Справа № 152/1292/23
Провадження №11-кп/801/402/2024
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
25 березня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7
та її захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020150000177 17.08.2023 року,
за апеляційними скаргами прокурора Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Біликівці Жмеринського району Вінницької області, жительки АДРЕСА_1 (колишня назва адміністративно-територіальної одиниці - АДРЕСА_2 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з неповною середньою освітою, неодруженої, офіційно не працевлаштованої, не є пенсіонером, не є особою з інвалідністю, раніше судимої вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 12.05.2023 року за ч.4 ст.185, ст.75, 76 КК України до 5 років з випробуванням та встановленням іспитового строку на один рік,
- визнано винуватою вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Джурин Шаргородського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 (колишня назва адміністративно-територіальної одиниці - АДРЕСА_3 , українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, не є пенсіонером, не є особою з інвалідністю, раніше не судимого в силу вимог ст.89 КК України,
- визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та засуджено його до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування призначеного за цим вироком покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку у два роки не вчинить нового кримінального правопорушення.
На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_10 протягом встановленого судом іспитового строку у два роки обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Іспитовий строк засудженому ОСОБА_10 визначено обчислювати з моменту проголошення цього вироку суду.
Крикливу ОСОБА_11 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та засуджено її до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 12.05.2023 року - шість місяців позбавлення волі і остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років шість місяців.
До набрання вироком суду законної сили запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_7 вирішено - вирішено не застосовувати.
Строк відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_7 встановлено вираховувати з дня її затримання на виконання цього вироку суду.
Стягнуто з обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на користь держави на відшкодування процесуальних витрат за проведення експертизи залученим стороною обвинувачення експертом спеціалізованої державної установи - Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України: 1194,90 грн. за проведення товарознавчої експертизи від 22.08.2023 року за №5137/23-21 в рівних частинах - по 597 (п'ятсот дев'яносто сім) гривень 45 (сорок п'ять) копійок з кожного.
Також судовим рішенням вирішено долю речових доказів.
Згідно вироку судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення проти власності, маючи не зняту і не погашену у передбаченому законом порядку судимість за вчинення кримінального правопорушення проти власності за вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 12.05.2023 року, яким її засуджено за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з випробуванням та встановленням іспитового строку в один рік, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, та ОСОБА_10 вирішили вчинити крадіжку чужого майна, зокрема, яблук, а саме: 16.08.2023 року приблизно о 14 годині, в умовах воєнного стану, за попередньою змовою між собою, узявши заздалегідь приготовлені пропіленові мішки, прийшли до земельної ділянки з кадастровим номером 0525381400:03:001:0115, на якій розміщений яблуневий сад сорту «Вільямс Прайд» і яка знаходиться поблизу с. Джурин Жмеринського району (колишня назва адміністративно-територіальної одиниці - Шаргородський район) Вінницької області та належить ОСОБА_12 , пересвідчившись та усвідомлюючи, що за їх діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, з корисливих мотивів, а обвинувачена ОСОБА_7 повторно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та настання суспільно небезпечних наслідків, шляхом струшування яблук з тридцяти чотирьох дерев, викрали 721 кг. яблук сорту «Вільямс Прайд», після чого покинули територію саду, розпорядившись викраденими яблуками на власний розсуд.
Згідно з висновком експерта за №5137/23-21 від 22.08.2023 року, ринкова вартість одного кілограма яблук сорту «Вільямс Прайд» станом на 16.08.2023 року складала 11,57 грн.; ринкова вартість одного кілограму підбору яблук сорту «Вільямс Прайд» станом на 16.08.2023 року складала 2,50 грн.
При цьому, обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_10 завдали потерпілому ОСОБА_12 матеріального збитку на загальну суму 8341 (вісім тисяч триста сорок одна) гривня 97 (дев'яносто сім) копійок, з розрахунку, що вартість одного кілограма струшених з дерев яблук сорту «Вільямс Прайд» складає 11,57 грн.
Таким чином, суд вважає доведеним, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, тобто крадіжку (таємне викрадення чужого майна) за попередньою змовою групою осіб, вчинену в умовах воєнного стану, а ОСОБА_7 ще й повторно.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали.
В поданій апеляційній скарзі прокурор просив вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 24.01.2024 скасувати в частині призначеного покарання ОСОБА_7 з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м'якість. Просив ухвалити новий вирок, яким визнати винуватою ОСОБА_7 та призначити їй покарання за ч.4 ст.185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного цим вироком покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 12.05.2023 і остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту її затримання на виконання вироку суду.
У частині призначеного покарання ОСОБА_10 за ч.4 ст.185 КК України вирок Шаргородського районного суду від 24.01.2024 залишити без змін.
В решті вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 просить Шаргородського районного суду Вінницької області від 24.01.2024 щодо обвинуваченої ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати та ухвалити новий вирок яким призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі штрафу в розмірі 2 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 гривень.
В доводах скарги посилається на порушення судом норм процесуального права, неповноту судового розгляду, так як даний вирок не відповідає принципам справедливості, пропорційності, достатності покарання. Сторона захисту вважає, що при постановленні оскаржуваного вироку судом не було досліджено та з'ясовано, яким чином були використані умови воєнного часу, так як територія Жмеринського району Вінницької області не є територією бойових дій та обстановка в якій обвинувачена вчинила злочин не характеризувалась як така, що пов'язана з активними воєнними діями і обвинувачена не використовувала умови воєнного стану при вчиненні злочину.
Також вважає, що за наявності таких підстав, як щире каяття, активне сприяння слідству, добровільне відшкодування шкоди потерпілому, висновки органу пробації, відсутність обтяжуючих обставин, судом при призначенні покарання ОСОБА_7 безпідставно не було застосовано ст.69 КК України, оскільки на думку захисту достатнім та необхідним для досягнення основної мети покарання, було б достатнє покарання у виді штрафу. Крім того, захисник звернув увагу суду на те, що ОСОБА_13 відповідно до медичного висновку має онкологічне захворювання та в подальшому потребує відповідної діагностики та належного лікування, також тривалий час страждає на псоріаз та на даний час має загострення. В умовах ув'язнення тюремна медицина не зможе підтримувати її організм. А тому вважає достатнім буде покарання, враховуючи майновий стан ОСОБА_7 , у виді штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів.
Позиції учасників судового провадження.
До початку судового розгляду від прокурора, яким була подана апеляційна скарга, надійшла відмова від неї згідно вимог ч. 1 ст. 403 КПК України. А тому прокурор ОСОБА_6 просив прийняти дану відмову та закрити в цій частині апеляційне провадження. Щодо поданої апеляційної скарги захисником, заперечив проти її задоволення та просив оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_13 залишити без змін.
Обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_8 не заперечували проти прийняття відмови прокурора від поданої ним апеляційної скарги. Також підтримали подану захисником апеляційну скаргу в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та наполягали на її задоволенні, посилаючись на викладені у ній доводи.
Потерпілий ОСОБА_12 та обвинувачений ОСОБА_10 повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, проте до суду не прибули та не повідомили про поважність причин свої неявки.
Прокурор, обвинувачена та її захисник не заперечували проти судового розгляду у відсутність потерпілого ОСОБА_14 та обвинуваченого ОСОБА_10 , також при розгляді питання про прийняття відмови прокурора від апеляційної скарги та при розгляді апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 не погіршується становище ОСОБА_10 , а тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України судовий розгляд відбувся у їх відсутність.
Інші учасники кримінального провадження вирок суду в апеляційному порядку не оскаржували.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників судового провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги захисника, а також подану до суду прокурором відмову від поданої ним апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Згідно вимог ч. 1 ст. 403 КПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого, представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги тільки за згодою відповідно підозрюваного, обвинуваченого чи потерпілого.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, обвинуваченої та її захисника з приводу задоволення поданої прокурором відмови від апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд вважає за необхідне прийняти відмову прокурора у кримінальному провадженні від поданої ним апеляційної скарги та закрити в цій частині апеляційне провадження. Наслідки відмови від поданої апеляційної скарги прокурору судом роз'яснені та зрозумілі.
Так, відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Відповідно до ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Крім того, при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися вимог ст.65 КК України відносно загальних засад призначення цього покарання у відповідності до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.
Згідно вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Проте, таких клопотань згідно вимог ч. 3 ст. 404 КПК України до суду апеляційної інстанції не надходило.
Перевіривши ретельно доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_7 , колегія суддів апеляційного суду не знаходить їх переконливими, оскільки встановлено, що призначене покарання ОСОБА_7 за своєю суворістю цілком відповідає тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, виходячи з наступних підстав.
Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в апеляційній скарзі захисником не оспорюються, а тому перевірці не підлягають.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з доводами апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про те, що на його думку призначене останній покарання за своїм видом є занадто суворим і не відповідає ступеню тяжкості скоєного нею злочину і її особі.
Так, відповідно до вимог статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
У відповідності до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На переконання апеляційного суду, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , суд першої інстанції правильно керувався вимогами ст. ст. 65-67 КК України та взяв до уваги роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходив із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
При визначенні виду та міри покарання ОСОБА_7 судом в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та особу обвинуваченої, дані, які характеризують особу обвинуваченої, зокрема те, що згідно приписів ст.12 КК України, вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, що передбачене ч.4 ст.185 КК України, є тяжким злочином.
Судом встановлено обставини, які відповідно до ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , а саме щире каяття, активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку, які не були зазначені в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням.
Обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 - суд не встановив.
Судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 враховано обставини вчиненого нею кримінального правопорушення, спосіб вчинення такого і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, яка раніше судима 12.05.2023 вироком Шаргородського районного суду Вінницької області, який набрав законної сили 13.06.2023, вона вчинила інкримінований їй злочин в період іспитового строку призначеного вказаним вироком, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, не працює, на обліку як безробітна не перебуває, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючої покарання обставин, а також вимоги ст.50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, тому на переконання колегії суддів апеляційного суду суд першої інстанції дійшов цілком правильного, законного та обґрунтованого висновку про те, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 покарання буде саме покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене, за правилами, передбаченими ст.71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю вироків.
Апеляційний суд вважає неспроможними доводи апеляційної скарги захисника, що при винесені вироку відносно ОСОБА_7 судом не було враховано висновок органу пробації по можливість виправлення ОСОБА_7 без позбавлення волі, виходячи з наступного.
За змістом ч. 1 ст. 314-1 КПК України досудова доповідь складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання.
Така доповідь для суду має рекомендаційний характер, яку суд може врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень.
Як убачається зі змісту вироку, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, крім уже зазначеного апеляційним судом вище, судом першої інстанції було прийнято до відома соціально-психологічну характеристику представником органу пробації ОСОБА_7 , оцінку ризиків вчинення обвинуваченою повторного кримінального правопорушення та небезпеки її для суспільства та окремих осіб.
При цьому, суд не погодився із висновком органу пробації про можливість виправлення ОСОБА_7 в умовах призначення покарання, не пов'язаного із ізоляцією від суспільства. На думку апеляційного суду, судом було правильно встановлено, що 12.05.2023 року ОСОБА_7 засуджена за вироком Шаргородського районного суду за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з випробуванням та встановленням іспитового строку в один рік та є винною у вчиненні кримінального правопорушення, яке було нею вчинено у період іспитового строку згідно вироку від 12.05.2023, який набув законної сили 12.05.2023 року.
Тобто, призначаючи покарання, суд правильно зважив на усі дані, а тому колегія суддів не вбачає істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, яке вплинуло чи могло вплинути на обґрунтованість постановленого судового рішення.
Також суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відсутності в даному кримінальному провадженні підстав для застосування щодо обвинуваченої ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, чи призначення відповідно до ст. 69 КК України більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією статті кримінального закону та без його реального відбування, тобто з випробуванням та встановленням іспитового строку, з огляду на вчинення останньою тяжкого злочину у період відбування покарання за вироком Шаргородського районного суду від 12.05.2023 року за вчинення кримінального правопорушення проти власності, тобто у період іспитового строку, до того ж в умовах воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб, що, також на переконання апеляційного суду, свідчить про наявність високого ризику вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення.
Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги захисника що Шаргородським районним судом Вінницької області при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_7 , з посиланням на ухвалу колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 28.03.2023 по справі 722/594/22 не було досліджено та з'ясовано, яким чином були використані умови воєнного часу, виходячи з того, що у своєму висновку від 15.01.2024 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у цій же справі 722/594/22 вказала, що з урахуванням змін, внесених Законом України від 03 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч.4 ст.185 КК України, підлягає застосуванню у разі «вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану», а «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України) як обставина, що обтяжує покарання, може бути врахована судом лише в аспекті індивідуалізації кримінальної відповідальності.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 викладаючи свої доводи, посилається на обставини, які повністю були враховані судом першої інстанції при прийнятті судового рішення відносно ОСОБА_7 .
Також апеляційний суд вважає, що не є перешкодою для відбування призначеної судом першої інстанції реальної міри покарання і те, що на думку захисника, відповідно до висновку ультразвукової діагностики (УДЗ) проведеної КНП «Шаргородська міська лікарня» від 22.02.2024 ОСОБА_7 на даний час є онкохворою, оскільки наданим захисником УЗД висновком не встановлено останній кінцевий діагноз, зазначено лише про ознаки наявних патологій, що в подальшому за собою тягне ряд відповідних обстежень.
Також не є перешкодою для відбування ОСОБА_7 призначеної судом першої інстанції реальної міри покарання наявність в останньої підтвердженої в 2019 році хвороби на псоріаз, оскільки стороною захисту апеляційному суду не було надано доказів про те, що наявність вказаних в обвинуваченої захворювань перешкоджає відбуванню нею покарання у виді позбавлення волі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.84 КК України, особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» від 28.09.1973 року звільнення від відбуття покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосоване судом до тих засуджених, які захворіли під час відбуття покарання і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли подальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків.
Відповідно до наказу МОЗ України № 1348/5/572 «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» від 15 серпня 2014 року, питання про звільнення засуджених від відбування покарання за хворобою вирішуються на стадії виконання вироків на підставі акту огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).
Таким чином, обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник мають право звернутися до суду з клопотанням про звільнення її від відбування покарання за хворобою, відповідно до ст.537 КПК України, що в подальшому може бути вирішено судом під час виконання вироку відносно останньої.
Крім того наявність в обвинуваченої ряду захворювань не стало соціально-стримуючим фактором для запобігання вчинення нею нового кримінального правопорушення.
У зв'язку з цим колегія суддів не може погодитись з твердженням захисника обвинуваченого про те, що при визначенні міри покарання судом не повно враховано обставини кримінального провадження та особу обвинуваченої. Апеляційний суд переконаний, що враховуючи всі обставини кримінального провадження в їх сукупності, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченої ОСОБА_7 , суд першої інстанції дійшов цілком правильного, законного та обґрунтованого висновку про призначення їй покарання за ч.4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі, за правилами ст.71 КК України, яке є необхідним та достатнім і досягне мети не лише кари останньої за вчинене, а й буде слугувати для її виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченою, так і іншими особами. За таких підстав колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з доводами апеляційної скарги захисника та не вважає їх переконливими, які можуть заслуговувати на увагу суду.
Окрім цього, апеляційний суд під час судового розгляду провадження враховує також позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Апеляційний суд звертає увагу на те, що метою покарання є не жорстка помста чи відплата особі з боку держави за вчинений злочин, а орієнтація законодавцем суду на застосування до обвинуваченої особи такого комплексу обмежень його прав та свобод, який буде відчутним і водночас достатнім для досягнення основних цілей покарання-виправлення особи.
Таким чином колегія суддів апеляційного суду переконана, що доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_7 не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому на думку колегії суддів, у даному випадку саме такий вид та розмір покарання щодо ОСОБА_7 буде пропорційним, тобто необхідним, справедливим та достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, оскільки встановлено, що оскаржуваний вирок суду є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає достатніх обґрунтованих підстав для його скасування та ухвалення нового вироку про призначення обвинуваченій більш м'якого покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, як того просить у своїй скарзі захисник обвинуваченої.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 424, 426, 532, 615 КПК України, апеляційний суд,-
Прийняти відмову прокурора від поданої ним апеляційної скарги на вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_10 за ч. 4 ст. 185 КК України, а апеляційне провадження в цій частині - закрити.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4