28 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/25039/23 пров. № А/857/3905/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу 4 Територіального вузла урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року, головуючий суддя - Гресько О.Р., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 4 Територіального вузла урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про зобов'язання вчинення певних дій,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до 4 Територіального вузла урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 року по 07.10.2023 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що на виконання судового рішення йому виплачено індексацію грошового забезпечення. Позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 01.01.2021 року по 07.10.2023 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії 4 Територіального вузла урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 року по 06.10.2023 року; зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 року по 06.10.2023 року в розмірі 50009,57 грн. (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів); в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, 4 Територіальний вузол урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні повинен бути розрахований по принципу пропорційності, співмірності, розумності та справедливості в розмірі 9030,55 грн.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.05.2023 року у справі №460/25039, яке набрало законної сили, позов задоволено повністю, зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
На виконання вказаного рішення суду 07.10.2023 року перераховано на картковий рахунок позивача кошти в розмірі 54 476,17 грн.
Позивач вважав, що у нього наявне право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 54476,17 грн. / 714422,45 грн. (виплачена сума на виконання судового рішення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,07. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 708,05 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,07 х 1009 (дні затримки розрахунку) = 50009,57 грн.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.т.117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
В ст.116 КЗпП України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
ст.117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Оскільки невиплачені суми грошового забезпечення позивачу не виплачено у день його виключення із списків, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За текстом постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18: 67. Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
З огляду на наведені мотиви, колегія суддів вважає, що відшкодування за час затримки, передбачене ч.2 ст.117 КЗпП, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Апеляційний суд застосовує принцип пропорційності враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Поряд з цим колегія суддів зазначає, що 19.07.2022 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-IX від 01.07.2022р. (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Тобто, з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку грошового забезпечення при звільненні відбувся в період дії поточної редакції ст.117 КЗпП України.
Отже, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців.
З матеріалів справи слідує, що середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням становив 708,05 грн.
За час затримки розрахунку за період з 01.01.2021 року по 06.10.2023 року розмір коштів, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складає 714 422,45 грн. (708,05 грн. х 1009 день).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року. у справі №821/1083/17, відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Оскільки Кодексом встановлено лише максимально допустиму суму відшкодування середнього заробітку, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити позивач.
У вказаному рішенні (постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17) також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають до задоволення у повному обсязі чи частково.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що ст.117 КЗпП України встановлена відповідальність подвійної правової природи. Це означає, що з однієї сторони її метою є встановлення відповідальності для роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні, а з іншої захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу у спосіб виплати компенсації.
При цьому, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні не є обставиною, яка перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівника (службовця), а тому і появи у нього інших джерел доходів. Враховуючи це, не відповідатиме принципу співмірності присудження в користь позивача усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку чи навіть середнього заробітку (грошового забезпечення) за шість місяців такої затримки, оскільки у такому випадку, передбачена ст.117 КЗпП України санкція перетворюватиметься на своєрідну компенсацію працівнику усього заробітку близьку за своїм змістом до тієї, яка застосовується при незаконному звільненні особи із займаної посади чи до повного грошового забезпечення під час проходження служби.
До того ж, вказаним вище Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022р., крім того, що внесені зміни у ст.117 КЗпП України, істотно змінено правове регулювання строків звернення до суду у спорах про виплату заробітної плати при звільненні.
Зокрема внесено зміни до ч. 2 ст. 233 КЗпП України та передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
Зміни внесені у ст.ст.116, 117 та 233 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків коли порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. Із урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору про виплату йому заробітної плати (грошового забезпечення), оскільки по-перше, він усвідомлює скорочені строки для звернення до суду із таким позовом та ймовірні негативні наслідки їх пропуску, а по - друге розуміє, що зволікання із тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме йому підстави в подальшому претендувати на виплату в його користь усієї суми середнього заробітку за весь період впродовж якого триває порушення його прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення).
Колегія суддів зазначає, що невиплата відповідачем усіх сум належних при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства. До того ж, у разі незгоди із розміром грошового забезпечення, позивач ще під час проходження служби мав право вживати відповідних заходів спрямованих на перерахунок (індексацію), чого зроблено не було.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 р. у справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При цьому, з урахуванням норми ст.117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, яка діє з 19.07.2022 року, співмірною буде сума вчасно не виплачена позивачу за 6 місяців до дати виплати 06.10.2023 року.
З огляду на зазначене, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, істотна частка середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені позивача складає: 54476, 17 грн. (сума, яку виплачено позивачу) : 714 422, 45 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 0,08%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,08% становить: 708,05 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,08% х 183 (кількість днів за пів року), яка максимально може бути взята в розрахунок (6 місяців) = 10 365,85 грн.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновків про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким адміністративний позов слід задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Територіального вузла урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задовольнити частково, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі №460/25039/23 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії 4 Територіального вузла урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 року по 06.10.2023 року.
Зобов'язати 4 Територіальний вузол урядового зв'язку державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 року по 06.10.2023 року в розмірі 10 365,85 грн. (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич