28 березня 2024 р. Справа № 480/11539/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2024, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, повний текст складено 10.01.24 по справі № 480/11539/23
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить суд: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати позивачці винагороди за бойове чергування (бойову службу) в місяцях фактичної її виплати за період часу: листопад 2015, грудень 2015, лютий 2016, травень 2016, червень 2016, липень - січень 2017, лютий 2017, березень 2017, квітень 2017, травень 2017, червень 2017, серпень 2017, вересень 2017, жовтень 2017, листопад 2017, грудень 2017, січень 2018, лютий 2018, березень 2018, квітень 2018, травень 2018, червень 2018, липень 2018, серпень 2018, у розмірі меншому, ніж це встановлено постановою КМУ від 07.11.2007 №1294 (із розрахунку 4% за бойове чергування в розмірі від 10% до 30% розміру від посадового окладу), а також не нарахуванні та не виплаті допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) позивачці винагороду за бойове чергування (бойову службу) в місяцях фактичної її виплати за період часу: листопад 2015, грудень 2015, лютий 2016, травень 2016, червень 2016, липень 2016, серпень 2016, вересень 2016, жовтень 2016, листопад 2016, грудень 2016, січень 2017, лютий 2017, березень 2017, квітень 2017, травень 2017, червень 2017, серпень 2017, вересень 2017, жовтень 2017, листопад 2017, грудень 2017, січень 2018, лютий 2018, березень 2018, квітень 2018, травень 2018, червень 2018, липень 2018, серпень 2018, у розмірі, який встановлений постановою КМУ від 07.11.2007 №1294 (із розрахунку 4% за бойове чергування в розмірі від 10% до 30% розміру від посадового окладу), а також недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889 з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_2 ) у відповідності до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, в частині не проведення із позивачкою на день виключення із списків особового складу військової частини, розрахунку за всіма видами належного матеріального та грошового забезпеченням, а саме не донарахуванням та не доплатою (з урахуванням раніше виплачених сум) винагороди за бойове чергування (бойову службу) в місяцях фактичної її виплати за період часу: листопад 2015, грудень 2015, лютий 2016, травень 2016, червень 2016, липень 2016, серпень 2016, вересень 2016, жовтень 2016, листопад 2016, грудень 2016, січень 2017, лютий 2017, березень 2017, квітень 2017, травень 2017, червень 2017, серпень 2017, вересень 2017, жовтень 2017, листопад 2017, грудень 2017, січень 2018, лютий 2018, березень 2018, квітень 2018, травень 2018 червень 2018, липень 2018, серпень 2018, у розмірі який встановлений додатком 25 постанови КМУ від 07.11.2007 №1294, та не виплати допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку 2017, вказаних виплат щомісячну додаткову грошову винагороду, яка передбачена постановою КМУ №889; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_2 ) надати до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) відомості про розмір сум щодо не донарахування та не доплати позивачці винагороди за бойове чергування (бойову службу) в місяцях фактичної її виплати за період часу: листопад 2015, грудень 2015, лютий 2016, травень 2016, червень 2016, липень 2016, серпень 2016, вересень 2016, жовтень 2016, листопад 2016, грудень 2016, січень 2017, лютий 2017, березень 2017, квітень 2017, травень 2017, червень 2017, серпень 2017, вересень 2017, жовтень 2017, листопад 2017, грудень 2017, січень 2018, лютий 2018, березень 2018, квітень 2018, травень 2018 червень 2018, липень 2018, серпень 2018, у розмірі, який встановлений додатком 25 постанови КМУ від 07.11.2007 №1294, а також виплатити допомогу на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках, з урахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано жодного обґрунтування щодо не проведення з позивачкою на день виключення із списків особового складу військової частини розрахунку за всіма видами належного матеріального та грошового забезпеченням, а саме: винагороди за бойове чергування (бойову службу) в місяцях фактичної її виплати у розмірі, встановленому додатком 25 до Постанови №1294. Вказує, що архівною довідкою Галузевого державного архіву Державної прикордонної служби України від 11.08.2023 №132 ад щодо виплати грошової винагороди за бойове чергування за період з 24.07.2015 по 31.12.2019 встановлено, що виплата позивачці винагороди за бойове чергування у спірні періоди здійснювалася у розмірі меншому, ніж це визначено вимогами додатку 25 до Постанови №1294 (при законодавчо встановленому 30% розміру від посадового окладу), а саме: у розмірі 5% та 10% від посадового окладу. Стверджує, що позивачка у спірний період була залучена до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону, тому, зменшуючи розмір додаткових видів грошового забезпечення, суб'єкт владних повноважень вчинив відносно позивачки протиправні дії. Щодо позовних вимог про недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016-2018 роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №889, зауважує, що судом не врахована остання правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17 та у постанові Верховного Суду від 21.01.2022 у справі №520/8887/2020. Наголошує, що оскільки додаткова грошова винагорода на підставі Постанови №889 нараховувалась і виплачувалась позивачці до звільнення, відсутні підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення. Звертає увагу, що при визначенні розміру грошового забезпечення, застосуванню підлягає Закон №2011-XII та Постанова №899, а не Інструкція №73, тому позовна вимога щодо виплати позивачці допомоги на оздоровлення у 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889, є обґрунтованою.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 10.03.2015 по 21.07.2023 проходила військову службу в лавах Державної прикордонної служби України.
21.07.2023 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (зі змінами) та виключено зі списків особового складу військової часини.
21.07.2023 позивачка звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) із відповідним рапортом від 21.07.2023 №02/33/56/23-Вн, в якому, зокрема, просила: перерахувати та виплатити суми грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки, включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій" за відповідний місяць до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюються грошова допомога на оздоровлення; інші виплати, які передбачені чинним законодавством.
Однак, в день звільнення зі служби (21.07.2023), відповідачем не було здійснено позивачці зазначені нарахування та виплати.
Вважаючи протиправними дії щодо ненарахування та невиплати позивачці у спірний період винагороди за бойове чергування та допомоги на оздоровлення в належному розмірі, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що щомісячна додаткова винагорода, передбачена Постановою №889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні кошти для її виплати.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч.7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-XII).
Згідно зі ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (постанова втратила чинність на підставі Постанови КМУ №704 від 30.08.2017) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою №1294 затверджено, зокрема, додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах, які знайшли відображення в додатках 25-28 до цієї постанови.
Так, додатком 25 до Постанови №1294 для військовослужбовців, зокрема, встановлено додатковий вид грошового забезпечення - винагорода за бойове чергування (бойову службу) від 10 до 30 відсотків посадового окладу.
Положеннями п.2 Постанови №1294 визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державним департаментом з питань виконання покарань (далі - державні органи), а п. 11 зазначеної постанови надано вказівку Міністерству праці та соціальної політики, Міністерству фінансів, іншим державним органам (до яких віднесена й Державна прикордонна служба України) упорядкувати у тримісячний строк перелік і розміри виплати додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
На виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України, Адміністрація державної прикордонної служби України затвердила Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року №425 (далі по тексту - Інструкція №425).
Підпунктами 3.17.1 - 3.17.7 пункту 3.17 Інструкції №425 впорядковано виплату винагороди за бойове чергування, зокрема визначено, що військовослужбовцям прикордонних застав (відділень відділів прикордонної служби), які входять за розрахунком до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону на державному кордоні, виплачується винагорода за бойове чергування за час бойового чергування (бойової служби), - 4% посадового окладу за кожне несення служби, але не більше 30% на місяць.
Зі змісту архівної довідки від 11.08.2023 року №132ад встановлено, що позивачка у спірний період була залучена до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону.
Винагорода за бойове чергування у розмірі 5% посадового окладу виплачувалась позивачці за такі періоди: листопад 2015 року; грудень 2015 року; лютий 2016 року; травень 2016 року - червень 2017 року; серпень 2017 року - лютий 2018 року. У червні, липні та листопаді 2018 року позивачці нараховано винагороду за бойове чергування у розмірі 10% посадового окладу. Нарахування та виплату за інші періоди не виявлено (а.с. 21-25).
Суд зазначає, що в позові позивачка просить визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати винагороди за бойове чергування у розмірі меншому, ніж законодавчо встановлений, за періоди: листопад 2015 року; грудень 2015 року; лютий 2016 року; травень 2016 року - червень 2017 року; серпень 2017 року - серпень 2018 року, та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату винагороди за бойове чергування в належному розмірі за цей період.
Натомість, згідно архівної довідки від 11.08.2023 року №132ад та витягу з особистої картки грошового забезпечення позивачки, інформація щодо виплати винагороди за бойові чергування за березень - травень 2018 року, серпень 2018 року відсутня.
При цьому, як зазначалось вище, у червні, липні та листопаді 2018 року позивачці нараховано винагороду за бойове чергування у розмірі 10% посадового окладу, загальний проміжок часу від 180 до 230 годин.
Щодо доводів позивачки про те, що виплата винагороди за бойове чергування у спірні періоди здійснювалась у розмірі меншому, ніж це визначено у додатку 25 до Постанови №1294, при законодавчо встановленому 30% розміру від посадового окладу, колегія суддів зазначає, що конкретний розмір винагороди за бойове чергування (бойову службу) залежить від кількості несення служби, а не встановлюється в імперативному розмірі 30% посадового окладу.
В матеріалах справи відсутні жодні докази неправильного обрахунку винагороди за бойові чергування позивачки за червень, липень та листопад 2018 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що виплативши позивачці винагороду за бойове чергування за період: листопад 2015 року, грудень 2015 року, лютий 2016 року, травень 2016 року - червень 2017 року, серпень 2017 року - лютий 2018 року, у меншому розмірі, ніж законодавчо встановлений, відповідач порушив вимоги належної оплати праці позивачки.
Посилання ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ), викладені у відзиві на позов, на накази Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про заходи з виконання бюджету на відповідний рік», які є розпорядчими документами, щорічно впорядковували виплату додаткових видів грошового забезпечення та були обов'язкові до виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня по відношенню до Адміністрації Державної прикордонної служби України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки до спірних правовідносин застосуванню підлягають не зазначені відповідачем відомчі внутрішні накази, а положення ч.1 ст.9 Закону №2011-XII, з урахуванням Інструкції №425, яка пройшла державну реєстрацію у встановленому порядку.
Колегія суддів також зауважує, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на нарахування винагороди за бойове чергування (бойову службу) в місяцях фактичної її виплати, що є предметом спору у цій справі.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачці винагороди за бойові чергування у розмірі, меншому від законодавчо встановленого розміру, за періоди: листопад 2015 року, грудень 2015 року, лютий 2016 року, травень 2016 року - червень 2017 року, серпень 2017 року - лютий 2018 року, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату винагороди за бойові чергування за спірні періоди в належному розмірі, підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889, та зобов'язання вчинити означені дії, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п.1 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст.15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (чинна на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Постанова №889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Згідно з п.2 Постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Відповідно до пп.5 п.1 Постанови №889 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №704, яка набрала чинності з 01.01.2016) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям крім тих, що зазначені в підпункті 1 вказаного пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідно до Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи від 02.02.2016 №73, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за №217/28347 (далі по тексту - Інструкція №73) визначено порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці) та займають посади в Державній прикордонній службі України, регіональних управліннях Державної прикордонної служби України, в загонах морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), в розвідувальному органі Державної прикордонної служби України, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України щомісячної додаткової грошової винагороди.
Згідно з п.2 Інструкції №73 виплата щомісячної додаткової грошової винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям:
1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення:
військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах;
військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Державної прикордонної служби України ;
2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Розміри винагороди для органів Державної прикордонної служби України з урахуванням виконання покладених завдань, особливостей умов проходження служби військовослужбовцями встановлюються наказами Адміністрації Державної прикордонної служби України в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Державної прикордонної служби України у Державному бюджеті України на відповідний рік.
Апеляційним судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що при здійсненні розрахунку та виплаті грошової допомоги на оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення для виплати вказаної грошової допомоги на оздоровлення не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 року, що
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
При визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаного Закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 року у справі №522/2738/17 дійшла висновку, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 №522/2738/17 у спірному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01.03.2018 у справі №761/17387/17, від 29.08.2019 у справі №820/375/18, від 21.11.2019 у справі №815/5547/17 та від 09.01.2020 у справі №809/1489/16.
Враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду по справі №522/2738/17, суд дійшов висновку про те, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами по справі, додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачці протягом 2016-2018 років щомісячно, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий (разовий) характер.
Таким чином, щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 19.10.2020 року у справі № 826/2205/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17.
Щодо доводів відповідачів про те, що додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, то колегія суддів відхиляє наведені доводи, як такі, що спростовуються висновками суду у даній справі, з посиланням на зазначені вище правові позиції Великої Палати Верховного Суду, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
За наведеного правового регулювання та обставин справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що відповідач протиправно не врахував у складі грошового забезпечення позивачки, з якого нараховано допомогу на оздоровлення за 2016-2018 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
В позовній заяві та апеляційній скарзі позивачка зазначає, що остаточний розрахунок при звільнення повинен здійснити ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), адже наказом від 21.07.2023 року №577-О/С ОСОБА_1 звільнено з військової служби саме із зазначеної військової частини.
Надаючи правову оцінку зазначеним доводам, колегія суддів виходить з того, що у спірний період під час проходження військової служби в НОМЕР_3 прикордонному загоні ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 перебувала на грошовому та матеріальному забезпеченні саме в НОМЕР_3 прикордонному загоні ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ).
Відповідно до п.1.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року №425, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем служби.
Згідно з п.1.7 вказаної Інструкції грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Зазначені норми права вказують на те, що обов'язок провести відповідні виплати за спірний період покладається саме на НОМЕР_4 прикордонний загін ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ).
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивачки, про захист яких вона просить, суд, керуючись положеннями частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне обрати спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним: визнати протиправними дії НОМЕР_5 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди за бойові чергування у розмірі, меншому від законодавчо встановленого розміру, за періоди: листопад 2015 року, грудень 2015 року, лютий 2016 року, травень 2016 року - червень 2017 року, серпень 2017 року - лютий 2018 року; зобов'язати НОМЕР_4 прикордонний загін ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 винагороди за бойові чергування за періоди: листопад 2015 року, грудень 2015 року, лютий 2016 року, травень 2016 року - червень 2017 року, серпень 2017 року - лютий 2018 року, в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправними дії НОМЕР_5 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 року №889; зобов'язати НОМЕР_4 прикордонний загін ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 року №889, з урахуванням раніше виплачених сум.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Судом першої інстанції не було розглянуто позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачці винагороди за бойові чергування у розмірі, меншому від законодавчо встановленого розміру, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату винагороди за бойові чергування в належному розмірі, а також помилково зазначено про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати допомоги на оздоровлення у 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, та зобов'язання вчинити означені дії.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивачки слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 по справі № 480/11539/23 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди за бойові чергування у розмірі, меншому від законодавчо встановленого розміру, за періоди: листопад 2015 року, грудень 2015 року, лютий 2016 року, травень 2016 року - червень 2017 року, серпень 2017 року - лютий 2018 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 винагороди за бойові чергування за періоди: листопад 2015 року, грудень 2015 року, лютий 2016 року, травень 2016 року - червень 2017 року, серпень 2017 року - лютий 2018 року, в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 року №889.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 року №889, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко О.В. Присяжнюк