Справа № 240/26544/23
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
27 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позов, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена одноразова грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 та індексації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення 2022 рік, обчисливши її розмір місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 та індексації.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
На підставі приписів ст. 312 КАС України апеляційну скаргу розглянуто в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено доказів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права протягом місячного строку, встановленого ч.5 ст. 122 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Колегія суддів зазначає, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, поняття "грошове забезпечення", «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій адміністративній справі охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Аналогічну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 22 травня 2020 року у справі № 808/3200/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19.
Відповідно до ч.ч.1-2 та ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до п. 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Наказ №260) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У п. 4 Наказу №260 визначено, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
- винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту);
- допомоги.
Згідно з пунктом 1 розділу ХХІІІ Наказу №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, відповідно до норм чинного законодавства грошова допомога на оздоровлення входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, колегія суддів виходить з того, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню до позовної вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю, в тому числі й грошової допомоги на оздоровлення, підлягають саме положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Так, частиною 2 ст.233 КЗпП України у редакції до 19.07.2022 року було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.233 КЗпП в редакції, яка чинна з 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,-у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Колегія суддів враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001) Верховний Суд у постанові від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Відповідно до змісту оскаржуваної ухвали суд першої інстанції встановив, що допомога на оздоровлення за 2022 рік, з розміром якої не погоджується ОСОБА_1 , була виплачена позивачу у травні 2022 року. Позивача звільнено зі служби та виключено з особового складу військової частини 24.07.2023.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
З урахуванням зазначеного, до правовідносин у цій справі підлягають застосуванню норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, відповідно до яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати строки звернення до суду, визначені нормами КАС України (ч.5 статті 122).
Предмет спору у даній справі стосується правових відносин після 19.07.2022, оскільки позивача звільнено з військової служби 24.07.2023 , тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Таким чином, до даних правовідносин застосовується тримісячний строк звернення до суду з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
З урахуванням зазначеного, ухвала про повернення позовної заяви підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Водночас, під час вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду та відкриття провадження у справі суд повинен встановити день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права та чи було дотримано роботодавцем обов'язок повідомити позивача про всі суми, які йому було нараховано та виплачено.
Частиною 3 ст. 312 КАС України визначено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно з ч.1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.