вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"29" березня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/1131/23
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
Розглянув матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк», м. Київ
до відповідача Фізичної особи-підприємця Ішковича Олега Дмитровича, м. Свалява Закарпатської області
про стягнення 22 239,17 євро
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ішковича Олега Дмитровича 21 168,90 євро заборгованості за кредитом та 1070,27 євро заборгованості за відсотками, посилаючись на неналежне виконання відповідачем додаткового договору про надання кредиту №CDMB000285 від 21.04.2021 до договору на комплексне банківське обслуговування №2671813510 від 13.02.2020 року.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/1131/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2024 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.01.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
24 січня 2024 року представник позивача подав до канцелярії суду заяву №17 від 22.01.2024 про усунення недоліків позовної заяви до якої долучено докази сплати (доплати) судового збору в розмірі 118,59 грн та матеріали позовної заяви з доданими до неї документами в паперовій формі.
З урахуванням наведеного, у зв'язку з усуненням позивачем виявлених судом недоліків позовної заяви ухвалою суду від 31.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.01.2024, яка надіслана судом на встановлену судом юридичну адресу місцезнаходження відповідача ( АДРЕСА_1 ) вручена Фізичній особі - підприємцю Ішковичу Олегу Дмитровичу 06.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 0600083773232 та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0600083773232.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав достатньо часу та можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за Додатковим договором про надання кредиту №CDMB000285 від 21.04.2021 до Договору на комплексне банківське обслуговування №2671813510 від 13.02.2020, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість по кредиту в розмірі 21 168,90 євро та по сплаті відсотків за користування кредитом в сумі 1070,27 євро, з вимогами про стягнення яких подано даний позов до Господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов по суті заявлених вимог відповідачем не подано.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
21 квітня 2021 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк», як Банком та Фізичною особою - підприємцем Ішковичем Олегом Дмитровичем, як Клієнтом, як сторонами Договору на комплексне банківське обслуговування №2671813510 від 13.02.2020 укладено Договір про надання кредиту №CDMB000285 до Договору на комплексне банківське обслуговування №2671813510 від 13.02.2020 (надалі - Договір), відповідно до п. 1 якого Банк в порядку та на умовах, визначених цим Кредитним договором та Договором зобов'язується надати Клієнту кредит у іноземній валюті, а Клієнт, в свою чергу, зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, використати його за цільовим призначенням, виконати інші умови цього Кредитного договору і Договору та повернути Банку кредит у терміни, встановлені цим Кредитним Договором.
Умови надання кредиту Банком Клієнту визначені в п. 2 Договору за якими, зокрема:
- сума кредиту - 65 000,00 євро (підп. 1 п. 2 Договору);
- дата повернення кредиту - 20.04.2022 включно (підп. 2 п. 2 Договору);
- графік повернення кредиту - щомісячно до 20 числа місяця, починаючи з серпня 2021 року і до березня 2022 року включно рівними платежами по 7222,00 Євро, та до 20 квітня 2022 року - 7224,00 Євро (підп. 2.1. п. 2 Договору);
- розмір процентів за користування кредитом - фіксована процентна ставка - 8,2% річних; процентна ставка збільшується на 1 відсотковий пункт до повного виконання порушеного зобов'язання за кожен випадок, якщо Клієнт несвоєчасно та/або не в повному обсязі здійснює повернення кредиту або його частину та/або оплату процентів та/або будь-яких комісій (плат) по цьому Кредитному договору або не дотримується умов щодо проведення оборотів в Банку, встановлених в підп. 7 п. 2 цього Кредитного договору (підп. 3, 3.1. п. 2 Договору);
- цільове призначення кредиту - поповнення обігових коштів, а також інші цілі, що не суперечать чинному законодавству України (підп. 4 п. 2 Договору).
Додатком №16 до Договору на комплексне банківське обслуговування, який відповідно до п. 4 укладеного між сторонами Договору надано Клієнту шляхом самостійного завантаження ним чинної редакції Додатку №16, розміщеної на офіційному сайті Банку в мережі Інтернет, - встановлено умови надання Банком разового кредиту Клієнту, який уклав додатковий договір про надання кредиту до Договору на комплексне банківське обслуговування (п. 1.1. Додатку №16 до Договору на комплексне банківське обслуговування).
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Додатку №16 до Договору на комплексне банківське обслуговування проценти нараховуються щомісяця на суму заборгованості за кредитом / на суму кожного Траншу протягом усього строку наявності такої заборгованості, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. При цьому день надання та день повернення коштів вважаються як один день.
Проценти, нараховані за місяць, Клієнт зобов'язаний сплачувати щомісяця у строк з 1-го (включно) по 5-те (включно) число місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.
На виконання умов кредитного договору Банком надано Клієнту кредитні кошти в розмірі 65 000,00 Євро шляхом перерахування означених грошових коштів на поточний рахунок ФОП Ішковича О.Д. НОМЕР_1 , відкритий відповідно до підп. 5 п. 2 Договору для обліку наданого та повернутого кредиту, що підтверджується банківською випискою по означеному рахунку відповідача за період з 21.04.2021 року по 24.07.2023 року.
Матеріали справи, а саме виписки по особовим рахункам Фізичної особи-підприємця Ішковича О.Д., № НОМЕР_1 за період з 21.04.2021 року по 24.07.2023 року, № НОМЕР_2 за період з 25.08.2021 по 24.07.2023, № НОМЕР_3 за період з 21.04.2021 по 24.07.2023, НОМЕР_4 за період з 21.04.2021 по 24.07.2023, на яких здійснюється облік отриманого, погашеного і простроченого кредиту та нарахованих, погашених і прострочених відсотків, розрахунок заборгованості станом на 24.07.2023 свідчать, що відповідачем як Позичальником неналежним чином виконувалися зобов'язання по повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом в строк, що зазначений в підп. 2 та 2.1. п. 2 Договору, у зв'язку з чим станом на 24.07.2023 допущено заборгованість, яка за позицією позивача становить 22 239,17 євро, з яких:
- 21 168,90 євро - заборгованості за кредитом;
- 1070,27 євро - заборгованості по відсотках за користування кредитом.
Надіслана 26.07.2023 на адресу відповідача вимога №05/25 від 25.07.2023 (трек-номер відправлення 0600034809590) про сплату всієї поточної заборгованості за Договором в сумі 22 239,17 євро, яка отримана відповідачем 01.08.2023 (відстеження трекінгу рекомендованого поштового відправлення 0600034809590) залишена ФОП Ішкович О.Д. без відповіді та задоволення. Надіслання означеної вимоги на адресу відповідача підтверджується долученими до позовної заяви списком згрупованих відправлень №1/25.07.2023 ОСОБА_1 , фіскальним чеком від 26.07.2023 року.
Несплата відповідачем означеної заборгованості стала підставою для звернення позивачем за захистом свого порушеного права до Господарського суду.
Судом встановлено також, що 12.08.2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції, відповідно до п. 1.2. якої АТ «Сенс Банк» створений у формі акціонерного товариства та є правонаступником, зокрема, усіх прав і зобов'язань АТ «Альфа-Банк».
При цьому, 30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», про що державним реєстратором Пірха І.С. зроблено в Реєстрі запис за №1000681070177055612.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (стаття 345 Господарського кодексу України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Матеріали справи, а саме: виписки по особовим рахункам Фізичної особи-підприємця Ішковича О.Д., № НОМЕР_1 за період з 21.04.2021 року по 24.07.2023 року, , на яких здійснюється облік отриманого кредиту та його погашення, розрахунок заборгованості свідчать, що позивачем, як Банком належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за Договором щодо надання відповідачу, як Клієнту кредиту в сумі 65 000,00 євро, що не заперечується відповідачем у справі.
В той же час, за встановленими в даній справі обставинами Позичальником неналежно виконувалися умови Договору щодо своєчасного у встановлений в підп. 2 п. 2 Договору строк повернення кредиту згідно з узгодженим в підп. 2.1. п. 2 Договору графіком, своєчасної сплати відсотків за користування кредитом протягом строку дії Договору у визначений в п. 3.2. Додатку №16 до Договору на комплексне банківське обслуговування строк, що підтверджується виписками по поточних рахунках ФОП Ішковича О.Д. № НОМЕР_2 за період з 25.08.2021 по 24.07.2023, № НОМЕР_3 за період з 21.04.2021 по 24.07.2023, НОМЕР_4 за період з 21.04.2021 по 24.07.2023 в АT «Сенс Банк, на яких Банком здійснювався облік строкової, оплаченої, простроченої заборгованості по кредиту, нарахованих, оплачених та винесених на прострочку відсотків, розрахунком заборгованості та також не заперечується відповідачем.
Так, згідно з проведеним позивачем розрахунком станом на 24.07.2023 заборгованість відповідача становить 22 239,17 євро, з яких:
- 21 168,90 євро - заборгованості за кредитом;
- 1070,27 євро - заборгованості по відсотках за користування кредитом
Позатим, розрахунок заявлених до стягнення 1070,27 євро відсотків за користування кредитом та банківські виписки по рахунках відповідача № НОМЕР_3 за період з 21.04.2021 по 24.07.2023, НОМЕР_4 за період з 21.04.2021 по 24.07.2023 в АT «Сенс Банк», на яких Банком здійснювався облік нарахованих, оплачених та винесених на прострочку відсотків свідчить, що такі Банком нараховано з урахуванням їх часткового погашення відповідачем за період з 21.04.2021 року по 23.07.2023 року включно.
Водночас, як встановлено судом вище, строк повернення кредиту за Договором закінчується 20 квітня 2022 року, що вбачається з підп. 2, 2.1. п. 2 Договору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Також, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що умовами Договору не визначено обов'язок Клієнта сплачувати проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитування в розмірі, передбаченому підп. 3, 3.1. п. 2 Договору (в п. 3.1. Додатку №16 до Договору на комплексне банківське обслуговування йдеться про сплату відсотків на суму заборгованості за кредитом, надання якого в спірних правовідносинах закінчилося 20.04.2022), а відтак не може вважатися правомірним нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом після закінчення строку кредитування (з 21.04.2022).
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно нарахувано відповідачу проценти за період з 21.04.2022 по 23.07.2023, у зв'язку з чим здійснивши розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом за період дії Договору (з урахуванням поданого позивачем розрахунку та виписок по рахунках, на яких Банком здійснювався облік процентів за користування кредитом), суд висновує, що позивачем зайво нараховано за Договором 2049,52 євро процентів за користування, а відтак, беручи до уваги часткову сплату Клієнтом процентів, з урахуванням наданих суду банківських виписок по рахунку відповідача, розрахунків заборгованості, суд дійшов висновку про те, що заборгованість Фізичної особи-підприємця Ішковича Олега Дмитровича по процентах за користування кредитом відстутня.
При цьому, Банк, всупереч умов Договору, зазначених вимог чинного законодавства безпідставно продовжував нараховувати проценти після припинення дії Договору та зараховувати отримувані від Позичальника платежі в рахунок оплати таких процентів, в результаті чого сплачені третьою особою грошові кошти в сумі 979,25 Євро (2049,52 євро безпідставно нарахованих відсотків - 1070,27 євро заявленої до стягнення заборгованості по відсоках за користування кредитом) Банку слід було спрямувати на погашення заборованості по тілу кредиту.
Таким чином, підтвердженою, документально обгрунтованою та такою, що відповідає умовам Договору, вимогам чинного законодавства є заборгованість Фізичної особи-підприємця Ішковича Олега Дмитровича по тілу кредиту в сумі 20 189,65 Євро (21 168,90 євро заявленої до стягнення заборгованості за кредитом - 979,25 Євро грошових коштів, які безпідставно зараховані Банком в погашення відсотків за користування кредитом, які нараховані після закінчення строку кредитування), що не спростовано відповідачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Проценти в розмірі 1070,27 Євро всупереч вимог чинного законодавства, умов Договору нараховані позивачем за межами строку кредитування, а заборгованість по тілу кредиту в сумі 979,25 Євро безпідставно зарахована Банком в сплату відсотків, а відтак в цій частині позов до задоволення не підлягає.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків, зокрема, за операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії.
Сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій, визначених пунктами 1-6 частини другої цієї статті, здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції»).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Означена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої палати Верховного суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК Украни доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79,126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ішковича Олега Дмитровича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714) 20 189,65 євро (двадцять тисяч сто вісімдесят дев'ять євро 65 євроцентів) заборгованості по кредиту та 12 027,03 грн (дванадцять тисяч двадцять сім гривень 03 копійки) в повернення сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 29 березня 2024 року.
Суддя Лучко Р.М.