Справа № 240/1031/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
28 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про зупинення стягнення, визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Житомирській області з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.11.2020 №Ф-852-17 У у сумі 27140,74 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з урахуванням наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 27.09.2006 до 25.10.2021.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області сформовано вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з ЄСВ від 09.11.2020 №Ф-852-17 У на суму 27140,74 грн.
При цьому, у вимозі №Ф-852-17 У від 09.11.2020 з єдиного соціального внеску на загальну суму 27140,74 грн. відсутні відомості щодо періоду, за який нараховано борг.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що за ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати ЄСВ на суму 27140,74 грн., яка виникла за рахунок наступних нарахувань:
- 19.04.2018 нарахування єдиного внеску на січень-березень 2018 року на сум 2457,18 грн. по терміну сплати 19.04.2018, недоїмка становить 2457,18 грн.;
- 19.07.2018 нарахування єдиного внеску за квітень-червень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.07.2018, недоїмка становить 4914,36 грн;
- 19.10.2018 нарахування єдиного внеску за липень-вересень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.10.2018, недоїмка становить 7371,54 грн;
- 21.01.2019 нарахування єдиного внеску на жовтень-грудень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 21.01.2019, недоїмка становить 9828,77 грн;
- 19.04.2019 нарахування єдиного внеску на січень-березень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.04.2019, недоїмка становить 12582,90 грн;
- 19.07.2019 нарахування єдиною внеску на квітень-червень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.07.2019. Недоїмка становить 15337,08 грн;
21.10.2019 нарахування єдиною внеску за липень - вересень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 21.10.2019, недоїмка становить 18091,26 грн;
20.01.2020 нарахування єдиного внеску на жовтень - грудень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 20.01.2020. Недоїмка становить 20845,44 грн.
- за січень-лютий 2020 року на суму 2078,12 грн по терміну сплати 20.07.020. Недоїмка становить 22923,56 грн;
- за червень 2020 року на суму 1039,06 грн по терміну сплати 20.07.2020. Недоїмка становить 23962,60 грн;
- за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн по терміну сплати 19.10.2020. Недоїмка становить 27140,74 грн.
З доданої до матеріалів справи копії послужного списку ОСОБА_1 встановлено, що з 2014 до 24.12.2020 він проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, позивачем надано довідку за формою ОК-5, з якої встановлено, що за період з січня 2018 року по червень 2021 року включно позивач отримував за місцями своєї служби грошове забезпечення, з якого сплачувався ЄСВ.
Не погодившись із сформованою відповідачем вимогою, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
У статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом №2464, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 якого платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відтак, платниками єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску є фізичні особи-підприємці, незалежно від отримання ними доходу (прибутку).
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.
Проаналізувавши положення Закону №2464, Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 дійшов висновку, згідно з яким особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, у випадку якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі № 140/1777/19, від 02 квітня 2020 року у справі № 140/2475/19, від 27 січня 2022 року у справі № 540/1747/19, від 07.03.2023 у справі №320/2325/19? від 31.03.2023 у справі № 600/2686/21-а.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у січня 2018 року по вересень 2020 рокусічня 2018 року по вересень 2020 рокувипадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до абзацу першого частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Відповідно до матеріалів справи податковим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати ЄСВ за період з січня 2018 року по вересень 2020 року в сумі 27140,74 грн.
Водночас, доданими до матеріалів справи письмовими доказами підтверджується, що в зазначений період ОСОБА_1 був працевлаштований в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19).
Згідно з довідкою за формою ОК-5 в період з січня 2018 року по червень 2021 року включно позивач отримував за місцями своєї служби грошове забезпечення, з якого роботодавцем сплачувався ЄСВ.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки протягом періоду, за який нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ОСОБА_1 був працевлаштований у ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його роботодавцем сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.11.2020 №Ф-852-17 У у сумі 27140,74 грн.
Посилання апелянта на необхідність звернення позивача до податкового органу із заявою про списання суми податкового боргу на підставі положень Закону №595-ІХ колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки визначений цим Законом порядок анулювання недоїмки зі сплати ЄСВ встановлено для скасування безспірної суми ЄСВ, яка виникла у платників податків у зв'язку з відсутністю доходу (прибутку) внаслідок запровадженням карантинних обмежень. Однак, в даному випадку судом встановлено відсутність у податкового органу законних підстав для нарахування позивачу недоїмки зі сплати ЄСВ за період січня 2018 року по вересень 2020 року.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.