28 березня 2024 р. Справа № 520/26624/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., повний текст складено 15.12.23 по справі № 520/26624/23
за позовом ОСОБА_1
до Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого , Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба
про стягнення суми
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд: стягнути з Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на користь ОСОБА_1 нараховане, але не виплачене грошове забезпечення в сумі 149593,62 грн.; стягнути з Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 23 серпня 2023 року по день фактичного розрахунку, згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення в сумі 65400,83 грн. (шістдесят п'ять тисяч чотириста гривень 83 копійки) та індексацію в сумі 5416,50 грн. (п'ять тисяч чотириста шістнадцять гривень 50 копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2023 року та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних поліцейськими, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують поліцейських за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Зазначає, що Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, як податковий агент позивача, за період навчання (служби) солдата ОСОБА_1 сплатив 65400,83 грн компенсації ПДФО як до державного бюджету України, так і до складу грошового забезпечення, яке було виплачене солдату ОСОБА_1 (357921,46 грн). Стверджує, що суд дійшов помилкового висновку, що Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба не здійснив виплату грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб одночасно з виплатою відповідної суми, тому відсутні підстави для присудження позивачу грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення в сумі 65400,83 грн. Зауважує, що у разі, якщо ОСОБА_1 вважає, що Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, як його податковий агент, сплатив надмірну суму податку на доходи фізичних осіб, то пп.14.1.115 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату. Зауважує, що присудження ОСОБА_1 індексації в сумі 5416,50 грн. є незаконними, оскільки усі роботодавці отримали послаблення на 2023 рік у вигляді призупинення обов'язків щодо нарахування індексації заробітної плати, починаючи з 01.01.2023 року. Звертає увагу, що якщо не діє Закон України "Про індексацію грошових доходів населення", то і не діє Порядок проведення індексації грошових доходів населення протягом 2023 року. Наголошує, що нарахування індексації грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 до 01.01.2023 здійснювалося та виплачувалося в повному обсязі, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за видами оплат №1025. Зазначає, що Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого не є належним відповідачем по цій справі, оскільки він знаходиться на фінансовому забезпеченні в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, який є податковим агентом позивача.
ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. Зазначає, що Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба підтвердив, що сума 149560,05 грн, яка складається з ПДФО - 65400,83 грн, ЄСВ - 78742,72 грн, та індексації - 5 416,50 грн, не були перераховані позивачу у складі грошового забезпечення. Щодо компенсації ПДФО, вказує, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб". Стверджує, що Харківський національний університет Повітряних Сил під час виплати грошового забезпечення позивачу, зобов'язаний був рівноцінно та повно відшкодувати втрату частини грошового забезпечення, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Щодо виплати індексації зауважує, що Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба підтверджує, що сума нарахованої індексації включена до сум, які не були виплачені позивачу.
Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, зміст якої повністю дублює апеляційну скаргу відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 01 вересня 2022 року по 23 серпня 2023 року позивач проходив військову службу (навчання) у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Відповідно до наказу начальника Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого № 241 від 23 серпня 2023 року, солдата ОСОБА_1 , курсанта 1-го навчального курсу (набір 2022 року) вказаного інституту, відрахованого від подальшого навчання через небажання продовжувати навчання, з 23 серпня 2023 року виключено зі списків змінного складу інституту та всіх видів забезпечення, та направлено для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно цього наказу, Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, відповідно до Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964. нарахував суму 547846,51 грн для стягнення з позивача ОСОБА_1 на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в інституті.
Позивача ознайомлено з загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням. Згідно цього розрахунку грошове забезпечення позивача за період військової служби (навчання) у Військово-юридичному інституті склало 507 481,51 грн.
Позивач вказує, що згідно банківських виписок за цей же період, на рахунок позивача були зараховані кошти у сумі 357 887,89 грн, тобто, на день виключення позивача зі списків змінного складу Військово-юридичного інституту 23.08.2023 року, сума нарахованого, але не сплаченого грошового забезпечення склала 149593,62 грн. (з розрахунку 507481,51 грн - 357887,89 грн).
Вважаючи, що наявні підстави для стягнення з Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на користь ОСОБА_1 нараховане, але не виплачене грошове забезпечення в сумі 149593,62 грн, позивач ініціював даний спір.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення в сумі 65400,83 грн та індексації в сумі 5416,50 грн. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України» організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Статтею 15 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 3 частини першої, частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частинами першою, третьою, п'ятою та восьмою статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і докторантів. Зарахування громадян України до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів проводиться на добровільних засадах відповідно до особистих заяв після успішного складення вступних іспитів та відповідних випробувань. З громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Курсантам, які не мали військового звання до зарахування до вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, присвоюється військове звання рядового складу.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч.2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Нормами ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктом 168.5 ст.168 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі по тексту - Порядок №44).
Згідно з п.2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (п.3 Порядку № 44).
Згідно з п.4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Як передбачено у п.5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів.
Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Системне тлумачення зазначених законодавчих норм дозволяє дійти висновку, що грошова компенсація ПДФО повинна бути здійснена військовослужбовцям, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 року у справі №825/761/17 зазначив, що при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена одночасно з виплатою йому грошової допомоги при звільненні за наявності у позивача статусу військовослужбовця.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи встановлені обставини, а також практику Верховного Суду, суд вважає, що позивачу повинна була бути виплачена, одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення.
Доводи апеляційної скарги про те, що Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, як податковий агент позивача, за період навчання (служби) солдата ОСОБА_1 сплатив 65400,83 грн компенсації ПДФО як до державного бюджету України, так і до складу грошового забезпечення, яке було виплачене солдату ОСОБА_1 (357921,46 грн), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зі змісту довідки-розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 від 23.10.2023 року №350/176/100-7/2/1587 та виписок з карткового рахунку позивача за період з 01.01.2022 року по 15.09.2023 року встановлено, що за період з жовтня 2022 року по вересень 2023 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 357921,46 грн, що включає наступні складові: оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію та додаткову винагороду.
Натомість, відповідачем не надано та матеріали справи не містять жодних доказів виплати позивачу грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб у розмірі 65400,83 грн.
Отже, доводи апелянта в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Щодо задоволених вимог позову про стягнення з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 індексації в сумі 5416,50 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ).
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4,6 Закону № 1282-ХІІ (в редакції, яка діє з 01.01.2015 року, а щодо відсоткового значення порогу індексації - з 01.01.2016 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі з 01.01.2016 - 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Порядок №1078).
Згідно з п.1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі - з 01.01.2016 - 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У відповідності до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01.12.2015 року).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 року №141 внесено зміни у вищевказаний пункт та викладено його в такій редакції: «виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік».
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №638/9697/17, від 30.09.2019 року у справі №750/9785/16-а, від 20.11.2019 року у справі №522/11257/16-а, від 29.04.2020 року у справі №240/10130/19, від 16.09.2020 року у справі № 815/2590/18.
Таким чином, заробітна плата (грошове забезпечення) підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Посилання апелянта на те, що присудження ОСОБА_1 індексації в сумі 5416,50 грн є незаконним, оскільки усі роботодавці отримали послаблення на 2023 рік у вигляді призупинення обов'язків щодо нарахування індексації заробітної плати, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спірним у даному випадку є питання виплати позивачу уже нарахованої індексації грошового забезпечення, розмір якої включений до розрахунку коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання.
Крім того, зі змісту довідки-розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 від 23.10.2023 року №350/176/100-7/2/1587 встановлено, що індексація грошового забезпечення нарахована позивачу за період з жовтня 2022 року по січень 2023 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно не виплачена нарахована сума індексації у розмірі 5416,72 грн.
Доводи апелянта, що Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого не є належним відповідачем по цій справі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач у період з 01 вересня 2022 року по 23 серпня 2023 року проходив військову службу (навчання) у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого знаходиться на фінансовому забезпеченні в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 року №439 «Про реорганізацію військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого», спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 27.07.2019 року №Д-322/1/6дек «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2019 році», спільного наказу Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України від 02.07.2019 №341/919 «Про заходи щодо реорганізації Військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого».
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення саме з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення в сумі 65400,83 грн, та індексації в сумі 5416,50 грн.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2023 по справі № 520/26624/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий О.В. Присяжнюк