Справа № 2-1193/10
Р I Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А I Н И
16 червня 2010 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого судді - Харечка С.П.
при секретарі - Хіміч З.В.
з участю
представника позивача-відповідача - Іванюка В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитними договорами та зустрічними позовами ОСОБА_2 до ВАТ КБ «Надра» про визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки,-
До Рівненського міського суду надійшла позовна заява від ВАТ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором в розмірі 606607,47 грн. в тому числі за рахунок заставного майна.
30 листопада 2009 року до суду надійшли аналогічні зустрічні позовні заяви ОСОБА_2 про визнання кредитних договорів та договорів іпотеки недійсними. В обґрунтування позовних вимог вказав, що при видачі йому кредиту за кредитним договором відповідачем не було отримано відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті на території України як засобу платежу. При наданні позивачем-відповідачем та отриманні відповідачем-позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, були порушені норми закону: ст.. 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; ст.. 524 ЦК України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; ст.. 3 Закону України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; ст..ст. 6,7 Постанови Національного Банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та ст.. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.
Крім того, вказував на порушення принципів рівності сторін перед законом, що будь-які привілеї жодній із сторін не можуть надаватися, тому при укладенні договорів повинна бути дотримана вимога щодо справедливості, добросовісності та розумності між сторонами. Порушенням зі сторони банку вимог Закону України «Про захист прав споживачів» також є підставою для визнання договору недійсним. Посилався на порушення зі сторони банку вимог про надання повної інформації по кредитуванню. На підставі викладеного, просив суд визнати недійсними кредитні договори за № 0104/08-229Ж(К) від 01 квітня 2008 року та договору іпотеки від 01 квітня 2008 року та № 0104/08-228Ж(К) від 01 квітня 2008 року та договору іпотеки від 01 квітня 2008 року.
Представник позивача-відповідача в судовому засіданні повністю підтримав пояснення викладені у позовній заяві, в судовому засіданні подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, додатково пояснив, що позивачем-відповідачем було дотримано всі вимоги діючого законодавства при укладенні договорів, Банк правомірно, на підставі п. 4.2.4 кредитних договорів звернувся достроково про стягнення із відповідачів-позивачів всієї суми боргу. Внаслідок невиконання відповідачами-позивачами умов кредитних договорів та договорів поруки банк змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав. Просив суд позов задовольнити повністю, стягнути з відповідачів солідарно заборгованість в сумі 710503,19 грн., 19 коп. Щодо зустрічного позову відповідача ОСОБА_2 надав суду письмові заперечення проти позову, вказав, що заявлені вимоги не визнає. Вказав, що основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст.ст.47.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, па власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Відповідно до ст.2 цього Закону кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.
Що стосується доводів позивача щодо недотримання Банком вимог пунктів в,г ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», то слід зазначити, що п.в ч.4 ст.5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, проте законодавством не встановлені терміни і суми кредитів в іноземній валюті.
Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно вимог п.г ч.4 ст.5 Декрету, то слід зазначити, що порядок видачі індивідуальних ліцензій визначаються Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджене постановою правління НБУ від 14.10.2004 року № 483).
Відповідно до п.1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Таким чином єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Просив суд відмовити відповідачу-позивачу в задоволенні позовів по справі в повному обсязі.
Відповідач-позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений заздалегідь та належним чином, про причини неявки суду не повідомляв. На попередніх засіданнях відповідач-позивач подав до суду заперечення проти первісного позову в яких вказав, що позовні вимоги не визнає, так як позивач не надсилав йому попередньо вимоги про розірвання договору і дострокове повернення боргу, не повідомив про звернення стягнення на предмет іпотеки, вважає, що не має підстав вважати кредитний договір розірваним і достроково вимагати виконання зобов'язань та звертати стягнення на заставне майно. Просив відмовити в задоволенні прозову.
Щодо зустрічного позову, подав зміни до позовних вимог по зустрічним позовних заявах, вказував на безпідставність та незаконність використання банком іноземної валюти при укладенні кредитних договорів, в іншій частині обґрунтування позовних вимог залишено без змін. Просив суд визнати недійсними кредитні договори та договір іпотеки з правовими наслідками настання двосторонньої реституції.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена заздалегідь та належним чином, про причини неявки суду не повідомляла. Попередньо подала заперечення проти позову, вказала, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до п. 2.1. Договору поруки № 0104/08-228ЖК, кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання зобов'язань, що витікають з кредитного договору при умові, якщо у встановлений кредитним договором строк виконання позивальником зобов'язання в цілому або в будь-якій його частині не будуть виконані, а також при умові обов'язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позивальника в цілому. Вказала, що вимоги про дострокове розірвання договору від позивача не отримувала, жодних повідомлень щодо невиконання позичальником кредитного договору не надходило. Вважає, що підстави для достроково виконання зобов'язання відсутні. Просила суд відмовити в задоволенні позову.
Представники відповідача-позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися заздалегідь та належним чином, про причин неявки суду не повідомляли. На попередніх засіданнях первинний позов не визнавали із підстав зазначених в запереченнях проти позову. Зустрічні позови підтримували за обставин викладених у позовних заявах та змінах до них.
Заслухавши пояснення представника позивача-відповідача, представників відповідача-позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що в первісний позов підлягає до часткового задоволення, а зустрічні позови не обґрунтовані та безпідставні, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Судом встановлено, що між ВАТ «НАДРА» (надалі - Банк) та гр. ОСОБА_2, 01 квітня 2008 року укладено Кредитний договір № 0104/08-228Ж(К) відповідно до якого Позичальнику Банком було надано кредит в розмірі 37599,00 доларів США, зі строком повернення до 31 березня 2033 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 13,69% відсотків річних. Кошти в повному обсязі були надані Відповідачу.
В свою чергу Відповідач зобов'язався відповідно до п.3.3.1, п.3.3.3 Кредитного договору погашати отриманий щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця. Мінімально необхідний щомісячний платіж складає 444,70 долара США.
Згідно ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Остаточне погашення кредиту Відповідач зобов'язаний здійснити до 31 березня 2033 року відповідно до п. 1.4 Кредитного договору.
01 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та гр. ОСОБА_3 було укладено Договір поруки 0104/08-228ЖК. Відповідно до п.1.1 Договору поруки Вона поручилася за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань. Оскільки дані зобов'язання не виконані, відповідно до п.1.2 та п.1;4 Договору поруки ОСОБА_3 відповідає перед Кредитором (банком) у повному обсязі всім належним їй на праві власності майном.
Посилання відповідачів на не повідомлення та не надіслання Банком повідомлення про розірвання кредитного договору та договору поруки суд до уваги не приймає, так як відповідно до п. 4,2,4 кредитного договору банк має право вимагати від Позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс чергові мінімально необхідні платежі у термін, визначений п. 3,3,3 цього договору, також у випадках не виконання умов передбачених у п. 4,3,6 цього Договору. Жодного застереження та вказівки на попереднє надіслання будь-яких повідомлень в договорі не визначено. Крім того, вимоги про розірвання договору банком не поставлено, а тому і заперечення з цього приводу не підлягають дослідженню.
Відповідно до п. 3.3.6 іпотечного договору №0104/08-228Ж(К) від 01 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М., та зареєстрованого в реєстрі за № 1153, банк має право звернути стягнення на Предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання Зобов'язання (або тієї чи іншої його частини), воно не буде виконане. В забезпечення повернення наданого кредиту відповідно до вказаного іпотечного договору, надано в іпотеку Банку наступне нерухоме майно: земельна ділянка № 2 (два) площею 0,1076 га, кадастровий номер 5610100000:01:054:0328, цільове призначення - для житлової та громадської забудови, що розташована на території Рівненської міської ради Рівненської області.
Крім того, між ВАТ «НАДРА» та гр. ОСОБА_2, 01 квітня 2008 року укладено Кредитний договір №0104/08-229Ж(К) відповідно до якого Позичальнику Банком надано кредит в розмірі 37243,80 долара США, зі строком повернення до 31 березня 2033 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 13,69% річних. Кошти в повному обсязі були надані Відповідачу.
В свою чергу Відповідач1 зобов'язався відповідно до п.3.3.1, п.3.3.3 Кредитного договору погашати отриманий щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця. Мінімально необхідний щомісячний платіж складає 442,27 долара США. Остаточне погашення кредиту Відповідач зобов'язаний здійснити до 31 березня 2033 року відповідно до п. 1.4 Кредитного договору. 01 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та гр. ОСОБА_3 було укладено Договір поруки 0104/08-229ЖК.
Відповідно до п.1.1 Договору поруки Вона поручилася за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань. Оскільки дані зобов'язання не виконані, відповідно до п.1.2 та п.1.4 Договору поруки ОСОБА_3 відповідає перед Кредитором (банком) у повному обсязі всім належним їй на праві власності майном та грошовими коштами.
Відповідно до п. 3.3.6 іпотечного договору №0104/08-229Ж(К) від 01.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М., зареєстрованого в реєстрі за №1150, банк має право звернути стягнення на Предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання Зобов'язання (або тієї чи іншої його частини), воно не буде виконане.
В забезпечення повернення наданого кредиту відповідно до вказаного іпотечного договору, надано в іпотеку Банку наступне нерухоме майно: земельна ділянка № З (три) площею 0,1064 га, кадастровий номер 5610100000:01:054:0329 цільове призначення - для житлової та громадської забудови, що розташована на території Рівненської міської ради Рівненської області.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Позивач посилається на підставу недійсності правочину, а саме на недотримання в момент вчинення правочину ч. 1 ст. 205 ЦК України, а саме, що правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Судом в судовому засіданні не встановлено порушення будь-яких вимог статті 203 ЦК України під час укладення кредитного договору, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.
Суд не приймає до уваги посилання позивача про те, що виключно в національній валюті повинне бути укладене кредитне зобов'язання між ним та банком.
Статтею 192 Цивільного кодексу України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Пункт 1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ № 49 від 08.02.2000 року, визначає, що використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором Банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи викладене, виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором в частині отримання кредитних коштів, повернення суми кредиту та сплати процентів у іноземній валюті не є використанням іноземної валюти як засобу платежу, відповідно, дія статей 192 та 533 Цивільного кодексу України на дані правовідносини банку та позичальника не розповсюджується. При цьому, слід зазначити, що чинне законодавство України не забороняє надання кредиту в іншій валюті, ніж валюта України.
Статтею 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями. Судом встановлено, що ВАТ КБ «Надра» має всі необхідні ліцензії, щоб здійснювати валютні операції відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121 -III від 07.12.2000 р. та Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 р..
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, з врахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, Цивільний кодекс закріпив принцип свободи договору. Змістом договору є ті умови, на яких сторони погодились виконувати договір.
Кредитні договори № 0104/08-228ЖК та № 0104/08/229-ЖК від 01 квітня 2010 року укладено саме на суму 37499,00 доларів США та на суму 37243,80 доларів США. Пунктами 3.3.1 Кредитних договорів визначено, що щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 442,27 доларів США та 444,70 доларів США. Тобто слідує, що позивальник взяв на себе зобов'язання повертати заборгованість по кредитах у конкретні строки і саме в доларах США. Крім того, відповідно до п. 3,3,2 Кредитних договорів позивальник сплачує Банку Кредит та передбачені п.п. 1.3.1 цих договорів платежі у валюті кредиту, тобто також в доларах США.
Щодо посилання на покладення всіх ризиків, які виникають при виконання кредитних договорів банком на позичальника, то в даному випадку принцип справедливості не порушується, так як випливає із вимог 1046, 1054 ЦК України, відповідно до яких відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань, як це передбачено ст.. 617 ЦК України. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.. 625 ЦК України). Отже, відповідач-позивач зобов'язаний виконувати кредитні договори у відповідності до їх умов та вимог законодавства.
Таким чином, судом встановлено, що кредитні договори відповідають вимогам діючого цивільного законодавства. Після досягнення згоди по всім істотним його умовам вони були підписані сторонами і жодних заперечень відповідачем-позивачем ОСОБА_2 на момент укладення договору не було висловлено. Додаткових договорів про зміну істотних умов договорів укладено між сторонами не було.
Посилання відповідача-позивача ОСОБА_2 на ст.. 652 ЦК України не приймається судом, так як розірвання (зміна) договору у зв'язку із істотними змінами обставин є самостійним випадком припинення (зміни) договірних зобов'язань, метою якого є необхідність відновлення балансу інтересів сторін договору, істотно порушеного внаслідок непередбачуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежить від волі сторін. Відповідач-позивач в позовних заявах просить визнати кредитні договори і як наслідок договори іпотеки недійсними, а не розірвати їх в судовому порядку.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що кредитні договори не можуть бути визнані недійсними, та як наслідок не тягнуть за собою визнання недійсними договорів іпотеки та двосторонньої реституції.
Судом встановлено, та відповідачем-позивачем ОСОБА_2, що і підтверджено ним в запереченнях проти позову, та в розрахунках, порушення виконання кредитних зобов'язань було допущено з листопада 2008 року, тобто в позивача-відповідача виникло право на підставі п. 4,2,4 кредитних договорів звернутися до суду із позовом про дострокове повернення суми боргу та сплати відповідних нарахувань, неустойки. Таким чином, загальна сума боргу відповідачів, що підлягає стягненню складає 710503,19 гривень, що стверджується наданими розрахунками.
Щодо позовної вимоги позивача-відповідача про стягнення боргу шляхом заставного майна, то вказана вимога є необґрунтованою взагалі, позивачем всупереч ст.. 60 ЦПК України не доведено обґрунтованість даної позовної вимоги, а тому вона задоволенню не підлягає.
За статтею 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Судом не встановлено підстав для звільнення відповідачів від сплати судового збору, а тому з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 1700 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 82, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитними договорами - задовольнити частково.
В задоволенні позовів ОСОБА_2 до ВАТ КБ «Надра» про визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки - відмовити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість по кредитним договорам в розмірі 710503,19 грн.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» судові витрати по справі в розмірі 1820 грн.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в 10 денний строк заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в 20 денний строк після подачі цієї заяви апеляційної скарги . Рішення може бути також оскаржено і без подання заяви про апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення. У випадку неподання заяви про апеляційне оскарження в 10 денний строк рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя - підпис
Копія вірно:
Суддя Рівненського міського суду С.П.Харечко