Справа № 240/36596/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
28 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.10.2021 № 00096102407 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (ненарахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування єдиного внеску за період з 20.10.2018 по 08.04.2021.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, зокрема, що позивач визнав обов'язок зі сплати ЄСВ, оскільки частково сплатив борг в розмірі 1909,46 грн.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з урахуванням наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач 30.04.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець.
10.04.2013 до Єдиного державного реєстру щодо позивача внесено запис за номером 23081750000003303 "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним".
Згідно з листом Виконавчого комітету Малинської міської ради від 08.04.2021 №Я-713/03-24 підставою для внесення запису за номером 23081750000003303 від 10.04.2013 до ЄДР відомостей про ОСОБА_1 зареєстрованого, як фізично особа-підприємець з 30.04.2004, був наказ від 12.04.2012 №575/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 за №569/20882, яким було затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Реєстраційна дія за номером 23081750000003303 була проведена на підставі відомостей інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які були передані тимчасовою міжвідомчою спеціальною комісією.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що 20.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора із заявою про зняття з державної реєстрації.
20.12.2018 до Єдиного державного реєстру внесено запис про Державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.
Крім того, встановлено, що позивач з 01.07.2014 до 16.03.2021 працював у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , що підтверджується копією трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи.
13.10.2021 Головним управлінням ДПС у Житомирській області прийнято рішення № 00096102407 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (ненарахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування єдиного внеску за період з 20.10.2018 по 08.04.2021.
Вважаючи, що дане рішення є протиправним, оскільки обов'язок для сплати єдиного соціального внеску у зазначений період у нього відсутній, оскільки офіційно працевлаштований ще з 2014 року до 16.03.2021, а роботодавцем нараховувався і сплачувався за нього єдиний соціальний внесок, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про його скасування.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2464-VI).
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).
Частиною другою ст.2 Закону № 2464-VI передбачено, що виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
При цьому, пунктом другим частини першої статті 1 зазначеного Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування
Поряд із цим, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція).
За приписами п.п. 3 п. 1 розділу ІІ Інструкції, яка кореспондується з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Таким чином, платниками єдиного податку є будь-які фізичні особи-підприємці незалежно від того, яку вони обрали систему оподаткування.
Згідно з абзацом першим п. 1, 2 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Проаналізувавши положення Закону №2464, Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 дійшов висновку, згідно з яким особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, у випадку якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі № 140/1777/19, від 02 квітня 2020 року у справі № 140/2475/19, від 27 січня 2022 року у справі № 540/1747/19, від 07.03.2023 у справі №320/2325/19, від 31.03.2023 у справі № 600/2686/21-а.
З матеріалів справи встановлено, що з 03.12.2007 до 30.06.2014 позивач працював у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , з 01.07.2014 до 16.03.2021 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , з 01.04.2021 до 28.04.2021 в ТОВ БМУ "Малинспецбуд".
Відповідно до довідки №13 від 29.03.2021, видної ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 працював у ФОП ОСОБА_2 в період з 01.07.2014 до 16.03.2021 на посаді водія та в період з січня 2018 року до лютого 2021 року роботодавцем нараховувався та сплачувався ЄСВ.
Відповідно до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , витяг з якої доданий до відзиву на позов, станом на 31.12.2018 за позивачем рахується недоїмка зі сплати ЄСВ в сумі 15230,80 грн (за період несплати ЄСВ за 2017 рік та І-ІІІ квартал 2018 року), яка періодично стягується в межах виконавчого провадження, та на суму якої до платника застосовується штраф і нараховується пеня.
13.10.2021 відповідачем прийнято рішення від № 00096102407 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача за період з 20.10.2018 до 08.04.2021 застосовано штраф у розмірі 160,03 грн., пеню у розмірі 721,75 грн., всього 881,78 грн.
Водночас, судом встановлено, що позивачем з 20.12.2018 припинено підприємницьку діяльність, про що внесено відомості державним реєстратором у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису 23080060002003303).
Як зазначалось вище, позивач у період з 01.07.2014 до 28.04.2021 був офіційно працевлаштований у фізичної особи-підприємця.
У відзиві представник відповідача зазначає, що відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» обліковується недоїмка, яка виникла за рахунок нарахувань:
- за 2017 рік на суму 8448,00 грн по терміну сплати 02.05.2018;
- за січень - березень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.04.2018;
- за квітень - червень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.07.2018;
- за липень - вересень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.10.2018.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків станом на 12.04.2021 загальна заборгованість становить 15230,80 грн.
Відповідачем сформовано позивачу вимогу про сплату недоїмки з ЄСВ від 26.05.2021 № Ф-59998-53 на суму 15230,80 грн.
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 26 травня 2021 року № Ф- 59998-53 на суму 15 230,80 грн.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки протягом періоду, за який нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ОСОБА_1 був працевлаштований у ФОП ОСОБА_2 , а його роботодавцем сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є протиправним та підлягає скасуванню.
Посилання апелянта на необхідність звернення позивача до податкового органу із заявою про списання суми податкового боргу на підставі положень Закону №595-ІХ колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки визначений цим Законом порядок анулювання недоїмки зі сплати ЄСВ встановлено для скасування безспірної суми ЄСВ, яка виникла у платників податків у зв'язку з відсутністю доходу (прибутку) внаслідок запровадженням карантинних обмежень. Однак, в даному випадку судом встановлено відсутність у податкового органу законних підстав для нарахування позивачу недоїмки зі сплати ЄСВ.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.