Дата документу 25.03.2024
Справа № 334/1499/24
Провадження № 3/334/856/24
25 березня 2024 року м. Запоріжжя
Суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя Коломаренко К.А., розглянувши матеріали, які надійшли від Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка працює ювеліром в ТОВ «Золотий Вік», зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , інші дані суду не відомі,
за ч. 1 ст. 184 КУпАП,-
Громадянка ОСОБА_1 не виконує батьківські обов'язки згідно ч.3 ст. 150 СК України по забезпеченню здобуття повної загальної освіти у відношенні свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , який в період часу з 01.09.2023 року по сьогодні онлайн уроки відвідує частково і домашнє завдання не виконує, має оцінки низького рівня та неатестації з предметів у Запорізькій гімназії у Запорізькій гімназії №109.
Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані інспектором поліції за ч. 1 ст. 184 КУпАП, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №905936 від 20.02.2024 року.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи судом повідомлялась завчасно у встановленому законом порядку, про що свідчить довідка про доставку повідомлення у додаток «Вайбер» та конверт, який повернувся 21.03.2024 року на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». З заявою про відкладення розгляду справи не зверталась.
Суд вважає, що ОСОБА_1 , будучи обізнаною про складання відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення, про призначення у справі судового засідання, не була позбавлена можливості реалізувати усі свої права, визначені КУпАП у будь-який спосіб. Однак жодних дій для обґрунтування причин неявки її в судове засідання у справі нею здійснено не було, будь-яких клопотань нею не подано.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07. 1989 виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принципверховенство права, зокрема, проводити судове засідання у відсутності особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи. У рішенні від 03.04.2008 в справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи принцип судочинства, зазначений у практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, з урахуванням скорочених строків розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Суд враховує те, що рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" доставляються відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, а згідно п.991 згаданих Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Такі дії ОСОБА_1 суд розцінює як ухилення від явки до суду з метою затягування розгляду справи та неможливості прийняти рішення у строк, встановлений ст. 38 КУпАП, а тому суд не вбачає підстав відкладати розгляд справи, оскільки правопорушник за період перебування на розгляді суду матеріалів справи не скористався правами, наданими йому чинним законодавством, передбаченими статтею 268 КУпАП, не надав пояснень щодо протоколу про адміністративне правопорушення, обставин справи й доказів на їх підтвердження, беручи до уваги той факт, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 184 КУпАП, не віднесено до таких, які підлягають розгляду за обов'язкової присутності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, а тому, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності правопорушника, на підставі наявних документів, доданих до протоколу про адміністративне правопорушення.
Вивчивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Згідно з ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до положень ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст.252 КУпАП, оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Диспозиція ч.1ст.184 КУпАП, передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1ст.184 КУпАП, полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.
Згідност.150 СК України, визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а саме, невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством.
Найкращим середовищем для життя та виховання дитини є сім'я, а найкращими вихователями - батьки.
Обов'язки та права батьків щодо виховання дитини є основними серед всього комплексу батьківських прав та обов'язків, які закріплені сімейним законодавством. Всі інші права та обов'язки батьків щодо їхніх дітей покликані забезпечувати належне виконання батьками свого основного обов'язку - виховувати дитину.
Виховання - це планомірний та цілеспрямований вплив на свідомість та поведінку людини з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, які забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до життя та праці.
Одним з головних критеріїв виховання є його мета. На батьків покладається обов'язок таким чином впливати на свідомість дитини, щоб вона зростала особистістю, яка поважає права та свободи інших людей, любить свою сім'ю та родину, свій народ, свою батьківщину. Вказана норма має здебільшого ознаки норми моралі і носить декларативний характер, вона не може бути забезпечена санкцією, оскільки не завжди формування особистості, яка є гідним членом суспільства та громадянином власної держави, залежить тільки від батьківського виховання. Особистість формується не тільки у сім'ї. На її формування впливають також інші соціальні групи, такі як: навчально-виховні заклади, які охоплюють всі ланки системи освіти, позашкільні та культурно-просвітницькі заклади, засоби масової інформації тощо. Крім того, кожна дитина має свої індивідуальні, властиві тільки їй особливості психіки, фізіології та розумових процесів, які також впливають на соціалізацію дитини та формування її особистісних якостей. Саме через це не може забезпечуватися державним примусом виховання дитини, наприклад, не в дусі патріотизму.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) дитиною вважається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.01.2001 року(із змінами та доповненнями) передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Таким чином, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Згідно ч.1 ст.152 Сімейного кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечуються системою державного контролю, що встановлена законом.
В силу положень ст.155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до принципу статті 7 Декларації прав дитини, та ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 року батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, вчиненому при вище викладених обставинах повністю доведена дослідженими в судовому засіданні доказами у справі, що ретельно перевірені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності кожен окремо та взаємозв'язку для ухвалення даного рішення, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ №905936 від 20.02.2024 року, рапортом реєстрації ЄО за №3520 від 17.02.2024 року, поданням Запорізької гімназії №109 ЗМР, копією табеля ОСОБА_2 , випискою оцінок за ІІ семестр ОСОБА_2 , письмовими поясненнями ОСОБА_2 , письмовими поясненнями ОСОБА_1 , Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 08.03.2009 року, копією паспорта серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 .
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП.
Зазначені вище докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП є такими, що доповнюють одне одного, є повними, безсумнівними, належними та допустимими, оскільки у відповідності до ст.ст. 251, 252 КУпАП, прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення, а також є такими, що зібрані в порядку, встановленому законом.
Підстав для закриття провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 КУпАП суд не вбачає.
При вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення, суд, у відповідності до положень статті 33 КУпАП, враховує характер вчиненого правопорушення, дані про особу правопорушника, ступінь вини, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність та відповідно до норм ст. 36 КУпАП вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що передбачено санкцією ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Положеннями ст. 40-1КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
Відомостей про наявність у правопорушниці пільг по сплаті судового збору, які передбачені ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», матеріали справи не містять.
Відтак, з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 605,60 гривень.
Керуючись ст.ст. 184, 247, 251, 256, 283-285 КУпАП, суд -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі п'ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850,00 гривень(вісімсот п'ятдесят грн. 00 коп.)
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір в дохід держави в розмірі 605,60 гривень (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом 10-ти днів з дня винесення постанови.
Суддя: Коломаренко К. А.