Номер провадження 2/754/183/24
Справа №754/4632/23
Іменем України
21 березня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Таран Н.Г.
секретаря судового засідання Довгань Г.А.
за участі представника позивача адвоката Радкевича С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», про захист прав споживачів
В квітні 2023 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 січня 2022 року між позивачем та АТ «Ідея Банк» було укладено угоду про надання кредиту № Е09.00603.009305958, відповідно до якого позивачу було надано кредит у розмірі 49 999,00 грн. строком на 12 місяці під 60 % річних.
16.10.2023 позивач надав уточнену позовну заяву в якій вказала, що на даний момент обов'язки за кредитним договором № Е09.00603.009305958 від 11.01.2022 виконує відповідно до графіку погашення заборгованості і кошти за кредитом сплачує. Проте, вважає, що Кредитний договір укладений між нею і відповідачем про надання кредитних коштів у сумі 49 999,00 грн. є таким, що порушує її права як споживача, та підлягає визнанню недійсним в частині нарахування плати за користування кредитом. Так відповідно до положень Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості (ст. ст. 626, 627 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами ст. 629 ЦК України. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Проте, в ході здійснення щомісячних платежів, позивачем було встановлено, що до суми щомісячного платежу банком включено комісію (плата за обслуговування кредиту) щомісячно.
Позивач вважав дану умову договору про включення щомісячної комісії за обслуговування кредиту несправедливою умовою та просила визнати недійсним пункт 1.6 Кредитного договору № Е09.00603.009305958 від 11.01.2022 та зобов'язати АТ «Ідея Банк» здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як плату за погашення кредитної заборгованості в рахунок погашення суми тіла кредиту.
Ухвалою суду від 13 квітня 2023 року відкрито провадження, розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, в той же час на адресу суду надав відзив в якому вказав, що вимоги вважає безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України умовами кредитного договору є обов'язок кредитодавця надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Згідно ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 УЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У частині 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При укладенні Кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строки повернення коштів, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, позивач засвідчила, що вона погодилася з його умовами. Крім того, позичальник в подальшому виконувала умови кредитного договору та сплачувала відповідні кошти. 11.02.2022 позивач особисто підписала паспорт споживчого кредиту, в якому її повідомлено про те, що відсоткова ставка становить 60% річних та про інші умови договору. Так, ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України чітко зазначає, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Отже позивачу було доведено всі умови договору, що підтверджується паспортом споживчого кредиту, підписаного особисто позивачем 11.01.2022 угодою № Е09.00603.009305958.
Суд, заслухавши учасника процесу, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16 січня 2003 р. (далі по тексту - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Судом встановлено, що 11 січня 2022 року між позивачем та АТ «Ідея Банк» було укладено угоду про надання кредиту № Е09.00603.009305958, відповідно до якого позивачу було надано кредит у розмірі 49 999,00 грн. строком на 12 місяці під 60 % річних.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди.
Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Судом встановлено, що при укладанні оспорюваного кредитного договору, відповідач (АТ «Ідея Банк») ознайомив позивача з усіма умовами надання кредиту, про що свідчить відповідний підпис позивача на кредитному договорі.
Крім того, у письмовому відзиві відповідачем звернуто увагу суду на те, що перед укладенням кредитного договору, позивача в письмовій формі було ознайомлено, як з умовами договору, так і з сукупною вартістю кредиту, що включає в себе комісійні винагороди за надання виписок/управління кредитом. Реальну річну процентну ставку.
Оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, містить детальний опис його предмету (умови, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору, врегулювання спорів та інше). В момент підписання кредитного договору позивач отримав його примірник.
Підписання даного кредитного договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України ).
Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, позивач наголошував, що укладений між сторонами кредитний договір слід визнати недійсним з підстав його невідповідності ст.11 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки, щомісячна сплата комісії за розрахунково-касове обслуговування, яка визначена у пункті 1 (б) угоди про надання особистого кредиту є незаконною.
Так, під час розгляду справи, судом встановлено, що оспорюваний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення зазначеного вище правочину не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; відомості в кредитному договорі свідчать про те, що відповідач (банк) надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.
Відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним».
В процесі розгляду даної справи відповідачем не було зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за надання кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно із п. 58 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/16663/16-ц: несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи правові позиції висловлені Верховним Судом України в постановах по справам №№ 6-1341цс15, 6-1746цс16 та Верховним Судом у справі № 755/16663/16-ц, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме слід визнати недійсним пункт 1.6 кредитного договору від 11 січня 2022 № Е09.00603.009305958, про встановлення плати за обслуговування кредиту, укладеному між позивачем та АТ «Ідея Банк», оскільки комісія, яка визначена у вказаному пункті кредитного договору є платежем, який позивач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов встановлених обставин не спростовують.
Відповідно до с. 141 ЦПК України з відповідача на користь Держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 073,60 грн., оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», про захист прав споживачів- задовольнити.
Визнати положення про сплату комісії (плати за обслуговування кредиту) Кредитного договору № Е09.00603.009305958 від 11.01.2022 року укладений між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 недійсним з застосуванням наслідків недійсності правочину.
Визнати недійсним п. 1.6 Кредитного договору № Е09.00603.009305958 від 11.01.2022 року укладений між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 та зобов'язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як плату за обслуговування кредиту (комісії) за кредитним договором № Е09.00603.009305958 від 11.01.2022 року в рахунок погашення суми тіла кредиту.
Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судові витрати по справі - судовий збір 1073,60 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення та підписання повного тексту судового рішення.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )
Відповідач: Акціонерне товариство «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11)
Повний текст рішення складено 29.03.2024 року.
Суддя: Н.Г.Таран