Справа № 699/1208/23
Номер провадження № 2/699/87/24
29.03.2024 року м. Корсунь-Шевченківський
Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі: головуючого-судді Гусарової В.В., за участю секретаря судового засідання - Таран О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Корсунь-Шевченківський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований та проживаючий: АДРЕСА_1 , код: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України: НОМЕР_2 , виданий Жашківським РВ УМВС України в Черкаській області 11.12.2003 року), в інтересах якого діє ОСОБА_2 (код НОМЕР_3 , юридична адреса: АДРЕСА_2 , що діє на підставі договору про надання правової допомоги №58 від 23.09.2023р., ордер серія СА №1063545 від 23.09.2023 р., свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю ЧК№ 001301 від 15 липня 2020 року) до ІНФОРМАЦІЯ_2 , (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , юридична адреса: АДРЕСА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , юридична адреса: АДРЕСА_4 ) про визнання незаконними підстав звільнення та внесення змін в наказ, стягнення моральної шкоди,
1.Позиції сторін.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що з 01 серпня 2022 року перебував в трудових відносинах з ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується витягом з наказу №189 від 29.07.2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 та записами в трудовій книжці серії НОМЕР_6 .
Зазначена посада не відносилась до військових посад.
08.09.2023 року, згідно наказу №253 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , його було звільнено із займаної посади відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 30 серпня 2023 року по 08 вересня 2023 року.
Звільнення за вказаною статтею КзпП України вважає незаконним з наступних підстав:
З 31 липня 2023 року по 19 серпня 2023 року він перебував у щорічний відпустці.
17 серпня 2023 року ним була подана заява про звільнення за власним бажанням у зв'язку з неможливістю виконувати роботу з 21.08.2023 року у друкованому вигляді. До заяви були додані копія довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №639067 від 05.08.2022 на його ім'я та копія його пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 05.10.2022, серія НОМЕР_7 , оскільки з серпня 2022 року він являється інвалідом другої групи по загальному захворюванню. На його заяву про звільнення була накладена резолюція начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 , який був його безпосереднім начальником з дислокацією в місті Корсунь-Шевченківський, щодо клопотання начальнику ІНФОРМАЦІЯ_8 по суті його заяви.
У зв'язку із тим, що 17.08.2023 йому було сказано написати аналогічну заяву в письмовому вигляді, він в це й же ж день написав її письмово (аналогічного змісту) та скерував до ІНФОРМАЦІЯ_2 цінним листом з описом вкладення 1940203340245, що підтверджується копією цінного листа з описом вкладення 1940203340245, накладною 1940203340245 від 24.08.2023, фіскальним чеком 1940203340245 від 24.08.2023- ПН215600426655, копією відстеження по трекінгу Укрпошти №1940203340245 з відміткою вручено за довіреністю 31.08.2023 року.
21 серпня 2023 року, в день звільнення, який був останнім його робочим днем, він вийшов на роботу, відчув себе погано, мав сильний головний біль, серцебиття, оніміння пальців та передпліччя лівої кінцівки, піднявся AT тиск до 180/120 мм. рт.ст., через що він змушений був звернувся до лікаря за наданням медичної допомоги та був госпіталізований на стаціонарне лікування до КНП «Корсунь-Шевченківська багатопрофільна лікарня» Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області, звідки був виписаний 29 серпня 2023 року.
30.08.2023 ним був направлений лист начальнику ІНФОРМАЦІЯ_9 про надання слідуючих документів:
копії на наказів про прийняття та звільнення його з роботи;
копії наказів про надання йому щорічних відпусток за весь період його роботи;
довідку про нарахування та виплату його заробітної плати за весь період моєї роботи;
довідку про нарахування та виплату його заробітної плати за останні шість місяців;
довідку про розмір середньої заробітної плати за 1 робочий день;
довідку про нараховані суми, належні мені при звільненні.
Вказаний лист від 30.08.2023 року представник ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав 01.09.2023 року, що підтверджується перевіркою статусу відстеження по трекінгу Укрпошти №1940203341888 та копією повернення рекомендованого повідомлення з відміткою «вручено особисто» 01.09.2023.
Відповідь на даний лист та відповідні документи ОСОБА_4 станом на 06.10.2023 року не отримав.
Однак у даному випадку він звернувся до відповідача з заявою про звільнення з займаної посади у зв'язку з неможливістю виконувати роботу, маючи на увазі те, що він являється інвалідом другої групи і за станом здоров'я йому стало тяжко виконувати посадові обов'язки, тому він вирішив звільнитися і перебувати на пенсії по інвалідності. Хоча перелік поважних причин для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника у строк, про який просить працівник, викладених в частині 1 ст.38 не є вичерпним, даною статтею передбачена така підстава для звільнення працівника у строк, про який просить працівник, як вихід на пенсію, без уточнення якого саме виду пенсія. Отже, ним був доведений факт поважності причин звільнення, що є підставою для розірвання трудового договору з ним у той строк, про який він просив у своїй заяві - з 21.08.2023 року.
Однак, відповідач не здійснив його звільнення із займаної посади у строк, про який він просив у своїй заяві про звільнення від 17.08.2023 року, чим порушив норми частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.
Натомість відповідач звільнив його 08 вересня 2023 року за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 30 серпня 2023 року по 08 вересня 2023 року.
Відповідачем, на його думку, було свідомо проігноровано приписи Закону та грубо їх порушено, дії якого вцілому порушують його конституційні права, як громадянина України та особи з інвалідністю.
За позицією сторони позивача трудові відносини між сторонами слід визнати припиненими за бажанням працівника на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП з 21.08.2023 року.
Вважає, що в сукупності викладеного наявним є порушення його Конституційних прав, трудового законодавства України, тому прийнятий наказ про звільнення є незаконними та є достатні підстави для визнання незаконними підстав звільнення та внесення змін в наказ щодо звільнення за власним бажанням та стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову та немайнову (моральну), а збитки - це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Незаконними діями ІНФОРМАЦІЯ_8 йому завдано моральної шкоди, яка виразилась у негативних емоціях та переживаннях з приводу його звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України, стану постійної психоемоційної напруги, тяжкості виконання повсякденних обов'язків, зниженому і нестійкому настрої, нервозності, дратівливості, порушеннях сну, гіпертонічних кризах, побоюваннях про майбутній стан здоров'я та життя в цілому, оскільки він являється особою з інвалідністю 2 групи.
Вказана ситуація та пов'язані із нею стреси позначилася на його здоров'ї, а також призвела до морального виснаження та страждання.
Постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 р.№4 зазначає, що відповідно до ст.237-1 КЗпП, якщо наявні порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум тощо), які призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У зв'язку із вчиненням відповідачем незаконних дій, упередженому ставленні, йому завдано моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню відповідно до ст.ст.23, 216 Цивільного Кодексу України та яка полягає у наступному:
-у спричиненому йому тяжкому психологічному шоці у момент, коли він дізнався, що його звільнено по п.4 ст.40 КЗпП України за прогул;
- у випадку звільнення по вказаній статті була принижена його честь та гідність, а також цей факт негативно вплинув на його ділову репутацію та атмосферу в сім'ї.
Крім того, він має двох неповнолітніх дітей, яких йому необхідно утримувати, а після звільнення за вказаною статтею, він розуміє, що в подальшому, якщо його стан здоров'я поліпшиться, йому буде нелегко знайти роботу.
Розмір відшкодування за завдану моральну шкоду оцінює у 20000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦКУ особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 того ж Кодексу моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У позовній заяві позивач просив:
-визнати незаконними підстави звільнення, зазначені в наказі начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 08.09.2023 року №253 про звільнення ОСОБА_1 , адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_5 , за пунктом 4 статті 40 Кодексу Законів про Працю України за прогул без поважних причин з 30 серпня 2023 року по 08.09.2023 року
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни в наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 08.09.2023 року №253 щодо звільнення ОСОБА_1 , адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_5 , за власним бажанням згідно частини 1 статті 38 Кодексу Законів про Працю України. Підстава звільнення: заява ОСОБА_5 від 17 серпня 2023 року про звільнення за власним бажанням
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни в наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) внести відповідний запис про звільнення ОСОБА_1 до трудової книжки за власним бажанням згідно частини 1 статті 38 Кодексу Законів про Працю України
-стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн;
-стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 20000,00 грн.
Позиція сторони відповідача (а.с.76-107, 141).
Представником відповідача поданий відзив, згідно якого просили відмовити у задоволенні позову.
Відповідач визнає, що ОСОБА_4 01 серпня 2022 року був прийнятий на роботу на посаду адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 31 липня по 19 серпня 2023 року він перебував у відпустці. 17 серпня 2023 року ОСОБА_4 подав заяву про звільнення «за власним бажанням (у зв'язку з неможливістю виконувати роботу)», до якої було приєднано копію його пенсійного посвідчення. В понеділок 21 серпня ОСОБА_4 вийшов на роботу і під час робочого дня звернувся по медичну допомогу та був госпіталізований, на лікуванні перебував по 29 серпня 2023 року включно. Після закінчення лікування ОСОБА_4 на роботу не з'являвся. Інші факти, викладені в позовній заяві, потребують доведення. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 8 вересня 2023 року № 253 ОСОБА_5 було звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин з 30 серпня по 8 вересня 2023 року.
За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. Роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу.
ОСОБА_4 не зазначив у заяві безпосередню обставину, яка спричинила неможливість виконувати роботу. Тому роботодавець не міг оцінити, до якої міри ОСОБА_4 обмежений у можливості продовжувати роботу. Із заяви взагалі не зрозуміло, що перешкоджає ОСОБА_6 продовжувати виконувати роботу.
Пенсійне посвідчення ОСОБА_5 , приєднане до заяви про звільнення, саме по собі не пояснює раптову втрату 17 серпня 2023 року можливості виконувати роботу: посвідчення видане 5 жовтня 2022 року, однак впродовж 9 місяців після цієї дати ОСОБА_4 продовжував виконувати роботу, як і раніше. Отже, документальне визнання наявності у нього інвалідності не вплинуло на спроможність виконання ОСОБА_7 трудових обов'язків. Про погіршення стану здоров'я, яке б унеможливило виконання роботи з 17 серпня 2023 року, в заяві про звільнення не йдеться. За таких обставин роботодавець правомірно вимагав від ОСОБА_5 виконати вимогу про відпрацювання 14 днів з дня подання заяви про звільнення.
Тому днем звільнення мало бути 4 вересня 2023 року. Враховуючи, що 2 і 3 вересня були вихідними днями, по закінченню періоду непрацездатності ОСОБА_6 належало відпрацювати 30, 31 серпня і 1 вересня, а 4 вересня фактично було б днем розрахунку, оформлення і видачі трудової книжки. Обставин, що перешкоджали ОСОБА_6 відпрацювати ці дні, не вбачається.
30 серпня 2023 року офіцер відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_7 старший лейтенант ОСОБА_8 зателефонував ОСОБА_6 з приводу неявки на роботу. Відповідач повідомив йому про закінчення лікування 29 серпня, про причини відсутності на роботі пояснень не надав.
Наступного дня ОСОБА_4 на телефонні виклики не відповідав.
Оскільки він не відповідав на виклики і 1 вересня, ОСОБА_8 разом з працівниками ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 прибули до його місця проживання позивача по АДРЕСА_1 , однак отримати від ОСОБА_5 пояснення про причини невиходу на роботу не змогли, оскільки той, зі слів дружини, не перебував вдома. О 14 год 55 хв. того ж дня ОСОБА_4 зателефонував ОСОБА_8 і повідомив, що свої пояснення надіслав поштою в ІНФОРМАЦІЯ_10 .
В телефонній розмові 4 вересня 2023 року ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_8 , що не виходив на роботу, тому що всі документи, необхідні для звільнення, надіслав поштою. Однак ніяких пояснень щодо причин, які унеможливлювали виконання ОСОБА_7 трудових обов'язків з 17 серпня 2023 року чи прибуття на робоче місце після 29 серпня ІНФОРМАЦІЯ_10 не отримав.
Оскільки роботодавець, незважаючи на зазначені заходи, не зміг отримати пояснення від ОСОБА_5 щодо відсутності на робочому місці з 30 серпня 2023 року, ОСОБА_5 звільнено за прогул з дотриманням вимог ст. 147-149 КЗпП України.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами службового розслідування, що є додатком до відзиву.
Оскільки звільнення з роботи ОСОБА_5 було законним, відсутні підстави для відшкодування йому моральної шкоди, заподіяної звільненням. Обгрунтування обставин і розміру моральної шкоди є декларативним.
Відповідач вважає суму витрат позивача на професійну правничу допомогу явно завищеною, неспівмірною з обсягом доказів, які потребували дослідження адвокатом, та складністю справи, адже судова практика щодо спірних правовідносин не зазнала суттєвих змін з 1992 року, як і відповідні норми КЗпП України. Фактичні обставини звільнення ОСОБА_5 не потребували тривалого вивчення.
Представником позивача подано відповідь на відзив (а.с.126-129).
Так, відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що ОСОБА_4 не зазначив у заяві про звільнення за власним бажанням безпосередню обставину, яка спричинила неможливість виконувати роботу. Тому роботодавець, тобто відповідач, начебто, не міг оцінити до якої міри ОСОБА_4 обмежений у можливості продовжувати роботу. Із заяви взагалі їм було не зрозуміло, що перешкоджає ОСОБА_6 виконувати роботу.
Твердження відповідача, викладені вище у відзиві на позовну заяву, вважають необгрунтованими та безпідставними.
Так, до заяви про звільнення за власним бажанням у зв'язку з неможливістю виконувати роботу з 21.08.2023 року позивачем ОСОБА_7 були додані: а)копія довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №639067 від 05.08.2022; б) копія його пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 05.10.2022 серія НОМЕР_7 .
Позивач ОСОБА_4 не є юридично обізнаним (не має юридичної освіти), а тому вважав, що через те, що він являється інвалідом другої групи і за станом здоров'я йому стало тяжко виконувати посадові обов'язки, тому він вирішив звільнитися і перебувати на пенсії по інвалідності. Тобто, ним було доведено поважність причини звільнення з роботи і, відповідно, відпрацьовувати 14 днів, як того вимагав відповідач, він не повинен.
Частина 1 статті 38 КЗпП України передбачає, що у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Перелік поважних причин звільнення, перелічених в статті 38 КЗпП України не є вичерпним. Даною статтею передбачена така підстава для звільнення працівника у строк, про який просить працівник, як вихід на пенсію, без уточнення якого саме виду пенсія.
На заяву ОСОБА_5 про звільнення за власним бажанням у зв'язку з неможливістю виконувати роботу з 21.08.2023 року була накладена резолюція начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 , який був його безпосереднім начальником з дислокацією в місті Корсунь-Шевченківський, щодо клопотання начальнику ІНФОРМАЦІЯ_8 по суті його заяви.
Отже, позивач ОСОБА_4 вважав себе звільненим з 21.08.2023, оскільки він додав до заяви всі необхідні, підтверджуючі документи.
У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що ОСОБА_5 було звільнено за прогул з дотриманням вимог ст. 147-149 КЗпП України.
В заперечення цього вказують наступне:
Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Відсутність таких пояснень не перешкоджає застосуванню стягнення, якщо власник зможе довести те, що пояснення від працівника він зажадав, але працівник їх не дав. Як правило, таким доказом є акт, складений за підписом кількох осіб на підтвердження відмови працівника дати пояснення по суті порушення трудової дисципліни.
В матеріалах службового розслідування відповідача відсутній даний акт.
Тому позов підлягає до задоволення.
2.Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 16.10.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження (а.с.60).
Ухвалою суду від 13.12.2023 залучено ІНФОРМАЦІЯ_11 в якості співвідповідача (а.с.130).
Ухвалою суду від 23.01.2024 закінчено підготовче провадження та призначено судове засідання (а.с.182-183).
3.Судовий розгляд
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив задовольнити, надав пояснення аналогічні його змісту.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Милаш Г.А. позов підтримала, просила задовольнити, надала пояснення аналогічні його змісту.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні через необґрунтованість. Оголосив заяву щодо невизнання факту отримання заяви ОСОБА_12 про звільнення. Пояснив, що по закінченню перебування на лікарняному ОСОБА_12 не вийшов на роботу і працівники ТЦК ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 кілька разів їздили додому до ОСОБА_12 , в телефонному режимі уточнювали його відсутність. На що ОСОБА_12 повідомив, що він вважає себе звільненим, оскільки ним подана заява про звільнення. Позивач повинен був відпрацювати два тижні, оскільки він не зазначив обставин, що унеможливлюють виконання ним роботи. Вимоги в частині моральної шкоди необґрунтовані.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 у судове засідання не з'явився, про дату, час, місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Свідок ОСОБА_16 , начальник ІНФОРМАЦІЯ_8 , якій пояснив, що дійсно позивач до нього звернувся із заявою про звільнення, на якій він написав, що клопоче по суті заяви. Однак потім з'ясувалось, що треба переписати заяву власноруч.Після подання заяви позивач хворів, а після того до роботи не вийшов, в зв'язку з чим було призначено службове розслідування і працівники 3 відділу їздили до нього додому, щоб відібрати письмові пояснення, але позивача вдома не було. Пізніше йому доповідоав офіцер ОСОБА_8 про те, що позивач звонив йому дізнатись чому до нього приїзжали додому і пояснив, що всі документи направив до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Свідок ОСОБА_8 , який працює офіцером ІНФОРМАЦІЯ_7 показав, що була вказівка з'ясувати відсутність на робочому місці Садівського. При спілкуванні ОСОБА_12 повідомив, що ним подані всі необхідні документи про звільнення. Не було розмови щодо написання позивачем пояснень. Зазначив, що ОСОБА_12 виявив бажання щодо звільнення і ним була подана друкована заява з додатками від 17.08.2023, яка була надіслана електронною поштою з резолюцією начальника до ІНФОРМАЦІЯ_8 . Була вимога, щоб ОСОБА_12 написав заяву у письмовому вигляді і що потрібно відпрацювати два тижні. Він це обговорював з позивачем, на що він відповів, що в нього ІІ група інвалідності і він не може виконувати роботу. Де подівся оригінал заяви ОСОБА_12 про звільнення йому не відомо. Була подана також письмова заява про звільнення, де вона, йому теж не відомо.
Свідок ОСОБА_9 , яка працює інспектором відділення мобілізаційного обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 показала, що ОСОБА_12 був відсутній на робочому місці і в другій половині дня 01.09.2023 вона, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 поїхали за місцем його проживання. Дружина позивача повідомила, що ОСОБА_12 немає дома. Складати акт про відсутність на робочому місці - це не її повноваження. Їй не відомо чи повідомляли ОСОБА_12 про виїзд за місцем його проживання.
У судовому засіданні були вивчені наступні матеріали справи:
-копія паспорта, коду позивача (а.с.15-17)
-копія пенсійного посвідчення позивача (а.с.18)
-копія довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №639067 (а.с.19)
-копія витягу з наказу від 29.07.2022 №189 (а.с.20)
-копія трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.21-27)
-копія заяви Садівського від 17.08.2023 та докази її направлення (а.с.28-31)
-копія листа ОСОБА_1 від 30.08.2023 та докази її направлення (а.с.32)
-копія супровідного листа від 11.09.2023 (а.с.37)
-копія витягу з наказу від 08.09.2023 №253 (а.с.38, 138)
-копія виписки №4609 (а.с.39)
-копії свідоцтв про народження (а.с.40-41)
-копія договору №58 про надання професійної правничої допомоги від 23.09.2023 (а.с.42-44)
-ордер про надання правничої (правової) допомоги (а.с.45)
-копія посвідчення адвоката, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.47)
-копії платіжних інструкції (а.с.48-49)
-копія квитанції до прибуткового касового ордера (а.с.50)
-копія акту здачі-прийняття робіт (а.с.51)
-копія довіреності (а.с.63)
-копія витягу із наказу (а.с.64)
-копія посадової інструкції (а.с.65)
-копія витягу із наказу про призначення службового розслідування від 05.09.2023 №142 (а.с.79)
-копія витягу із наказу від 29.07.2022 №189 про прийняття та призначення ОСОБА_1 (а.с.80, 136)
-копія витягу із наказу від 10.07.2023 №193 (а.с.81,137)
-копія витягу із наказу від 21.08.2023 №235 (а.с.82)
-копія рапорта від 21.08.2023 (а.с.83)
-копія рапорта від 22.08.2023 (а.с.84)
-копія витягу із наказу від 22.08.2023 №236 (а.с.85)
-копія рапорта від 30.08.2023 (а.с.86)
-копія листка непрацездатності (а.с.87)
-копія витягу із наказу від 30.08.2023 (а.с.88)
-копія рапорта від 31.08.2023 (а.с.93)
-копія рапорта від 01.09.2023 (а.с.94)
-копія рапорта від 04.09.2023 (а.с.95)
-копія рапорта від 06.09.2023 (а.с.96)
-копія пояснень від 05.09.2023 (а.с.97-98)
-копія акта службового розслідування (а.с.99-100)
-копія витягу із наказу від 07.09.2023 №441 (а.с.101-102)
-копія витягу із наказу від 08.09.2023 №253 (а.с.103)
-копія супровідного листа (а.с.104)
-копія пояснень від 05.09.2023 (а.с.105-106)
-довідка про доходи позивача (а.с.110-113)
-заперечення (а.с.141)
-копія супровідного (а.с.142)
-копія довіреності (а.с.146)
-копія військового квитка (а.с.153-168)
-лист від 23.01.2024 (а.с.192)
-заява про відмову від визнання обставин (а.с.210)
-довідка військової частини від 01.02.2024 (а.с.212).
4.Висновки суду
Відповідно до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Із записів трудової книжки убачається, що ОСОБА_1 01 серпня 2022 року призначений на посаду адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.27). Указану посаду обіймає працівник (не військовослужбовець) Збройних Сил України (а.с.212).
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Відповідно до частин першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України є власне бажання працівника, зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин.
Своє бажання щодо звільнення за статтею 38 КЗпП України працівник оформлює у письмовій довільній формі. Спосіб подання заяви на звільнення законодавством не обмежується. Отже, заяву можна надати особисто роботодавцю, надіслати поштою чи телеграмою.
Відмова у звільненні є порушенням законодавства про працю, проте факт небажання роботодавця звільняти працівника треба підтвердити. Отже, у разі подання заяви про звільнення за власним бажанням працівникові потрібно надати документи, що підтверджують факт подання такої заяви та отримання її роботодавцем.
На а.с.28 міститься копія заяви ОСОБА_1 від 17.08.2023 заява про звільнення за власним бажанням у зв'язку з неможливістю виконувати роботу з 21.08.2023 року у друкованому вигляді. До заяви були додані копія довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №639067 від 05.08.2022 на його ім'я та копія його пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 05.10.2022, серія НОМЕР_7 , оскільки з серпня 2022 року він являється інвалідом другої групи по загальному захворюванню. На його заяву про звільнення була накладена резолюція начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 , який був його безпосереднім начальником з дислокацією в місті Корсунь-Шевченківський, щодо клопотання начальнику ІНФОРМАЦІЯ_8 по суті його заяви. Також 17.08.2023 ОСОБА_1 подана заява про звільнення аналогічного змісту у письмовому вигляді (а.с.29).
Суд критично оцінює заяву ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.03.2024, що міститься на а.с.210 про те, що оригінал друкованої заяви ОСОБА_1 від 17.08.2023 знаходиться у позивача і ними помилково у відзиві визнані указані обставини. Оскільки, на а.с.30-31 містяться докази направлення на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 оригіналу заяви про звільнення, копії заяви від 17.08.2023, копії пенсійного посвідчення, поштове відправлення №1940203340245, яке вручене 31.08.2023.
21.08.2023 позивач вийшов на роботу, стан його здоров'я погіршився, тому з 21.08.2023 по 29.08.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Корсунь-Шевченківська багатопрофільна лікарня» Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області (а.с.39).
30.08.2023 позивачем направлений лист начальнику ІНФОРМАЦІЯ_9 , який отриманий 01.09.2023 про надання слідуючих документів:
копії на наказів про прийняття та звільнення його з роботи;
копії наказів про надання йому щорічних відпусток за весь період його роботи;
довідку про нарахування та виплату його заробітної плати за весь період моєї роботи;
довідку про нарахування та виплату його заробітної плати за останні шість місяців;
довідку про розмір середньої заробітної плати за 1 робочий день;
довідку про нараховані суми, належні мені при звільненні.
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 05.09.2023 №142 призначено службове розслідування за фактом безпідставного невиходу на роботу без поважних причин протягом чотирьох днів ОСОБА_1 30.08.2023, 31.08.2023, 01.09.2023, 04.09.2023 (а.с.79).
У рапорті від 30.08.2023 зазначено, що 30.08.2023 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці і в ході телефонної розмови повідомив, що закінчив лікування в КНП «Корсунь-Шевченківська багатопрофільна лікарня» 29.08.2023, іншої інформації про відсутність на робочому місці не надав (а.с.86).
У рапорті від 31.08.2023 зазначено, що 31.08.2023 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці і на телефонні дзвінки з метою дізнатись його місце перебування не відповідав (а.с.93).
У рапорті від 01.09.2023 зазначено, що 01.09.2023 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці і на телефонні дзвінки з метою дізнатись його місце перебування не відповідав (а.с.94).
У рапорті від 04.09.2023 зазначено, що 04.09.2023 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці і в ході телефонної розмови повідомив, що не вийшов на роботу, тому що вважає себе звільненим, на його думку він надіслав всі необхідні документи про звільнення (а.с.95).
У рапорті від 06.09.2023 зазначено, що 06.09.2023 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці і на телефонні дзвінки з метою дізнатись його місце перебування не відповідав (а.с.96).
Згідно пояснень головного спеціаліста відділення обліку мобілізаційної роботи ОСОБА_10 від 05.09.2023 зазначено, що ОСОБА_1 з 30.08.2023 і по даний час відсутній на робочому місці. 01.09.2023 ст.лейтенант ОСОБА_8 телефонував ОСОБА_1 , але той не відповідав на телефонні дзвінки. 01.09.2023 о 14-30 год ОСОБА_8 та ОСОБА_17 приїхали за місцем проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , його дружина повідомила, що її чоловіка ОСОБА_1 дома немає (а.с.97).
Згідно пояснень старшого офіцера відділення рекрутингу та комплектування ОСОБА_18 від 05.09.2023 зазначено, що ОСОБА_1 з 30.08.2023 і по даний час відсутній на робочому місці (а.с.98).
У поясненнях ст.лейтенанта ОСОБА_8 від 05.09.2023 зазначено, що ним з'ясовувались причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, останній повідомив, що він не виходив на роботу, тому що ним подані документи на звільнення (а.с.105-106).
З метою уточнення причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 було проведено службове розслідування, про що складено акт (а.с.99-100).
08.09.2023 року, згідно наказу №253 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 30 серпня 2023 року по 08 вересня 2023 року
Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.09.2023 №441 за систематичне порушення трудової дисципліни - прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин), на працівника ЗСУ ОСОБА_1 адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до п.2 ч.1 ст.147 КзПП України накладено дисциплінарне стягнення звільнення (а.с.101-102).
Згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У зв'язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_4 08.09.2023 винесено наказ №253 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади 08.09.2023 за прогул без поважних причин - п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
З винесеним наказом позивач не погоджується, а суд, надаючі оцінку правомірності вказаного наказу, дійшов до наступного :
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом із тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Роботодавець або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк у тому числі і у випадку здійснення працівником прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин ( п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України).
Отже, звільнення через прогул є дисциплінарним стягненням, якому має передувати процедура встановлення відсутності на робочому місці більше 3-х годин без поважних причин: складення доповідних записок та актів відсутності на робочому місці, запитів або візитів щодо встановлення причин відсутності, наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул, а також обов'язкове відібрання пояснень працівника.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Касаційного цивільного суду: Верховний Суду від 7 травня 2020 року у справі №750/5598/17.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Із встановлених судом обставин вбачається, що відповідачем не дотримано порядку застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення робітника за прогул, оскільки, відповідач як роботодавець, виявивши факт відсутності робітника на робочому місці понад три години поспіль, не отримав від нього жодних пояснень, зокрема, не з'ясував наявність поважних причин невиходу на роботу, не врахував заяву позивача про звільнення в зв'язку з неможливістю виконувати трудові обов'язки.
Що стосується зазначення позивачем у заяві про звільнення від 17.08.20223, що він не може виконувати роботу, додаючи при цьому копію довідки МСЕК та пенсійного посвідчення, то суд звертає увагу, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, починаючи з 04.08.2002, тобто, за рік до подачі ним заяви, відтак стан його здоров'я не погіршився раптово. І хоча форма вказаної заяви про звільнення законом не передбачена, однак суд погоджується зі стороною відповідача про те, що у своїй заяві про звільнення позивач не навів конкретних підстав для звільнення в зв'язку з неможливістю виконувати роботу.
Тобто, суд приходить до висновку про незаконність звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки порушено порядок такого звільнення, а тому позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав позивача, суд бере до уваги, що він подав заяву про звільнення за власним бажанням в зв'язку з неможливістю виконувати роботу, а отже, проявив ініціативу на розірвання трудового договору, і саме таку підставу для розірвання трудових відносин слід застосувати.
Порядок ведення трудових книжок затверджено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р.
Згідно п. 2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Пунктом 2.4 глави 2 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження (пункти 2.6, 2.9 глави 2 Інструкції № 58).
Таким чином, слід визнати підставу звільнення позивача з займаної посади прогул по п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, неправильною та змінити підставу звільнення з роботи - вважати його звільненою з займаної посади за ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням .
Задовольняючі вищевказані позовні вимоги, суд дійшов висновку відсутності підстав для стягнення моральної шкоди ( бо винесення відповідачем оскаржувана наказу є частково наслідком дій самого позивача ( якій не зазначив конкретну причину неможливості своєї роботи у заяві про звільнення, фактично ухилявся від надання пояснень працівникам РТЦК та СП), при цьому суд дійшов висновку, що задоволення позову у вищезазначеній частині усуває спричинену моральну шкоду позивачі.
Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову судовий збір не був сплачений.
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору компенсуються за рахунок держави.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справив усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.Крім того, позивач звільняється від сплати судового збору як інвалід 2 групи.
Позивачем при подачі позову судовий збір не був сплачений.
Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави частково - у розмірі 1073,6 гр. ( щодо вимоги визнання незаконними підстав звільнення), які підлягають стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_2 ( так як суд дійшов висновку задоволення позову саме в частині визнання підстав звільнення незаконними, а наказ про звільнення був виданий начальником вказаного органу).
Щодо витрат на правову допомогу
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу ( позивач просив стягнути 20 000 ( фактично сплачені відповідно до поданих документів 20 000) гр., , суд дійшов до наступного :
Відповідно до поданих стороною позивача документів, позивачем з адвокатом Милаш Г.А.. 23.09.2021 р. було укладено договір на надання професійної правничої допомоги ( а.с.42). відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг, позивачу були надані послуги у відповідності до договору у повному обсязі ( в акті вартість окремих послуг та їх перелік відсутній) ( а.с.51). Відповідно до платіжних інструкцій та прибуткового касового ордеру квитанції, позивач сплатив адвокату 20000 гр. ( а.с. 48-50)
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідне клопотання стороною відповідача подано ( а.с.229) - сторона відповідача просила зменьшити розмір судових витрат до 3000 гр.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі N 329/766/18 (провадження N 61-6627св20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15 (провадження N 14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахуванням зазначеного суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у суді у розмірі 20000 гр. є завищеними з урахуванням складності справи та часткового задоволення позовних вимог підлягають стягненню у розмірі 8000 гр., що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги .
На підставі викладеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстрований та проживає АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 ,виданий Жашківським РВ УМВС України в Черкаській області 11.12.2003 р.) в інтересах якого діє ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_5 , свідоцтво про право на зайняття адвокатською ждіяльністю ЧК №001301 від 15 липня 2020 р.) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( код ЄРДПОУ НОМЕР_4 ,юридична адреса20700 АДРЕСА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄРДПОУ НОМЕР_5 ,юридична адреса18001 АДРЕСА_7 ) про визнання незаконними підстав звільнення та внесення змін в наказ, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати незаконними підстави звільнення, зазначені в наказі начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 08.09.2023 року №253 про звільнення ОСОБА_1 , адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_5 , за пунктом 4 статті 40 Кодексу Законів про Працю України за прогул без поважних причин з 30 серпня 2023 року по 08.09.2023 року
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни в наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 08.09.2023 року №253 щодо звільнення ОСОБА_1 , адміністратора ІНФОРМАЦІЯ_5 , за власним бажанням згідно частини 1 статті 38 Кодексу Законів про Працю України. Підстава звільнення: заява ОСОБА_5 від 17 серпня 2023 року про звільнення за власним бажанням
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни в наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) внести відповідний запис про звільнення ОСОБА_1 до трудової книжки за власним бажанням згідно частини 1 статті 38 Кодексу Законів про Працю України.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 8000,00 грн.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 судоий збір на користь держави у розмірі 1073,6 гр. ( тисяча сімдесят три гр. 60 коп.) ((стягувач: Державна судова адміністрація України, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СуддяГусарова В.В.