Справа №:755/9889/23
"19" березня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Булгакової Є.І.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
10.07.2023 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення боргу, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 4060000,00 грн. основного боргу, 1832316,54 грн. - інфляційних втрат, 310004,20 грн. - 3% річних, та пеню в розмірі 670000,00 Євро, що по курсу НБУ становить 26800402,00 грн.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 18.11.2020 року між сторонами у справі був укладений договір позики, в присутності свідка ОСОБА_4 , що підтверджується розпискою. Згідно боргової розписки відповідач отримав кошти під ведення власного бізнесу та зобов'язався повернути позивачу борг в сумі 100000,00 Євро до 31.11.2020 року, що станом на час звернення до суду за офіційним курсом НБУ становить 4060000,00 грн. Проте, у зазначений термін відповідач свого обов'язку не виконав, кошти позивачу не повернув, чим порушив законні права та інтереси позивача. У розписці відповідач погодив розмір штрафу за несвоєчасне повернення позики в розмірі 5% від суми позики, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 26800402,00 грн. (5000,00 Євро х 134 тижні = 670000,00 Євро). Посилаючись на положення ст.ст. 625, 1050 ЦК України позивач зазначає, що інфляційні втрати за період з 01.12.2020 року по 01.07.2023 року на суму боргу в розмірі 4000060,00 грн. становлять 1832316,54 грн., а три відсотки річних за той же період і на туж суму боргу дорівнюють 310004,20 грн. Позивач намагався в досудовому порядку вирішити питання повернення коштів, але добровільного вирішення спору не відбулось.
Ухвалою суду від 14.07.2023 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 18.10.2023 року закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що позивач був змушений звернутись до суду, оскільки між сторонами був укладений договір позики в присутності свідка. Кошти відповідач взяв у борг для ведення власного бізнесу, однак у встановлений термін борг не повернув і до теперішнього часу кошти не повертає. Представник зазначив, що до подання позову він особисто спілкувався з відповідачем з приводу повернення коштів, телефонував йому, і відповідач сказав щоб йому дали номер карткового рахунку і він розрахується. Представник запропонував відповідачу зв'язатись з позивачем і вирішити питання повернення боргу, однак сплати грошових коштів так і не відбулось.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що розписка була ним написана під впливом насильства і за цією розпискою відповідач коштів не отримував. Відповідача змусили написати розписку, яку він написав перебуваючи в автомобілі. Відповідач намагався налагодити бізнес в росії, а людям у Москві потрібна була довіреність на громадянина росії від громадянина України на розпорядження коштами останнього в російських банках. Ці люди обіцяли віддячити відповідачу. Таку незаконну довіреність зробив позивач, але виявилось, що коштів громадянина України на рахунках у банках росії вже немає, тож ніякої вдячності відповідач не отримав і його змусили написати розписку, оскільки довіреність дорого коштувала. Також відповідач зазначив, що частково повернув борг в сумі 6000,00 дол. США, але фактично грошей за розпискою не отримував.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та наданий стороною позивача оригінал розписки від 18.11.2020 року, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно наявної в матеріалах справи копії розписки від 18.11.2020 року, яка відповідає оглянутому в судовому засіданні оригіналу розписки: «Я ОСОБА_2 рік народження ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт НОМЕР_1 вид: 19 липня 1997 р. Харківським РУГУ МВС України м. Києв, Взяв кошти для ведення бізнесу у ОСОБА_3 в розмірі 100 тис. Євро (сто тисяч євро). Зобов'язуюсь повернути кошти своєчасно до 31.11.2020 року ОСОБА_3 який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , вразі недотримання цього зобов'язуюсь виплатити пеню в розмірі 5% за кожний тиждень простроченої виплати. Боргова розписка написана у присутності свідка: ОСОБА_4 паспорт: НОМЕР_2 вид. 26.01.2010 р. 18.11.2020 року ОСОБА_2 /підпис/, ОСОБА_4 /підпис/ 18.11.2020».
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.ст. 526, 530 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд має виявити справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Вивчивши зміст розписки від 18.11.2020 року, інші наявні в матеріалах справи документи та встановивши обставини справи, суд дійшов висновку, що між ОСОБА_3 (як позикодавцем) та ОСОБА_2 (як позичальником) склались відносини, що випливають із договору позики. Зміст розписки свідчить про укладення між сторонами саме договору позики, тому позивач мотивовано вимагає повернення йому позичених коштів.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання у відповідача виникло перед позивачем та не виконане позичальником.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Згідно ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Разом з цим, відповідачем не доведено неотримання коштів за борговою розпискою, а надані ним матеріали щодо оформлення довіреності не підтверджують причинно-наслідкового зв'язку між діями з оформлення нотаріально посвідченої довіреності та укладенням договору позики у формі боргової розписки.
Не підтверджено відповідачем і часткового повернення позики, на що останній посилався, і суд оголошував перерву задля надання відповідачу можливості надати докази повернення коштів у сумі про яку позичальник казав в судовому засіданні, однак подання відповідних доказів до суду не відбулось.
Також, відповідач не звертався до суду з зустрічним позовом або окремим позовом щодо визнання договору позики недійсним з підстав його вчинення під впливом насильства, і з матеріалів цієї справи не вбачається доказів написання відповідачем боргової розписки під впливом насильства.
Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Позивач просить стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 4060000,00 грн., хоча станом на час вирішення спору 100000,00 Євро за офіційним курсом НБУ становить 4244000,00 грн.
Разом з цим, у відповідності до положень ст. 13 ЦПК України суд має вирішувати спір в межах заявлених позовних вимог, тож стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу за борговою розпискою від 18.11.2020 року в розмірі 4060000,00 грн.
Стосовно стягнення з відповідача пені в сумі 670000 Євро, що по курсу НБУ становить 26800402, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами боргової розписки передбачено, що вразі недотримання зобов'язання з повернення позики до 31.11.2020 року позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 5% за кожний тиждень простроченої виплати.
Разом з цим, за змістом п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Поскільки стороною позивача пеня нарахована за період дії в Україні карантину та воєнного стану, вимоги про її стягнення з відповідача задоволенню не підлягають відповідно до положень п.п. 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
За змістом ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ураховуючи положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позивач має право на отримання суми 3% річних від простроченого грошового зобов'язання за заявлений період (з 01.12.2020 року до 01.07.2023 року) лише в межах періоду часу 01.12.2020 року по 23.02.2022 року включно.
За проведеними судом розрахунками сума трьох відсотків річних за період з 01.12.2020 року по 23.02.2022 року включно, становить 157289,01 грн. виходячи з суми 3% річних в валюті договору - 3706,15 Євро та офіційного курсу євро - 42,44 грн.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 1832316,54 грн., суд вважає, що такі вимоги не підлягають до задоволення в повному обсязі, з огляду на наступне.
За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Позивач прохаючи стягнути інфляційні збитки за період з 01.12.2020 року до 01.07.2023 року в сумі 1832316,54 грн., здійснив їх нарахування суму основного боргу в розмірі 4000060,00 грн.
У цьому випадку, за вказаний позивачем період нарахування інфляційних втрат, жодного знецінення не відбулось, адже гривневий еквівалент суми позики визначений позивачем станом на час звернення до суду, а тому такі вимоги не підлягають до задоволення.
У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений останнім судовий збір пропорційно до частини задоволених позовних вимог, що становить 13% та дорівнює 1744,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 11, 202, 207, 231, 509, 526, 530, 533, 545, 546, 549, 625, 1046, 1047, 1049, 1050, 1051, п.п. 15, 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму основної заборгованості за борговою розпискою від 18.11.2020 року у розмірі 4060000 (чотири мільйони шістдесят тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 три відсотки річних від простроченої суми за період з 01.12.2020 року по 23.02.2022 року включно в розмірі 157289 (сто п'ятдесят сім тисяч двісті вісімдесят дев'ять) грн. 01 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1744 (одна тисяча сімсот сорок чотири) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 28.03.2024 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Суддя -