28 березня 2024 рокусправа № 380/6855/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - військова частина НОМЕР_2 , відповідач), у якій просить суд (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та відмови у частини позовної вимоги про виплату допомоги на оздоровлення у 2022 році):
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 прикордонної служби України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 2009 по 2022 роки;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх га постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2009 по 2022 роки;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня 2022 року;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби автотранспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня 2022 року;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку по сумах компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та грошової компенсації вартості тримане речове майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження військової служби не отримувала у повному обсязі грошового забезпечення. Зокрема зазначає, що на день звільнення з військової служби не отримала компенсації щодо додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 2009 по 2022 роки, та грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.
Ухвалою від 10.04.2023 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 22.05.2023 суддя відкрила спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Відповідач позову не визнав. 06.06.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 41600). Відповідач зазначив, що військовою частиною 17.04.2022 було здійснено виплату на особистий рахунок позивача у сумі 148111,74 грн., з яких: 46402,72 грн. - компенсація невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (112 к.д.); 1242,93 грн. - компенсація невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік (3 к.д.); 74575,80 грн. - одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Відповідно до абзацу 3 п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. У зв'язку з чим позивачу було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, то відповідач зазначає, що у ході бойових дій у м. Маріуполі в ході бойових дій захоплено або знищено службові приміщення НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ). Арматурна картка позивача зберігалася в управлінні прикордонного загону, що на даний час перебуває на окупованій території України. Відтак, здійснити нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно неможливо. У зв'язку з наведеним відповідач у задоволенні просив відмовити повністю.
Ухвалою від 19.06.2023 суд продовжив розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
В судових засіданнях позивач та її представник уточнені позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовольнити.
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Ухвалою від 19.07.2023 суд витребував у Адміністрації Державної прикордонної служби України докази у справі.
Крім того, протокольною ухвалою від 19.07.2023 суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою від 19.10.2023 суд витребував у ІНФОРМАЦІЯ_1 докази у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії - кухаря відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІІ категорії (ти Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 категорії), (П-017497).
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_4 «Про особовий склад» від 23.02.2020 № 1-ОС «Про особовий склад» припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_1 (П-017497), молодшого інспектора прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип Б), звільнено з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 18.01.2022 № 26-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У цьому наказі визначено відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за невикористану порічну основну відпустку за 2022 рік за 03 календарних дні та компенсацію за 112 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 та 2022 роки.
18.01.2022 позивач зверталася із рапортом до сержанта із матеріального забезпечення - начальника відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип Б) головного сержанта Миколи Короля, у якому просила нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпуску, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2015-2022 рік; нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення із наданням детального розрахунку та зазначенням місяців обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих для проведення індексації; нарахувати та виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення за 2022 рік; нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу згідно п. 2 от. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМ України від 01.08.2012 №702 за 2014- 2022 роки; виплатити грошову компенсацію при звільнені за неотримане речове майно; надати довідку про вартість речового майна належного при звільнені; надати копію наказу про виплати компенсації вартості не отриманого речового майна при звільнені; не виключати із списків особового складу військової частини до проведення повного розрахунку у зв'язку із звільненням із матеріального та грошового забезпечення.
Згідно довідки про грошове забезпечення та інші види винагород молодшого сержанта ОСОБА_1 від 22.03.2023 № 145 позивачу нараховано та виплачено компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік у розмірі 1242,93 грн. та компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у розмірі 46402,72 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації за невикористану додаткову відпуску, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 (далі - Порядок № 178).
Пункт 2 Порядку №178 вказує, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно п. 3 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).
Таким чином, ст. 9-1 Закону №2011-XII та п. 3 Порядку № 178 чітко передбачено право військовослужбовця на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у разі його звільнення з військової служби.
Верховний Суд у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 30.04.2020 у справі № 813/4138/17 сформував висновок щодо застосування норм права, який в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Так, Верховним Судом визначено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в п. 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Враховуючи вищевказане, за позивачем навіть після звільнення з військової служби у запас зберігається право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у тому випадку, якщо така не була виплачена їй при звільненні.
Суд у цій справі встановив, що позивач 18.01.2022 позивач зверталася із рапортом до відповідача, у якому просила зокрема виплатити грошову компенсацію при звільненні за неотримане речове майно, надати довідку про вартість речового майна належного при звільненні; надати копію наказу про виплату компенсації вартості за неотримане речове майно.
Відповідач не заперечує цього факту. Водночас, зазначає, що у ході бойових дій у м. Маріуополь захоплено або знищено службові приміщення НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ). Арматурна картка позивача зберігалася в управлінні прикордонного загону, що на даний час перебуває на окупованій території України. Відтак, здійснити нарахування та виплату компенсації вартості за неотримане речове майно неможливо.
З цього приводу суд зазначає таке.
Інструкція про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 №1132 (далі - Інструкція №1132) визначає, що речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається в їхню власність. За неотримане згідно із встановленими нормами речового забезпечення речове майно їм виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному чинним законодавством України. Нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби (п. 10 Інструкції №1132).
По-перше, позивач була звільнений з військової служби ще до бойових дій в місті Маріуполі, а тому жодних перешкод для виконання своїх посадових обов'язків щодо видачі відповідної довідки та виплати грошової компенсації у відповідача не було.
По-друге, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підп. 3.2). Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Крім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
При цьому суд вживав усі можливі заходи для отримання інформації щодо отримання атестату на предмети речового майна ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби та арматурної картки ОСОБА_1 (П-017497) станом на день звільнення з військової служби шляхом витребування доказів.
Проте такі докази отримати з об'єктивних причин не вдалося (знищення матеріалів справи у зв'язку із збройною агресією рф, перебування м. Маріуполь на тимчасово окупованій території).
Відтак, у зв'язку з наявністю законодавчо закріпленого у позивача права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, виплату якого не було здійснено з неналежних від нього причин, поведінка відповідача у цьому разі свідчить про його протиправну бездіяльність як суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи наведене, бездіяльність відповідача щодо проведення повного розрахунку при звільненні позивача, а саме щодо ненарахування та невиплату йому в день виключення зі списків військової частини (23.02.2022) компенсації за неотримане речове майно, суд визнає протиправною. Відповідно, позивач має право на отримання такої грошової компенсації.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що видача довідки про вартість належного до видачі речового майна є частиною процедури проведення виплати грошової компенсації вказаного речового майна, яка ініціюється на підставі рапорту (заяви) військовослужбовця.
Видача вказаної довідки має на меті визначення розміру компенсації, яка зазначається у наказі командира, а її оригінал підлягає долученню до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18.12.2009 "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
З огляду на викладене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем довідки про вартість речового майна, що належало до видачі на день звільнення позивача з військової служби та виключенні його зі списків особового складу військової частини, суд вважає можливим вийти за межі пред'явлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах та зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України надати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало останньому до видачі на день звільнення з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби.
При цьому суд враховує, що навіть за умови втрати в умовах бойових дій певних документів, пов'язаних з виплатою позивачеві спірної компенсації, відповідач не позбавлений можливості визначити її у середньому розмірі, виходячи з посади, звання, місця служби військовослужбовця та інших обставин, які впливають на забезпечення такого військовослужбовця речовим майном, вид і кількість належного йому до видачі майна протягом певного періоду служби.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702 за період з 2009 по 2022 роки та зобов'язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2009 по 2022 роки, слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 101 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Відповідно до п. п. 8, 14, 17-19 ст. 101 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно з п. 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Відповідно до п. 11 вказаного Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2-5.
Суд встановив, що згідно контрактів про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі, наявних у матеріалах справи, молодший сержант ОСОБА_1 проходила військову службу на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - кухаря відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІІ категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Однак, займана позивачем посада не віднесена до військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.
Відтак, у задоволенні цих вимог необхідно відмовити за безпідставністю.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку по сумах компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та грошової компенсації вартості тримане речове майно, то суд вказує таке.
Суд зазначає, що спеціальним законодавством не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Згідно ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
У постанові від 16.04.2020 у справі №822/3307/17 Верховний Суд зробив висновок, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати забезпечення, тому належить застосовувати норми КЗпП України.
Оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про підставність застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
В силу ч. ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суду у постанові від 22.12.2022 у справі №380/10743/21 зазначив, що для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі справа № 640/17872/19.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби, зокрема грошової компенсації за неотримане речове майно.
Так, у межах даної справи судом встановлено право позивача на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби, проте на даний час остаточний розрахунок з ним не проведено, рішення суду не набрало законної сили, що, в свою чергу, унеможливлює вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.
Відтак, суд доходить до висновку, що на даний час остаточний розрахунок з позивачем, зокрема, з приводу грошової компенсації за неотримане речове майно не проведено, рішення суду не набрало законної сили, що в свою чергу унеможливлює вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №160/13220/19, зауважив, що за невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з моменту звільнення по день фактичного розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що після остаточного розрахунку з позивачем та виплати йому належних сум, він має право звернутись до суду із відповідним позовом про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку є передчасними та задоволенню не підлягають, оскільки фактичний розрахунок з позивачем не проведено.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо надання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало їй до видачі на день звільнення з військової служби та виключення її зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , а також щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого речового майна під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) видати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) довідку про вартість речового майна, що належало їй до видачі на день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна під час проходження військової служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати з сторін не стягувати.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 28.03.2024.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна