Справа №: 398/5490/23
провадження №: 2/398/807/24
Іменем України
"18" березня 2024 р. м. Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Дубровської Н.М., при секретарі Баранник Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя,
ОСОБА_1 звернувся до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя.
Позовні вимогу обґрунтовує тим, що 07.08.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Позивач не проживає разом з відповідачем після призову ОСОБА_1 на військову службу з червня 2022 та не ведуть спільного господарства. 20.09.2023 позивачем до суду подано клопотання про розірвання шлюбу. 17.10.2023р. судом відкрито провадження у справі. За час перебування у шлюбі за спільні кошти було придбано будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який придбано на підставі Договору купівлі-продажу №150 від 29.01.2021 року Позивачем було подано нотаріусу заяву від 29.01.2021 року про те, що гроші, які витрачаються на придбане нерухоме майно вважається об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Наразі у будинку проживає відповідач.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21.11.2023 року судом відкрито позовне провадження, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. В строк, встановлений судом, відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву.
Позивач в судове засідання не з'явивсь, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його та позивача участі, зазначив, що на позовних вимогах наполягає та не заперечує щодо заочного розгляду справи.
В судове засідання представник позивача не з'явилась про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без її та позивача участі, зазначила, що на позовних вимогах наполягає.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причину неявки суду не повідомила.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Стаття 16 ЦК України, передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частинами 1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку.
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07.08.2019 р.
Судом встановлено, що в період шлюбу, а саме 29.01.2021 р., подружжя придбало будинок житловий з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 і покупцем цього будинку в договорі купівлі-продажу від 29.01.2021р. зазначено ОСОБА_3 - відповідач по справі. Тобто, хоча договір купівлі-продажу будинку укладався продавцем з відповідачем, зазначений будинок є спільним сумісним майном подружжя і належить кожному із подружжя в рівних долях.
Частиною 1 ст. 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Як було встановлено судом, угоди про добровільний поділ будинку, що є спільною сумісною власністю подружжя, між сторонами не досягнуто, а тому позивач звернулася до суду із зазначеним позовом.
Статтею 71 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (пункт 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012) встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 464/7011/16-ц.
Судом не було встановлено обставин, які б давали суду підстави для відступу від принципу рівності часток подружжя в спільному сумісному майні, і тому, суд дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, підлягає поділу шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частину житлового будинок з господарськими будівлями та спорудами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60-71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 13, 28, 81, 89, 141, 259,263-265, 352, 354 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати житловий будинок з господарським будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину житлового будинку з господарським будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на частину житлового будинку з господарським будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в сумі 1901 грн 72 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Дубровська Н.М.