ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.02.2024Справа № 910/17744/23
За позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Хмельницькгаз";
до Антимонопольного комітету України;
про визнання протиправним та скасування рішення. Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Рябий І. П.
Представники:
Від позивача: Доценко О. І., адвокат, довіреність № 01 Др-3-0124 від 09.01.2024;
Роговий М.В., адвокат, ордер серії АА № 1375099 від 17.11.2023;
Від відповідача: Пащенко М.В, уповноважена особа.
Акціонерне Товариство "Оператор Газорозподільних систем "Хмельницькгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення № 50-р/тк від 03.10.2023 Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного Комітету України, у справі № 128-26.13/3-23 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та застосування штрафу у розмірі 529 375 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17744/23, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 19.12.2023.
25.12.2023 від Антимонопольного комітету України до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Хмельницькгаз" 01.01.2024 до господарського суду надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/17744/23 до судового розгляду по суті на 06.02.2024.
У судових засіданнях 06.02.2024, 20.02.2024 судом оголошувалися перерви.
Під час розгляду спору по суті 27.02.2024 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 27.02.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своє відзиві на позовну заяву.
27.02.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.10.2023 Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України (далі також - Комітет, відповідач) прийняла рішення № 50-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - рішення, рішення № 50-р/тк, спірне рішення, оскаржуване рішення) у справі № 128-26.13/3-23, яким визнала, що Акціонерне товариство "Оператор газорозподільних систем "Хмельницькгаз" (далі також - АТ "Хмельницькгаз", позивач, Товариство), вчинило порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 11.11.2022 № 128-29.3/01-3049е у встановлений ним строк.
За порушення, вказане в пункті 1 резолютивної частини рішення № 50-р/тк, на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільних систем "Хмельницькгаз" накладено штраф у розмірі 529 375,00 грн.
Позивач не погоджуючись з висновками Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу у справі № 128-26.13/3-23, звернувся до Господарського суду міста Києва на підставі ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" з позовом про визнання протиправним та скасування рішення № 50-р/тк з підстав порушення та неправильного застосування відповідачем норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
З матеріалів справи вбачається, що копію оскаржуваного рішення було отримано позивачем 17.10.2023.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується, що рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 03.10.2023 № 50-р/тк у справі № 128-26.13/3-23 позивач отримав 17.10.2023, останній звернувся до господарського суду 17.11.2023 (позовну заяву сформовано в системі "Електроннийй суд" 17.11.2023, яку зареєстровано в господарському суді 20.11.2023) з позовом про скасування оспорюваного рішення в межах строку, визначеного Законом України "Про захист економічної конкуренції".
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
У Комітеті здійснюються дослідження щодо наявності в діях операторів газорозподільних систем (далі - Оператори ГРМ) ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які полягали в заниженні даних протягом листопада 2020 року та травня 2022 року про остаточні прогнозовані обсяги відборів / споживання споживачів пов'язаних газопостачальних компаній, що не вимірюються щодобово, на підставі яких здійснюється попередня алокація, до обсягів реальних подач природного газу пов'язаних газопостачальних компаній в газотранспортну систему (далі - Дослідження).
З метою повного, всебічного та об'єктивного проведення Досліджень, керуючись статтями 7, 16, 22 та 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", на адресу АТ "Хмельницькгаз" направлено вимогу Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 11.11.2022 № 128-29.3/01-3049е (далі - Вимога), у якій Товариству запропоновано в 10-денний строк із дня отримання Вимоги надати Комітету інформацію.
Одночасно у Вимозі зазначалось, що відповідно до статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" вимоги органу Комітету є обов'язковими для виконання у визначені ним строки.
Відповідно до статті 221 зазначеного Закону, суб'єкти господарювання, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Комітету подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для виконання Комітетом завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Також у Вимозі Товариство було повідомлене про те, що відповідно до п. 13, 14, 15 ст. 50 та ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", неподання органу Комітету інформації в установлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки, подання недостовірної інформації визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і тягнуть за собою відповідальність у вигляді штрафу у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Таким чином, Товариство було поінформовано Комітетом про правові наслідки неподання інформації у встановлений строк, подання недостовірної інформації або подання інформації в неповному обсязі.
Крім того, у Вимозі зазначалось, що в разі відсутності можливості надання запитуваної інформації у встановлений вимогою строк - не пізніше кінцевої дати для надання відповіді, визначеної у Вимозі, Товариство може звернутися до Комітету з обґрунтованим клопотанням щодо продовження строку надання інформації на Вимогу з поясненням причин неможливості надання запитуваної інформації у визначений Вимогою строк.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0303515292198, Вимогу Товариство отримало 21.11.2022.
Враховуючи зазначене, останній день надання інформації на Вимогу припадав на 01.12.2022.
Товариство надало відповідь на Вимогу листом № 29001-Лв-11754-1222 від 01.12.2022 (вх. Комітету № 8-01/11735 від 19.12.2022) (далі - Лист).
Однак, обґрунтованого клопотання про продовження строку надання інформації на Вимогу, з поясненням причин неможливості надання запитуваної інформації у визначений у Вимозі строк, до Комітету від Товариства не надходило.
Разом із тим Лист Товариства відповідно до (трекінгу) поштових відправлень АТ "Укрпошта" № 2901701605548, який зазначено на конверті Товариства, було надано на відправку у відділення АТ "Укрпошта" 14.12.2022, про що також свідчить відбиток календарного штемпеля АТ "Укрпошта" на конверті Товариства з датою 14.12.2022.
Для з'ясування обставин отримання Вимоги та відправлення відповіді на Вимогу, Комітет звернувся до АТ "Укрпошта" з листом від 04.01.2023 № 128-29.3/01-261е.
У відповідь на лист Комітету від 04.01.2023 № 128-29.3/01-261е АТ "Укрпошта" листом від 10.01.2023 № 103.003.-190-23 (вх. Комітету № 8-01/867 від 12.01.2023) (далі - лист АТ "Укрпошта") підтвердило, що Вимога вручена уповноваженому представнику за довіреністю від 10.05.2020 № 007.2Др-35-0522 на одержання пошти АТ "Хмельницькгаз" - Семенюк Н.О. під підпис 21.11.2022.
Крім того, у листі АТ "Укрпошта" зазначено, що відповідно до автоматизованої системи АТ "Укрпошта" рекомендований лист № 2901701605548 (лист-відповідь Товариства на Вимогу № 29001-Лв-11754-1222 від 01.12.2022) прийнятий у ВПЗ № 17 м. Хмельницький 14.12.2022.
З наведеного вбачається, що Товариство не надало Комітету інформації у встановлений державним уповноваженим Комітету у Вимозі строк.
У зв'язку з чим, розпорядженням Голови Комітету - державного уповноваженого від 25.01.2023 № 01/9-р розпочато розгляд справи № 128-26.13/3-23 за ознаками вчинення АТ "Хмельницькгаз" порушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 11.11.2022 № 128-29.3/01-3049е у встановлений ним строк.
Листом Комітету від 04.01.2023 № 128-29.3/01-261е надіслано до АТ "Укрпошта" вимогу про надання інформації, відповідь надана листом АТ "Укрпошти" від 10.01.2023 № 103.003.-190-23 (вх. Комітету № 8-01/867 від 12.01.2023).
Листом Комітету від 25.01.2023 № 128-26.13/01-2755е Товариство повідомлено про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Листом Комітету від 07.04.2023 № 128-26.13/01-5677е відповідачу надіслано копію Подання.
Листом від 01.05.2023 № 29001-Лв-5375-0423 (вх. Комітету № 8-01/6437 від 02.05.2023) АТ "Хмельницькгаз" надало заперечення на Подання.
Листом Комітету від 08.05.2023 № 128-29.3/01-6532е надіслано до АТ "Укрпошта" вимогу про надання інформації, відповідь надана листом АТ "Укрпошти" від 19.05.2023 № 103.003.-4181-23 (вх. Комітету № 8-01/682-кі від 22.05.2023).
Листом Комітету від 30.05.2023 № 128-29.3/01-7158е надіслано до АТ "Укрпошта" вимогу про надання інформації, відповідь надана листом АТ "Укрпошти" від 05.06.2023 № 103.003.-4834-23 (вх. Комітету № 8-01/7791 від 06.06.2023).
Листом Комітету від 09.06.2023 № 128-26.13/01-7442е надіслано до АТ "Хмельницькгаз" вимогу про надання інформації, відповідь надана листом АТ "Хмельницькгаз" від 19.06.2023 № 29001-Лв-7607-0623 (вх. Комітету № 8- 01/8542 від 23.06.2023).
Листом Комітету від 03.07.2023 № 128-29.3/01-8083е надіслано до АТ "Укрпошта" вимогу про надання інформації, відповідь надана листом АТ "Укрпошти" від 10.07.2023 № 103.003.-6508-23 (вх. Комітету № 8-01/9300 від 18.07.2023).
За результатами розгляду справи № 128-26.13/3-23 дії Товариства кваліфіковано як порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 11.11.2022 № 128-29.3/01-3049е у встановлений ним строк.
У зв'язку з наведеним на АТ "Хмельницькгаз" накладено штраф у розмірі 529 375,00 грн.
Суд вказує, що відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Комітет має повноваження вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно - господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків.
За змістом п. 1, 2 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України має, зокрема, такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має, зокрема, такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", державний уповноважений Комітету має право при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Положеннями ст. 22 та 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", передбачено, що вимоги державного уповноваженого Комітету є обов'язковими для виконання у визначений ним строк; суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу державного уповноваженого Комітету подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Комітетом завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Таким чином, враховуючи положення наведених норм чинного законодавства, а також встановлені фактичні обставини справи, Комітет, у межах наданих йому повноважень, мав право витребувати у суб'єкта господарювання відповідну інформацію, а останній зі свого боку, зобов'язаний був надати відповідну інформацію у повному обсязі та у встановлені Комітетом строки.
Згідно з п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", неподання інформації Комітету у встановлені органами Комітету строки є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Отже, неподання інформації Антимонопольному комітету України у встановлені ним строки є актом невиконання заснованої на законі вимоги державного органу, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність.
Законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, у яких уповноважені особи АМК мають право вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання та інших осіб.
Суд звертає увагу на те, що обов'язок надання інформації на запит (вимогу) уповноваженої особи Комітету повинен виконуватися суб'єктом господарювання незалежно від того, чи розпочата Комітетом справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених законом.
Закон України "Про Антимонопольний комітет України" та інші нормативно-правові акти не містять положень про право суб'єктів господарювання на відмову від виконання вимоги уповноваженої особи Комітету щодо подання інформації, необхідної для реалізації завдань, покладених на Комітет.
Близька за змістом правова позиція неодноразово висловлена у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/1589/17, від 17.09.2019 у справі № 904/332/19, від 24.10.2019 у справі № 904/781/19, від 19.12.2019 у справі № 910/12403/18.
Законодавчі акти України про захист економічної конкуренції не обмежують коло тих суб'єктів господарювання, у яких органом Антимонопольного комітету може бути витребувана інформація, лише тими особами, які беруть участь у справі.
Саме орган Антимонопольного комітету України визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб'єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом Антимонопольного комітету України інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Близька за змістом правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 915/827/18, від 04.07.2019 у справі № 910/13461/18, від 01.08.2019 у справі № 910/15697/18, від 07.08.2019 у справі № 910/13460/18, від 07.08.2019 у справі № 910/13472/18, від 26.09.2019 у справі № 910/12393/18.
Суд зазначає, що законодавство про захист економічної конкуренції не визначає певної форми витребування інформації, у зв'язку з чим його може бути здійснено у будь-якій письмовій формі, крім тієї, щодо якої є пряма заборона закону, з урахуванням, однак, того, що у разі заперечення суб'єктом господарювання факту отримання ним запиту про надання інформації орган Антимонопольного комітету України має подати господарському суду належні докази надсилання такого запиту. Відповідні докази мають свідчити про надіслання запиту за місцезнаходженням суб'єкта господарювання, визначеним згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, і про отримання його від підприємства зв'язку уповноваженою на це особою відповідно до Правил надання поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (пункт 13.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства").
Аналогічний за замістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 922/1124/18.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що Вимогу Комітету отримано представником Товариства о 16.30 годині 21.11.2022, а реєстрація Вимоги в АТ "Хмельницькгаз" відбулась 22.11.2022, у зв'язку з чим, на думку Товариства, 10-ти денний строк надання відповіді на Вимогу припадав на 02.12.2022.
При обґрунтуванні вказаного твердження Товариство посилається на пункт 1 розділу 4 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях відповідно до якого, зареєстровані документи передаються на розгляд керівництва установи в день їх надходження або наступного робочого дня у разі надходження документів у неробочий час.
Проте з наведеним твердженням суд погодитися не може з огляду на таке.
Як встановлено Комітетом та не заперечується позивачем, графік роботи АТ "Хмельницькгаз" на його офіційному веб-сайті визначено таким чином: з понеділка - четвер з 08:00 до 17.00, а у п'ятницю з 08:00 до 16:00. Робочий день 21.11.2022 - це понеділок, а отже робочий день АТ "Хмельницькгаз" 21.11.2022 завершувався о 17:00.
Суд вказує, що датою фактичного отримання вимоги юридичною особою слід вважати дату вручення вимоги особі, уповноваженій юридичною особою на отримання кореспонденції, адресованій цій юридичній особі (постанова Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 922/1126/18).
Відповідно до пункту 2 загальної частини Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі також - Правила № 270 в редакції, чинній на момент отримання Товариством Вимоги Комітету та надання відповіді на вказану Вимогу, а саме 01.02.2022), вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу.
Згідно загальної частини Правил № 270, одержувачем є - адресат або особа, уповноважена ним на одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом.
Згідно з пунктом 94 Правил № 270 передбачено, що порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил. Прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.
Відповідно до пункту 96 Правил №270, реєстровані поштові відправлення (крім рекомендованих), адресовані юридичним особам, видаються їх представникам, уповноваженим на одержання пошти, в об'єкті поштового зв'язку на підставі довіреності, оформленої в установленому порядку. Копія довіреності, засвідчена в установленому порядку, зберігається в об'єкті поштового зв'язку.
З наведеного вбачається, що підпис уповноваженого представника суб'єкта господарювання на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення є належним доказом отримання таким суб'єктом Вимоги Комітету.
Разом з тим, суд вказує, що вхідна реєстраційна дата на отриманому документі не є належним доказом вручення, оскільки реєстрація внутрішньої вхідної кореспонденції проводиться позивачем, який є зацікавленою особою, а не незалежним органом, на власний розсуд (ухвали Верховного Суду від 27.11.2023 № 927/68/23, від 18.12.2019 № 905/477/18).
Верховний Суд в ухвалі від 14.08.2023 у справі № 904/4155/20 зазначив, що штамп вхідної кореспонденції на копії документа не є належним доказом вручення зазначеного документа саме в той день, який відображений у штемпелі вхідної кореспонденції, оскільки є внутрішнім документом особи. Належними доказами отримання можуть бути, зокрема поштовий конверт зі штрихкодовим ідентифікатором у якому копія документа надійшла особі, витяг з електронного реєстру руху поштових відправлень АТ "Укрпошта".
Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповіді АТ "Укрпошта" від 10.01.2023 № 103.003.-190-23 (вх. Комітету № 8-01/867 від 12.01.2023) на лист Комітету від 04.01.2023 № 128-29.3/01-261е, Вимога вручена уповноваженому представнику за довіреністю від 10.05.2020 № 007.2Др-35-0522 на одержання пошти АТ "Хмельницькгаз" - Семенюк Н.О. під підпис 21.11.2022.
Таким чином, суд вказує, що датою отримання Товариством Вимоги Комітету є 21.11.2022, а 10-ти денний строк для отримання відповіді на вимогу припадав на 01.12.2022, у зв'язку з чим твердження позивача в цій частині відхиляються судом як такі, що є законодавчо необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи.
Крім того позивач вказує, що відповідь на вимогу Комітету була зареєстрована Товариством 01.12.2022 за № 29001-Лв-11754-1222, та, в свою чергу, 01.12.2022 мало намір здійснити направлення вказаної відповіді на адресу Комітету, у зв'язку з чим відповідальний працівник прибув о 14.00 години до відділення пошти з метою здачі поштової кореспонденції для відправлення, проте о 14.21 годині було оголошено повітряну тривогу, яка закінчилася о 15.34 год та як наслідок, Товариство, з незалежних від нього причин, було позбавлене можливості взагалі здійснити відправку 01.12.2022 з відділення поштового зв'язку №17 м. Хмельницького, оскільки електропостачання в відділенні було з 09:00 по 11:00.
Позивач вказує, що відповідь на вимогу Комітету № 128-29.3/01-3049е від 11.11.2022 року, зареєстровану за №29001-Лв-11754-1222 від 01.12.2022 було надано 02.12.2022 у відділення поштового зв'язку № 17 м. Хмельницький АТ "Укрпошта" для здійснення відправки, що підтверджується реєстром поштових відправлень від 02.12.2022 з відміткою відділення поштового зв'язку №17 м. Хмельницький про прийняття таких поштових відправлень, а відтак, на думку позивача, Товариством підготовлено та надано до відділення поштового зв'язку відповідь на вимогу Комітету № 128-29.3/01-3049е від 11.11.2022 в строк встановлений головою Антимонопольного комітету України - державним уповноваженим Антимонопольному комітету України, тобто протягом 10 днів з моменту отримання, тобто до 02.12.2022.
Однак з наведеними твердженнями позивача суд погодитися не може з огляду на наступне.
За змістом ч. 3 ст. 62 "Про захист економічної конкуренції", строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення необхідні документи здано на пошту. У разі неотримання документів Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням відповідна особа надає належні докази на підтвердження факту направлення таких документів поштою.
Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказу направлення відповіді на Вимогу Комітету, позивачем надано реєстром поштових відправлень від 02.12.2022 з відміткою відділення поштового зв'язку №17 м. Хмельницький про прийняття таких поштових відправлень.
В свою чергу, відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 62 Закону України "Про захист економічної конкуренції", останній день строку триває до 24 години, але, коли в цей строк необхідно було вчинити дію в Антимонопольному комітеті України чи його територіальному відділенні, строк закінчується в момент закінчення робочого дня.
За визначенням ст. 1 Закону України "Про поштовий зв'язок", поштові відправлення - листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі поштові контейнери, оформлені відповідно до законодавства України.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю (п. 11 Правил №270).
Суд вказує, що Комітет з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи звернувся з вимогами від 08.05.2023 № 128-29.3/01-6532е, від 30.05.2023 № 128-29.3/01-7158е та від 03.07.2023 № 128-29.3/01-8083е про надання інформації до АТ "Укрпошта".
Як вбачається з матеріалів справи, а саме листа АТ "Укрпошта" від 19.05.2023 № 103.003.-4181-23 (вх. Комітету № 8-01/682-кі від 22.05.2023), відповідно до автоматизованої системи АТ "Укрпошта" рекомендований лист № 2901701605548 прийнятий у ВПЗ № 17 14.12.2022 та в той же день відправлений за призначенням, що підтверджується копією накладної на відправлену пошту ф. 16.
При цьому листами АТ "Укрпошта" від 05.06.2023 № 103.003.-4834-23 (вх. Комітету № 8-01/7791 від 06.06.2023) та від 10.07.2023 № 103.003.-6508-23 (вх. Комітету № 8-01/9300 від 18.07.2023) зазначено, що за повідомленням начальника ВПЗ № 17, відбиток календарного штемпеля на реєстрах поштових відправлень АТ "Хмельницькгаз" від 02.12.2022, 07.12.2022, 09.12.2022 та 14.12.2022 проставлено на вимогу представників АТ "Хмельницькгаз", так як оригінал, зокрема, реєстру від 02.12.2022, зі слів представника, було втрачено.
Крім того, за інформацією АТ "Укрпошта", реєстр на відправку до п'яти поштових відправлень не передбачений вимогами Регламенту внутрішньої письмової кореспонденції, затвердженого наказом АТ "Укрпошта" від 21.12.2020 № 1263, тому копії таких документів не залишаються у ВПЗ.
Також АТ "Укрпошта" зазначило, що надана копія реєстру поштових відправлень АТ "Хмельницькгаз" не може бути підтвердженням відправлення реєстрованих поштових відправлень.
АТ "Укрпошта" також зазначало, що відповідно до наявних у ВПЗ № 17 накладних на відправлену пошту за період з 02.12.2022 по 14.12.2022 з ВПЗ № 17 здійснювалась відправка поштових відправлень за призначенням.
Відповідно до пункту 2 Правил № 270, згруповані поштові відправлення, поштові перекази - внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази, кількість яких становить п'ять і більше, що одночасно подаються для пересилання одним відправником.
Тобто, Правила № 270 також не передбачають складення реєстру згрупованих поштових відправлень, якщо одним відправником одночасно подається для пересилання поштові відправлення у кількості менше п'яти.
Крім того, як передбачено пунктом 2 Правил № 270, розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
Аналогічне визначення розрахункового документа міститься у п. 1.2. Регламенту внутрішньої письмової кореспонденції, затвердженого наказом АТ "Укрпошта" від 21.12.2020 № 1263.
Таким чином, розрахунковий документ, а саме фіскальний чек, підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
Суд вказує, що у розрахунковому документі, а саме фіскальному чеку, зазначена дата оплати саме 14.12.2022.
Крім того, суд зазначає, що на поштовому відправленні позивача, в якому містилася відповідь на Вимогу Комітету, наявний відбиток календарного штемпеля АТ "Укрпошта" з датою 14.12.2022.
Також суд вказує, що з наданого позивачем реєстру від 02.12.2022, неможливо встановити яке саме поштове відправлення направлялося 02.12.2022 на адресу Комітету.
У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме позивач, як особа, яка стверджує про направлення відповіді на Вимогу Комітету 02.12.2022, має довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування своїх вимог.
Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд вказує, що наданий позивачем, на підтвердження направлення відповіді на Вимогу, реєстр від 02.12.2022, не може бути більш вірогідним доказом, аніж інші докази, які наявні в матеріалах справи, про які зазначив суд у рішенні та на які посилався Комітет, обґрунтовуючи оспорюване рішення, а відтак вказаний доказ не може підтвердити правдивості тверджень позивача та не є таким, що заслуговує довіри.
Крім цього суд ще раз наголошує, що відповідь на вимогу Комітету позивач мав надати саме у строк до 01.12.2022.
При цьому суд вказує, що супровідний лист та копія журналу вихідної кореспонденції суб'єкта господарювання не можуть бути визнані достатніми доказами, які засвідчують факт дійсного відправлення запитуваної органами Комітету інформації, оскільки складені суб'єктом господарювання в односторонньому порядку й не підтверджуються відповідною поштовою квитанцією, тоді як отримання таких документів заперечується органом Комітету. (Постанова Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 916/2335/17).
Тобто факт реєстрації позивачем відповіді на Вимогу 01.12.2022 не може підтверджувати факт направлення вказаної відповіді 01.12.2022.
А відтак суд відхиляє твердження позивача в означеній частині як такі, що є законодавчо необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є порушення таким органом процедурних правил у розгляді справи про порушення конкурентного законодавства або при проведенні ним перевірки додержання суб'єктом господарювання конкурентного законодавства лише у випадках, коли відповідне порушення унеможливило або істотно ускладнило з'ясування фактичних обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення у справі.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем правомірно визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", дії позивача у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу заступника голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 11.11.2022 № 128-29.3/01-3049е у встановлений ним строк, та застосовано до Товариства штраф, передбачений ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення від 03.10.2023 № 50-р/к прийняте Тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням та доведенням обставин, які мають значення для справи, а також з відповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільних систем "Хмельницькгаз" до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення не підлягають задоволенню.
З огляду на наведене, судові витрати у справі покладаються на позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 27.03.2024.
Суддя О.В. Мандриченко