приватного нотаріуса, свідків, суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивачки про відсутність волевиявлення заповідача ОСОБА_4 на складання заповіту на користь доньки ОСОБА_3 , такі її твердення є голослівними, не підтвердженими належними т адопустимими доказами.
Суд першої інстанції дав оцінку твердженням позивача та її представника про те, що заповідач могла не в повній мірі розуміти наслідки посвідчення заповіту через її поганий стан здоров'я, що заповіт був складений під впливом обману зі сторони відповідача, вірно зазначивши в оскаржуваному рішенні, що позивач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надала суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження таких тверджень.
З пояснень ОСОБА_7 , з оспорюваного заповіту вбачається, що такий замість заповідача ОСОБА_4 на її прохання підписала ОСОБА_7 , підпис якої на тексті правочину засвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я., із зазначенням причин, з яких текст правочину не міг бути підписаний заповідачем - слабкий зір.
Судом першої інстанції з пояснень позивачки та відповідачки встановлено, що їх покійна мати була неписьменна (неграмотна), що у 2005 році їх мати мала інсульт, після чого стан її здоров'я погіршився; з виписки КНП «3-я міська поліклініка м. Львова» із медичної карти амбулаторного хворого № 104-0508 за період з 12.07.2011 року по 11.05.2021 року вбачається, що у 2013 році у ОСОБА_4 було діагностовано дисциркуляторна енцефалопатія 2 ступеня та незріла катаракта обох очей, і, що на думку суду загальновідомим фактом є те, що основною клінічною ознакою катаракти є зоровий дефект, що вказує на те, що у ОСОБА_4 за життя були проблеми із зором.
Сторони не надали суду належних та допустимих доказів, які б давали можливість суду прийти до висновків щодо стану здоров'я їх матері у період з січня 2009 року по 2011 рік, проте судом враховано пояснення сторін, що після 2005 року стан здоров'я ОСОБА_4 погіршився, при цьому, постійне погіршення стану здоров'я заповідача підтверджується вищевказаною випискою КНП «3-я міська поліклініка м. Львова» із медичної карти.
Суд також врахував, що належних та допустимих доказів, які б свідчили, про те, що ОСОБА_4 була грамотною, вміла читати і писати, не надано, як і не надано доказів, що заповідач у 2009 році могла прочитати заповіт, а наявні у матеріалах справи відомості на виплату пенсій у період з січня 2021 року по липень 2022 року, з відтворенням на них у письмовій формі декількох літер в якості короткого підпису, суд вважав такими, що не можуть свідчити про грамотність ОСОБА_4 та про те, що в неї не було проблем із зором.
За таких обставин, суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що заповідач ОСОБА_4 , будучи неписьменною, ніяким чином не могла прочитати та підписати заповіт, і тому вона особисто звернулася з проханням до ОСОБА_7 підписати вказаний документ, при цьому те, що у 2009 році заповідач також не могла підписати заповіт у зв'язку із слабким зором, про що вона особисто повідомила приватного нотаріуса, не спростований.
Суд вірно зазначив, що сама по собі відсутність вказівки у посвідчувальному написі на неписьменність заповідача, як причину, з якої текст заповіту також не міг бути підписаний заповідачем особисто, за встановлених обставин неможливості підпису заповіту ОСОБА_4 , як за станом здоров'я, так і в зв'язку з її неписьменністю, не свідчить про дефект форми заповіту та його недійсність у зв'язку з цим.
Обставин, на підтвердження того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_4 заповісти ОСОБА_3 належну їй частку в квартирі не було вільним та не відповідало її волі, судом першої інстанції не встановлено, а наявність у неї хвороби й неможливість у зв'язку з цим підписати заповіт особисто підтверджується підписом двох свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Таким чином, підписання оспорюваного заповіту іншою особою на прохання заповідача не свідчить про відсутність у заповідача волевиявлення на те, щоб заповісти належне їй майно ОСОБА_3 .
Як на підставу для визнання оспорюваного заповіту недійсним, позивач покликалася на те, що свідок ОСОБА_6 , яка була присутня під час посвідчення заповіту, є рідною сестрою заповідача, ОСОБА_4 , тобто є близьким родичем спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 , яка є її племінниця.
Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 1253 ЦК України свідками не можуто бути, зокрема, члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом.
Відомості про свідків було внесено до тексту заповіту, та встановлено, що останні є дієздатними особами та не є членами сім'ї та близькими родичами спадкоємця за заповітом.
Аналізуючи законодавство, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_6 не є близьким родичем спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 ,, якій вона приходиться тіткою, а тому мала право бути свідком при складанні та посвідченні заповіту її рідною сестрою ОСОБА_4 .
Покликання апелянта в апеляційній скарзі на Закон України «Про запобігання корупції», в якому, як зазначає апелянт, міститься тлумачення поняття «близьких родичів», не слід брати до уваги, оскільки саття 1 цього Закрну мсітить визначення терміну «близькі особи», а не близькі родичі».
Крім цього, то слід зазначити, що заповіт посвідчувався 24.06.2009 року, а згаданий Закон набрав чинності лише у 2014 році, тим більше цим законом правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, та не врегульовано відносини зі спадкування, а тому він не може бути застосований при вирішенні даного спору.
Відхиляючи доводи апеляційної скраги, колегія суддів виходить з того, що тлумачення частини 2 статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиялвння - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК.
При складанні та посвідченні заповіту основним є переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.
Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіт недійним, не відповідає засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача, волевиявлення заповідача на спадкування його майна особою, зазначеною ним у заповіті.
За відсутності безумовного встановлення порушення вимог законодавства при посвідченні заповіту, скасовується вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача, та позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мироного володіння своїм майном, а у разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
«Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи налженим чином вираженим, піддається правовій охорноі і псля смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.»
Такі висновки висловлені Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі №369/1913/17.
Оскільки позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами, що волевиявлення ОСОБА_4 щодо розпорядження належним їй майном на користь ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, за відсутності порушень при складанні та посвідченні оспорюваного позивачем заповіту, враховуючи принцип свободи заповіту як принцип спадкового права, необхідність поваги до волі заповідача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Лучко І.Я. 24 червня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1365.
Доводи апеляційної скраги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи положення ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відмову в її задоволенні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25.03.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк