Справа № 606/2468/23 року
28 лютого 2024 року м.Теребовля
Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Малярчука В.В.
за участі секретаря судового засідання Зіньковської Н.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Теребовлі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а саме: за кредитним договором № С02.907.10330 від 31.08.2017 року, в сумі 38158,41 грн., з яких 16678 грн. 44 коп. з заборгованість за основним боргом, 21479 грн. 97 грн. - заборгованість за відсотками та судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що від 31.08.2017 року між АТ «Ідея Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № С02.907.10330. Відповідно до Договору факторингу № 07072023 укладеного між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № С02.907.10330 від 31.08.2017 року. Відповідно до реєстру боржників №2 до Договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 38158,41 грн., з яких 16678 грн. 44 коп. з заборгованість за основним боргом, 21479 грн. 97 грн. - заборгованість за відсотками. Всупереч умов кредитного договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань. Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги здійснювалися безпосередньо АТ «Ідея Банк» станом на день відступлення права вимоги. ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалось жодних додаткових нарахувань, умови кредитних договорів в одностороньому порядку не змінювалися. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснював платежів для погашення існуючої заборгованості, а тому просить позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте подав письмове клопотання, у якому просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримав та не заперечив щодо заочного вирішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, однак подав до суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Посилаючись на те, що звертаючись до суду з вказаним позовом, на підтвердження переходу права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за кредитним договором №С02.907.10330 від 31.08.2017 року, стороною позивача подано витяг з реєстру боржників №2 до договору факторингу №07072023 від 07.07.2023 про відступлення права вимоги від 07.07.2023 року. Однак вказаний витяг з реєстру боржників №2 до договору факторингу №07072023 про відступлення права вимоги від 07.07.2023 року не підписаний сторонами, а тому враховуючи п.2.2. договору факторингу №12/89 від 02.12.2020 року, лише після належного підписання реєстру боржників, вказаний реєстр вважається невід'ємною частиною договору факторингу №12/89 про відступлення права вимоги від 02.12.2020 року. Аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, того що перейшло від ПАТ «ІдеяБанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги з ОСОБА_2 за кредитним договором №С02.907.10330 від 31.08.2017 року. Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором не є достатнім для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Відповідач вважає, що за таких обставин позивач не надав до суду доказів, що є новим кредитором у зобов'язаннях із відповідачем відповідно до умов зазначеного кредитного договору, що був укладений між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ ї «Ідея Банк», а тому просити у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
31.08.2017 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № С02.907.10330 від 31.08. 2017 року.
Згідно з п. 2, 3.2, 3.4 кредитного договору, позичальник отримав кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по відкритому поточному рахунку № НОМЕР_1 у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватися в межах Угоди та Договору. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення Угоди, становить 10 000 грн. Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 59,17 %. Строк кредитування становить 12 місяців.
Також, ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, у якому сторони узгодили спосіб та строк кредитування, мету отримання кредиту, розміри процентної ставки, реальної річної процентної ставки та орієнтовну загальну вартість кредиту, заяву про надання згоди від 31.08.2017 року, заяву № С02.907.10330 про акцент публічної оферти ПАТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку ПАТ «Ідея Банк» від 31.08.2017, року згоду фізичної особи - суб'єкта кредитної історії від 31.08.2017 року.
Крім цього позивачем подано прибутковий позабалансовий ордер від 31.08.2017 року, на суму одна гривня та заяву № С02.907.10330 від 31.08.2017 року.
07.07.2023 між АТ "Ідея Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення богів", укладено договір факторингу №07072023, у відповідності до умов якого, АТ "Ідея Банк" відступає ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення богів", а ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення богів" приймає права вимоги за плату та на умовах, визначених цим договором.
Згідно п. п. 2.1, 2.2. Договору факторингу, за цим договором клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. Права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом та визначені в Реєстрі Боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладання цього договору та передається, в день укладання цього договору, клієнтом фактору в електронному вигляді та надсилається засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі. Реєстр Боржників після належного його підписання вважається невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників № 2 до договору факторингу №07072023 про відступлення прав вимоги від 07.07.2023 року, ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення богів" набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором С02.907.10330 від 31.08.2017 року.
Згідно з платіжним дорученням № 19913 від 11.07.2023 року ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення богів" сплатила за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу №07072023 від 07.07.2023 суму 15300000,00 грн.
На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № С02.907.10330 від 31.08.2017 року за період з 07.07.2023 року по 30.11.2023 року відповідно до якого, заборгованість ОСОБА_1 становить 38158,04 грн., з яких: 16678,44 грн. заборгованість за основним боргом; 21479,97 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути суму заборгованості за кредитним договором, через неналежне виконання умов кредитного договору.
Однак, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено, що між ПАТ "Ідея Банк"та ОСОБА_1 було укладено угоду С02.907.10330 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки. Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 59,17 %. Строк кредитування становить 12 місяців.
Щодо факту виконання ПАТ "Ідея Банк" своїх зобов'язань за договором, суд зазначає, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Позивачем не подано документ первинного бухгалтерського обліку, який би відповідав статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", та підтверджував факт видачі кредиту.
Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитним договором С02.907.10330 від 31.08.2017, не є документом первинного бухгалтерського обліку господарських операцій, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Розрахунок заборгованості за кредитним договором С02.907.10330 від 31.08.2017 року сформований за період 07.07.2023 року по 30.11.2023 року, через що суд не може зробити висновок про отримання суми кредитної лінії відповідачем ОСОБА_1 .
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі N 342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. N 6-16цс15.
При цьому, виписки по рахункам або касовий документ, заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі N 752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі N 200/5647/18.
Позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу після укладення кредитного договору було видано кредит, саме в сумах заявлених позовних вимог. Визначення даних сум в кредитних договорах не свідчить про отримання саме в цьому розмірі кредиту відповідачем і виконання кредитодавцем своїх зобов'язань по договорах.
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є не достатнім для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Суду надано як докази, що підтверджують розмір заборгованості документи, які, не є документами первинного обліку та в яких зазначено суму заборгованості.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі N 219/1704/17.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2ст. 78 ЦПК України).
Відтак, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів у АТ «Ідея Банк» та наявності у нього заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним умов кредитних договорів та правильність розрахунку розміру заборгованості.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до реєстру боржників до договору факторингу, укладеного між АТ «Ідея Банк» таТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення богів", до ,ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення богів" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Поряд з цим згідно з абз. 1 ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1ст. 1077 ЦК України).
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Так, за правилом ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір факторингу є підставою для сингулярного правонаступництва, в силу якого не відбувається припинення попереднього кредитного зобов'язання. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу - на стороні кредитора - у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного з їх учасників. Отже, у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших. При цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином у разі відступлення права вимоги новий кредитор замінює собою особу у всіх правах, що існували на момент здійснення відступлення і не припинилися внаслідок такої заміни кредитора у зобов'язанні.
Зміст зобов'язання як правовідношення визначається сукупністю певних прав та обов'язків, відповідно, у разі описаного відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредитору. У спірних правовідносинах обсяг прав визначається обсягом прав, пов'язаних із обов'язком з повернення суми кредиту і виконанням усіх похідних від цього зобов'язань.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що наданий позивачем витяг з Реєстру боржників до договору факторингу №07072023 від 07.07.2023 року, не місять підпису сторін, який би підтверджував дійсність переходу права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитними договорами № С02.907.10330 від 31.08.2017 року. Безпосередньо до суду реєстр боржників до вищевказаного договору факторингу, з якого б вбачалося право вимоги за спірним кредитним договором до ОСОБА_1 позивачем надано не було.
Згідно вимог ч. 1,6,7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
При цьому за умовами вищевказаних договорів факторингу, клієнт мав зобов'язання передати фактору документацію по боржниках, зазначених у Реєстрі Боржників, що вказує на відсутність перешкод у ТОВ «ФК «ЄАКБ» в наданні до суду доказів на підтвердження розмірів отриманих відповідачем кредитів та наявності у ОСОБА_1 простроченої заборгованості у зв'язку з невиконанням останнім кредитних зобов'язань.
Отже, саме ТОВ «ФК «ЄАКБ» не довело позов, що є його, а не відповідача, процесуальним обов'язком (статті 12, 13, 81 ЦПК України).
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 156/268/21.
Більше того, у своїй позовній заяві до суду ТОВ «ФК «ЄАПБ» просив розглянути справу у його відсутність та у призначенні засідання не з'являвся, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа № 755/18920/18, провадження № 6117205ск19.
За таких умов в ході розгляду справи позивачем не було доведено факту видачі відповідачу кредитних коштів, а також відповідно і користування ними, не встановлено, що до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги за кредитними договорами № С02.907.10330 від 31.08.2017 року, а тому суд доходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог.
Крім цього, сам по собі факт укладення договору факторингу не створює для відповідача безумовного обов'язку сплатити борг, саме у такому розмірі, який зазначено у договорі. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора відповідач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги, а новий кредитор зобов'язаний надати докази існування боргу, саме у такому розмірі, про стягнення якого заявлено відповідну вимогу.
Враховуючи встановлені судом обставини та зроблені висновки, суд не вбачає підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому слід відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи,покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає, що судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.2,4,12,13,76-78,258-268,273,352-355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Судові витрати покладаються на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів через Теребовлянський районний суд.
Розяснити учасникам справи, що інформацію щодо справи що розглядалася вони можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://tr.te.court.gov.ua.
Головуючий суддя В.В. Малярчук