Номер провадження 2/754/186/24
Справа №754/4840/23
Іменем України
22 березня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Таран Н.Г.
секретаря судового засідання Довгань Г.А.
за участі:
позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Гудзь О.В.
представника відповідача Стаднікова Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», про захист прав споживача, визнання дій протиправними та стягнення коштів
13.04.2023 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом, у якому, просив наступне:
- визнати неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення коштів, які надходили (зараховувались) на зарплатну картку №5168-7427-1770-3429, видану на імя позивача;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму пенсії в розмірі 13 584,33 грн., яка незаконно була списана з картки позивача.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що між ним та АТ КБ «ПриватБанк» у 13 грудня 2014 року укладено договір надання банківських послуг та видано картку № НОМЕР_1 для отримання пенсії. 28.11.2012 у відповідача позивачем був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_2 , із кредитним лімітом, який позивач дійсно скористалась для проведення операційного втручання. У березні 2022 позивачка зверталась до банку у зв'язку із закінченням строку дії попередньої картки і отримала картку/рахунок НОМЕР_3 . В угоді про відкриття рахунку не було жодних відомостей щодо надання права відповідачу здійснювати автоматичне списання коштів із належних рахунків позивачу. Крім того, такої згоди позивачка не надавала у будь-який інший спосіб. У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю і складним фінансовим становищем, позивач не змогла повністю повернути отримані кредитні кошти, проте, здійснювала періодичні платежі для погашення заборгованості за користування кредитними коштами, і постійно робила це до військової агресії до 24.02.2022. Із початком воєнних дій та подальшою окупацією Херсона, необхідністю переховуватися від окупантів - у позивача зникла можливість сплачувати періодичні платежі. Із лютого 2022 позивач практично не мала повноцінного доступу щодо користування своїми коштами на пенсійній карті № НОМЕР_1 . В окупованому Херсоні тільки окремі магазини приймали безготівкові платежі із українських карток, інколи вдавалось купувати за ці кошти продукти харчування. У червні 2022 позивачка виявила, що із її картки відбуваються списання коштів, які позивачем не ініціювалися. Відповідач здійснював одностороннє списання коштів із призначенням «Поповнення карти» та «Автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_4 ». 20.03.2023 позивачка отримала виписку по картковому рахунку № НОМЕР_1 і встановила, що відповідачем проводилось автоматичне списання із належного позивачу карткового рахунку, на який вона отримувала пенсію - єдине джерело свого доходу. За період із червня 2022 по березень 2023 відповідачем самостійно було здійснено розпорядження позивача коштами, а саме проведено списання її пенсії на загальну суму 13 584,33 грн. Такі дії відповідача вона вважає протиправними, крім того, посилалася на порушення відповідачем Цивільного Кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з протиправним зверненням стягнення на пенсію позивача та самовільним використанням коштів клієнта.
Ухвалою суду від 18.04.2023 відкрито провадження, розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнавав та просив в задоволені позову відмовити в повному обсязі, в той же час на адресу суду надав відзив в якому вказав, що позов необгрунтований, факти викладені в позові не підтверджені належними та допустимими доказами та є такими що не підлягає задоволенню, також у своїх запереченнях проти позову сторона відповідача посилається, що умови договору передбачали можливість списання банком заборгованості з інших рахунків клієнта. 14.10.2010, 13.12.2014, 17.07.18 та 06.08.2020 року позивач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, що також передбачають можливість списання банком коштів позичальника з будь-яких рахунків, відкритих у банку. Жодного разу позивач не зверталась до Банку з вимогами про необхідність отримання будь-якої інформації за укладеними договорами, їх розірвання чи припинення. Частину коштів, які надходять на цей рахунок, банк списує в рахунок погашення заборгованості за кредитом. Такі дії відповідають умовам укладених договорів, отже є договірним списанням, що не порушує норми чинного законодавства.
15.05.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якому позивач вказала, що викладені доводи у відзиві є необгрунтованими та не підтвердженні належними та допустимими доказами.
29.05.2023 на адресу суду надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, у якому позивач просила на вирішення якій поставити питання «Чи виконаний підпис у Анкеті-заяві клієнта про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 06.08.2020 підписана позивачкою чи іншою особою.
Ухвалою суду від 22.09.2023 клопотання задоволено та призначено судову почеркознавчу експертизу та провадження по справі на час проведення експертизи зупинити.
09.11.2023 на адресу суду надійшов лист Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру щодо неможливості проведення судової експертизи за матеріалами цивільної справи № 754/4840/23.
Ухвалою суду від 13.11.2023 провадження у справі відновлено.
Заслухавши учасників процесу, розглянувши вимоги та заперечення сторін, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що між ним та АТ КБ «ПриватБанк» у 13 грудня 2014 року укладено договір надання банківських послуг та видано картку № НОМЕР_1 для отримання пенсії.
28.11.2012 у відповідача позивачем був відкритий картковий рахунок № НОМЕР_2 , із кредитним лімітом, який позивач дійсно скористалась для проведення операційного втручання.
У березні 2022 позивачка зверталась до банку у зв'язку із закінченням строку дії попередньої картки і отримала картку/рахунок НОМЕР_3 .
Як зазначила позивач, в угоді про відкриття рахунку не було жодних відомостей щодо надання права відповідачу здійснювати автоматичне списання коштів із належних рахунків позивачу. Крім того, такої згоди позивачка не надавала у будь-який інший спосіб.
20.03.2023 позивачка отримала виписку по картковому рахунку № НОМЕР_1 і встановила, що відповідачем проводилось автоматичне списання із належного позивачу карткового рахунку, на який вона отримувала пенсію - єдине джерело свого доходу.
За період із червня 2022 по березень 2023 відповідачем самостійно було здійснено розпорядження позивача коштами, а саме проведено списання її пенсії на загальну суму 13 584,33 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно з пунктом 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція від 21 січня 2004 року), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції від 21 січня 2004 року).
Договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема:
- умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання;
- номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання;
- назву отримувача;
- номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника;
- перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі) (пункт 6.4 Інструкції від 21 січня 2004 року).
Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.
Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції від 21 січня 2004 року).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалася на те, що АТ КБ «Приватбанк» неправомірно (без її розпорядження та згоди) списало з належного їй банківського рахунку грошові кошти в загальному розмірі 13 584,33 грн.
У заяві ОСОБА_1 від 13 грудня 2014 року та анкеті-заяві відсутні умови про те, що вона доручає банку проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості.
Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення, посилався на витяги з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід'ємних частини, укладених між сторонами договорів.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Умов розуміла позивач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи відповідні заяви, а також те, що вказані документи на момент укладення між сторонами правочинів містили умови, зокрема й щодо права банку здійснювати договірне списання грошових коштів з усіх рахунків ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Крім того, роздруківка із сайту відповідача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року в справі № 6-16цс15.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 грудня 2014 року) до моменту здійснення списання коштів з рахунку позивача (період з червня 2022 по березень 2023), звернення до суду із вказаним позовом (у квітні 2023 року), тобто банк міг додати, як до своєї позовної заяви, так і до заперечень на позов витяги з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для нього.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позивачу Умови надання споживчого кредиту фізичним особам та Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заявах ОСОБА_1 умов щодо права Банку, в тому числі на договірне списання, надані банком витяги з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що витяги з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються позивачем та не містять його підпису, а тому їх не можна розцінювати як частину договорів, укладених між сторонами 13 грудня 2014 року, шляхом підписання відповідних заяв. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді права та обов'язки сторін за договором, інші ніж передбачені заявою позичальника та анкетою-заявою.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договорів з ОСОБА_1 . АТ КБ «ПриватБанк» дотрималось вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та/або надання банківських послуг та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк.
Подібні висновки про застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку про безпідставне списання відповідачем коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 в загальному розмірі 13 584,33 грн. та невідповідність дій відповідача в цій частині вимогам закону та умовам укладеного договору, що в силу положень статті 1073 ЦК України покладає на АТ КБ «Приватбанк» обов'язок негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.
Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Оскільки позивач у спірних правовідносинах є споживачем банківських послуг, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач звільнений від сплати судового збору. У зв'язку з задоволення позовних вимог витрати зі сплати судового збору стягнути в розмірі 2 684,00 грн. на користь держави.
Керуючись статтями 3, 10, 11, 57-60, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», про захист прав споживача, визнання дій протиправними та стягнення коштів - задовольнити.
Визнати неправомірними дії АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення / автоматичного списання коштів, які надходили (зараховувались) на платіжну картку НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 ), видану на ім'я ОСОБА_1 згідно укладеної угоди № SAMDNWFC00012675533 від 13.12.2014 року.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 13584,33 грн., які були списані з платіжної картки НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 ), видану на ім'я ОСОБА_1 згідно укладеної угоди № SAMDNWFC00012675533 від 13.12.2014 року.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на користь держави судові витрати по справі - судовий збір 2684,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення та підписання повного тексту судового рішення.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 )
Відповідач: до Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д),
Повний текст рішення складено 29.03.2024 року.
Суддя: Н.Г.Таран