Справа №:755/4019/24
Провадження №: 2/755/3316/24
"07" березня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Савлук Т.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України, -
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26-30 Цивільного процесуального кодексу України).
Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.
Питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 пред'явив позов до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації з вимогами: «стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 майнові збитки, завдані збройною агресією Російської Федерації проти України, у розмірі 15 229, 09 євро, що становить 608 213 гривень 25 копійок за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 грудня 2023 року; стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 3 634 гривні 96 копійок; стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень 00 копійок».
Статями 22, 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною третьою статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Дніпровського районного суду м. Києва, позивач посилається на норми ч. 3 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України, зазначаючи, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Натомість відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV (надалі - Закон № 1382-ІV).
У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» надано визначення, зокрема, таких термінів:
місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;
місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи є - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні;
реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з ч.ч. 1, 10 ст. 6 Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
У відповідності до ст. 15 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».
Так, відповідно до п.п. 3, 4 Правил реєстрації місця проживання реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.
Пунктом 9 Правил визначено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Особи, які не проживають за зареєстрованим місцем проживання більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити відповідному органу реєстрації про своє місце перебування (п. 12 Правил).
Системний аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок про те, що місце проживання - це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання/перебування підтверджується вичерпним переліком документів, зокрема, паспортом громадянина України.
Отже, чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування та передбачено документи, що підтверджують таку реєстрацію.
Звертаючись до суду, позивач зазначив свою адресу місця проживання: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Оболонського районного суду міста Києва.
У зв'язку з викладеним, підстав для застосування положень частини третьої статті 28 Цивільного процесуального кодексу України в частині визначення територіальної підсудності даного позову саме Дніпровському районному суду міста Києва - відсутні.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Враховуючи викладене, суддя приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України, не підсудна Дніпровському районному суду міста Києва, оскільки позивач не проживає та не зареєстрований у межах Дніпровського району міста Києва, у той же час, з урахуванням положень ч. 3 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України наявні підстави передати справу для подальшого розгляду до Оболонського районного суду міста Києва, за зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 2, 4, 27, 28, 31, 260, 354 Цивільного процесуального кодексу України,
Цивільну справу № 755/4019/24 (провадження № 2/755/3316/24) за позовом ОСОБА_1 до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди і майнових збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України, передати за підсудністю до Оболонського районного суду міста Києва для подальшого розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: